Фінансова політика України

Видатки бюджету відіграють визначальну роль у процесах трансформаційної перебудови економіки держави та забезпечують фінансування соціальної сфери, різних галузей народного господарства, сприяють розвитку міжнародних відносин та визначають пріоритетні напрями фінансової політики. Структура видатків Державного бюджету України визначає ефективність впливу держави на економічний розвиток та є індикатором пріоритетності певної функції держави.

В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Як зазначалось, класифікація видатків Державного бюджету за бюджетною класифікацією наступна:

- функціональна класифікація;

- економічна класифікація;

- відомча класифікація;

- програмна класифікація.

Видатки бюджету за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:

- державного управління, тобто видатки, що забезпечують  загальнодержавні функції;

- національної оборони;

громадського порядку, безпеки та забезпечення функціонування судової законодавчої та виконавчої влади;

- економічну діяльність;

- охорону навколишнього  природного середовища;

- житлово-комунальне господарство;

- охорону здоров'я;

- духовний і фізичний  розвиток;

- освіту;

- соціальний захист і  соціальне забезпечення.

До основних видатків, що проводяться з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, відносяться такі види видатків:

- на освіту та охорону  здоров'я;

- на соціальний захист  та соціальне забезпечення; на  розвиток культури і мистецтва;

- на фізичну культуру  і спорт.

За економічною класифікацією видатки Державного бюджету поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а саме на фінансування соціального захисту населення, а саме: державне споживання, виплати населенню (трансферти), перекази за кордон, державні субсидії.

Державне споживання поділяють на цивільне та військове. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Трансферти (грошові перекази населенню) - це видатки держави, які сприяють реалізації сукупного суспільного продукту і пов'язані із виплатою пенсій і соціальної допомоги з метою підтримання на належному рівні тієї категорії населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною.

Перекази іншим державам - це видатки, які пов'язані із переказом державного капіталу за кордон, платежами за зовнішніми позиками, переказами грошей міжнародним організаціям тощо.

Субсидія - вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що надається із коштів державного чи місцевого бюджетів юридичним і фізичним особам і має форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг).

Капітальні видатки - це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення тощо). Капітальні видатки направляються на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

Поточні видатки здійснюються за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, капітальні видатки - за рахунок коштів спеціального фонду.

За відомчою класифікацією видатки розподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи, що мають право на фінансування за рахунок коштів бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, відносяться міністерства, комітети, комісії, адміністрації, державні університети, служби тощо. За обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом.

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті, офіційне визначення яких передбачено Бюджетним кодексом України.

Захищеними статтями Державного бюджету України є:

- оплата праці працівникам  бюджетних установ;

- нарахування на заробітну  плату працівникам бюджетних  установ;

- придбання медикаментів  та перев'язувальних матеріалів;

- придбання продуктів  харчування;

- оплата комунальних послуг  та енергоносіїв;

- виплата процентів за  державним боргом.

- поточні трансферти населенню.

Перелік захищених статей державних видатків регулюється законом України "Про державний бюджет на відповідний рік".

Динаміку видатків Державного бюджету України за функціональною класифікацією за 2003-2007 роки представлено в таблиці 7.4.

Як видно із таблиці 7.4, в 2007 році загальний розмір видатків Державного бюджету України номінально становив 186141 млн. грн., що на 28,1 % перевищує їх розмір у 2006 році. Якщо враховувати темп інфляції в країні за 2007 рік, то можна стверджувати, що реального зростання видаткової частини бюджету не відбулося. Найбільш стрімкими темпами спостерігається зростання видатків на економічну діяльність держави, охорону природного навколишнього середовища та фінансування житлово-комунального господарства. В 2007 році видатки на економічну діяльність становили 32400 млн. грн., що на 47,6 % перевищує їх розмір у 2006 році, видатки на охорону природного навколишнього середовища за 2006-2007 рр. збільшилися на 34,7 %, розмір фінансування житлово-комунальної сфери зріс на 619 %. Викликає занепокоєння зменшення видаткової частини Державного бюджету щодо фінансування соціального захисту населення та їх соціального забезпечення. Так, у 2007 році розмір видатків на соціальний захист становив 30229 млн. грн.., що на 4,9 % менше аналогічного показника у 2006 році.

 

 

Структура видатків Державного бюджету України за 2003-2007 рр.

 

 

Державного бюджету України за 2003-2007 рр. займають видатки на соціальний захист населенню та міжбюджетні трансферти. Крім того, зазначені статті видатків демонструють чітку тенденцію до зростання протягом аналізованого періоду, що є позитивним моментом у розвитку соціально-економічних відносин в Україні та свідчить про соціальну орієнтованість бюджетних видатків.Так, у 2007 році питома вага видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення становила 16,2 %, що на 4,1 відсоткових пункти перевищує їх питому вагу у 2003 році. Але при цьому слід зазначити, що в 2007 році у порівнянні із 2006 роком структурна складова соціальних видатків зменшилась на 5,7 відсоткових пункти. У структурі бюджетних видатків питома вага міжбюджетних трансфертів, тобто коштів, що передаються із Державного бюджету України до бюджетів інших рівнів, зросла за 2003-2007 рр. на 5,2 відсоткових пункти. Натомість, зменшується питома вага видатків Державного бюджету України на фінансування оборони, громадського порядку, безпеки та судової влади, фінансування економічної діяльності. Незначною є структурна складова бюджетних видатків на фінансування житлово-комунального господарства, охорону навколишнього природного середовища, охорону здоров'я, духовний і фізичний розвиток.

Розділ 3 Основні напрямки удосконалення фінансової політики в Україні

 

3.1 – 3.2 Програма розвитку фінансової політики України а також проблеми реалізацій фінансової політики України

 

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Основними напрямами фінансової політики підприємства є: політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами та інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству. Формування фінансової політики підприємства має здебільшого багаторівневий характер.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

Фінансова політика повинна мати обов’язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

На сьогодні однією із головних проблем є проблеми забезпечення динаміки зростання, конкурентоспроможності економіки України є утвердження оновленої моделі фінансового розвитку. Саме такий шлях дозволить Україні зберегти і найефективніше використовувати наявний науково-технічний потенціал для здійснення структурних змін та зайняти належне місце в світовому просторі. Поглиблення курсу ринкових реформ на інноваційних засадах та їхнє прискорення, радикалізація системних перетворень можуть забезпечити прогресивний розвиток нашої держави, успішне вирішення проблем соціального й економічного розвитку, підвищення добробуту людей та забезпечення їм гідного життя.

Україна, маючи достатньо потужний науково-технічний потенціал, неефективно використовує його в інтересах держави: більше половини його можливостей реалізується поза потребами розвитку економіки України. Повна байдужість до наукових відкриттів і розвитку технологій, які створюються вітчизняними науковцями, призвела до фактичної ізольованості наукових установ від підприємницької сфери, зумовила з метою виживання їх переорієнтацію на виконання робіт, які не є достатньо важливими для економічного розвитку України.

Звідси випливає завдання створення умов та відповідного механізму фінансового забезпечення функціонування суб’єктів науково-технічної і підприємницької діяльності.

Проблемою фінансового забезпечення реалізації розвитку фінансової політики присвячено чимало праць відомих зарубіжних вчених, а саме: Дж.М. Кейнса, Д. Кларка, Р. Лукаса, Б. Твісса, Р. Харрода, Й. Шумпетера.

Серед російських вчених варто зазначити праці С. Глазьєва, А. Дагаєва, В. Мединського, І. Молчанова, Л. Скамай, Е. Уткіна.

Серед вітчизняних економістів слід відзначити таких , як Л. Безчасний, М. Крупка, Б. Маліцкий, С. Онишко, В. Осецький, А. Пересада, М. Туган-Барановський, В. Федосов, Д. Черваньов, А. Чухно та ін.

Метою є комплексне дослідження теоретичних та методичних основ фінансової політики держави в процесі забезпечення належного рівня розвитку держави.

Основними завданнями є обґрунтування теоретичних засад сутності та основних цілей фінансової політики держави, визначення її ролі у забезпеченні фінансової моделі розвитку економіки,Запропонувати використання зарубіжного досвіду фінансової політики для її впровадження в Україні.

Основу фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. 

 

 

  

 

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає :

- по-перше, формувати Державний бюджет України  і Державну програму соціально-економічного  суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу та оцінки  соціально-економічного стану регіонів  і держави та розробки реальних  макроекономічних показників розвитку  на плановий рік і перспективу;