Финансовая система и ее вплив на державу

            Таблиця 1.1 - Основні елементи національної і світовий валютних систем [36, c.24]

     Формування  світового фінансового ринку  стало основою колосальної експансії  глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює  загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн  світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19921993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу  до міжнародних фінансових проблем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3 Cутність світових фінансових криз 

     Фінансові кризи показали, що ситуацію ускладнюють  небезпеки подальшого порушення  макроекономічного балансу, які  висувають інші принципове в регулятивному  відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це - вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов’язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше - це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об’єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.

     Економічна  криза 2007 2009 років, яку переживає  світ, восьма за останніх сто років.

     Оскільки  фінансова система – це сукупність урегульованих фінансово-правовими  нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою  яких держава формує, розподіляє і  використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [36, c. 16], можна говорити лише у першому наближенні про  світову фінансову систему у  вузькому розумінні – як про сукупність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінансову  систему слід розглядати як сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава  виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового  механізму [50, c.158]. Проте національні  і міжнаціональні (на зразок «Єврозони») фінансові системи дуже щільно взаємопов’язані  і переплетені. Тому не дивно, що внутрішня  криза в американській фінансовій системі призвела до кризи загальносвітового  масштабу.

     Фінансова криза у США почалася з іпотечної  кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів  навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній [48, c.75].

     Які ж головні причини виникнення іпотечної кризи у США? По-перше, це обвал на ринку житла. В 2001 – 2005 р. у багатьох частинах США спостерігалося швидке зростання цін на нерухомість, викликане низькими процентними ставками по кредитах, «м’яким» підходом кредиторів до оцінки платоспроможності позичальників і високою схильністю домогосподарств до придбання житла у власність. У цей період в 2 рази зросли обсяги будівництва будинків (у порівнянні з 1990 – 1995 р.), під заставу наявного житла американці взяли кредитів на 750 млрд. дол. (в 2005 р.), витративши з них 2/3 на особисте споживання, ремонт і виплату боргів по кредитних картах. У другій половині 2005 р. на ринку почалося падіння цін на житло й збільшення термінів експозиції об'єктів. Для позичальників, що отримали кредити нещодавно й практично на всю вартість житла (тобто при LTV – співвідношенні розміру кредиту й вартості закладеного житла – близькому до 100%), падіння вартості нерухомості – істотний стимул для відмови платити по кредитах, особливо, з огляду на той факт, що нестандартні кредити видавалися позичальникам, що мали проблеми із платоспроможністю в минулому. Збільшення пропозиції житла на ринку й жорсткості умов видачі нових кредитів поряд із зростанням процентних ставок спричинило подальше падіння цін на житло [48, c.76].

     По-друге, зниження прибутковості іпотечного бізнесу й підвищення ризиків іпотечних операцій. Наприкінці 2005 р. відбулася несподівана й ледь помітна зміна в стратегіях кредиторів: від конкуренції за ціною (зниження процентної ставки) кредитори перейшли до конкуренції за умовами кредитування (спрощення стандартів кредитування). Протягом 2005 р. кредитори, що працюють на ринку нестандартних кредитів, конкурували між собою шляхом зниження процентних ставок. Ця війна призвела до збільшення якості їхніх кредитних портфелів, тому що низькі ставки по кредитах залучали людей з гарною кредитною історією, які могли б отримати й стандартні кредити. Проблема, однак, полягала в тому, що такі кредити не приносили достатньо прибутку (до кінця 2005 р. різниця між процентною ставкою по кредитах і вартістю залучених коштів знизилися до 3 процентних пунктів у порівнянні з 6 процентними пунктами в 2003 р.) [32, c.6].

     Для збільшення прибутку кредитори почали підвищувати процентні ставки, що природно спричинило зменшення кількості  нових клієнтів і обсягів виданих  кредитів. Ряд економістів вважають, що кредитори були орієнтовані більше на збереження й збільшення показника  «обсяг виданих кредитів», по якому  інвестори оцінюють потенціали росту  компанії й зміна якого впливає  на ринкову вартість акцій. Для цього  кредитори почали робити винятки  зі стандартів кредитування, чому сприяла  й відсутність державного контролю за портфелями нестандартних кредитів. У міру розвитку кризи на ринку  житла стала збільшуватися кількість  дефолтів по таких високо-ризикових кредитах, що означало збитки для компаній-кредиторів.

     В умовах конкуренції на ринку нестандартних  кредитів, ряд «молодих» кредиторів, що не мають достатнього досвіду  оцінки кредитних ризиків нестандартних  позичальників, вивели на ринок нові продукти, які дозволяли отримати кредит позичальникові, що не має документації на житло, початкового внеску, з низьким  кредитним рейтингом, непідтвердженим  доходом. [34, c.7].

     Третя причина іпотечної кризи у  США – відсутність власних  коштів у кредиторів для покриття збитків. На відміну від традиційних  банків, у кредиторів, що працюють на ринку нестандартних кредитів, як правило відсутня можливість використовувати кошти депозитів для видачі кредитів. Замість цього кредитори користуються банківською кредитною лінією. З іншого боку, всі кредити кредитор продає інвестору, який у випадку прострочення платежів по кредиту має право повернути його назад початковому кредитору. Зворотний викуп прострочених кредитів здійснюється з коштів кредитної лінії. Увесь час, поки прострочений кредит перебуває на балансі кредитора, стягуються відсотки за користування кредитною лінією, тому кредитор змушений зафіксувати свої збитки, отримавши назад прострочений кредит, а не чекати закінчення процедури звертання стягнення на закладене майно.

     В умовах зростаючого ринку привабливість  ринку нестандартних кредитів для  інвесторів забезпечувалася за рахунок  більш високих процентних ставок по кредитах і більш низьким у  порівнянні з очікуваним рівнем дефолтів. Як наслідок, кредитори могли порівняно  легко отримати банківську кредитну лінію для фінансування своєї  діяльності. В умовах стагнуючого  ринку привабливість даного сегмента кредитування зникла, відповідно в  кредиторів виникли проблеми з одержанням кредитних ліній, а поточний прибуток від операцій виявився недостатнім  для покриття збитків від збільшеного  рівня дефолтів і прострочень  платежів [34, c.7].

     Четвертою причиною є загострення проблеми кредитоспроможності домогосподарств. В 2007 р., за оцінками деяких експертів, у США відбулося вповільнення росту споживчих витрат населення. До 2006 р. ріст споживчого попиту підтримувався  за рахунок дешевих і все більш  доступних споживчих кредитів і постійного зростання цін на всі активи, у тому числі й на житло. Тільки за 2005 р. ринкова вартість активів населення виросла на 3,2 трлн. доларів [34, c.6].

     Починаючи з 2006 р. обидва позитивні для споживача  фактори практично зникли: вартість грошей піднялася, а ціни на житло  стали знижуватися, тоді як борги  та фінансові зобов’язання нікуди не ділися. Рівень прямих видатків на обслуговування іпотечних і споживчих кредитів у використовуваному доході родин  піднявся до історичного максимуму  – 14,5%, а з урахуванням зобов’язань  по оплаті оренди, страхування й оподатковування житла й оренди автомобілів ці виплати наблизилися до 20%. По оцінках американського Центру житлової політики частка домогосподарств, що витрачають на оплату житла більше половини своїх доходів, виросла в США з 1997 по 2005 р. на 88% (з 2,4 млн. до 4,5 млн.). [34,c.6]

     Іпотечна  криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені  країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового  масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. [30,c. 116].

     Такі  значні збитки призвели до обвалу фондових ринків не тільки в США, а і всьому світі (ефект світової фінансової глобалізації). За 2007 рік цінні папери на світовому  фондовому ринку подешевшали  на 5 трлн. доларів США (рис.1.2 1.3).  

     Рис. 1.2 - Динаміка індексу Доу-Джонса ринку  цінних паперів в США у 2002 2009 роках (основний індекс світової іпотечної  кризи 2007 року в США) [54]

     Рис. 1.3 - Динаміка індексу Nikkei ринку цінних паперів в Японії у 2002 2009 роках (індекс початку світової іпотечної кризи 2007 року в США) [54] 

     В результаті, інвестори переключили  свою увагу з фондового ринку  на товарний ринок, що призвело до зростання  цін на нафту (рис.1.5) та золото (рис.1.4). Це в свою чергу спровокувало зростання  загальносвітової інфляції та зменшення  темпів росту світової економіки  до 2,6% на рік(рис.1.6 1.9). 

     Рис. 1.4 - Динаміка росту курсу золота в 2002 – 2009 роках ( $/1 унцію) [54] 

     Рис. 1.5 - Динаміка росту курсу нафти  в 2002 – 2009 роках ( $/1 барель) [54]

     Рис. 1.6 - Динаміка росту світового ВВП  в 1997 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru 

     Рис. 1.7 - Динаміка росту ВВП США в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru 

     Рис. 1.8 - Динаміка росту ВВП Єврозони в 1999 2008 роках ( % до рівня попереднього року) [54] – форма графічного представлення http://www.ereport.ru