Безробіття як макроекономічна проблема

В кейнсіанській концепції робиться два важливих висновки:

а) гнучкість цін на товарному і грошовому ринках, а також заробітної плати на ринку праці не є умовою повної зайнятості; навіть якщо б вони й знижувалися, це не привело б до скорочення безробіття, як вважали неокласики, тому що при зниженні цін падають очікування власників капіталу щодо майбутніх прибутків;

б) для підвищення рівня зайнятості в суспільстві необхідно активне втручання держави, оскільки ринкові ціни не в змозі підтримати рівновагу при повній зайнятості. Ліки від безробіття - експансіоністська політика держави, яка спирається головним чином на використання фіскальних інструментів. Змінюючи податки і бюджетні витрати, держава може впливати на сукупний попит і на рівень безробіття [3].

Розділ 2. Проблеми зайнятості та безробіття в Україні

2.1 Аналіз зайнятості  населення в Україні

Проблема безробіття – одна з найактуальніших, які виникають на ринку праці. Рівень зайнятості держави та її якісні характеристики визначають обсяг виробництва й ефективність економіки, а звідси й економічну базу соціальної політики. Ринок праці займає одне з центральних місць в системі ринкових відносин, адже відіграє роль так званого індикатора стану економіки. 
Останнім часом, у зв’язку з нестабільними політичною, економічною та соціальною ситуаціями, проблема зайнятості все більше цікавить багатьох вчених демографів, економістів і практиків, таких, як Діденко Я.[5], Гринькова В., Самійленко В.[6], Новойтенко І.[7], Брич В.[8], Дем’янчук О.[9] та ін. Розглядаються різні аспекти зайнятості, робляться спроби, у яких з наукових позицій обґрунтовується потреба комплексного і системного управління зайнятістю населення, ефективного використання трудового потенціалу суспільства. В сучасній науковій літературі відсутній єдиний, концептуально цілісний підхід до формування методологічних засад регулювання ринку праці.

Аналіз сучасного стану зайнятості населення в Україні свідчить про наявність негативних тенденцій в використанні трудового потенціалу. Теперішній потенціал є відображенням сучасного рівня практичного застосування і використання наявних можливостей. Майбутній потенціал характеризує здатність для подальшого розвитку, примноження та удосконалення цих можливостей. Це означає, що об’єктом дослідження повинні бути не тільки наявні ресурси, а й накопичені, незадіяні приховані резерви, потенціальні можливості [10].

Згідно зі статистичними даними, упродовж І півріччя 2011р. на підприємства було прийнято 1506,1 тис. осіб, тоді як звільнено 1498,5 тис. осіб (по 14,2% середньооблікової кількості штатних працівників). Перевищення рівня прийому над рівнем вибуття було зафіксовано лише в декількох видах діяльності, а найбільше на підприємствах сільського господарства (на 14,3 відсоткові пункти). Водночас перевищення рівня вибуття над рівнем прийому спостерігалося в рибальстві (на 4,2 відсоткові пункти), будівництві (на 3,4 відсоткові пункти) та на підприємствах більшості видів промислової діяльності, зокрема у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (на 5,3 відсоткові пункти). Слід зазначити, що переважна більшість працівників (85,7%) залишили робочі місця за власним бажанням. За січень–червень поточного року із причин скорочення штатів було звільнено 100,9 тис. осіб, або 6,7% вибулих. Найбільші обсяги скорочення штатів спостерігалися на підприємствах промисловості (на 25,4 тис. осіб) та в державному управлінні (на 12,1 тис. осіб), що пов’язано з проведенням адміністративної реформи [Додаток 4].

Неабиякого значення у розвитку трудового потенціалу має фондоозброєність праці. В розвиненних країнах фондоозброєність праці безперервно зростає, досягаючи понад 100 тис.дол. у США. Тому економічна стратегія має виходити із випереджаючих темпів науково-технологічного оновлення виробничого апарату, бо це є ключовим завданням розв’язання головних завдань соціально-економічного піднесення України [6].

Саме у теперішній час, в умовах, які склалися у світовій економіці в умовах кризи, що торкнулася усіх сфер життєдіяльності в Україні, дуже гостро відчувається необхідність наявності висококваліфікованих державних службовців, які були б спроможні швидко та якісно приймати найбільш ефективні рішення адекватні обставинам, що складаються, та вживати заходи щодо їх реалізації.

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на 1 серпня 2011р. становила 484,3 тис. осіб. За допомогою в працевлаштуванні до цієї установи у липні 2011р. звернулося 92,7 тис. незайнятих громадян проти 81,8 тис. у червні (у липні 2010р. – 103,5 тис.).

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 серпня 2011р. становила 469,5 тис. осіб, або чверть усіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 72,7% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій – посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки [Додаток 3].

Слід зазначити, що середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2010 р. не змінилася і на кінець червня поточного року становила 6 місяців. Кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості 12 місяців і більше, у зазначеному періоді зменшилася на 3,6% і на кінець червня становила 32,4 тис. осіб, або 6,4% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Значущість соціальних заходів у системі управління зайнятістю зростає із зростанням інтенсивності змін у принципах управління та організації виробництва, які найповніше виявляються у повсякденній психології працівників, а відтак впливають на розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Наприклад, інноваційний характер перехідного періоду (з безпрецедентною радикальністю та інтенсивністю змін у принципах управління та організації виробництва) пов’язаний із руйнуванням численних стійких стереотипів, суб’єктивними бар’єрами і негативізмом щодо новацій, навіть зі свідомим несприйняттям. Це призводить до недооцінки соціального механізму, який мав би не допустити анархії у настроях і вчинках, погіршення соціального самопочуття, обмежень використання трудового потенціалу працівників [7].

Варто зазначити, що кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами, установами й організаціями до служби зайнятості, у липні порівняно з червнем 2011 р. зменшилася на 1,5 тис., або на 1,6%, і на кінець місяця становила 89,0 тис. (у липні 2010р. – 81,2 тис.). Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакантних посад) половина передбачалася для робітників, третина – для службовців, решта – для осіб, які не мають професії.

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) майже кожне четверте було на підприємствах переробної промисловості, восьме – на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, майже кожне дев’яте – в державному управлінні [Додаток 2].

На кінець червня поточного року найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках із інструментом (21,7% від загальної кількості вільних робочих місць), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, у промисловості, будівництві, на транспорті та ін. (16,0%), робітниках із обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (14,6%).

Порівняно з даними на кінець червня 2010 р. спостерігалося зростання потреби підприємств, установ й організацій у працівниках більшості професій, а серед найбільш поширених – у робітниках металургійних і машинобудівних професій (на 35,9%), робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 26,3%), у водіях та робітниках із обслуговування пересувної техніки та установок (на 21,9%). Разом із тим відбулося значне (на 21,7%) скорочення потреби у кваліфікованих робітниках сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства.

2.2 Аналіз безробіття  в Україні

Головними причинами високого рівня безробіття є: спад економіки і відповідно скорочення сукупного попиту на робочу силу, структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний). Згідно зі статистичними даними, в Україні кількість безробітного населення у віці від 15 до 70 років у середньому за 1 півріччя 2012 року порівняно з 2011 роком, зменшилася на 32,7 тис. осіб і становила 1,7 млн осіб [Додаток 5].

Рівень безробіття населення (за методологією Міжнародної Організації праці – МОП), знизився з 7,9 до 7,8 %. Якщо поглянути на динаміку рівня безробіття (додаток 1), то можна побачити, що, починаючи з 2006 року, рівень безробіття поступово знижувався і 2008 року становив 6,4 %, тобто 1 425,1 тис. осіб. 2009 року відбувся стрімкий стрибок безробіття до 8,8 %, що становить 1 958,8 тис. осіб. І з 2009 по 2012 роки знову можна спостерігати поступову тенденцію до зменшення безробіття. Це свідчить про те, що у 2006 – 2008 роках проводилась ефективна економічна політика, всі здобуття якої перекреслила фінансово-економічна криза 2008 – 2009 років.

