Податкове планування на підприємстві

 

                                                    Зміст

 

Вступ

В умовах ринкової економіки кожен суб’єкт господарювання зацікавлений у зменшенні сум податків, сплачуваних державі. Проблема мінімізації податкових платежів значною мірою вирішується за допомогою формування ефективної податкової політики підприємства.

Податкова політика підприємства являє собою вибір найбільш ефективного варіанта сплати податкових платежів при альтернативних напрямах його господарської діяльності. В окремих випадках розроблена податкова політика сама може бути критерієм коригування господарської діяльності підприємства.

Формування ефективної податкової політики підприємства базується на наступних основних принципах:

– суворому дотриманні чинного податкового  законодавства:

– пошуку і використанні найбільш ефективних господарських рішень, що забезпечують мінімізацію бази оподаткування;

– цілеспрямованому впливі на різні  елементи бази оподаткування залежно  від груп податків за джерелами їх сплати;

– оперативному обліку змін у діючій податковій системі;

– плановому визначенні сум майбутніх  податкових платежів.

Розробка ефективної податкової політики підприємства вимагає високої кваліфікації виконавців і комплексної участі різних служб підприємства: планової, фінансової, юридичної, бухгалтерської.

Мета дослідження – визначити  особливості аналізу та планування податкових платежів підприємства.

Предмет дослідження – процес аналізу  та планування податкових платежів підприємства.

Об’єкт дослідження – ТОВ "Укрдомсервіс".

Завдання дослідження:

• визначити сутність та основні підходи до класифікації податкових платежів;
• провести аналіз факторів, що обумовлюють склад та обсяг податкових платежів підприємства;
• дати характеристику показникам ефективності оподаткування підприємства;
• провести аналіз обсягу, складу та ефективності податкових платежів підприємства;
• обґрунтувати плановий обсяг податкових платежів на майбутні періоди.

Робота складається зі вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

 

 

1. Сутність та класифікація податкових платежів підприємства

Податкова політика є невід'ємною  складовою загальноекономічної політики держави, одним з найбільш помітних і найбільш дієвих її важелів. Податкова політика держави – це фіскальна частина державної економічної політики, яка спрямована на формування доходної частини державного бюджету шляхом справляння податків та зборів. Податкова політика – це система урядових заходів по досягненню визначених завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою податкової системи держави . Але історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом наповнення бюджету, але й інструментом регулювання будь-яких соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків у досягненні визначених цілей діється в межах податкової політики. Тобто податкова політика є важливим інструментом державного регулювання.

Відповідно до ч.2 ст.92 Конституції  України виключно законами України  встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Законодавець не дає відповіді, які платежі охоплює система  оподаткування; чи всі обов'язкові платежі  необхідно встановлювати законами, чи ця вимога поширюється лише на податки та збори. Враховуючи неоднозначний підхід законодавця до цієї проблеми, на сьогодні діють обов'язкові платежі, встановлені не тільки законами, а й постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України.

Необхідність чіткого визначення місця кожного платежу як серед  державних доходів, так і в  складі податкової системи України  викликана, в першу чергу, відмінностями  та особливостями їх правового регулювання, Неврахування цього фактору, відсутність теоретичних розробок та законодавчого закріплення, призводить на практиці до проблем у застосуванні цих платежів. Наприклад, як це сталося із платниками єдиного податку, коли збір на обов'язкове соціальне страхування було замінено страховими внесками: до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Якщо від сплати збору платники єдиного податку були звільнені, то запровадження вказаних внесків створило ряд проблем:

1) щодо правомірності звільнення платників єдиного податку від сплати нових платежів на соціальне страхування;

2) щодо поширення на ці внески правового режиму, який діяв стосовно збору на обов'язкове соціальне страхування;

3) щодо співвідношення збору  та внеску для даних платників. 

До проблем правового регулювання  обов'язкових платежів звертаються  теоретики багатьох країн світу. Однак на сьогодні як українська, так  і зарубіжна фінансово-правові  науки не дають однозначної відповіді, яким рисам повинні відповідати ці платежі.

