Історія виникнення та становлення екологічної етики

Історія виникнення та становлення екологічної етики

Проблема етичного ставлення до природи, моральних проблем взаємовідносин людини і природи, етики відносин до тварин і інше мають різноманітну спрямованість і простежуються у творах відомих мислителів, таких як Піфагор, Геракліт, Сенека, Августин Блаженний, І. Кант і багатьох інших та у релігійних концепціях, що спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.Власне сам факт появи екологічної етики багато в чому обумовлений проблемами, які виникали в історико-культурному поступі людської цивілізації та досягнули своєї актуальності в кінці XX - початку XXI ст.Засновником екологічної етики вважається американський еколог Ольдо Леопольд (1887-1948) і німецько-французький теолог, лікар та філософ Альберт Швейцер (1875-1965).Мислителі з часів біблейських пророків постійно вказували на те, що "спустошення землі не лише шкідливо, але й дурно", саме так О. Леопольд обґрунтовував необхідність існування нової етики - екологічної в "Альманасі піщаного графства" (1980). Екологічна етика в екологічному смислі слова - це обмеження свободи дії в боротьбі за існування.Концепція О. Леопольда та А. Швейцера являють собою поєднання етичного та екологічного аспектів, де конфлікт з природним світом є результатом надмірного використання природних ресурсів та відірваністю людини від цілісності земної спільноти.Ідеї О. Леопольда та концепція А. Швейцера стали фундаментом для формування екологічної етики та одночасно й простором для різноманітного обговорення етико-екологічних парадигм щодо вирішення екологічних проблем у таких сферах знання, як екологія, етика, філософія, культурологія та ін.Уже на початку 1970-х років екологічна етика на Заході була виокремлена в самостійну філософську дисципліну, внаслідок чого виникає необхідність розширення традиційного кола предмета етики. (Етика розширює межі, якщо екологія раніше була біологізована, а етика - соціалізована, то тепер, навпаки, внаслідок чого відбулося не лише розширення кола екологічних відносин і взаємодій, а й включення етики до сфери екології, і навпаки.)Вперше філософський курс "Екологічна етика" введений у штаті Вісконсії (США) 1971 року. Особливо активно екологічна етика стала розвиватися в США, Великобританії, Австралії, Норвегії та Канаді.Перші роботи присвячені екологічній етиці побачили світ ще в 1820-1840 роках і стосувалися місця людини в системі взаємовідносин "суспільство і природа". Початкові серії статей присвячених розробці екологічної етики належать американським дослідникам Д. Кобб мол.. В. Блекстоуну, Р. Рутлі; у 1972 р . організована перша конференція "Філософія і екологічна криза"; у 1975 р. X. Ролстон в журналі "Етика" опублікував статтю "Чи існує екологічна етика?".У Росії вперше про етичне ставлення до природи та гуманність щодо тварин зазначено в "Уставі благочинія", виданому у 1782 р. А в середині XIX ст. першим, хто висловлював екоетичні погляди, був Л. Щербина, а також письменники І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, Л. Толстой. У 1899 р. світ побачила книга С. Фішера "Людина та тварина. Етико-юридичний опис", яка вперше заявила про базові морально-правові принципи щодо живого іншого, де всі тварини заслуговують безпосередньої правової охорони заради самих себе.Своєрідною передумовою у становленні екологічної етики на теренах панівної ідеології існуючого радянського режиму стала діяльність російського природоохоронного руху на початку XX ст., що представлений вченими-біологами Г. Кожевніковим, І . Бородіним, В. Талієвим, А. Семеновим-Тянь-Шанським і визначалася трьома основними тенденціями розвитку - утилітарною, науковою та естетико-етичною.Ще у 1908 р. на Всеросійському з'їзді з акліматизації професор Московського університету Г. Кожевников вперше поставив питання про право первісної природи на існування. Природоохоронці акцентували увагу на унікальності і естетичній цінності пам'ятників природи (І. Бородін) і на моральному виховання в зв'язку з перспективами майбутнього всього людства, що особливо важливо у ставленні людини до навколишнього середовища; втраті відчуття зв'язку, пориваючи відносини з природою, дивлячись на неї лише зі сторони "вузького погляду" і наміру жити лише для себе (А. Семенов-Тянь-Шанський). Великий внесок у розвиток екологічної етики як етики Землі, глобальної етики, етики виживання, етики глобальної солідарності репрезентованого науковими працями зарубіжних дослідників: Д. Кайфер "Біоетика", К. Шрейдер-Фречет "Екологічна етика", Д. Шофер і Т. Аттіг "Етика і навколишнє середовище", Р. Атфільд "Етика і екологічна турбота", Р. Елліот і А.Гейнер "Екологічна філософія", Т. Ріган "Межі землі: нові есе з екологічної етики", П. Сінгер "Звільнення тварин", Е. Лінзі "Права тварин", П. Тейлор "Повага до природи", Д. Па-смор "Людська повага", Р. Непі "Права природи", Л. Гребер "Дика природа як священний простір" та ін.Саме в цей період особливого розвитку набуває філософія екології (Ж. Дорст, Р. Дюбо, Ф. Капра, Б. Коммонер, Дж. Рифкін, П. ПІепард), де розглядаються взаємовідносини "природа - людина - суспільство); екотеологія, що висуває програми реформації традиційних релігій (Г. Альтнер, Р. Баєр, Г. Вуд, Ф. Джорансон, Д. Кобб, У. Лоудермілк, Л. Уайт, А. Уайтхед).Проблеми екологічної етики знайшли відображення у різноманітних міжнародних та політичних документах (Міжнародна спілка охорони природи - IUCN, Програма ООН з охорони навколишнього середовища - UNEP і Фонд дикої природи - WWF) підготували Всесвітню стратегію охорони природи; Порядку денному XXI століття, доповідях "Наше спільне майбутнє", "Турбота про Землю: стратегія збалансованого життя"; ЮНЕП; Екофорум за мир; Сеульська декларація з екологічної етики. А в 1985 році вперше затверджено принцип збереження будь-якого життя, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН.У 1990 р. створюється Інтернаціональна спільнота екологічної етики (засновники Л. Вестра і X. Ролстон III) та Інтернаціональна асоціація природоохоронної філософії (Б.В. Фольц, Р. Фрідман), приділяючи особливу увагу екологічній етиці.Вагомий вклад у пропаганду та втілення ідей екологічної етики в Україні належить діяльності українського дослідника В. Борейка та Київському еколого-культурному центру, основними завданнями якого є аналіз світового досвіду екобіоцентричних ідей, осмислення при-родоохорони як духовного досвіду людства, розвиток і поширення принципів екологічної етики.

Поняття та предмет екологічної етики

Екологічна етика як результат міждисциплінарного синтезу міститься на межі таких форм знання в культурі, як етика і екологія, поєднуючи в цілісний нормативно-ціннісний комплекс уявлення про природні системи та правила взаємодії з ними. Систему моральних категорій та регулятивів екологічна етика розміщує на двох рівнях: теоретичному (що розробляє основи екологічної моралі як належного, пошук цінностей та їх критерії і висуває базові екоетичні принципи регуляції) та нормативному (що формулює правила життєвих моральних суджень у взаємодії природи і людини, що відповідають на запитання "що я маю робити?", та засоби вирішення соціоприродних конфліктів). Екологічна етика формує нове ставлення до природи і передбачає розширення традиційного предметного поля моралі за рахунок включення в нього природи як рівноцінного суб'єкта, виступаючи на сучасному етапі розвитку людства своєрідною мірою сутності людини і її діяльності. Ціннісний та нормативний зміст екологічної етики виробляється нею самою на основі морального досвіду у процесі подолання кризових екологічних ситуацій.

Екологічна етика (грец. oikos - оселя, середовище і logos - слово, вчення) - галузь міждисциплінарних знань, предметом якої є моральні та духовні аспекти ставлення людини до живої і неживої природи18.

У зарубіжній літературі екологічна етика, або інвайроментальна (навколишня), етика, - напрям філософсько-етичних досліджень, що орієнтується на перегляд ціннісних основ західної цивілізації та цілісного розвитку людини.

На сучасному етапі розвитку екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямів, що викликали різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.Так, екологічна етика як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи еколога/органу/організації, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. Як зазначає американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики, які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика ставлення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму та ін. Водночас екологічна етика як особлива система цінностей і принципів, що регулює відносини людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій, адже бережливе ставлення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з охороною довкілля або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.Погляд на екологічну етику як на прикладну дисципліну наголошує на тому, що екологічна етика є закономірною відповіддю на усвідомлення людиною уразливості екосфери і власної уразливості, що не проходить безслідно. Тому структурними елементами екологічної етики як прикладної етики виступають:

- етичні  норми і принципи, моральні погляди  і почуття, що висловлюють ціннісно-світоглядне ставлення людини до природи;

- нова енвайроментальна свідомість, яка синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями;

- безпечні  для природної рівноваги навики  поведінки і технології діяльності  людини в навколишньому середовищі.

