Контрольна робота з «Теорія Фінансів»

Для того, щоб визначити загальні видатки  на одну особу та видатки соціальної сфери на одну особу, ми використали  як номінальні, так і скореговані  на інфляцію значення, а чисельність  населення України зазначена  станом на 1 січня відповідного року [11]. Результати наведені у додатку  І. Видно, що номінальні загальні видатки  на одну особу у 2012 зростуть і становитимуть 7931 грн., а номінальні соціальні видатки  на одну особу зменшаться до рівня 2203 грн. Реальні ж загальні видатки, обчислені на базі 2007 року, у 2012 зростуть до 4168 грн. на особу, але це фактично буде нижче рівня 2008 року. Схожу ситуацію ми маємо і з реальними видатками  на соціальну сферу.

Щодо  відомчої класифікації видатків, то тут  ми визначимо 5 найбільших розпорядників  бюджетних коштів. Отже, найбільшим розпорядником на 2012 рік є Міністерство фінансів України (загальнодержавні витрати), що отримує 104 074 299 тис. грн. За ним йде Міністерство соціальної політики України, що концентрує 53 519 177,2 тис. грн. (значна частина коштів, що йдуть через цього розпорядника, напрямлені у пенсійний фонд), безпосередньо Міністерство фінансів України (43 577 593,2 тис. грн.), Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (21 755 005,6 тис. грн.), Міністерство інфраструктури України (19 582 748,5 тис. грн., з них левова частка - у спеціальному фонді, що пов’язано з проведенням ЄВРО-2012). В сумі передбачається, що у 2012 5 найбільших розпорядників отримають 242508823,5 тис. грн., тобто 67% бюджетних коштів. В попередні роки п'ятьма найбільшими розпорядниками були ті самі установи, окрім 5 місця (2011 - Державна служба автомобільних доріг України, 2010 - Міністерство оборони, у 2009 ці дві служби посіли 4 і 5 місця відповідно, оскільки пенсійний фонд тоді ще знаходився на балансі Міністерства фінансів).

У контексті  програмної класифікації у проекті  державного бюджету України на 2012 рік слід виділити такі найбільші  напрямки використання бюджетних коштів:

Дотації вирівнювання з державного бюджету  місцевим бюджетам - 52 318 208,7 тис. грн.

Дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень  до пенсій, призначених за різними  пенсійними програмами - 46 063 116,7 тис. грн.

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам  з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям - 30 211 777,3 тис. грн.

Обслуговування  державного боргу - 30 004 142,4 тис. грн.

Підготовка  кадрів вищими навчальними закладами  ІІІ і ІV рівнів акредитації та забезпечення діяльності їх баз практики - 14 506 694,8 тис. грн.

Як  ми бачимо, трансферти і субвенції  в збиткові місцеві бюджети складають  значну суму. Отже, стає зрозумілим, що однією з причин дефіциту бюджету  є значне перевищення видатків місцевих бюджетів над їхніми доходами. Так  само, великою статтею видатків держбюджету  є дотації для пенсійного фонду.

Таким чином, проведення пенсійної реформи, яка б зменшила дефіцит пенсійного фонду, а також зміни у розрахунках  міжбюджетних трансфертів, що більш  стимулювала б місцеву владу  до активного розвитку регіонів, і, як наслідок, до бездефіцитних місцевих бюджетів, є двома важливими шляхами  оптимізації видатків державного бюджету  України.

 Висновок. В результаті проведеного аналізу ми можемо зробити висновок, з 2007 до 2012 року структура як доходів, так і видатків Державного бюджету України зазнала значних змін, що відбувались з різною динамікою.

В структурі  видатків збільшувалась частка витрат на загальнодержавні функції, в той  час як витрати на інші функціональні  напрямки не зазнали значних змін. Частка соціального захисту та забезпечення зростала до 2010 року, але потім пішла  на спад. Це обумовлено не лише кризовими  явищами, а й змінами у соціальній політиці влади, зокрема пенсійною  реформою. Окрім цього зросли витрати  на обслуговування зовнішнього боргу. Важливою частиною видатків також є  трансферти в пенсійний фонд. Найбільші  розпорядники Державного бюджету України - міністерства фінансів, соціальної політики, освіти і науки, інфраструктури.

Основну частину складають податкові  надходження, зокрема непрямі податки. Саме частка внутрішніх податків на товари та послуги зростала протягом розглянутого періоду і зараз становить  більше ніж половину надходжень бюджету, що не є ознакою цивілізованої  і розвинутої системи оподаткування  та економіки. Частка неподаткових надходжень з 2007 року зменшилась від майже 25% до 13%. Це частково зумовлено тим, що рентні платежі перейшли з неподаткової до податкової частини надходжень. Екологічний податок замінив  собою збір за забруднення навколишнього  середовища, що класифікувався як окремий  фонд. Крім цього до доходів державного бюджету було також включено 50% надходжень по податку на доходи фізичних осіб міста Києва.

Беручи  до уваги те, що у 2007 - плановому 2012 доходи державного бюджету були менші за його видатки, бюджет затверджувався з  дефіцитом. У зв’язку з кризовими  явищами в економіці бюджет з  найбільшим дефіцитом був затверджений у 2010 році - тоді доходи були меншими  за видатки на 56564478,8 тис. грн., але в наступних роках ця цифра поступово зменшувалась.

2. Структура та динаміка зовнішнього боргу України.

Період фінансової нестабільності економіки України значно посилює роль та значення зовнішнього боргу. Проблеми пов’язані з ним гальмують розвиток реальних економічних процесів і в кінцевому рахунку не дозволяють ефективно розвиватися країні. Разом з тим державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту як на державному, так і на регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів. При цьому великий тягар лягає на державний бюджет, який останнім часом постійно знаходиться у кризі і що разу більше поглиблюється. Великі розміри та проблема покриття зовнішнього боргу посилюють актуальність даної теми і зумовлюють формування шляхів її розв’язання.

У економічній літературі зовнішній борг визначається сумарними грошовими зобов'язання країни, які виражаються грошовою сумою, що підлягає поверненню зовнішнім кредиторам на певну дату [16]. Водночас він відображає загальну заборгованість країни по зовнішніх позиках міжнародним банкам, урядам інших країн, приватним іноземним банкам та неоплаченим ним відсоткам. Розрізняють поточний зовнішній борг даного року, який треба повернути в нинішньому році, і загальний державний зовнішній борг (накопичений), який належить повернути в поточному році і в подальші роки. За типом позичальника зовнішній борг поділяється на державний, гарантований державою та приватний негарантований державою борг.

До державного зовнішнього боргу відносять фінансові зобов’язання держави перед нерезидентами, що виникли внаслідок позик, які здійснені урядом. Платежі з погашення та обслуговування державою зовнішнього боргу здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

До зовнішнього боргу, гарантованого державою, відносять фінансові зобов’язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отриманих під гарантію держави зовнішніх позик. Платежі з погашення та обслуговування цих позик здійснюються за рахунок власних коштів позичальників, а в разі їх неплатоспроможності - за рахунок коштів державного бюджету.

До приватного негарантованого державою зовнішнього боргу відносять фінансові зобов’язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отримання ними позик. Платежі з погашення та обслуговування недержавного зовнішнього боргу здійснюються за рахунок власних коштів позичальників.  
При залученні країною зовнішніх позик повинні сплачувати відсотки по боргу. Водночас зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для його обслуговування. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, а й відсотки по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать як від частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопиченим боргом), так і процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Аналіз останніх даних свідчить про те, що зовнішній борг України постійно зростає. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися [17].

На кінець 2010 року обсяг валового зовнішнього боргу України сягнув 117.3 млрд. дол. США (85.7% від ВВП), а значить збільшившись протягом звітного року на 13.9 млрд. дол. США (на 13.5%).

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 році визначалася:  
• значними обсягами чистих зовнішніх залучень Уряду (7.1 млрд. дол. США) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3.5 млрд. дол. США);  
• суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4.5 млрд. дол. США);  
• скороченням довгострокових зобов’язань українських банків перед нерезидентами (2.5 млрд. дол. США).

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець першого півріччя 2010 року становив 42,1 млрд. доларів (40,3% від загального обсягу валового зовнішнього боргу України). За перше півріччя 2010 року зовнішній борг, який підлягає сплаті протягом наступних чотирьох кварталів, знову виріс - на 5,2 млрд. доларів [18].

Державний та гарантований державою борг України за станом на 1 січня 2011 р. склав 433 млрд 801 млн 590,51 тис. грн або 54 млрд 634 млн 961,01 тис. дол., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 278 млрд 954 млн 330,05 тис. грн або 35 млрд 132 млн 787,15 тис. дол. Проте уже протягом січня 2011 р.державний зовнішній борг збільшився на 1 млрд 709 млн 664,89 тис. грн. [19].

Проаналізуємо можливі наслідки існування зовнішнього боргу для країни. Державний борг не буде для країни загрозливим, якщо його розміри не перевищуватимуть прийняті параметри макроекономіки. Наприклад, на відшкодування боргів і сплату процентів витрачатиметься не більше 25% експортних надходжень країни. Також загрози від нього не буде, якщо більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

При створенні сприятливих умов державний борг здатний навіть „працювати” на державу. Це можливо у тих випадках, коли він зростатиме швидше, ніж ВВП, а обслуговування його здійснюватиметься як за рахунок накопичення, так і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.  
Разом з тим, якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Накопичення боргів з року в рік в кінцевому результаті може привести країну до боргової кабали, втрати економічної незалежності і політичних позицій у світовому співтоваристві.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу із боргової кризи в Україні є:  
- припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

- часткове переспрямування здійснюваної грошової емісії на погашення боргових зобов’язань Уряду (в розмірі 1,5% до ВВП);

- досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 3,5 - 2,4% до ВВП;  
- скорочення імпорту споживчих товарів через посилення тарифного регулювання;  
- здійснення валютного регулювання та задіяння механізмів зупинення втечі капіталів за кордон;

- укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження та застосування інструментів активного управління державним боргом.

З метою послаблення боргового тиску на бюджет і платіжний баланс Україна має також домагатися укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому варто враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування; розміщення (використання); погашення боргу.

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх запозичень безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Традиційним методом зменшення боргу також є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. На сучасному етапі реструктуризація офіційного боргу є найпоширенішою в рамках „Паризького клубу”. Згідно якого найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами цього клубу. Офіційні кредитори допомагають частковим анулюванням боргу; подальшим продовженням термінів дії боргових зобов'язань; зниженням відсотків за обслуговування боргу.

Зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

• відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;
• зниження обмінного курсу місцевої валюти;
• жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);
• стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.