Фінансова політика України

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Заходи, пов'язані з мобілізацією і використанням фінансових ресурсів, здійснюються також державними підприємствами та об'єднаннями в процесі управління державними корпоративними правами та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її реалізації визначаються також суб'єктами її виконання. Залежно від рівня проведення фінансової політики і задач, що поставлені перед її суб'єктами, застосовують різні способи мобілізації державних коштів.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, належать: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач у процесі проведення державної фінансової політики використовують відповідні інструменти: податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.

Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними напрямами. Кожний напрям – це особливий сегмент державної фінансової політики, в процесі виконання якого вирішуються певні задачі і застосовуються визначені інструменти. Усі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в поєднанні мають забезпечувати реалізацію основних цілей фінансово-кредитного розвитку країни. Разом з тим, кожен із напрямів є відносно самостійним і передбачає використання відповідних організаційних структур.

Основними напрямками державної фінансової політики є:

– бюджетна політика;

– податкова;

– кредитна;

– інвестиційна;

– валютна;

– інші напрями фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).

Державна фінансова політика проводиться певними способами, кожний з яких застосовується з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони мають бути тісно пов'язані між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило, зводиться до поняття "фінансовий механізм". Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

До основних форм проведення державної фінансової політики належать:

– фінансове планування;

– управління фінансами;

– проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкта;

– інші форми.

Важливу роль у процесі проведення фінансової політики відіграє фінансове планування. Фінансове планування – це діяльність суб'єкта з підготовки та прийняття до виконання проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Основними складовими фінансового планування є: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення запланованої діяльності; розробка плану розподілу залучених коштів за різними напрямами; запровадження раціонального й ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани передбачають використання певної системи управління проектами, а також проведення контролю за їх розробкою, прийняттям і реалізацією.

У процесі проведення фінансового планування використовують різні методи, основними з яких є: нормативний, балансовий, аналітичний методи і метод прогнозування. Балансовий метод дає змогу врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає можливість розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативів. Методи факторного аналізу використовують у процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкта. В основу розробки фінансових планів з використанням методу прогнозування покладено визначення можливих варіантів майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку.

Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них належать: стратегічне, поточне та оперативне планування.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) – це діяльність суб'єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого – фінансове планування використовують як один із способів управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкта передбачає вирішення таких основних задач:

– розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;

– вибору найраціональніших шляхів фінансового розвитку об'єкта;

– реалізація прийнятих проектів;

– здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;

– коригування розвитку об'єкта у процесі впровадження фінансових планів.

Наприклад, управління фінансовими ресурсами країни державними органами здійснюється у різних формах. До основних з них, зокрема, належать: прийняття законів і затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності; управління обсягами грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; внесення змін в обсяги та напрями державних інвестицій; прийняття рішень щодо залучення іноземного капіталу та ін. Цілі, що переслідуються в процесі управління фінансами державою, це, насамперед, забезпечення розвитку ділової активності; стримування темпів інфляції; досягнення повної зайнятості, поглибленого співробітництва з іншими державами та ін.

Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитної системи держави. Збільшення обсягу грошових емісій центральним банком має певні межі. їх подолання зумовлює зростання темпів інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. За таких умов зростає інфляційний тиск і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має наслідком збільшення негативних явищ розвитку фінансів.

Зокрема, при цьому зростають обсяги неплатежів між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних" грошей (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища є передумовою зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення рівня доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері, належать: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін.

Контроль займає особливе місце в системі фінансової політики. Фінансовий контроль – це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб'єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю у процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів під час проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об'єкта, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою здійснення контролю створюються спеціальні органи управління.

Перевірка діяльності суб'єктів господарювання в процесі проведення контролю має за мету визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводять аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання. Залежно від того, які суб'єкти проводять фінансовий контроль, використовуються певні способи. Так, державні органи управління в процесі перевірки діяльності суб'єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов'язкових платежів до бюджету, порядок формування резервних та обов'язкових фондів, відповідність використання коштів державного бюджету затвердженим видаткам, правильність використання коштів цільового державного кредитування, відповідність проведення обліку та складання фінансової звітності встановленим правилам та ін.

Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю об'єкта для визначення раціональності та ефективності проведення фінансових операцій. Основними показниками, що використовуються в процесі такого контролю, є обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позикового капіталу, обсяги та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін у структурі акціонерної власності, створення та ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Однією з важливих задач державного контролю за проведенням фінансових операцій в Україні є боротьба з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом. За визначенням Міжнародної групи з розробки фінансових санкцій з боротьби із відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом (РАТР), в Україні фінансова система є недосконалою. Відмивання "брудних" грошей здійснюється за участю банків, страхових компаній, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників. Причиною неврегульованості процесів відмивання грошей є великий обсяг готівки у структурі грошової маси. Можливість здійснення значних внесків у готівковій формі та зняття готівки з банківських рахунків призводять до вільного переливання капіталу з фінансового ринку до кримінального сектору і навпаки.

Важливу роль у проведенні фінансової політики відіграють розробка та реалізація фінансових планів, що приймаються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому підприємствами і установами та іншими суб'єктами фінансової діяльності. За допомогою фінансових планів здійснюється прогнозування фінансового розвитку об'єкта. Прийняті й затверджені плани розглядаються як керівний документ, що є основою проведення фінансового планування об'єкта. Особливе місце в проведенні державної фінансової політики займають загальнодержавні плани.

Фінансовий план – це обов'язкове завдання з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, прийняте на визначений період з метою забезпечення діяльності об'єкта. У фінансовому плані містяться завдання з визначення обсягів і джерел доходів, напрями їх розподілу, структура витрат, обсяги і джерела інвестиційної політики, формування та використання резервних фондів та ін. Фінансовий план розробляється у формі балансу доходів і витрат і має декілька розділів: надходження коштів і структура доходів; витрати і відрахування фінансових ресурсів; фінансові результати (сальдо доходів і витрат).

До фінансових планів, що виконуються на загальнодержавному рівні, належать:

– зведений бюджет держави;

– державний бюджет;

– баланс фінансових ресурсів і витрат держави;

– бюджети державних цільових фондів;

– баланс грошових доходів і витрат населення;

– інші плани.

В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить їївнутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю вбудь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління

б) фінансові інститути

Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовоюсистемою з її окремими сферами й ланками. Як видно з наведенного розподілу повноважень фінансових органів та інститутів, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв'язки. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керуються фінансовими службами в складі управлінських структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств.

Як визначалося раніше управління фінансами в Україні здійснює відповідний фінансовий апарат. Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є таким. Верховна РадаУкраїнияк найвищий орган законодавчої влади приймає закони, у т. ч. з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів. Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх Верховній Раді на повторний розгляд. Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; окористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання. Міністерство фінансів Українияк центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів виконує такі функції: