Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі

1.Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі

Альтернативна вартість – це втрачена вигода від застосування варіанта з обмеженими ресурсами для досягнення певної мети порівняно з найкращим варіантом.

Інакше кажучи, альтернативна вартість – це вигода, від якої довелося відмовитися за обмеженості ресурсів, це ціна втраченої вигіднішої альтернативи.

Використання обмежених ресурсів з однією метою обов'язково усуває можливість їх застосування з іншою. Таким чином, різне застосування ресурсів наперед визначає різну кількість чистих вигід, які можна отримати від їх використання. Тому необхідно розподіляти ресурси серед альтернативних способів використання так, щоб чисті вигоди були максимальними.

Під час розгляду фінансового аспекту проектного аналізу основною метою є збільшення до максимуму різниці між доходом і витратами, тобто прибутку. Кожна витрата зменшує цю різницю, тому ціна, сплачена за певні витрати, може бути засобом оцінки альтернативної вартості.

Прийоми визначення альтернативної вартості землі:

• орендна плата, в умовах розвинутого ринку оренди землі;

• пряма оцінка продуктивності землі за допомогою оцінки продуктивності сільськогосподарських культур, які зараз на ній вирощуються, і визначення внеску землі у вартість загальної продукції;

• "залишковий" метод визначення внеску віддачі землі на підставі додаткової вартості, яку можна отримати від її використання.

Отже, у проектному аналізі необхідно враховувати не фактичну вартість товару, який ми розглядаємо, а вартість товару чи послуги, від якої ми відмовляємося. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, то її іноді називають "тіньовою ціною", "ціною втраченого шансу", "ціною економічної ефективності" тощо.

Явні вигоди від проекту виникають або в результаті збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції, або якщо виникла можливість підвищення ціни на продукцію. Це матеріально відчутні вигоди, тому їх кількісна оцінка майже не викликає складнощів.

Збільшення фізичного обсягу виробництва – найбільш типовий вид матеріальних вигід, визначення яких базується на додаткових грошових надходженнях, що виникають завдяки проекту.

В окремих випадках вигоди від проектів можуть мати вигляд підвищення якості вироблюваної продукції, що дає змогу значною мірою задовольнити зростаючі потреби покупців певного товару і таким чином збільшити обсяги збуту продукції.

До вигід, які можна отримати в результаті реалізації проекту, можна віднести також зміни:

• кваліфікації працівників задля підвищення якості продукції, уникнення ризику браку, досягнення довгострокової рівноваги;

• у часі реалізації. Наприклад, будівництво спеціалізованих сховищ задля продажу сільськогосподарської продукції у період найвигідніших цін на неї (продаж зерна не під час жнив, а наприкінці року, коли ціна на нього підвищується);

• місця реалізації. Передбачається у галузі збуту доставка товару безпосередньо до споживача;

• виду продукту, наприклад його сортування та переробки. Вигоди полягають у тому, що за цим проектом сортування дає змогу кращі овочі та фрукти продавати у свіжому вигляді за вищими цінами, а менш якісний товар направляти на переробку, що в цілому підвищує вартість усього врожаю.

2.Основні види ризиків проекту.

Невизначеність, що пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих умов, ситуацій та наслідків називається ризиком.

В ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарювання. Невизначеність приводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, вони, як правило, неефективні. Необхідно навчитися передбачати ризик, оцінювати його розміри, планувати заходи щодо його запобігання. Ризик є складною економічно-управлінською категорією, при визначені якої має місце ряд протиріч.

 

 

При оцінці проектів найбільш суттєвими є наступні види невизначеності та інвестиційних ризиків:

Ø   невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні;

Ø   ризик, пов’язаний з нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

Ø   зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та постачання, закриття кордонів тощо);

Ø   неповнота та неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметрах нової техніки та технології;

Ø   коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів, невизначеність природно - кліматичних умов, можливість стихійних лих;

Ø   виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак тощо);

Ø   невизначеність цілей, інтересів та поведінки учасників; неповнота та неточність інформації про фінансовий стан та ділові репутації підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкротств, зривів договірних зобов’язань) [13].

За джерелами виникнення ризики класифікуються на:

Ø   політичні;

Ø   господарські;

Ø   форс-мажорні.

Політичні ризики обумовлені:

Ø   ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;

Ø   нестабільністю політичної влади;

Ø   неадекватністю політичних рішень.

Господарські ризики можуть включати:

Ø   ризик зміни податкового законодавства;

Ø   ринковий ризик (відсутність попиту на товари та послуги);

Ø   ризик капітальних вкладень (інфляція);

Ø   ризик зміни цін постачальників;

Ø   ризик затримки платежів за реалізовану продукцію;

Ø   ризик неадекватного менеджменту тощо.

Форс-мажорні обставини включають:

Ø   ризики землетрусу, повені, бурі, урагану, ін. стихійних лих;

Ø   ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;

Ø   ризик втрати майна при пожежі.

Інвестори повинні бути впевненні, що прогнозованих доходів від проекту вистачить для покриття витрат, виплат заборгованостей та забезпечення окупності капіталовкладень. Мова йде про ризик нежиттєздатності проекту.

Велика доля позикового капіталу при здійсненні проектів підвищує ризик порушення принципу ліквідності підприємства, тобто існує фінансовий ризик. Взагалі, фінансовий ризик поділяють на ризик ліквідності та ризик рентабельності. Договірні виплати платежів по кредиту, як правило, необхідно проводити і тоді, коли проект здійснюється не так успішно, як було заплановано. Результатом може бути ліквідація проекту, продаж за безцінь майна та втрата власного капіталу. При фінансуванні власним капіталом можна припинити виплату дивідендів та заплановані погашення аж до покращення ситуації з ліквідністю.

З іншого боку, отримання додаткового капіталу підвищує рентабельність власного капіталу. Це виникає тоді, коли проценти за додатковий сторонній капітал менші від прибутку від капіталу. Частіше не можливо взагалі відмовитись від використання в проекті стороннього капіталу, так як не вистачає прибутків для покриття витрат на необхідні інвестиції. Якщо отримані кошти зі сторони не ведуть до збільшення прибутку, то може скластися ситуація, коли рентабельність власного капіталу значно зменшується і в екстремальному випадку можна втратити і власний капітал. Навіть успішні проекти не можуть бути захищені від коливань. Тому планові щорічні доходи від проекту повинні перекривати максимальні річні виплати по заборгованості. При цьому для зниження ризику, який має назву ризик несплати заборгованості, формують резервний фонд, як можливість додаткового фінансування проекту, шляхом відрахувань визначеного відсотку від реалізації продукції проекту.

Податковий ризик включає: неможливість використати по тих або інших причинах податкові пільги, встановлені законодавством; зміну податкового законодавства та рішення податкової служби, які знижують податкові переваги.

Інвесторів хвилює і ризик додаткових витрат, які пов’язані з несвоєчасним завершенням будівництва проекту через інфляцію, коливань курсів валют, екологічних проблем. Тому перед початком будівництва учасники проекту повинні прийти до згоди відносно гарантій його своєчасного завершення.

Ризик непередбачених змін вартісних оцінок проекту в результаті зміни початкових управлінських рішень, а також змін ринкових та політичних обставин носить назву динамічного. Зміни можуть привести як до втрат, так і до додаткових доходів.

Ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності та незадовільної організації називається статичним. Цей ризик призводить лише до втрат.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов’язані з ним втрати в майбутньому.

Необхідно також провести аналіз чутливості проекту. Він полягає в тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконується розрахунок ще для декількох екстремальних випадків:

Ø   розрахунок за найгіршим сценарієм – коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;

Ø   розрахунок за найкращим сценарієм – коли зовнішні фактори максимально сприяють здійсненню проекту.

За найгіршого сценарію реалізації проекту, повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов’язань перед кредиторами або партнерами.

3.Цілі,завдання та методи фінансового  аналізу.

Фінансовий аналіз являє собою спосіб накопичення, перетворення та використання інформації фінансового характеру. Фінансовий аналіз має кілька цілей:

• визначення фінансового стану і фінансових результатів діяльності фірми;

• виявлення змін у фінансовому стані та результатах у просторово-часовому розрізі;

• виявлення основних факторів, що викликали зміни у фінансовому стані й результатах;

• прогноз основних тенденцій у фінансовому стані й результатах діяльності фірми.

Фінансовий аналіз може розглядатися як складова частина проектного аналізу, так і фінансового менеджменту, тож дії аналітика залежать від поставленої мети. Проектний аналіз вимагає обґрунтування вкладень з найкращими результатами. Фінансовий менеджмент вимагає постійної роботи менеджера в пошуку фінансових ресурсів.

З позицій проектного аналізу метою фінансового аналізу є визначення рентабельності й ефективності проекту з погляду інвесторів та організації, що реалізує проект, а також оцінка поточного й прогнозованого фінансового стану підприємства.

Фінансовий аналіз передбачає вирішення таких завдань:

• дати оцінку фінансового стану і фінансових результатів підприємства "без проекту" і "з проектом";

• оцінити потребу в фінансуванні проекту і забезпечити координацію використання фінансових ресурсів у часі;

• визначити достатність економічних стимулів для потенційних інвесторів;

• оцінити, оптимізувати й зіставити витрати та вигоди проекту в кількісному вимірі.

Фінансовий аналіз використовує різні методи, які дають змогу структурувати й ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками.

Можна виділити три основні тини моделей, що застосовуються в фінансовому аналізі: дескриптивні, нормативні та предикативні.

Дескриптивні моделі застосовуються для оцінки фінансового стану фірми. До них відносяться: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів тощо. Всі ці моделі засновані на використаній інформації бухгалтерської звітності.

Нормативні моделі дають змогу порівняти фактичні результати діяльності фірм з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Ці моделі використовуються здебільшого у фінансовому менеджменті.

У проектному аналізі, що має справу не стільки з теперішнім, скільки з гаданим майбутнім, використовуються предикативні моделі, які мають передбачувальний, прогностичний характер і дозволяють спрогнозувати майбутні грошові потоки, фінансовий стан і результати.

На цих моделях засноване фінансове проектування – логічне завершення проектного аналізу.