Основи організації органу державної казначейської служби України

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 651 «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби» та наказу Міністерства фінансів України від 12.10.2011 №1280 «Про затвердження положень про територіальні органи Державної казначейської служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2011 за №1236/19974 було затверджене  «Положення про управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку», а також «Положення про управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Донецька Донецької області», у якому проходив виробничу практику (Додаток А).

Управління Казначейства у своїй діяльності керується  Конституцією України та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства фінансів України, дорученнями Міністра фінансів України, наказами Державної казначейської служби України, дорученнями Голови Державної казначейської служби України, актами місцевої держадміністрації, органів місцевого самоврядування та наказами Головного управління Казначейства.

Управління Казначейства під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з  місцевою держадміністрацією та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Начальник управління Казначейства може мати заступників, кількість яких визначає Головне управління Казначейства за погодженням з Головою Державної казначейської служби України. Заступник начальника управління Казначейства призначається на посаду за пропозицією, внесеною начальником Головного управління Казначейства, Головою Державної казначейської служби України за погодженням з Міністром, та звільняється з посади за погодженням з Міністром Головою Державної казначейської служби України за пропозицією, внесеною начальником Головного управління Казначейства. Начальник управління Казначейства здійснює керівництво управлінням Казначейства, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, організовує та забезпечує виконання управлінням Казначейства відповідно актів законодавства, наказів Міністерства фінансів України організаційно-розпорядчого характеру, доручень Міністра, наказів Державної казначейської служби України, доручень Голови Державної казначейської служби України, наказів Головного управління Казначейства, звітує перед Головою Державної казначейської служби України та начальником Головного управління Казначейства про виконання покладених на управління Казначейства завдань та планів роботи, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників управління Казначейства, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім своїх заступників), вносить начальнику Головного управління Казначейства пропозиції щодо пріоритетів роботи управління Казначейства і шляхів виконання покладених на нього завдань, подає для подальшого внесення на затвердження Голові Державної казначейської служби України плани роботи управління Казначейства (річні, піврічні), порушує перед Головою Державної казначейської служби України питання про присвоєння рангів державних службовців своїм заступникам, а також щодо заохочення та притягнення їх до відповідальності та ін..

Штатний розпис та кошторис управління Казначейства затверджує Голова Державної казначейської служби України.

Чисельність працівників управління Казначейства затверджує Голова Державної казначейської служби України в межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України. Начальник Головного управління Казначейства вносить пропозиції Голові Державної казначейської служби України щодо чисельності працівників управління Казначейства.

Працівники відділу  відповідають за приймання, оплачування, а також накладання особистого підпису  та штампу «Підлягає оплаті на розрахунково-платіжних  документах та передачу їх на оплату. Вони зобов'язані зберігати державну таємницю, не надавати інформацію про рух грошових коштів державного бюджету громадянам, котрі не мають доступу до таких даних, а також не розголошувати інформацію, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню.

До відділу бухгалтерського  обліку та звітності входять: начальник  відділу, головний бухгалтер і заступник  начальника управління ДКУ у Київському районі; провідний казначей відділу; головний спеціаліст відділу.

Функції та завдання відділу  бухгалтерського обліку та звітності наступні:

1. здійснює контроль за повним поступленням платежів до Державного бюджету, правильним розподілом платежів до бюджетів усіх рівнів;

2. приймає безпосередню участь у відкритті рахунків Державного бюджету згідно бюджетної класифікації;

3. приймає участь у перевірці правильності оплати за розрахунково-касове обслуговування органів державної влади підприємств та організацій, які використовують кошти Державного бюджету;

4. у своїй роботі керується розпорядженнями та вказівками своїх керівників та керівників органів виконавчої влади.

Працівники відділу  зобов'язані зберігати державну таємницю, постійно вдосконалювати організацію  своєї роботи та підвищувати свій професійний рівень, сумлінно виконувати свої службові обов'язки.

Запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів внесло суттєві зміни в процесі управління регіональними фінансовими ресурсами на рівні адміністративно-територіальних одиниць. З огляду на це, безперечно, змінились і правові взаємовідносини між усіма учасниками бюджетного процесу, що задіяні на кожній його стадії.

Органи Державного казначейства України в сфері місцевих фінансів здійснюють: обслуговування місцевих бюджетів, яке ґрунтується на територіальному принципі розподілу коштів; співпрацює з іншими державним органами з питань виконання бюджетів; аналізує та надає пропозиції щодо вдосконалення чинної системи виконання бюджетів; веде бухгалтерський облік руху фінансових ресурсів та здійснює контроль за надходженням і використанням коштів на місцевому рівні [5, с. 197].

Місцеві бюджети найяскравіше втілюють політику органів місцевого  самоврядування, є фінансовим планом розвитку певної території, в якому  відображаються найважливіші завдання місцевих органів влади, що потребує контролю на всіх стадіях бюджетного процесу на місцевому рівні, а саме в процесі виконання бюджетів органами державного казначейства.

