Виникновение хозяйственных обществ

Необхідно зазначити, що існують й такі випадки, коли товариство з одним учасником може виникнути не при його створенні, а й згодом. Такими підставами є:

• відступлення частки на користь іншого учасника;
• відступлення частки на користь товариства;
• вихід учасника з товариства;
• смерть (ліквідація) учасника;
• виключення учасника.

Отже, держава передбачила можливість створення товариства з одним учасником, однак наявність багатьох особливостей у правовому регулюванні діяльності тих товариств вимагає ще проведення певної роботи по врегулюванню на законодавчому рівні відносин пов’язаних з регламентацією таких особливостей.

Крім законодавчо встановленої можливості створення ТОВ, ТДВ, АТ одним учасником, законодавець встановив вимогу щодо їх максимальної кількості. Так максимальна кількість учасників ТОВ (додатковою відповідальністю) не може перевищувати 10 осіб.

Втой же час максимальна кількість акціонерів приватного акціонерного товариства не повинна перевищувати 100 осіб. Якщо кількість акціонерів більше ніж 100 , то таке товариство повинно бути перетворене у публічне акціонерне товариство.

Після закінчення процедури  створення господарського товариства, за наявності у нього державної реєстрації, відкритого рахунку в установі банку та виготовлення печатки розпочинається так звана статутна господарська діяльність товариства.

Говорячи про особливості  діяльності господарського товариства, перш за все, варто виділити декілька основних складових цієї діяльності.

Тут, насамперед, варто  виділити два аспекти – суто майновий аспект діяльності господарського товариства та управлінський аспект.

Говорячи про майновий аспект діяльності господарського товариства, треба розкрити поняття позитивного і негативного результатів господарської діяльності господарського товариства. Будь-яка господарська діяльність товариства має своєю матеріально фінансовою базою статутний капітал господарського товариства, а також має на меті отримання прибутку. В залежності від багатьох факторів така господарська діяльність господарського товариства може мати своїм результатом як прибутки, так і збитки [23с.120].

Від результатів господарської діяльності товариства прямо залежить розмір його статутного капіталу, який товариство зобов’язане зменшити за умов збитків і зменшення вартості своїх чистих активів.

Згідно ст. 144 ЦКУ якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансоваго року вартість чистих активів ТОВ (ТДВ) виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів.

Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від зазначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу ТОВ допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори маю право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язень товариства з обмеженою відповідальністі та відшкодування їм збитків.

Якщо ж господарська діяльність товариства з обмеженою  відповідальністю є прибутковою, то це не тягне за собою обов’язку збільшення статутного капіталу товариства. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу АТ визначено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Так, акціонерне товариство також може збільшити статутний  капітал шляхом підвищення номінальної  вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості, після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій. Зменшення розміру статутного капіталу АТ відбувається шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості. Про прийняте рішення, щодо зменшення розміру статутного капіталу,повинні бути письмово повідомленні всі кредитори товариства протягом 30 днів [4].

Переходячи до розгляду особливостей управлінських аспектів діяльності господарських товариств, зазначимо, що їх умовно можна поділити на дві частини:

• особливості управлінських аспектів діяльності, що стосуються власне управління (керівництва) господарською діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю;
• особливості управлінських аспектів діяльності, що стосуються змін у складі учасників господарських товариств .

РОЗДІЛ 3

РЕОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

3.1. Реорганізація господарських товариств шляхом злиття, приєднання, розподілу, виділення, приєднання

Злиття – це форма реорганізації, при якій припиняють існування два або більш суб'єкта господарювання - юридичних осіб, а їх майно (права й обов'язки) переходять до знову створеного єдиного суб'єкта господарювання. 
          Приєднання – це форма реорганізації, при якій припиняється існування однієї юридичної особи, а її майно (права й обов'язку) переходить до вже існуючої юридичної особи - правонаступникові.

Чинне законодавство  України не визначає порядок здійснення реорганізації шляхом злиття або приєднання, що особливо актуально для комерційних організацій. В Україні Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їхню емісію під час реорганізації суспільств від 30 грудня 1998 р. визначений порядок злиття й поділу тільки для акціонерних товариств. З обліком особливостей, що мають місце, він може застосовуватися за аналогією при реорганізації шляхом злиття або приєднання суб'єктів інших організаційно-правових форм. [24, c.345]. 

Злиття комерційних організацій, як і приєднання, визнане антимонопольним законодавствам видом економічної концентрації, тому що в результаті цього може збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, відбувається укрупнення суб'єктів підприємництва. Це може суттєво впливати на монополізацію ринків певних товарів, територій, обмежувати конкуренцію. Тому однією з головних умов здійснення як злиття, так і приєднання є згода органів Антимонопольного комітету, що передбачене антимонопольним законодавством.

Злиття й приєднання мають і відмітні риси. По-перше, їх відрізняє кількість осіб, що припиняють своє існування. При злитті припиняють існування дві й більш юридичні особи, а при приєднанні - тільки одна, яка приєднується. У цьому випадку відбувається свого роду поглинання, що характерно для ринкової економіки, коли слабкий поглинається більш економічно сильним суб'єктом господарювання.

По-друге, вони різниться  способом створення юридичної особи - правонаступника. При злитті воно засновується споконвічно й починає  господарську діяльність на основі майна, отриманого від підприємств, що злилися. При приєднанні правонаступник не засновується споконвічно, він уже існує й продовжує діяльність на основі майна, збільшеного на розмір активів і пасивів особи, що влилася.

Виділення й поділ є протилежностями злиття й приєднання.

Виділення – це форма реорганізації, при якій зі складу існуючої організації виділяється одна або кілька організацій з передачею майна (прав і обов'язків) згідно з розділювальним балансом.

Поділ можна визначити як форму реорганізації, при якій припиняється існування юридичної особи, а на його базі створюються дві й більш юридичні особи з передачею майна (прав і обов'язків) згідно з розділювальним балансом.

Не можна погодитися з визначенням поділу як ліквідації підприємства (об'єднання) з одночасним створенням на його базі двох і більш нових самостійних підприємств. Таке визначення суперечить сутності поділу суб'єкта як форми його реорганізації з обов'язковим переходом майна до правонаступників відповідно до розділювального балансу. Таким чином, необґрунтовано ототожнюється реорганізація із властивим їй правонаступництвом прав і обов'язків і ліквідація, якій це не властиво [10]. 

У цей час в Україні  порядок поділу встановлений підзаконними нормативними актами: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарчих товариств, частка держави яких у статутному фонді становить 75 і більш відсотків, - Положенням про порядок роздягнула підприємств і об'єднань і виділенні з них структурних підрозділів і одиниць; для акціонерних товариств - Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їхню емісію під час реорганізації товариств, що згадувалися раніше.

 Кожний зі створених у результаті поділу суб'єктів господарювання не може відповідати одночасно двом умовам: мати організаційно-правову форму й назву розділюваної організації. При цьому господарюючий суб'єкт, який реорганізовується шляхом поділу, припиняє своє існування.

Поділ і виділення  як способи реорганізації подібні  тим, що в обох випадках створюється нове підприємство. Відрізняються поділ і виділення тим, що, по-перше, при виділенні досить створення однієї юридичної особи, а при поділі створюється не менш двох нових осіб, по-друге, при виділенні суб'єкт господарювання, що реорганізовується не припиняє свого існування - він і далі здійснює підприємницьку діяльність, зменшується лише розмір його майна, а при поділі особа, що реорганізовується припиняє існування й на її майновій базі створюються нові, що не існували до цього суб'єкти господарювання.

Слід підкреслити, що виділення нових підприємств  зі складу державних було одним зі способів створення нових суб'єктів  підприємництва. Вони могли створюватися на майновій базі одного або декількох  структурних підрозділів підприємства або об'єднання за рішенням їх трудових колективів і за згодою власника [11]. 

У цей час ця норма  вимагає уточнень. Рішення трудового  колективу за згодою власника повинне  бути закріплене в якості підстави для виділення зі складу тільки державного, комунального підприємства або зі складу підприємства, створеного при приватизації державного майна, у якому частка участі держави або місцевої ради народних депутатів становить більш 50 відсотків. В інших випадках питання реорганізації повинні вирішуватися власником або уповноваженим ним органом. Реорганізація шляхом поділу або виділення може бути добровільною або примусовою. Згідно зі ст. 16 Закону України "Про обмеження монополізму й недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. примусовий поділ допускається при зловживанні суб'єктом господарювання монопольним становищем на ринку. У цих випадках рішення приймає антимонопольний орган, але воно не є рішенням про реорганізацію підприємств, а виступає підставою для її здійснення. Разом з тим, захищаючи інтереси підприємства, законодавство передбачає випадки, коли примусовий поділ не допускається (ч. 2 ст.16 Закону) [12].

Суб'єкт підприємництва вибирає самостійно, які заходи дозволять  усунути його монопольне становище  на ринку, у тому числі й реорганізацію.

Однак збереження монопольного становища після закінчення встановленого  строку (який не може бути менше шести  місяців) надає право антимонопольному органу звернутися до суду з вимогою  примусового поділу господарюючого суб'єкта (ч. 3 ст. 16 Закону). Чинні законодавчі акти не визначають чітку послідовність дій при поділі, що викликає на практиці деякі труднощі. Так, не встановлені вимоги до складання розділювального балансу, який названий підставою передачі майнових прав і обов'язків реорганізованого підприємства, відсутні які або вимоги до способу роздягнула майнових прав і обов'язків. Зокрема , з норм законодавства незрозуміло, чи повинні борги ділитися пропорційно переданим майновим активам або розділ активів і пасивів може здійснюватися на розсуд осіб, що підписують розділювальний баланс; чи може цей документ, при наявності розбіжностей по порядку поділу, оскаржуватися до суду, якщо може, то ким? Зазначені прогалини дозволяють сьогодні зловживати правом на реорганізацію, коли поділ або виділення здійснюються для того, щоб уникнути примусового банкрутства, відповідальності перед кредиторами і т.д. Тому в законодавстві слід передбачити чіткі вимоги до способу поділу, зокрема положення про те, що боргові зобов'язання повинні ділитися пропорційно переданому обсягу майна [17]. 

 У науковій літературі висловлені різні судження відносно того, чи є перетворення способом реорганізації. Переважає точка зору, згідно з якою перетворення - це спосіб (форма) реорганізації. Однак є й інші думки. Так, В. С. Мартемянов вважає, що створення підприємства шляхом перетворення одного в інше на основі перетворення форми власності не належить до звичайної реорганізації. В той же час він допускає можливість визнати спеціальним видом реорганізації перетворення державної власності в ході приватизації. Говорячи про форми реорганізації, В. Залеський у певній мірі підтримує В. С. Мартемянова: "Перетворення стоїть дещо особняком: по суті тут відсутнє правонаступництво, залишається існувати той самий суб'єкт цивільного обороту, що змінив лише внутрішню структуру".

Така розбіжність у  думках пов'язана з відсутністю в законодавстві чіткого визначення перетворення як способу реорганізації, і зокрема вказівки на те, що саме повинне змінитися в статусі організації, щоб реорганізація відбувалася шляхом перетворення.

В. У Лаптєв зв'язує перетворення тільки зі зміною організаційно-правової форми підприємства. В. С. Щербина думає, що перетворення має місце при зміні форми власності майна підприємства. Разом з тим у книзі "Господарське право України" він зв'язує перетворення підприємства зі зміною форми власності (наприклад, державної на колективну) і зміною його організаційно-правової форми.