За джерелами сплати податки, збори  та інші обов’язкові платежі поділяються  на три основні групи:

1) податкові платежі, що включаються  в ціну продукції (основне місце  серед них займають податок на додану вартість, акцизний збір і мито);

2) податкові платежі, що відносяться  на собівартість продукції (основне  місце серед них займають збори  на пенсійне та соціальне страхування,  у тому числі страхування на  випадок безробіття);

3) податкові платежі, що сплачуються за рахунок прибутку (основне місце серед них займає податок на прибуток).

Усі зазначені податкові платежі, на якій би стадії господарської діяльності підприємства вони не стягувалися, зрештою  зменшують розмір чистого прибутку підприємства та можливості формування за рахунок цього джерела власних фінансових ресурсів, що направляються на виробничий розвиток. Тому кожним підприємством повинні активно використовуватися законні можливості мінімізації податкових платежів з тим, щоб забезпечити підвищення темпів свого економічного розвитку.

2. Фактори, що обумовлюють склад та обсяг податкових платежів підприємства

Ефективна податкова політика підприємства повинна здійснюватися за наступними етапами:

– визначення напрямів господарської  діяльності підприємства, що дозволяють мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок і об’єктів оподаткування;

– виявлення можливостей зменшення  бази оподаткування за рахунок прямих податкових пільг;

– врахування непрямих податкових пільг  у формуванні податкової політики;

– врахування регіональних особливостей формування податкової політики підприємства;

– планування суми податкових платежів у майбутньому періоді, виходячи з суми прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства;

– оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства.

1. Визначення напрямів господарської  діяльності підприємства, що дозволяють  мінімізувати податкові платежі  за рахунок різних ставок і  об’єктів оподаткування.

Так, наприклад, валовий дохід від  страхової діяльності оподатковується за ставкою 3 % і не підлягає оподаткуванню податком на прибуток. А суми прибутків нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків (платежів, премій), оподатковуються за ставкою 10 % біля джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

2. Виявлення можливостей зменшення бази оподаткування підприємства за рахунок прямих податкових пільг.

Податкові пільги надаються зазвичай у наступних основних формах: а) зменшення  розміру ставок оподаткування (пряме  або в процентах до середньої  ставки); б) надання податкового кредиту; в) повне звільнення від сплати окремих податків.

При використанні підприємством прямих податкових пільг потрібно врахувати, що всі вони носять цільовий характер. Відповідно до мети їх надання і  використання при формуванні податкової політики всі податкові пільги рекомендується поділяти на три групи:

1) податкові пільги, що надаються  окремим категоріям підприємств.  До їх складу належать пільги, що надаються підприємствам громадських  організацій інвалідів. Так, повністю  звільняються від оподаткування прибутку підприємства, засновані Всеукраїнською громадською організацією інвалідів;

2) податкові пільги, що надаються  за окремими видами господарських  операцій. До їх складу, наприклад,  належать пільги, пов’язані з  реалізацією інноваційного продукту. У цьому випадку прибуток, отриманий від реалізації інноваційного продукту, оподатковується за ставкою 50 % від базової ставки (30 %);

3) податкові пільги, що надаються  при реалізації окремих видів  продукції. До їх складу належать  пільги щодо сплати: податку на додану вартість, акцизного збору (він встановлений лише за окремими групами товарів) та мита.

Відповідно до такого групування прямих податкових пільг підприємства можуть на альтернативній основі формувати  свою податкову політику, відповідним чином диверсифікуючи організаційні форми своїх філій (дочірніх підприємств), коригуючи господарські та фінансові операції, асортимент продукції.

3. Врахування непрямих податкових  пільг у формуванні податкової  політики підприємства.

Склад непрямих податкових пільг визначається всіма можливостями зменшення бази оподаткування в розрізі окремих груп податків. За групою податків, що відносяться на собівартість продукції, такі можливості досягаються передусім за рахунок зменшення фонду споживання (фонду оплати праці). з групою податків, що включаються в ціну товару, основні резерви полягають у майстерному маневруванні цінами реалізації і асортиментом продукції. За групою податків, що сплачуються за рахунок прибутку, основні можливості полягають у найшвидшому списанні окремих витрат, наприклад, шляхом прискореної амортизації основних фондів.

За рахунок майстерного використання непрямих податкових пільг при формуванні податкової політики підприємство може значно зменшити базу оподаткування, а  відповідно, і суму податкових платежів.

4. Врахування регіональних особливостей  формування податкової політики  підприємства.

Формування ефективної податкової політики окремих підприємств безпосередньо  пов’язане з регіональною диверсифікацією  їх діяльності, що дозволяє використати податкові переваги окремих територій.

При формуванні податкової політики підприємств виділяють, як правило, три групи регіональних утворень з різною системою оподаткування:

1) спеціальні (вільні) економічні зони  своєї країни. У межах цих зон  законодавчо встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок встановлення податкового режиму;

2) країни з більш пільговою  податковою системою. Такі країни  можуть бути об’єктом регіональної  диверсифікації діяльності підприємств у тому випадку, якщо з ними встановлені широкі господарські зв’язки та діє пільговий митний режим. Для наших підприємств об’єктом такої регіональної диверсифікації є, як правило, країни СНД та інші прикордонні держави;

3) офшорні території. Термін  “офшор” означає, що засновники створюють свої підприємства поза територією країни, в якій вони проживають (є резидентами). Як правило, для цього обираються території з дуже низьким рівнем оподаткування (а іноді й безподаткові території).

При здійсненні регіональної диверсифікації діяльності вибір конкретної офшорної території залежить від конкретної мети господарської діяльності підприємства, податкового режиму, розвиненості комерційної та фінансової інфраструктури, вартості інкорпорування та ряду інших умов. Привабливість відкриття офшорних підприємств полягає не тільки в можливостях легального зменшення податкових платежів, але й в інших можливостях – забезпеченні візової підтримки держави реєстрації, відкриття за рубежем валютного рахунку тощо .

5. Планування суми податкових платежів на майбутній період, виходячи з суми чистого прибутку.

При плануванні суми податкових платежів, виходячи з суми чистого прибутку, заздалегідь розраховуються наступні показники: а) валовий прибуток від  реалізації продукції; б) фонд оплати праці.

Планові розрахунки загальної суми податкових платежів проводяться за такими основними видами податків і  зборів.

а) податок на прибуток;

б) податок на додану вартість;

в) акцизний збір;

г) збір на обов’язкове державне соціальне  страхування, у тому числі соціальне страхування на випадок безробіття;

д) збір на обов’язкове пенсійне страхування.

Планові розрахунки здійснюються в наступній послідовності.

На першому  етапі визначається сума податкових платежів від фонду оплати праці. Враховуючи те, що податкові платежі, зазначені в пунктах “г”, “д”, розраховуються за єдиною базою (фонд оплати праці), у процесі розрахунків ставки цих внесків підсумовуються з метою використання єдиної ставки відрахувань. Розрахунок цієї суми податкових платежів здійснюється за формулою:

Пф = (ФОП ґ Сф) / 100,

де Пф –  планова сума податкових платежів, розрахована за сумою фонду оплати праці;

ФОП – планова  сума фонду оплати праці;

Сф –  зведена ставка податкових платежів від фонду оплати праці.

На другому  етапі визначається сума податкових платежів, які входять у ціну продукції, що реалізовується. При цьому за даними відповідного періоду попередньо розраховуються і підсумовуються середні ставки податку на додану вартість і акцизного збору (а на підприємствах з великим обсягом зовнішньо-економічної діяльності – ще й середній розмір мита). Розрахунок цієї суми податкових платежів здійснюється за формулою:

Пц = (ВД ´ Сц) / 100,

де Пц –  планова сума податкових платежів, що входять у ціну продукції;

ВД –  плановий розмір валового доходу, виходячи з цільової суми прибутку, від реалізації продукції;

Сц –  зведена ставка податкових платежів, що входять у ціну продукції.

На третьому етапі визначається сума податку  на прибуток. Розрахунок проводиться  за формулою:

Пп = (ЧПц ´ 100) / (100 – Сп) – ЧПц,

де Пп – планова сума податку  на прибуток;

ЧПц – планова сума чистого прибутку;

Сп – ставка податку на прибуток.

На четвертому етапі визначається загальна планова сума податкових платежів підприємства Розрахунок здійснюється за формулою:

По = Пф + Пц + гПп,

де По – загальна планова сума податкових платежів підприємства, виходячи з суми чистого прибутку.

Цей розрахунок можна скоригувати  на питому вагу сум розглянутих податкових платежів у загальній сумі всіх податкових платежів підприємства у звітному періоді.