Місцеве оподаткування

 Податки і збори  (обов'язкові  платежі),  зазначені   у  цій 

статті,  складають  кошик  доходів,  що закріплюються за бюджетами 

місцевого самоврядування та враховуються  при  визначенні  обсягів 

міжбюджетних трансфертів.

 При цьому податок   з  доходів  фізичних  осіб,  який сплачується юридичною   особою  (працедавцем),  зараховується  до відповідного місцевого   бюджету за  її  місцезнаходженням  та місцезнаходженням  її підрозділів,  уповноважених  підрозділів   в обсягах   податку,   нарахованого   працівникам  цих  підрозділів. ( Статтю 64 доповнено частиною третьою  згідно із Законом N 1086-IV від  10.07.2003 - набуває чинності з 01.01.2004 ).

 

2.2 Значення місцевих  податків і зборів у формуванні  доходної частини місцевих бюджетів  в Україні

Якщо у 2000 році за рахунок  місцевих податків і зборів формувалося  лише 0,2 % доходів місцевих бюджетів, то вже через рік після виходу Декрету їхня питома вага зросла до 1 % сукупних доходів місцевих бюджетів. Загалом у всіх адміністративно-територіальних одиницях України протягом 2000-2005 років  значення питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів було на рівні не меншому, ніж середній 2,3 % по країні, а протягом 2005-2010 років  значення питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів було на рівні 1-1,5%.

Для нашої країни, де місцеве  самоврядування перебуває на етапі  становлення, співвідношення джерел формування місцевих бюджетів викликане об’єктивною  потребою ефективного впливу держави  на розвиток місцевого самоврядування. Передбачені чиним законодавством України місцеві податки і збори не відіграють істотної фіскальної ролі, а ті загальнодержавні податки, що традиційно зараховуються до дохідної частини місцевих бюджетів, не віднесені до місцевих.

Результати аналізу стану  надходжень місцевих податків і зборів свідчать, що найбільшу суму надходжень до місцевих бюджетів упродовж 2002-2007 років  було забезпечено за рахунок комунального податку – 54,5 %. Цей податок є  компенсацією за послуги, що надаються громадою для відтворення робочої сили.

На противагу комунальному податку зростає роль ринкового  збору. Надходження від нього  зростають: від 25,1 % у 2002 році до 44,7 % у 2007 році тобто ринковий збір цілком виправдовує  свою доцільність, тим більш, що він  відповідає світовим вимогам до системи  місцевих податків і зборів, а саме: тягар цього збору безпосередньо  лягає на місцевих жителів окремих  територіальних громад, адже переважно  вони купують і продають товари на місцевих ринках.Ще однією істотною статтею доходів, що забезпечувала у 2007 році до 9,8% надходжень до місцевих бюджетів, є готельний збір.Значна й частка надходжень від збору на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

 За останніми данними ми бачимо, що місцеві податки і збори становлять 1,3-1,4% загального фонду місцевих бюджетів, що є несумнівно дуже малим показником і свідчить про необхідніть реформ у сфері місцевого оподаткування

 

Рис 2.1 Структура податкових надходжень до загального фонду місцевих бюджетів у 2009-2010рр.

Яскравим прикладом данної ситуації може бути Дніпропетровська область.

 

Рис. 2.2 Структура надходжень до загального фонду місцевих бюджетів у Дніпропетровській області  за 2010р

 

Також варти уваги динаміки доходів до місцевих бюджетів та їх структура за областями. На перший погляд здається, що вона має позитивні  тенденції, проте якщо врахувати  інфляцію, то стає зрозумілим, що приводів для радощів немає.

 

Рис. 2.3  Динаміка щомісячних надходжень доходів місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) у 2005-2010 роках.

 

Рис. 2.4 Розмір щомісячних надходжень доходів місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) у 2010 році по областям.

Пройшло ще замало часу, аби  можно було судити про ефективність змін у останній редакції Податковго кодексу, тому наголосимо на проблемах, які вона мала б вирішити, а саме:

   * місцеві податки  і збори, їхні ставки не враховують  реальних можливостей платників. 

   * наповнення сільських,  селищних, міських бюджетів через  зростання ролі місцевих податків  і зборів має бути пріоритетним.

   * розробка систематизованих  законодавчих актів, які б регулювали  бюджетні права органів місцевого  самоврядування.