Казначейська система  надає можливість упорядкувати витрачання коштів місцевих бюджетів відповідно до чинного законодавства, зокрема, шляхом встановлення щомісячних лімітів видатків бюджетів, посилення поточного контролю за цільовим витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів. Функціонування внутрішньої платіжної системи Державного казначейства дає змогу отримувати щоденну інформацію про стан виконання Державного та місцевих бюджетів; ефективно управляти наявними фінансовими ресурсами; збільшувати оборотність бюджетних коштів; контролювати цільову спрямованість та ефективність витрачання бюджетних ресурсів, вести бухгалтерський облік і на основі його даних формувати фінансову звітність про виконання місцевих бюджетів [7, с.105].

Тож, Державне казначейська служба України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства Фінансів України і йому підпорядковується. Воно було створене на виконання Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 «Про Державне казначейство України» Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 31.07.1995р.

На сьогоднішній день Державне казначейство України є  центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 676 від 26.04.2007.

Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання Державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків Державного бюджету через оплату рахунків об'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.

Історія становлення казначейської системи дуже тривала і багата. Термін "казначейство" походить від поняття казна, що в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни "казна" і "казначейство" мають різні тлумачення в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури різних держав.

Так, в "Арташастрі" (праці про гроші), яка була написана в Індії дві тисячі років тому, казна в широкому розумінні - це багатство держави, до якого включались окрім детально перерахованих доходів золото, коштовне каміння і метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. У рукописі зазначалося, що армія і казна

• найважливіші інструменти в руках монархії, тому вони мусять бути під безпосереднім контролем керівника держави. У більш вузькому значенні казна
• це місце, куди надходили гроші і звідки здійснювались платежі для конкретних цілей.
• Історично казначейство виконувало декілька функцій:
• відповідало за збереження багатства держави;
• було місцем, де збиралися платежі держави і з якого держава здійснювала виплати;
• відповідало (під королівським наглядом) за чеканку монет;
• а також виконувало функцію облікового відомства. Тобто казначейство повинно було вести записи всіх операцій із зазначенням дати, характеру і кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства різних країн змінювались:

• внаслідок затяжних війн, які призводили до зменшення багатства держави, казначейства почали випускати внутрішні і зовнішні боргові зобов'язання;
• у зв'язку зі збільшенням кількості і розширенням активності фінансових монополій, казначейства почали приймати на збереження їхні акції;
• з виникненням центральних банків і відповідним зростанням системи комерційних банків такі функції казначейства як емісія грошей та чеканка монет, випуск боргових зобов'язань, отримання і видача платежів державою було передано банкам;
• у деяких випадках казна працювала як банківська установа і приймала вклади населення.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади  держави, який мав відповідати за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх епох і держав.

Початок створення казначейства належить до управління казною за тієї доби, коли не було ще чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

Діюча до утворення казначейства банківська система виконання бюджету  відповідала основним вимогам економіки, котра централізовано планувалась та директивне управлялась, її функціонування забезпечувалось взаємодією державних банків, які вирішували широкий спектр питань, пов'язаних з касовим виконанням бюджету. Основним органом, який здійснював касове виконання Державного та місцевих бюджетів, був Державний банк СРСР. Отже, застосовувалась банківська система касового виконання бюджетів. Практика касового виконання Державного бюджету банками була розрахована на систему єдності банків і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років.

З часу створення Державного казначейства України можна виділити такі основні етапи його розвитку залежно від економічної ситуації, що складалася у державі:

Жовтень 1992 - жовтень 1995 р. Цей етап характеризується створенням на базі підрозділів Головного бюджетного управління Міністерства фінансів України Управління виконання Державного бюджету. Це дозволило починаючи з 1 липня 1993 р. перейти на нову систему виконання видаткової частини державного бюджету і забезпечити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалась банківською системою. Протягом цього періоду було розроблено концептуальні засади системи Державного казначейства, які знайшли своє віддзеркалення в Указі Президента України "Про Державне казначейство України" та "Положення про Державне казначейство України".

Листопад 1995 - грудень 1997 р. На цьому етапі на базі Управління виконання Державного бюджету України  Міністерства фінансів та відповідних підрозділів місцевих фінансових органів у листопаді 1995 р. створено систему Державного казначейства, до якої увійшли Головне управління Державного казначейства України, Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районні (міські) відділення.

За цей час було завершено передачу функцій фінансування від галузевих управлінь Міністерства фінансів Головному управлінню Державного казначейства; впроваджено Єдиний казначейський  рахунок у Національному банку України та уповноважених комерційних банках для зарахування доходів Державного бюджету та проведення видатків; підготовлено і впроваджено порядок оплати витрат з Єдиного казначейського рахунку. Саме цей період слід вважати якісно новим у розвитку і впровадженні казначейських принципів в Україні.

На цьому етапі відбувається також:

• впровадження нової бюджетної класифікації щомісячного розпису видатків держбюджету;
• лімітування видатків бюджету;
• початковий етап встановлення контролю за зобов'язаннями розпорядників коштів.

На сьогоднішній день основними завданнями головного управління Державної казначейської служби України є:

1. забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає:

• розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів;