Фінанси США

На рівні штатів існують такі основні податки: податок з продажів, прибутковий податок з населення, податок на доходи корпорацій, податок на спадщину і дарування, акцизні податки, податок на корисні копалини, ліцензійні збори, податок на капітал, відрахування на виплату допомоги з безробіття, податок на ділову активність та ін.

Починаючи від 90-х рр. ХХ ст., податкова політика США базується на реалізації принципу бюджетного збалансування. Водночас спостерігаються «перехресні» ефекти податкової системи – приміром, при зниженні ставок оподаткування індивідуальних доходів застосовуються підвищені ставки відрахувань до фондів соціального страхування; використовується потенціал регресивного акцизного оподаткування, що сприяє вирівнюванню податкового тягаря. Параметри податкової системи США, починаючи від 2000 року, загалом є стабільними, за винятком ставок оподаткування, які можуть оперативно змінюватися повноважними законодавчими органами.

На основі критичного узагальнення низки наукових праць Попової Л. В., Ткаченко Н. М., Андрущенка В. Л. та Данілової О. Д. виділимо основні особливості податкової системи США:

• у цілому прогресивний характер оподаткування, що вважається одним із виявів справедливості податкової системи (ефективна податкова ставка для платників із найвищими доходами досягає 50%);
• дискретність податкових відрахувань (кожну вищу ставку податку можна застосовувати лише до чітко визначеної частини бази оподаткування);
• висока гнучкість податкової системи, що виявляється зокрема в регулярних змінах на законодавчому рівні чинних ставок податків залежно від економічної динаміки;
• висока розвиненість пільгового оподаткування (наявність великої кількості податкових пільг та винятків);
• чітке розмежування податкової системи і системи соціального страхування;
• наявність неоподатковуваного мінімуму індивідуального доходу.

Центральним ядром органів податкового адміністрування у Сполучених Штатах є Державна служба збирання податків та фінансового контролю США. Основним елементом в її структурі є Служба внутрішніх доходів (СВД), яка оперативно підпорядкована Міністерству фінансів. СВД складається із таких підрозділів: центральний апарат (на федеральному рівні), податкові служби штатів, місцеві податкові служби.

Організаційна структура Служби внутрішніх доходів побудована не за видами податків, а за функціональними ознаками системи оподаткування, тобто вказана структура є функціональною. Основними структурними підрозділами СВД є: служба обробки податкових декларацій, служба перевірки податкових декларацій, служба стягнення податків, служба кримінальних розслідувань, служба обслуговування платників податків, міжнародний відділ, відділ інформаційно-комп’ютерних технологій, відділ кадрової роботи. Типова організаційна структура регіонального підрозділу Служби внутрішніх доходів США представлена на рис. 2.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Типова організаційна структура регіонального підрозділу Служби внутрішніх доходів США

 

Регіональні та районні відділення СВД здійснюють переважно оперативний моніторинг поточної діяльності платників і контроль за правильністю розрахунку сум податкових платежів, вживають заходів для профілактики та мінімізації сум податкового боргу, ухвалюють рішення про накладення відповідальності на порушників податкового законодавства, а також про повернення надмірно сплачених сум.  
Розділ 3. Особливості фінансів підприємства у США

 

Аналіз регулювання діяльності малих і середніх підприємств у розвинених країнах дає підстави стверджувати, що його основними інструментами є податкові та фінансові (Рис. 3.1).

Рис. 3.1. Інструменти державного регулювання діяльності малих і середніх підприємств у розвинених економіках

Так, у США використання податкових пільг полягає в тому, що в цій країні діють пільгові ставки на доходи до 16 тис. дол., 15 % - податок на перші 50 тис. дол. і 25 % - на наступні 25 тис. Понад цю суму діє максимальна ставка – 34 %. Таким чином в США діє принцип – чим менше підприємство, тим більше податкових пільг.

Крім того, на доходи в межах від 100 до 335 тис. дол. запроваджено додатковий збір у розмірі 5 %. Таке ступінчасте оподаткування має стимулююче значення для малих підприємств .

Дієвими засобами державної фінансової політики стимулювання розвитку бізнесу в зарубіжних країнах є реалізація державних цільових кредитних програм (далі – ДКЦП), гарантування позик, надання субсидій та дотацій на цілі науково-технічного розвитку тощо.

Ефективною формою фінансової допомоги інноваційному бізнесу в розвинутих країнах є гарантування державою позик. Зокрема, адміністрація малого бізнесу США 90 % усієї фінансової допомоги надає у формі гарантованих позик (гарантія – до 90 % суми позики, однак не більше 500 тис. дол. США). Середній розмір гарантованих позик становить 175 тис. дол. США, а термін – близько восьми років (з фінансуванням капітального будівництва – до 20 років).

У США функціонує Фонд перебудови та розвитку економіки,що формується за рахунок коштів федерального бюджету. Головне його завдання — страхування банківських операцій в інтересах приватних промислових компаній. Він здійснює керівництво новими програмами економічного розвитку і насамперед програмами розвитку чорної металургії. Величина  гарантованих фондом позичок обмежена 20 млн дол. Цей фонд стимулює приватний бізнес, особливо в роки спаду виробництва.

Велике значення мають регіональні фонди, що надають чималу допомогу підприємцям штатів. Кожен штат має Спеціальний фонд агентства економічного розвитку, метою якого є надання компаніям фінансової підтримки, як правило, в прямій формі.

Розвиток науково-технічного прогресу породжує створення науково-дослідних фондів, використовуваних для фінансування підтримки наукових досліджень у промисловості, будівництві, а також утримання державних наукових центрів, які здійснюють розробку фундаментальних досліджень. У США діють два великих фонди: Національний науковий фонд (ННФ) і Науковий фонд бюро стандартів (НФБС).

У США функціонує цілий ряд кредитних фондів, які здійснюють програми, зосереджені в трьох найважливіших галузях — сільському господарстві, житловому будівництві та зовнішньоекономічних зв'язках. Для кредитування сільського господарства створений Фонд адміністрації фермерського кредиту, який здійснює координацію діяльності федеральних земельних банків, федеральних банків середньострокового кредиту і федеральної кооперації. Фонди кредитних установ формуються за рахунок коштів казначейства, а також шляхом продажу власних зобов'язань і використовуються для надання позичок на різні цілі (реалізацію врожаю, будівництво складів та ін.).

 Важливе значення для експорту  американського капіталу має  Фонд Експортно-імпортного банку  США. Він видає кредити (до15—20 років) американським експортним компаніям, а також надає гарантії з  експортних кредитів приватним  банкам (у межах30—60 % суми кредиту). Основним джерелом ресурсів банку є власні кошти та позики.

У США, наприклад, підприємці і застраховані виплачують страхові внески за однаковими ставками: 6,2 % у вигляді відрахувань на соціальне забезпечення та 1,45 % — на безплатну медичну допомогу. Крім того, з підприємців стягуються відрахування на допомогу по безробіттю в розмірі 0,8 %. Таким чином,комбінована ставка підприємців дорівнює 8,45 % при максимальному оподатковуваному доході близько 45 тис. дол., тоді я для застрахованих вона — 7,65 %. У США діє велика кількість соціальних фондів, які перебувають у різному адміністративному підпорядкуванні. Найбільшими є три загальнонаціональних фонди: Фонд страхування за віком, інвалідністю та на випадок втрати годувальника; Фонд страхування державних службовців; Фонд допомоги потребуючим.

 

Розділ 4. Фінанси домашніх господарств у США

 

В економічній системі суспільства домогосподарства безумовно виступають у ролі отримувачів доходів. Важливо проаналізувати такі основні джерела доходів домогосподарств, як заробітна плата, відсотки на вкладений капітал, доходи від інвестиційних товарів, дивіденди, отримання плати за кредит, доходи від ведення особистого підсобного господарства тощо. Для систематизації основних джерел доходів в економічній літературі використовуються дві основні класифікації розподілу доходів домогосподарств. Це — функціональний розподіл доходів і особистий розподіл доходів.

Отримавши доходи, кожне домогосподарство їх витрачає. Тому аналізуючи доходи господарюючих одиниць, не можна обійти увагою витрати домогосподарств. Отриманий дохід витрачається у двох основних напрямах, з метою задоволення таких цілей: споживання і заощадження.

Домогосподарства мають надзвичайно важливе значення в економіці суспільства, оскільки вони разом узяті формують сукупний попит, який зорієнтовує всю ринкову систему в цілому. Безумовно, роль домогосподарств у державі визначається їх статусом постачальників ресурсів, а саме: робочої сили, капіталу, грошей, готових товарів, призначених для задоволення потреб особистих і суспільних.

 Сьогодні інтерес до вивчення  діяльності домосподарств зростає, оскільки постійно з року в  рік посилюється їх значення  в економіці. В США значно збільшилась їх частка у валовому внутрішньому продукті.

Дослідження фінансів домогосподарств та їх особливостей знайшли своє відображення у працях С.І. Юрія, В.М. Федосова, В.І. Оспіщева, Л.А. Гордієнко, І.О. Бочан, М.І. Карліна, Б.А. Карпінського, В.П. Кудряшова. Більшість науковців приділяють увагу або вузьким, або дуже загальним моментам, пов'язаним з домогосподарствами. Детального розгляду проблемних аспектів їх організації, структури, залежності від факторів зовнішнього середовища в працях вітчизняних авторів, на жаль, немає.

В економічній теорії вважається, що основними власниками ресурсів (капіталу, землі, праці та підприємницької здатності) є домогосподарства. Насамперед, вони - власники ресурсу праця, тобто робочої сили. Адже всі працездатного віку члени сім'ї мають здатність до праці і можуть її використовувати в процесі виробництва (господарській діяльності). У розвинутих ринкових відносинах, коли широкого розмаху набуває приватна власність, домогосподарства (члени сім'ї) є власниками й інших ресурсів: капіталу, землі тощо. Домогосподарства, як власники ресурсів, виносять їх на ринок, продають тим, хто в майбутньому їх використовує в господарській діяльності, а взамін одержують відповідну плату, або доход.

Як зазначено вище, доходи домогосподарства одержують від реалізації на ринку основних ресурсів — праця, капітал, земля та підприємницька здатність.

Існують два підходи до цієї проблеми:

1. Функціональний, який вказує на  спосіб, за допомогою якого грошовий  доход домогосподарств ділиться  на заробітну плату, ренту, процент  і прибуток. Тут сукупний доход  розподіляється відповідно до функції, яку вказує одержувач доходу. Заробітна плата виплачується за працю (найманим працівникам), рента і процент за ресурси, що перебувають у власності і передаються в тимчасове користування. У США доходи за функціональною ознакою розподіляються приблизно таким чином:

Заробітна плата - 73%

Доходи власників - 8%

Прибуток корпорацій - 8%

Процент - 10%

Рента  - 1 %

Усього - 100%

Як бачимо, найважливішим джерелом доходів домогосподарств є заробітна плата, що виплачується робітникам і службовцям підприємствами і організаціями, в яких вони працюють.

2. Особистий підхід — спосіб, згідно з яким сукупний доход суспільства розподіляється між окремими домогосподарствами. В теорії і практиці розподіл доходу оцінюється у такий спосіб: усі домогосподарства (сім'ї) розподіляють на п'ять рівних за чисельністю груп: питома вага кожної з груп становить 20%. Групи такі: найбідніша, далі йдуть заможніші ідо п'ятої групи потрапляють найбагатші. В США найбідніша група одержує близько 4,6% доходів, за ними йдуть друга, третя та четверта групи, які одержують відповідно 10,8% 16,9% та 24,1%. А найбагатші (п'ята група) отримують 43,7% усіх доходів у суспільстві.

Для оцінки цього явища використовують так звану криву Лоренца (Рис. 4.1).

Рис. 4.1. Крива Лоренца

Якби всі групи займали відповідно до чисельності частку доходів, то була б рівність і крива Лоренца виглядала б як бісектриса. Однак на 20% найбідніших сімей припадає лише 4,6% доходів суспільства, на 40% сімей - 4,6% + 10,8% = 15,4%, на 60% населення - 15,4% + 16,9% = 32,3%, на 80% - відповідно 32,3%+ 24,1% = 56,4%. І звичайно на 100% сімей - 100% доходів: 56,4% + 43,7% = 100%(приблизно).

Слід зауважити, що доходи домогосподарства одержують не лише від продажу виробничих ресурсів, а й у вигляді соціальних трансфертів — пенсій, соціальних допомог тощо, а також доходів від особистих підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності та інших.

Доходи домогосподарств характеризуються такими основними показниками:

• грошові доходи домогосподарства, які складаються з суми грошових та натуральних (в грошовій оцінці) надходжень, одержаних домогосподарством як на регулярній основі, так і разово у вигляді оплати праці, доходів від підприємницької і самостійної трудової діяльності, доходів від власності, надходжень від продажу нерухомості,  майна, продукції особистого підсобного господарства, худоби, продуктів, отриманих в порядку самозаготівель, а також соціальних допомог, пенсій, стипендій, грошових допомог, інших грошових доходів;
• загальні доходи домогосподарства включають грошові доходи, вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства або в порядку самозаготівлі (за винятком матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованих домогосподарству продуктів харчування, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого, рідкого палива, а також – суму пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту та зв’язку;
• сукупні ресурси домогосподарства, які складаються із загальних доходів, використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, взятих домогосподарством, а також - повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані у відповідному періоді, незалежно від джерел їх надходження.