Історія виникнення та становлення екологічної етики

Екофемінізм (Р. Рюєтер, К. Гілліган та ін.) - напрям екологічної етики, що концентрує увагу на взаємозв'язку у пануванні чоловіків над жінками і людини над природою (появу цієї течії пов'язують з французькою дослідницею Ф. Дюбон, яка 1974 р. висунула ідею екологічної революції в ім'я порятунку життя на Землі). Звільнення природи, за екофемінізмом, має розпочатися одночасно зі звільненням "жіночого начала". Живильним джерелом цієї течії є поєднання жінки і природи, матері і Землі - акцентуючи увагу на цінностях материнства, турботи про нащадків, виховання. Екофемінізм виступає за звільнення від чоловічого етосу, спрямованого на експлуатацію природних ресурсів, і орієнтує на повагу та підтримку життя на Землі.

"Права  тварин" - один із найбільш дискусійних  напрямів сучасної екологічної  етики, спрямований на благополуччя  окремих особин тварин, ставить  за мету позбавлення їх від  страждань та експлуатації. Прихильники "прав тварин" визначають напрям  як сукупність ідей морального, законодавчого і охоронного порядку  стосовно тварин і мають два  напрями: утилітарний і деонтологічний.

Представники цієї течії (австралійський екофілософ П Сінгер, англійський екофілософ Р. Райдер, англійський екотеолог Е. Лінзі) не вводять у моральний статус рослин та неживі природні об'єкти, як наголошує П Сінгер - йдеться про те, що тварина - істота, що володіє почуттям, розумом (у вищих тварин), - має право на життя, захист від страждань. Адже загроза життю людини і тварини має однаковий характер, а духовне і інтелектуальне домінування людини над твариною не має значення.

Рух "Права тварин" пропагує ідеї вегетаріанства, відмову від тваринної їжі, використання тварин для розваг, полювання та експериментів на тваринах, так як у людини є борг перед тваринами. А Е. Лінзі захищає концепцію "прав тварин" з позиції християнської теології, адже, Всесвіт створений любов'ю, а те, що створене любов'ю, не може не мати цінності.

"Етика  емпатії до природи" - новий напрям екологічної етики, запропонований московським вченим А. Тетіором, що ґрунтується на співчутті, співпереживанні до інших форм життя.

"Етика  дикої природи" - радикальний напрям у розвитку екологічної етики (представник - американський географ та екофілософ Лінда Гребер), так як спрямований проти будь-якого використання дикої природи і орієнтується насамперед на повагу свободи, прав дикої природи і розуміння дикої природи як священного простору. "Етика дикої природи" є релігійною та використовує принципи демократичного лібералізму, закони екології та почуття добра, милосердя, а саме:

o поважай  дику природу як священний  простір;

o поважай  дике життя як священне;

o поважай  свободу, автономію, незалежність, природні  права дикої природи та її  видів;

o заповідай  якомога більше ділянок дикої  природи;

o не вчиняй  шкоди дикій природі, не керуй  і не контролюй її;

o люби та  цінуй дикі живі істоти, а також  ділянки дикої природи заради  них самих;

o не заважай  дикій природі та її видам  здійснювати своє еволюційне  призначення;

o існування  дикої природи, її видів, еволюційних  і екологічних процесів є добро  само по собі;

o невикористання  дикої природи - благо.

"Перш  за все Земля!" - напрям, що містить систему етичних поглядів на природу та роль людини у навколишньому середовищі, перспективи виживання, основні принципи якого сформулював американський природоохоронник Д. Формен:

- у будь-якому  рішенні, навіть якщо це не  на благо людей, в першу чергу  потрібно керуватися благом Землі;

- не вважати  людей мірою цінності Інших, індивідуальне  життя людини має не більше  внутрішньої цінності ніж життя  індивідуального ведмедя;

- всі живі  істоти, спільноти володіють внутрішньою  цінністю і істинною гідністю;

- дика природа - це реальний світ, а наші міста, вся ділова цивілізація - лише  штучні явища;

- необхідно  загальне визнання того, що на  Землі надто багато людей. Розгляд  напрямів екологічної етики, незважаючи  на відмінності у

підходах та шляхах реалізації, є спільними в головному: висувають моральний протест проти суб'єкт-об'єктних відносин щодо природи за визнання самоцінності природного світу.

Таким чином, в ієрархії цінностей екологічної етики (як синтезу антропоцентризму та біоцентризму), найвищу позицію займає категорія життя: життя людини і життя природи.

Згідно з основними ідеями і концепціями напрямів екологічної етики до основних принципів екологічної етики належать:

o принцип  збереження життя в різноманітних  формах (збереження дикої природи, збереження біорізноманіття, збереження життя, збереження цілісності, стабільності і краси екосистем);

o принцип  єдності людини і природи;

o принцип  відповідальності;

o принцип  достатності;

o принцип  автономії, роби благо, не нашкодь  і справедливості та ін.

Принцип збереження вважається одним з головних принципів екологічної етики, який об'єднує у собі різноманітні форми: збереження дикої природи, збереження життя, збереження біорізноманіття, єдність і неперервність життя, самоцінність життя на Землі. Являє собою альтернативну спробу життя, цінності якого могли б бути відмінні від утилітарно-прагматичного підходу до дійсності з хижацьким ставленням до людини і природи. Адже кожне життя на Землі є цінним само по собі, і ця цінність не залежить від корисності будь-якої форми життя. Це стосується екосфери загалом (від особи, виду популяції до соціуму). Це системний погляд на Землю як спільноту. Цей принцип, що втілює холістичний підхід, так як правильним є лише те, що слугує збереженню цілісності, стабільності та краси спільноти.

Принцип єдності людини і природи знаменує радикальну зміну переважної тенденції відокремлення і протиставлення людини і природи, на відношення людини не як завойовника Землі, а члена спільноти, що включає увесь земний світ. Адже Земля - не просто ґрунт. Земля - це єдність частин, що взаємозалежать одна від одної. Головною метою даного принципу є вплив на практичні дії людини, сприяти і допомагати глибшому осягненню природи, їх взаємодії. Людина за своєю природою є біосоціальна істота, яка не може існувати без зв'язку як із суспільством, так і з природою, тому відношення "людина - природа" вимагає етичного ставлення до кожної з цих частин.

Принцип відповідальності - це моральна відповідальність вчених, індивідуальна, особиста відповідальність за природу, відповідальність за існування людства, екологічна відповідальність, що знаменує собою відповідальність суб'єкта за наслідки своїх дій. Суб'єкт є вільним і самостійним наділеним розумом, що здатен безпомилково встановлювати характер своїх мотивів. Це відмова від егоїстичних інтересів, а турбота про збереження життя.

У загальному значенні це готовність і здатність людини діяти стосовно до навколишнього середовища і до всього живого в співвідношенні зі своїми моральними якостями. Це усвідомлення людиною необхідності екологічної діяльності, яка орієнтована на гармонійне відношення людини і природи у їх взаємодії. Принцип відповідальності характеризує прийняття рішень, реалізації яких має кардинальне значення для всього живого на Землі та спонукає до переходу від "моделі панування" до "моделі співіснування", яка пропонує встановлення гармонійної рівноваги між сучасним існуванням і екосистемним минулим.

Принцип відповідальності сприяє розвитку таких моральних якостей людства, закріплює віру у такі загальнолюдські цінності як: любов, альтруїзм, взаємодопомога, права людини і права Іншого живого. "Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з неперервністю людського життя у майбутньому як такому"

Принцип достатності - своєрідна міра, що визначає зниження використання матеріальних витрат та енергії, є межа економічного зростання та матеріального виробництва і споживання. Але зниження використання матеріальних продуктів і енергії в екологічній системі можна було б досягти і іншим шляхом. Цей шлях сьогодні називають "революцією ефективності", яка і вказує напрям розвитку виробничих сил людства. Але не має нічого більш ірраціонального, ніж рух з максимальною ефективністю у неправильному напрямі. Наприклад, ефективність автоматизації через масове виробництво автоматів призводить не до зменшення, а до збільшення сукупності негативного впливу на навколишнє середовище і людину.

Саме в такі моменти постає питання достатності, яке визначає межі. Принцип ефективності без урахування принципу достатності призводить до зворотних наслідків, оскільки принцип достатності визначає межі попереднього принципу ефективності.

Таким чином, принцип достатності актуальний, бо людство, знаючи межі планетарної екосистеми, межі природних ресурсів, змушено застосовувати принцип достатності, який і орієнтує людину на використання обмеженої кількості природних ресурсів. Принцип достатності слугує етичним принципом, якого мають дотримуватися всі люди у своїй життєдіяльності.

Сучасні екологічні рухи та громадські організації: етико-правовий аспект

Діяльність екологічних рухів та громадських організацій вимагає від суспільної свідомості перенести гуманне ставлення на все навколишнє середовище, яке починає сприйматися як живе, наділена суб'єктністю, душею, рідною людині та заслуговує на людське ставлення. Саме їх активна участь виступає головною силою у ствердженні основних принципів екологічної етики у життєдіяльності суспільства.

Початок діяльності екологічних рухів пов'язують з іменем морського біолога Рейчел Карлсон, яка у книзі "Мовчазна весна" (1962) звернула увагу на негативні наслідки людської діяльності. Вже в 1988 р. створюються різноманітні товариства з екологічної етики - "Fondazione Lanza" в Італії - Центр екологічної філософії, які акцентували увагу на пошуках відповіді на зміни, які відбуваються у суспільному розвитку внаслідок прогресу науки, техніки та технологій.