Вона внесла зміни до всіх без винятку сфер життя, але особливо криза торкнулася ринку праці. Підприємства насамперед позбавилися від непрофільних співробітників, від допоміжного персоналу, без яких можна вести діяльність в умовах кризи. При скороченні бюджетів на персонал і в умовах зниження обсягів діяльності роботу, яку раніше виконували 10 – 12 осіб, у період кризи проводили 5 – 6 півробітників. При цьому на більшості підприємств підвищення обсягів навантаження не призвело до відповідного зростання заробітної плати, а на деяких навіть було її зниження. Таким чином, основні зміни на ринку праці під впливом кризового стану у фінансовому секторі пов'язані зі зниженням доходів найнятих робітників у 2 – 3 рази, відміною корпоративних соціальних програм (медичні страховки, абонементи, оплата курсів і тощо), поверненням до тіньової оплати праці, переведенням співробітників у приватні підприємці й укладання з ними договорів підряду для зниження відрахувань з фонду оплати праці. Також найняті робітники стали менш пристосовуваними до зміни місця роботи і відбулась оптимізація штатів і перерозподіл посадових обов'язків на внутрішньофірмовому ринку праці.

При цьому, існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дозволяють об'єктивно оцінювати реалії безробіття в Україні. До них слід віднести, по-перше, неможливість урахування осіб, які втратили "надію на роботу" в Україні, які не стоять на обліку в службі зайнятості.

По-друге, статистика не враховує часткову зайнятість. Ті, хто примусово знаходяться у відпустках з ініціативи адміністрації, вважаються зайнятими. Також наявне надання недостовірної інформації з боку безробітних.

При цьому статистика не враховує, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включаються до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні ті, котрі працюють на "чверть ставки", ні ті, що мають тимчасові підробітки. Значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі

неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн осіб.

Скорочення рівня безробіття спостерігається в усіх регіонах. За рівнем безробіття на 1 півріччя 2012 року лідирують Рівненська (10,1 %), Тернопільська (10,1 %), Чернігівська (10,1 %), Житомирська (9,7 %), Черкаська (9,4 %) та Кіровоградська (9,1 %) області.

Найнижчий рівень безробіття спостерігається у Одеській (6,1 %), АР Крим (6,2 %), Луганській (6,6 %), Дніпропетровській (6,8 %), Запорізькій (6,9 %) та Київській (6,9 %) областях. Отож можна спостерігати, що здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст таких, як: Київ, Одеса або Донецьк, східних та південних регіонів із відносно диверсифікованою економікою та гарними можливостями для підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них, сільські та моноструктурні регіони з нерозвинутою інфраструктурою та малим потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені в західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття. Оскільки безробіття є неприйнятною альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними трудовими нормами. Існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку – американський ("жорсткий") і шведський ("протекціоністський").

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидіарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при "жорсткому" підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається "протекціоністським" і є основою соціал-демократичного ринку праці. Саме він найбільш прийнятний для України.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

Аналіз ситуації на вітчизняному ринку праці свідчить про те, що кризові тенденції ще не подолано.

Незважаючи на те, що рівень зайнятості підвищується, все ж зберігаються деякі негативні тенденції. Нераціональна структура зайнятості, недостатньо високий її рівень, зменшення рівня зайнятості серед молоді до 30 років, також зменшується рівень зайнятості у деяких сферах виробництва, як: будівництво, промисловість та ін. Вирішення цих проблем потребує активної та збалансованої політики зайнятості, спрямованої як на підвищення її рівня, так і відповідності структури попиту та пропозиції робочої сили, підвищення її мобільності [12].