Валютно-фінансові відносини, їх сутність та структура

Основні учасники торговельних угод на валютному ринку - це великі комерційні банки, у багатьох випадках виконують функції дилерів у ринковому процесі. В цій якості вони підтримують позицію двох чи більше валют, тобто мають внески, вираженими в цих валютах. Наприклад, "Чейз Манхеттен Банк" має відділення в Лондоні та Нью-Йорку. Відділення в Нью-Йорку володіє депозитами в фунтах стерлінгів у лондонському відділенні, а відділення в Лондоні - депозитами в доларах у Нью-Йорку. Кожне з цих відділень може надати вкладникові іноземну валюту в обмін на місцевий внесок. На здійсненні цієї операції банк отримує прибуток як дилер, продаючи іноземну валюту за "ціною продавця", яка трохи вище "ціни покупця", за якою банк придбаває валюту. Іноді комерційні банки виступають в ролі брокерів. У цій якості вони не "підтримують позицію" по певних валютах, а тільки зводять разом продавців і покупців.[9, с.47]

Крім комерційних банків на ЗВР існує невелика кількість небанківських дилерів і брокерів. Комерційні банки використовують незалежних брокерів як посередників при укладенні значних оптових угод між собою.   

Що стосується валютного  ринку України, то, торгівля на ньому  проходить в основному через  систему валютних бірж, таких, як УМВБ і КРМВБ. Однак у даний момент активно розвивається позабіржовий міжбанківський валютний ринок. Безумовно, угоди, пов'язані з зовнішньою торгівлею, складають більшу частину валютного  ринку. Однак, у разі сильної інфляції, банки та приватні особи можуть купувати іноземну валюту для того, щоб отримувати дохід за рахунок зростання її обмінного курсу. Така ситуація була на Україні до введення валютного  коридору. [6, с.49]  

З 1973 року світова валютна  система, відмовившись від фіксованих валютних курсів, перейшла до системи  гнучких валютних курсів з обмеженим  втручанням держави. Одним з найважливіших  факторів цієї системи є теорія Паритету купівельної спроможності (ПКС), яка  стверджує, що валютний курс завжди міняється  рівно настільки, наскільки це необхідно  для того, щоб компенсувати різницю  в динаміці рівня цін у різних країнах. А паритет є результат  зіставлення кількості тих благ, які можна придбати на національних ринках країн, чиї валюти порівнюються.[2, с.44]   

Міжнародні валютні ринки разом із ринками технологій швидко ростуть. Розвинені країни продають патенти і ліцензії, що дають права на виробництво товарів за даною технологією. Торгівля ліцензіями виросла за останні 35 років приблизно в 35 разів. 80% всіх ліцензій продають розвинені країни. Серед них лідирують США - близько 66% всіх продажів. І це не дарма – як країна, що швидко «стала на ноги» після Другої світової війни, а згодом і стала країною великих валютних систем - Бреттон-Вудської та Кінгстонської, США досі створюють всі умови, в яких продовжує зберігати своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, які спрямовані на повну демонетизацію золота і витіснення його з міжнародних розрахунків, також відповідає перспективним економічним інтересам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента долара. Формально виступаючи за підвищення ролі СДР у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризикують. Адже досвід майже тридцятирічного використання СДР продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність у порівнянні з національними валютами провідних країн світу, насамперед - доларом США. Слід зазначити, що частка останнього становить понад 60% офіційних світових валютних резервів, а частка СДР - лише 2,4%.[6, с.109]

Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує повністю валютну стабілізацію у світі. Кредитні можливості МВФ незначні порівняно з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної більшості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валютним механізмом Кінгстону, який дає змогу США продовжувати доларову експлуатацію інших країн, об'єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведення докорінної реформи світової валютної системи. Насамперед йдеться про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як провідних країн між собою, так із іншими країнами світу.

Нині в рамках Кінгстонської угоди намітилась тенденція переходу від доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з доларом США німецьку марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, що безумовно означає посилення конкурентної боротьби між трьома світовими валютно-фінансовими центрами: США, Західною Європою і Японією.[2,с.69] 
        У функціонуванні і здійсненні міжнародних валютно – фінансових відносин у світі відіграє і Німеччина. У зв'язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни, що значною мірою здійснювалися за допомогою грошової системи, у країні почалася інфляція. Хоча стан, у якому після війни перебувала Німеччина, був критичним, все ж це не був кінець - у 1948 p. було здійснено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа стала частиною загальної господарської реформи.

У 50-ті та у першій половині 60-х років марка ФРН була найстабільнішою  валютою, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали золото-валютні резерви. ФРН першою із західноєвропейських країн запровадила часткову конвертованість своєї валюти в 1958 р.  
А у  1990 р. відбулося валютне об'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР, що в свою чергу не дало бажаних результатів. 
         Сьогодні німецька марка посідає друге місце після американського долара, у міжнародних валютних резервах її частка становить 25%. Так само, як і американський долар, німецька марка відіграє велику роль у міжнародній економічній політиці, хоча в основному інтереси Німеччини сфокусовані на її соратників по Європейському Союзу.

Таким чином, 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту "євро". Передбачалася така тенденція, що з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинить своє існування, поступившись "євро". Останнім часом сильний вплив на курс марки здійснює введення євро, що пов'язано із домінуючою роллю Німеччини в ЄС. [10, с.87] 
 
Розділ 3. Розвиток сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин в країнах Європи. 
 