Були проведені міжнародні конференції, що піднімали та активізували проблеми екологічної етики "Права нелюдської природи" (1974), "Гуманістична й екологічна свідомість" (1980), "Екологічна етика і Сонячна система" (1985).

На початку 1990-х років в різних країнах світу починають видаватися журнали, присвячені актуальним питанням екологічної етики: "Екологічна етика" (США), "Екологічні цінності" (Великобританія), "Сурмач" (Канада), "Екологія й етика" (Німеччина), "Екофілософія", "Глибинний екологіст", "Журнал екологічної й сільськогосподарської етики", "Між видами", "Етика і тварини", "Етика і навколишнє середовище" (США).

На Міжнародній конференції з проблем довкілля та розвитку в Оттаві 1986 року визначено головні принципи збалансованого розвитку27:

o поєднання  збереження природи та розвиток  суспільства;

o задоволення  головних потреб людини;

o досягнення  рівності та соціальної справедливості;

o забезпечення  соціального самовизначення та  культурного різноманіття;

o підтримання  цілісності екосистем.

Так, заснування Міжнародної асоціації етики Д. Крокером (США, Колорадо) та М. Маркович (Сербія) у 1987 р. стало поштовхом до проведення міжнародної конференції з Етики розвитку у Коста-Ріці, а в 1995 р. була заснована програма "Партнерство заради збалансованого світу", визначальною ознакою якої стало сприяння зросту збалансованості як основного морального принципу. У 1992 р. після самміту в Ріо-де-Жанейро створено неурядову організацію Раду Землі (Коста-Ріка), яка зробила важливий вклад у розвиток Хартії Землі, ухваленої ЮНЕСКО у 2000 р. з метою активізації принципів стійкого розвитку.

У 1991 р. вперше у світі в законі Нової Зеландії "Про управління природними ресурсами" законодавчо закріплено захист внутрішньої цінності екосистем, а в 2001 р. Рада Європи заборонила тестування косметики на тваринах, а конституція Німеччини (2002) містить закон про захист прав тварин. У 1996 р. було узагальнено положення міжнародних юридичних документів Загальна декларація прав людини, Всесвітня хартія природи, "Порядок денний XXI століття", "Наше спільне майбутнє", "Турбота про Землю: стратегія збалансованого розвитку", професором США С. Рокфеллером та створено "Принципи природо-охорони та збалансованого розвитку", з оглядом основних принципів, що складалися з 6-ти розділів і 47 принципів: світогляд, відповідальність, права людини, збалансований розвиток, управління та безпека.

У "Хартії Землі", ухваленому ООН у Парижі в 2000 р., задекларовано фундаментальні положення збалансованого та мирного глобального суспільства у XXI ст., розглядаючи екологічну цілісність, справедливість як соціальну, так і економічну, захист довкілля та захист прав людини. Принципи "Хартії Землі" - це віддзеркалення принципів екологічної етики, адже основна увага фокусується на спільноті життя, а не на людині та можливості обмеження прав людини (як у Декларації в Ріо-де-Жанейро). Згідно з екологічною етикою індивідуальна свобода залежить не лише від суспільних законів, а й від законів природи.

У 1989 р. у м. Львові відбулася конференція "Моральні та естетичні питання охорони природи", де розроблені норми екологічної етики, а один із лідерів Міжнародного соціально-екологічного союзу

С. Мухачов очолив секцію з екологічної етики. 1994 рік став роком зародження руху студентських дружин з "Охорони природи та прав тварин".

Яскравим прикладом, втілення гармонійної взаємодії людини та природи є схвалення "Декларації прав живих істот" на Міжнародному семінарі "Трибуна-9", "Природні права природи" (2003) у м. Києві, де були визнано таке:

- Право на життя:

o право на  природну волю в природному  середовищі існування;

o право на  відсутність відповідальності перед  людиною;

o право на  захист законом;

o право на  необхідну для існування частку  земних благ.

- Права дикої природи Землі:

o право на  життя;

o право на  волю від людського контролю  і керування;

o право на  відшкодування збитку;

o право на  захист законом.

- За неживою природою Землі:

o право на  життя;

o право на  захист від радикального втручання  з боку людини;

o право на  захист законом;

o право на  відшкодування збитків.

На теренах України діє величезна кількість громадських організацій та рухів, серед них Всеукраїнська екологічна ліга, "Зелений світ", "Екоправо", Українське товариство охорони природи, "Голос природи", Всеукраїнська екологічна громадська організація "Мама-86", Всеукраїнський комітет підтримки Програми Організації Об'єднаних націй з навколишнього середовища (УкрЮНЕПком) і багато інших, що проводять значну роботу з втілення ідей та принципів екологічної етики в життєдіяльність сучасного суспільства та формування нової форми екологічної свідомості шляхом конференцій, з'їздів, семінарів, фестивалів, природоохоронних акцій та ін.