Тільки за умови вирішення  цих питань законодавчо можна  розраховувати на підвищення ролі бюджетної  системи як на державному, так і  на місцевому рівнях у створенні  фінансового середовища, що у свою чергу, сприятиме прискореному розвитку ринкових відносин.

Таким чином, удосконалення  системи місцевих податків і зборів, зростання їхньої фіскальної ролі як фундаментального напряму зміцнення  місцевих бюджетів сприятиме підвищенню ефективності регіональної фіскальної політики, стимулюватиме соціально-економічний  розвиток регіонів України. Ефективне  використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення  всієї фінансової системи держави.

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ  МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ.

3.1 Імплементація  місцевих податків і зборів  в контексті Податкового кодексу  України

Зміцнення інституту місцевого  самоврядування в Україні значною  мірою залежить від того, чи будуть створені умови для фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, основу якої становлять місцеві бюджети. Наявна бюджетна практика передбачає формування дохідної частини місцевих бюджетів в основному за рахунок  загальнодержавних податків і бюджетних  трансфертів (дотацій і субвенцій). Місцеві податки та збори як власне джерело бюджетів місцевого самоврядування становлять лише 2-3 % від доходів  місцевих бюджетів.

Законодавче врегулювання системи  справляння місцевих податків, яке  було проведене з ухваленням Декрету  Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки та збори”, Закону України “Про систему оподаткування” та інших нормативних актів, створило початкові необхідні умови для формування самого інституту місцевого оподаткування в Україні. Проте в процесі справляння місцевих податків і зборів за роки, що минули після виходу зазначених законодавчих актів, виявилось багато недоліків, які зумовлені невирішеністю як суто теоретичних проблем самої ідеї місцевого оподаткування (в контексті зміцнення місцевого самоврядування), так і невизначеністю багатьох технічних процедур механізму обчислення, пріоритетів у наданні пільг, урахування сум надходжень місцевих податків і зборів у процесі бюджетного планування тощо.

Досвід державотворення  в ринкових економічних системах підтверджує, що міцне місцеве самоврядування неможливе без відповідного матеріального  та фінансового підґрунтя. У багатьох країнах основу фінансової незалежності місцевих властей становлять місцеві  податки, кількість яких досить значна; до складу місцевих належать такі податки, які в нас зазвичай вважаються загальнодержавними (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, податок з доходів фізичних осіб, майнові податки, місцеві акцизи). Великий перелік місцевих податків і зборів, віднесення до них не лише дрібних і другорядних, а й  великих за обсягами надходжень прямих, непрямих і майнових податків зумовлює досить високу їхню фіскальну роль, перетворює місцеві податки і  збори в одне з основних джерел доходів місцевих бюджетів розвинутих ринкових країн.

З огляду на це, вітчизняна система  місцевого оподаткування потребує докорінного реформування.

Найсуттєвішими вадами місцевого  оподаткування в Україні є:

   * незначна фіскальна  роль місцевих податків і зборів  і, як наслідок низька їх  питома вага в доходах місцевих  бюджетів, у валовому внутрішньому  продукті;

   * невеликий перелік  місцевих податків і зборів  порівняно з іншими країнами;

   * відсутність самостійних  прав у органів місцевого самоврядування  щодо запровадження на своїй  території власних податків і  зборів;

   * незацікавленість  місцевих властей у додатковому  залученні коштів від справляння  місцевих податків і зборів;

   * відсутність взаємозалежності  між рівнем суспільних послуг, які надаються на певній території  із податковими зусиллями населення;

   * зволікання із  запровадженням суто місцевого  податку на нерухоме майно  фізичних і юридичних осіб;

   * нерозвиненість  податків, які відображають політику  місцевих властей (екологічні  податки, плата за певні послуги  місцевих органів влади).

Реформуючи систему місцевого  оподаткування, треба насамперед, змінити  ставлення до місцевих податків і  зборів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, суттєво підняти їхнє значення та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. А це можливо  лише якщо здійснити перегляд складу місцевих податків і зборів. До місцевих повинні належати деякі загальнодержавні податки з тих, що традиційно надходять  до місцевих бюджетів. Це, зокрема, податок  на прибуток підприємств комунальної  форми власності, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин  і механізмів, податок на промисел, ресурсні платежі, надходження від  збору за забруднення навколишнього  природного середовища [57].