          Міжнародні валютно-фінансові відносини складаються і розвиваються на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та новітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільовою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери розподілу та обміну, проте разом з тим тісно пов'язаний з процесом відтворення в сфері матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення виступає об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передачу технології та ін. і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з міжнародним оборотом останніх. З другого боку, хоча валютна сфера — вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг виробничих процесів, а й активно на них впливає.

Валютні відносини тісно пов'язані  з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді  повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини  не виключають національного характеру  грошового механізму окремих  країн. У процесі поглиблення  міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і функціональні  відмінності між ними практично  нівелюються.

Національна валютна система —  це форма організації економічних  відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні  кошти держави. 
Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є:

• національна валюта — грошова  одиниця країни;

• валютний паритет як основа валютного  курсу;

• режим курсу національної валюти;

• організація валютного ринку;

• національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини  країни;

• умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість  валюти.

Національна валютна система є  органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства  встановлюється механізм взаємодії  національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання  валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного  запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні  ланки — банківські та кредитно-фінансові  установи, біржі, спеціальні органи валютного  контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних  валютних (грошових) відносин, що історично  склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у  рамках світового господарства.

Світова валютна система включає  ряд конструктивних елементів —  світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові  організації.

Світовий грошовий товар є першим елементом валютної системи, виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною  як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в  міжнародних розрахунках стали  використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та  
депозити). В 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СДР та ЕКЮ.

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в  міжнародних розрахунках, називають  міжнародною ліквідністю. Це золото, вільно оборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші.

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Існують фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси. В основу фіксованого валютного  курсу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні  курси не зв'язані з монетними  паритетами, а визначаються через  зіставлення паритетів купівельної  спроможності валют, тобто оцінки в  національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів.

Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок  золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної  ціни, що була закріплена міжнародним  договором. Сьогодні ціна на золото складається  під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний  товарний ринок.

Розширення кредитних відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які існують  на основі розгалуженої системи  
банківських взаємозв'язків провідних країн розвинутої ринкової економіки та  
міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У своїх функціях продавця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки з закордонними контрагентами, — з другого, банки та інші валютно-фінансові установи в своїй сукупності складають міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціоналізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу.

Четвертий елемент світової валютної системи — це міжнародні валютно-фінансові  організації, що були вищезазначені. Світова валютна система пройшла в своєму розвитку декілька етапів. Критеріальною ознакою кожного з цих етапів був той факт, що виступало світовим грошовим товаром, тобто світовою валютою, засобом міжнародних розрахунків, носієм міжнародних валютно-грошових відносин.

Першим   світовим   грошовим   товаром   виступило   золото. Період, коли засобом міжнародних  розрахунків було винятково золото, називався золотим стандартом. Історично  золотий стандарт сформувався у 20-х роках XIX сторіччя, а юридично був оформлений на Міжнародній конференції 1867 р. у Парижі. Значно зруйнований  під час першої світової війни, але  частково проіснував до другої світової війни.

Друга світова валютна система  оформлена міжнародною угодою на Генуезькій конференції 1922 р. За нею  як засіб міжнародних розрахунків  використовувалось золото, а також  валюти (девізи) 30 країн. Звідси дана валютна  система отримала назву золото-девізного  стандарту.

Третя валютна система - Бреттон-Вудська - отримала свою назву від містечка в США (штат Нью-Гемпшір), де у 1944 році підписано валютну угоду. Як засіб міжнародних розрахунків, використовувалися золото, долар США та англійський фунт стерлінгів, які отримали особливий статус резервних валют.  
Оскільки фунт виконував цю функцію тільки частково і незначною мірою, а основна частина розрахунків проводилась у доларах, то валютна система була названа „золотодоларовим стандартом".

Четверта, діюча і по сьогодні, валютна  система оформлена Ямайськими угодами (1976-1978 рр.). Золото перестало бути світовим грошовим товаром, ним почали виступати  валюти провідних країн і спеціальні валюти. Ця система отримала назву  багатовалютного стандарту. Колективною валюти, яка застосовується у міжнародних розрахунках, виступають СПЗ (спеціальні права запозичення).

Спеціальні права запозичення (СПЗ  або SDК) - міжнародні платіжні засоби, які  випускає Міжнародний валютний фонд і які використовуються для безготівкових  міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках як розрахункова кодова одиниця МВФ. СПЗ виконують ряд функцій світового грошового товару при регулюванні платіжних балансів, поновленні операційних валютних резервів, порівнянні вартості національних валют, вони надаються зацікавленим країнам, міжнародним і регіональним валютним фондам, банкам.

Початково (до 1974 р.) курс СПЗ визначався за офіційним золотим вмістом, прирівняним до долара США, а потім за валютним „кошиком" спочатку 16, а тепер 4 основних валют. До кошика СПЗ входять долар США - 39%, євро - 33%, японська ієна - 17% та англійський фунт - 11%. Питома вага кожної з цих національних валют у кошику визначається з урахуванням частки кожної країни у міжнародній торгівлі, а для долара враховується також його роль у міжнародних розрахунках.

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у  міжнародних розрахунках, називається  міжнародною ліквідністю. По суті, це рухомість валютних ресурсів, яка  забезпечує можливість безперебійної  оплати в строк зобов'язань у  міжнародній сфері і характеризується співвідношенням  
між валютними резервами і сумою зовнішньої заборгованості. Валютні резерви - сукупність валютних ресурсів, що перебувають у розпорядженні держав, банків, транснаціональних корпорацій і використовуються для міжнародних платежів. Найважливішу частину валютних резервів становлять запаси ВКВ і золота, а також міжнародних колективних валют типу СПЗ і резервні позиції країн у МВФ.