Обґрунтування сучасного розуміння екологічної етики як розділу моральної філософії виникло в останні десятиліття, що спонукало як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників до подальшого дослідження предмета і визначень екологічної етики:

♦ це вчення про етичне ставлення людини з природою, основані на сприйнятті природи як члена морального співтовариства, морального партнера, рівноправності і рівноцінності всього живого, а також обмеження прав і потреб людини (В. Борейко);

♦ це: а) сукупність принципів та правил, що регулюють відносини людей (індивідів, керівництв, корпорацій) до природи і оцінюють наявну практику; б) дисципліна, що вивчає нормативні проблеми і принципи, що стосуються взаємодії людини з навколишнім середовищем (передумов і наслідків цієї взаємодії) та етичні аспекти цієї взаємодії на практиці (Р. Апресян);

♦ це сучасна рецепція традиційної проблеми моральнісного ставлення людини до природи. Філософська проблематика екологічної етики відображається в її основному завданні, що полягає в конструюванні системи нормативних настанов і визначаючих відносини, поведінку, дії людини спрямовані на природне середовище (В. Назаров);

♦ екологічна етика вирішує одне завдання, але кардинальне. Вона намагається вияснити, чи дійсно в множинному знанні багато смутку (Ф. Гіренок);

♦ а) відмінною ознакою першої групи підходів є акцентування ролі зв'язку гомеостазису з моральністю, назвемо її вторинною екологічною етикою; б) інше розуміння - превалює перше за значенням і ґрунтується на відкритті, що моральний обов'язок внутрішньо пов'язаний з ідеєю цілісності екосистем, звідки і випливає етика первинно екологічна (X. Ролстон III).

Незважаючи на таке різноманіття у визначенні екологічної етики в загальному контексті, виникає розуміння, що основною проблемою екологічної етики є сама природа людини, як вона (людина) має вести себе стосовно до навколишнього середовища і до будь-чого живого Іншого.

Таким чином, екологічна етика у своїй цілісності є невід'ємною складовою різних рівнів людської життєдіяльності і розглядається:

♦ як етика екологічної відповідальності, що розробляється на засадах єдності біологічної еволюції і соціального прогресу;

♦ як етично значущої цінності, як збереження природного гомеостазу, бо вона включена в більш загальну моральну цінність - сприяти життю людини.

Така етика не змінює уявлення про природу, а змінює ставлення до природи, "коли етика стає екологічною за сутністю, якщо моральність виводиться з цілісності екосистеми. Слідування екологічній сутності речей при такому підході до екологічної етики стає фундаментальною метою. І вже сама єдність людини з її оточенням визнає основу для людських цінностей" .Якщо людина створює загальнолюдські цінності, то вона звичайно мусить узгоджувати їх з екологічними законами. Це ставлення до природи, яке визначене розумними потребами цілісної особистості. Саме воно виступає моральним обов'язком людини та науковим пошуком реальної альтернативи, що відповідає сучасній екологічній ситуації та відповідає на три основні питання: якою є природа природи? якою є природа людини? і як людина повинна ставитися до природи?

Внаслідок, екологічна етика орієнтована на збереження універсально-життєвих, а не винятково людських цінностей і її головним завданням є оберігаюча діяльність, що ґрунтується на таких ціннісних засадах:

♦ вища цінність - це гармонія у відношенні "людина - природа";♦ природа і людина - елементи єдиної системи;

♦ взаємодія людини з природою - це дія на природу, що обертається на взаємодію з природою;

♦ природа є суб'єктом взаємодії з суспільством;

♦ цінності розповсюджуються і на взаємини людей і на взаємини зі світом природи.

Предметом екологічної етики виступають моральні вимоги до людини у процесі взаємодії із природою і стосовно неї. Завданнями екологічної етики є:

♦ формування моральної відповідальності людини за Іншу частину природи;

♦ формування почуття любові і співчуття до природи;

o створення  чітко виражених моральних цінностей, що лежать в основі обов'язків;

o формування  гармонійного і рівноправного  співтовариства людини і інших  живих і неживих компонентів  природи;

o перебудова  моральної свідомості, що сприяє  морально-екологічному вихованню  і освіті;

o становлення  необхідного обґрунтування у  діяльності морально-екологічного  імперативу як основного напряму  у розвитку ноосфери;

o перетворення  і доповнення основного етичного  принципу гуманізму принципом "благоговіння  перед життям".

Екологічна етика переосмислює метафізичні засади нашого мислення та розповсюджує етичні принципи на всі живі істоти, і природу взагалі виступаючи універсальною етикою людської діяльності. Адже людська діяльність здатна виконувати позитивну роль лише при моральному осмисленні, усвідомленні її у рамках людяних смислів, де окреслюється один із важливих моментів розуміння меж людської діяльності, а саме проблема лімітів інструментальної дії, абсолютизації її перетворюючих дійсність функцій. А діяльність завжди реалізується через співвідношення цілей і засобів досягнення, але не всі дії людини інструментальні. Існують форми діяльності, пов'язані не з фізичним перетворенням світу, а з маніфестацією духу та людської гідності (самопожертва, героїзм, безкорисливе служіння ідеалу).Діяльність людини може виступати як смислодіяльність і самодіяльність як відтворювальна сила. Це призначення людини є цінним саме по собі і потребує особливого типу діяльності, на думку українського дослідника В. Крисаченка, що здатна зберігати, а не перетворювати природу. Технологічне гетеротрофне ставлення до природи має бути таким, де утилітарно-технічний компонент становить підпорядкований елемент та конструювання системи ціннісних нормативних настанов, які визначають ставлення людини, поведінку людини, дії людини, направлені на довкілля.Екологічна етика виступає універсальною етикою в умовах кризового стану сучасного буття та є дієвим засобом у поліпшенні відносин між людиною та природою, внесенням екологічної орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і розвиток людського природного буття і відображає становлення нової форми свідомості, яка синтезує глобальне бачення природи людини (де єдність і спільність набувають практичного значення).

Концептуальні основи екологічної етики

Підґрунтям у становленні екологічної етики виступають ідеї звільнення природи, критичне ставлення до існування моральних традицій, збереження дикої природи, пошук узгодженого життя з природою.

Яскравим прикладом саме такого природоохоронного розвитку екологічної етики є діяльність і життя американського натураліста та філософа Г. Д. Topo, який висунув тезу "збереження дикої природи - це збереження світу", що отримала внаслідок сучасного екологічного руху назву екоцентризму. Г. Topo у памфлеті "Громадський непослух" висунув принцип громадської непокори - обґрунтовуючи право і обов'язок кожної людини на власну думку та особисту відповідальність за те, що відбувається у світі; змінювати існуючу в світі несправедливість, діючи за власними принципами, відділяти добро від зла і вчиняти так, як велить справедливість.

Етика "російського космізму" (XIX - початок XX ст.) виступає науково-філософською основою екологічної етики пропагуючи і втілюючи в життя екоетичні принципи (М. Федоров, О. Горський, В. Муравйов, О. Сухово-Кобилін (гуманітарний напрям); О. Барченко, В. Вернадський, М. Умов, К. Ціолковський, М. Холодний, О. Чижевсь-кий, М. Бердяєв (природно-науковий); Д. Андреєв, О. Блаватська, М. Реріх, О. Реріх, П. Успенський (езотеричний), що зробили сутнісний крок до формування екологічної етики обґрунтовуючи необхідність моральної основи у взаємодії людини та природи у їх єдності.

Засадничою для цієї течії є ідея активної еволюції, поєднуючи ідеї цілісності (поєднання світу життя і свідомості) і ідея активності (прагнення впливати на світ у бажаному напрямку), що поєднує турботу про Землю, біосферу, космос з розвитком людини і розглядає перетворення світу із перетворенням внутрішньої природи людини.

Специфічною рисою даного напряму є визнання глобального кос-мопланетарного еволюціонізму та переконаність, що перспективи цивілізації, культури й у цілому виживання та прогрес людства усе в більшій мірі визначається свідомою та цілеспрямованою - проективною діяльністю людей. За космістами, приреченість буття людини виявляється не лише у матеріальному світі, а й у відчутті "душевного сирітства", яке виникає внаслідок втраченої гармонії зв'язку людини та природи. Особливий акцент космісти роблять на концепції всеєдності (як новий виток і синтез усього сущого, без якої неможливе ні життя, ні безсмертя та подолання глобальних криз) та принципі "розумного егоїзму",як визначального принципу моральності що є універсальним (К. Ціолковський). Космісти одними з перших поставили питання про необхідність глобальної етики або нової моральності.

"Етика  ненасильства" (М. Ганді, Л. Толстой, М. Кінг) є підґрунтям у становленні екологічної етики як засобу відмови насилля над природою та людиною, пропонуючи шлях спасіння природи та людини через не протидію злу.