Отже, місцеві податки  та збори повинні стати надійним інструментом регулювання економічного розвитку територій, вирішення різнопланових  проблем, які виникають, зменшення  соціальної напруги.

За умови законодавчого  закріплення передачі до складу місцевих податку на доходи фізичних осіб, треба  зваженіше обґрунтувати його максимальну ставку, тобто уточнити регулюючу функцію цього податку для того, аби механізм його справляння не вступав у суперечність з податком на прибуток підприємств. Максимальні ставки цих двох податків повинні бути однаковими, але не більше ніж 30 % від об'єкта оподаткування, адже розбіжності максимальних меж рівня податкового обкладання спонукатимуть платників ухилятися від сплати того податку, максимальна ставка за яким є більшою, штучно зменшувати, залежно від необхідності, прибуток чи оплату праці.

Насамперед, постає питання: що таке розкіш? За словами класика  політичної економії А. Сміта, розкіш - це сукупність зручностей, які не є  необхідністю. Поняття розкоші неодноразово змінювалося в процесі розвитку суспільства, та межа між необхідними  предметами й предметами розкоші  завжди була відносною і рухомою. Саме поняття розкоші частіше  використовується соціалістичними  економічними системами з їхнім  знеособленим механізмом перерозподілу, аніж за умов соціальне орієнтованої ринкової системи, для якої основною метою є всебічне зростання споживання.

Бурхливий розвиток виробництва, поява дедалі нових товарів споживання, зростання потреб населення, урбанізація  спричиняють постійну змінність  ставлення до тих чи інших предметів  ужитку. Те, що донедавна вважалося  розкішшю або забаганкою, з часом  стає предметом першої необхідності (автомобілі, обчислювальна техніка, комп'ютери, засоби зв'язку тощо). Така рухомість межі між предметами першої необхідності та предметами розкоші в умовах існування податку на коштовне майно, що є предметом розкоші, потребуватиме постійного коригування складу об'єктів оподаткування, а це навряд чи сприятиме ефективному справлянню цього податку.

Крім того, не слід забувати, що підставою для оподаткування  предметів розкоші може бути лише самодекларування, отже, податок на коштовне майно стане податком на чесність, і “страждати ” від його запровадження будуть лише чесні та дисципліновані платники. Самодекларування обов'язково сприятиме масовому ухилянню від сплати цього податку, а отже стане на заваді вирішенню такої важливої етичної проблеми, як формування податкової культури платників.

Реформування місцевих податків і зборів у напрямку посилення  їхнього фіскального значення повинно  передбачати не лише віднесення до їхнього складу деяких загальнодержавних  податків, а й введення податку  на нерухомість, розширення переліку тих  місцевих податків, які є платою за певні місцеві послуги і  відображають політику місцевих властей. Безпідставними є побоювання щодо недоцільності  надзвичайного збільшення кількості  податків, яке ще не означає збільшення загального рівня податкового тягаря. У деяких зарубіжних країнах кількість  місцевих податків сягає 50-100 видів (Франція - понад 50, Італія - понад 70, Бельгія - понад 100). Численність невеликих за розмірами  податків, які всі одночасно не сплачує ні один із платників, створює  уявлення про невеликий податковий тягар [43].

Розширення переліку місцевих податків і зборів повинно проходити  за рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних  коштів. Наприклад, збори на прибирання та освітлення вулиць, за збирання сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.

За умов загрозливої екологічної  ситуації в Україні корисними  стануть місцеві екологічні податки, які доцільно стягувати у вигляді  штрафів за забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних  ресурсів, захоронення й утилізацію шкідливих відходів. Такі податки  можуть стати дієвим інструментом у  справі збереження та охорони довкілля і покращення екологічної ситуації в країні.

Нині вигідне територіальне  розташування населених пунктів, сприятливі природно-кліматичні фактори, наявність  і використання корисних копалин  та інші чинники майже не впливають  на рівень економічного та соціального  розвитку територіальних громад, насиченість  об'єктами соціальної та побутової  інфраструктур, ступінь задоволення суспільних потреб населення. Склалося становище, за якого “багаті ” природними ресурсами території знаходяться у жалюгідному стані, потерпають від нестачі електроенергії, відсутності газопостачання, комфортабельних шляхів сполучення; місцеві органи влади не мають коштів для утримання в належному стані вулиць, парків, місць відпочинку, кладовищ тощо.