Сумарний вплив експлуатаційних факторів на витрату палива дизеля типу 6S46MC

Важливим етапом у розвитку правового захисту морського  середовища було прийняття Конвенції ООН з морською прана 1982 р. Конвенція зобов’язала держави захищати й оберігати морське середовище (ст. 192), визначила основні заходи, яких держави повинні вживати для запобігання викидам шкідливих, отруйних, токсичних речовин з суходолу або через атмосферу; для запобігання забрудненню морського середовища з установок і пристроїв, що експлуатуються в морі; запобігання забрудненню з установок і пристроїв, що використовуються для розвідки і добування природних ресурсів з морського дна та його надр; запобігання забрудненню з суден. Перелік заходів досить широкий: вони стосуються попередження аварій, ліквідації надзвичайних ситуацій, гарантування безпеки робіт, регламентації проектування, конструювання, комплектування екіпажів та експлуатації суден; попередження свідомих і ненавмисних викидів і т.д.

При ліквідації забруднень моря державам забороняється перетворювати  один вид забруднення на інший. Держави  зобов’язані приймати закони й адміністративні  правила у відповідності з  міжнародними нормами та правилами. Національні правові акти мають  забороняти: забруднення моря діяльністю в морі, на морському дні та в  його надрах; захоронення твердих  речовин, забруднення з суден, суходолу й атмосфери, з річок, естуаріїв, трубопроводів, водовідвідних споруд, колекторів і т. д. Держава прапора  і держава порту повинні співпрацювати  у виконанні національних і міжнародних  норм та правил охорони морського  середовища,

Міжнародна концепція  «Про забезпечення готовності на випадок  забруднення нафтою, боротьбу з ним  і співробітництво» 1990 р. створила механізм спільних дій держав-учасниць при  виникненні аварійних виливів нафти. Від держав вимагається, щоб судна  їх прапора мали бортові плани  надзвичайних заходів боротьби з  забрудненням нафтою, щоб вони вживали  як індивідуальних, так і спільних заходів з ліквідації наслідків  забруднення нафтою.

Програма ЮНЕП з охорони  морського середовища охоплює 11 морських регіонів, її доповнюють регіональні  режими охорони морського середовища, встановлені: для Балтійського моря  – Гельсінською конвенцією 1992 р., для Чорного моря – Конвенцією 1992 р,; для Середземного моря – Барселонською конвенцією 1976 р., для Перської затоки – Кувейтською конвенцією 1978 р, і т, д. Практично кожна така конвенція передбачає створення Комісії із захисту відповідного морського середовища. На комісії покладається контроль за дотриманням державами - учасницями положень конвенцій.

Активну роботу розпочали  держави у справі забезпечення охорони  міжнародних річок і озер. За підрахунками вчених, понад 100 міжнародних угод діє  на сьогодні у цій сфері. Характерною  рисою охорони середовища міжнародних  річок і озер є відсутність  єдиного правового режиму, єдиних міжнародних норм і стандартів. Правовий режим міжнародної річки чи міжнародного озера може стосуватися передусім  або попередження забруднення хімічними  та іншими отруйними речовинами, або  збереження питної чи зрошувальної води, або використання для міжнародних  судноплавних чи несудноплавних цілей  і т. д. Проте, як правило, держави  не залишають поза увагою питання  охорони басейнів річок і озер від забруднень. Щодо окремих річок  і озер укладено відповідні спеціальні угоди.

У 1963 р. було укладено Бернську конвенцію про захист Рейну від  забруднень. Створена на її основі Міжнародна комісія з охорони Рейну від  забруднень, у свою чергу, підготувала  Конвенцію про захист Рейну від забруднень хлоридами (1976 р).

Держави-учасниці Конвенції  про охорону і використання транскордонних водних шляхів і міжнародних озер 1992 р. (схвалена в Гельсінкі в рамках Європейської економічної комісії  ООН) зобов’язалися вжити всіх заходів  для попередження, обмеження і  скорочення забруднення вод таких  водних шляхів і озер. Відшкодування  збитків покладається на державу, з  території якої пішло забруднення. Всі держави-учасниці повинні розробити  законодавчі й адміністративні  правила, вжити економічних, фінансових, політичних заходів із запобігання  забрудненню річок і озер. Конвенція  закликає держави виробити програми-моніторинги, здійснювати спільні дослідні проекти  і проекти розвитку басейнів таких річок і озер, обмінюватись інформацією,

Підготовлені чи діють  конвенції щодо захисту басейнів інших річок і озер (Європейська  конвенція про захист прісної  води під забруднення 1969 р., Європейська  конвенція про захист міжнародних  водотоків від забруднення 1974 р, та ін.). У 1994 р. Комісія міжнародного права ООН підготувала проект статей про право несудноплавного використання міжнародних водотоків. Цілу низку двосторонніх угод укладено щодо Дунаю та інших міжнародних річок і озер.

МАРПОЛ 73/78 – головна міжнародна угода щодо попередження забруднення  навколишнього середовища суднами  від експлуатаційних та випадкових причин. Документ є комбінацією двох угод 1973 і 1978 рр. Міжнародна конвенція  з попередження забруднення з  суден, МАРПОЛ – 73,  була ухвалена під  егідою ІМО (Міжнародна морська організація) 2 жовтня 1973 р. на Конференції в Лондоні. До її складу входить 20 статей, 2 протоколи («Відносно повідомлень про інциденти, що тягнуть за собою скидання шкідливих  речовин» і «Про арбітраж») та 6 додатків:

Додаток І – «Правила попередження забруднення нафтою».

Додаток ІІ – «Правила попередження забруднення моря шкідливими речовинами, що перевозяться методом наливання».

Додаток ІІІ – «Правила попередження забруднення моря шкідливими речовинами, що перевозяться в упаковках».

Додаток ІV – «Правила попередження забруднення моря стічними водами».

Додаток  V – «Правила попередження забруднення моря сміттям»;

Додаток VІ – «Правила попередження забруднення атмосферного повітря з суден».

Положення конвенції поширюються  на судна будь – якого типу, окрім  військових. У ній передбачено  єдині міжнародні стандарти з  попередження забруднення морського  середовища з суден, введено поняття  «особливих» районів, в яких запроваджено ще більш суворий режим  по відношенню забруднення, ніж для Світового океану в цілому. У зв’язку з дуже жорсткими вимогами конвенції державам – учасникам не вдалося її ратифікувати впродовж п’яти років. Для того, щоб Додаток І набрав чинності, учасники конференції в Лондоні (лютий 1978р.) ухвалили Протокол 1978 р. до конвенції, який вніс деякі доповнення до Додатка І. Конференція ухвалила ратифікувати Протокол І, щоб змінена ним частина конвенції, яка стосується попередження забруднення морського середовища нафтою, почала діяти. Протокол 1978 р. (1978 MARPOL Protocol) набрав чинності 2 жовтня 1983 р. Згідно цього Протоколу сторони, які його ухвалили, зобов’язуються виконувати вміщені в ньому положення і також положення Конвенції МАРПОЛ – 73 з урахуванням змін і доповнень згідно Протоколу 1978 р. Таким чином, незважаючи на те, що конвенція в цілому не була ратифікована, вона набрала сили за Додатком І, зміненого і доповненого Протоколом 1978 р. На теперішній час Міжнародна конвенція з попередження забруднення моря з суден вміщує шість вище названих додатків, які набрали чинності: Додаток І –2 жовтня 1983 р.;  Додаток ІІ – 6 квітня 1987 р.; Додаток ІІІ – 1 липня 1992 р.;  Додаток ІV – 27 вересня 2003 р. (Нова редакція з 1 серпня 2005 р.);  Додаток  V – 31 грудня 1988 р.; Додаток VІ – 19 травня 2005 р.

6.2.2 Вплив судна на навколишнє, морське середовище

За даними [13, 14] 19 травня 2005 року набув чинності Додаток VI до Конвенції МАРПОЛ 73/78 - "Правила запобігання забрудненню атмосфери з судів". У Додатку висунутий ряд вимог щодо обмеження:

• викидів озоноруйнуючих речовин;
• викидів оксидів азоту (NO_x) суднових дизелів;
• оксидів сірки (SO_x);
• летючих органічних сполук (ЛОС).

Прийнято обмеження