Місцеве оподаткування

Отже, внаслідок багатовікової  еволюції на Заході склалася розгалужена  система місцевих податків і зборів, характерною особливістю яких є:

- численність: у Бельгії  запроваджено 100 місцевих податків  і зборів, в Італії - 70, у Франції  - більш як 50. Разом з тим в  окремих країнах застосовується  лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, - лише один (до 1990 р. це був податок  з нерухомого майна. Урядом  Маргарет Тетчер його замінено  на подушний податок, який також  вважається майновим);

- масовість: податки сплачуються  фактично всім дорослим населенням, незалежно від соціального статусу  та рівня доходів. Наприклад,  у США в бюджеті сім'ї з  чотирьох осіб з річним доходом  50 тис. дол. платежі за всіма  місцевими податками становлять  у середньому 4,4 тис. дол. щорічно  - 8,9 % її доходів. У цілому цей  показник в окремих штатах  мінімальний і дорівнює 3,4%, а в  інших сягає 14 % доходів сімей  зазначених категорій;

- регресивність: частка  місцевих податків і зборів  зменшується стосовно сукупного  розміру доходів, якщо доходи  зростають. У той же час частина  країн щодо головних місцевих  податків застосовують прогресивні  ставки оподаткування (Фінляндія,  Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія)  при оподаткуванні особистого  майна громадян;

- застосування права податкової  ініціативи [24].

В унітарних країнах місцеві  органи влади, як правило, такого права  не мають. Усі види місцевих податків запроваджуються законами, які ухвалює  парламент країни. Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавчо  визначених їхніх граничних рівнів. До компетенції місцевих органів  влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків, визначених законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду  за місцевими податками. Місцеві  органи влади самостійно встановлюють місцеві податки і збори, а  центральна влада обмежує їхні максимальні  ставки. З 1983 р. така практика діє в  Норвегії та Бельгії. У федеративних державах основне коло питань місцевого  оподаткування перебуває в компетенції  суб'єктів федерації. Види місцевих податків встановлюються органами влади  штатів у США, кантонів - у Швейцарії, владними структурами провінції  Квебек - у Канаді. Ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніципалітети. Разом з тим і в більшості федеративних країн законодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів.

На основі цього встановлюються моделі податкових систем місцевих органів  влади. В основі лежить спосіб, за допомогою  якого встановлюються і зараховуються  до місцевих бюджетів окремі місцеві  податки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.

Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток (частку) від прибуткового податку по країні, який зараховується до всіх рівнів бюджетів.

Друга модель. У Бельгії, Канаді (крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, що надходить до центрального бюджету.

Третя модель. Місцеві органи цілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з прибуткового податку. Відповідні місцеві податки не враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для податків, які надходять до центрального бюджету. Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії, провінції Квебек (Канада) та в деяких інших країнах. У США місцеві ставки прибуткового податку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.

Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування  до місцевих бюджетів також поділяються  на 3 групи:

- перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промисловий податок, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні й універсальні місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії - акцизи на споживання газу та електроенергії. У Великобританії місцевих непрямих податків немає;

- друга група: податки, що встановлюються місцевими органами влади як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податків в Італії, відрахування від прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій у США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та ін.);

- третя група місцевих  податків найбільша. Серед них  податки на заняття торгівлею,  на собак, на розваги, на  видовища, на володіння транспортними  засобами, на торгівлю спиртними  напоями, на надання ліцензій  на спадщину, на подарунки, на  осіб, котрі володіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць  і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та  інші (подібних податків центральна  влада, як правило, не стягує).

Основну роль у країнах  із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу  чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У  США за рахунок податків на майно  формується близько 45 % усіх доходів  місцевих бюджетів, у Франції – 40 %.

У федеративних державах суб'єкти федерацій мають власні служби, які  збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах  місцевого самоврядування, в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних  податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові  служби [18].

На підставі вищеозначеного можна зробити висновок, що при  вирішенні проблеми доходів місцевих бюджетів у різних країнах враховувались: необхідність здійснення за допомогою  бюджетної системи перерозподілу  фінансових ресурсів між окремими регіонами  і територіями; стан економічного розвитку; традиції у сфері оподаткування, а також рівень розвитку демократичних  засад у державі, тобто рівень вирішення соціально-економічних  питань, які передані до компетенції  місцевих органів влади.

Місцеві податки і збори  забезпечують значні надходження до місцевих бюджетів, реальну фінансову  автономію органів місцевого  самоврядування і місцевих органів  державної влади.

На думку спеціалістів-податківців  в Україні основу місцевого оподаткування  повинні забезпечити майнові  податки, зокрема місцеві податки  на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Можуть бути запроваджені податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, рибальство, використання кар’єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються у багатьох країнах.

Зарубіжний досвід переконує  також, що можна запроваджувати в  Україні й податки на цінні  папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, грошові капітали, приріст капіталу, на осіб, які мають дві чи більше квартир, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста і т.п.

Важливе питання – введення самооподаткування. Цей вид податків не новий. Він існував у недалекому минулому. Кожен житель села, селища сплачував певну суму грошей, які  цільовим призначенням ішли на впорядкування  населеного пункту, будівництво доріг, інші громадські потреби. Необхідно, щоб у законі про місцеві податки і збори було чітко визначено механізм розрахунків з кожного виду податків і зборів, їх облік, відповідальність за зберігання коштів, що надходять у рахунок сплати податків.

Отже, підвищення результативності податкової діяльності нашої держави  потребує вдосконалення такого важливого  її інструменту, як місцеві податки  і збори.

Висновки

Узагальнюючи вищесказане  нами були зроблені висновки, а саме:

1) місцеві податки та  збори є складовою податкової  системи України та інструментом  формування власних доходів місцевої  влади;

2) інститут місцевого  оподаткування в Україні перебуває  на початковій стадії розвитку  це і є основною причиною  того, що частка місцевих податків  і зборів у доходах місцевих  органів влади є незначною.  Загалом у всіх адміністративно-територіальних  одиницях України протягом 2000-2006років  значення питомої ваги місцевих  податків і зборів у доходах  місцевих бюджетів було на  рівні не меншому, ніж середній 2,3 % по країні, а у 2006-2010 на рівні  1,-1,5%;

3) найперспективнішими видами  з погляду можливостей впровадження  і за обсягами надходжень є  комунальний податок, ринковий  збір, збір за паркування автотранспорту, за видачу дозволу на розміщення  об′єктів торгівлі, податок з  продажу імпортних товарів. Зважаючи  на незначні обсяги надходжень  від окремих місцевих податків  і зборів, справляння більшості  з них, особливо у сільській  місцевості, економічно не виправдані  й недоцільні.

4) головні шляхи збільшення  податкової бази міста:

   *  оздоровлення економіки підприємств – платників податків, стабілізація їхнього фінансового стану, особливо це стосується тих підприємств, які сьогодні працюють збитково;

   *  підвищення результативності використовуваних механізмів стимульовального впливу на підвищення ефективності господарювання, що сприяє розширенню податкової бази. Оптимальне співвідношення стимульовальної й фіскальної функцій податків у межах повноважень органів місцевої влади ;

   *  створення умов для розвитку й зміцнення малого бізнесу;

   *  ефективне використання можливостей чинного податкового законодавства з метою максимального розширення податкової бази на основі систематичного й усебічного аналізу удосконалення механізму дії загальнодержавних і місцевих податків;

   *  виховання високої культури платників податків, формування позитивного ставлення суспільства до сплати податків як до конституційного обов'язку кожного громадянина;

   *  поліпшення системи адміністрування податків, у тому числі за рахунок удосконалення роботи фіскальних органів.

   *  Слід зауважити, що кожен із названих напрямів розширення податкової бази міста містить у собі цілий комплекс проблем, розв'язуючи які можна домогтися збільшення бюджетних ресурсів.

   *  Податковий потенціал певної території характеризується його економічною структурою і його забезпеченістю оподатковуваними ресурсами, зумовленою наявністю податкових баз;

5) реформування місцевих  податків і зборів в Україні  доцільно здійснювати щодо використання  світового досвіду передових  країн світу. З урахуванням  цього досвіду потрібно розширити  повноваження місцевих органів  влади, щодо встановлення місцевих  податків і зборів. Система місцевих  податків повинна бути дворівневою  - місцевою і регіональною. Механізм  перерозподілу частини загальнодержавних  податкових надходжень між регіонами  повинен базуватися на нормативах, які враховують чисельність населення,  рівень доходів, обсяг податків. В Україні було б доцільним  використовувати принцип розгалуженої  системи місцевих податків з  розумними обмеженнями, це забезпечить  місцеву владу більш стабільними  джерелами доходів. За таких  умов необхідно зміцнювати фіскальну  роль місцевих податків і зборів  за рахунок віднесення до їхнього  переліку окремих загальнодержавних  податків і зборів, які упродовж  тривалого часу використовуються  як закріплених за місцевими  бюджетами України. Передусім,  назріла потреба значно розширити  перелік місцевих податків та  повноваження органів місцевого  самоврядування щодо їх запровадження. Забезпечити основу місцевого оподаткування повинні майнові податки. Також зарубіжний досвід показує, що можна запроваджувати в Україні податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів в центральній частині міста та інші.

6) вдосконалення чинного  законодавства істотно сприятиме  поліпшенню організації, впровадженню  та справлянню місцевих податків  та зборів.

В умовах діючої системи  місцевого оподаткування покращення справляння місцевих податків та зборів в районі слід здійснювати по таких  напрямках:

   *   місцевим радам при наявності об’єкта оподаткування впроваджувати місцеві податки та збори, які не були раніше впровадженими;

   *   податковим органам здійснювати контроль за справлянням даних податків в бюджет; вносити пропозиції, щодо реформування місцевого оподаткування, розширення їх переліку та складу.