Безробіття як макроекономічна проблема

2.3 Проблеми та перспективи подолання безробіття в Україні

Проблема безробіття сьогодні досить важлива. На перше квітня 2010 року кількість безробітних в Україні орієнтовно становила 4 млн. 588,7 тис. осіб. Національний форум профспілок України (НФПУ) наголошує, що реальний рівень безробіття більш ніж у два рази відрізняється від офіційної статистики зайнятості, яка визнає лише 2 млн. безробітних. Така відмінність зумовлена тим, що офіційна статистика зайнятості не враховує тих, хто перебуває у вимушених відпустках (приблизно 303 тис. осіб); працівників, які вимушено працюють неповний робочий день або тиждень (1 млн. 727 тис. осіб); тих які не реєструються у службі зайнятості (1 млн. 39 тис. 700 осіб); а також тих, хто знаходиться на заробітках за кордоном.

Рівень безробіття в деякій мірі залежить від менталітету громадян. Тому потрібно покращувати освітній рівень нашого населення.

Основний зміст шляхів зниження безробіття зосереджений у проблемах на ринку праці, а саме пов’язаних з дисбалансом між попитом на робочу силу та її пропозицію; погіршенням якісних характеристик робочих місць, що впливає на повільне скорочення безробіття; незадовільним процесом реформування системи освіти, що відображається у недостатньому розвитку та неадекватній підготовці кваліфікаційних кадрів; недостатнім рівнем реформуванням трудової сфери, що впливає на ефективність зайнятості; важкою ситуацією, пов’язаною з маргінальними групами населенням на ринку праці. Ще однією проблемою для вітчизняної економіки є зовнішня міграція населення. Загальноприйнятим в сучасних умовах світової глобалізації економічних відносин є той факт, що 3% населення мешкає за межами своїх країн. Однак в українському суспільстві еміграційні процеси є значно масштабнішими і непередбачуваними. Проблема полягає в тому, що значна кількість наших співвітчизників виїздять з країни у пошуках більших заробітків, а це не враховано державною статистикою [11].

Трудову міграцію українців за кордон слід назвати вимушеною трудовою мобільністю, що характерна для перехідного типу економіки. Її можна скоріше віднести не до реалізованої, а до потенційної мобільності. Вимушена трудова мобільність знаходиться під впливом достатньо вагомих обмежувачів: територіальних, інституційних та соціо-демографічних. Важко навіть уявити, скільки українських громадян виїхали на заробітки, якби не існувало обмежень на шляху вимушеної трудової мобільності. За соціологічними спостереженнями кожен третій економічно активний громадян України має бажання податися на заробітки до країн ближнього і дальнього зарубіжжя.

Тому і не дивно, що за прогнозами фахівців ООН, населення України може істотно скоротитися: до 2026 р. – до 42 млн., а до 2050 р. навіть до 35 млн. осіб. Якщо такі прогнози здійсняться, то не виключено, що Україна змушена буде взятися до імпорту робочої сили.

Якщо скористатися «принципом порівняння переваг» для аналізу негативних і позитивних наслідків вимушеної трудової міграції українців, то можна побачити суперечливі підходи до проблеми трудової міграції. Одні вважають, що це явище цілком природне, інші розуміють його як демографічну катастрофу [14].

Аргументи противників трудової міграції:

- мігрують особи економічно  продуктивного віку (20-40 років);

- наші співвітчизники працюють  на економіку інших держав, а не на добробут України;

- створюється негативний імідж  України, де влада не спроможна  створювати належні умови для  праці і нормальних умов життя своїх громадян;

- тривала відсутність одного  чи обох батьків призводить  до так званого соціального  сирітства і непередбачуваних негативних наслідків у психології та поведінці залишених на бабусь, родичів та навіть сусідів дітей;

- розпад шлюбних пар і створення нових сімей;

- у більшості випадків працевлаштовуються  українці на престижну роботу, навіть ті з них, що мають вищу освіту і значний професійний досвід;

- значна втрата нашої держави  високо кваліфікованої робочої  сили, в першу чергу, наукових  працівників вищої кваліфікації  – кандидатів і докторів наук;

- фізичне каліцтво і загибель  на робочих місцях через небезпечні умови праці;

- дискримінація в оплаті праці.

До позитивних чинників трудової міграції українців слід віднести наступні інтереси заробітчан: заробити кошти і закріпити економічне становище своєї родини; заробити на придбання нерухомості, на навчання дітей як умови комфортного існування в суспільстві; заробити гроші з метою розпочати власний бізнес дома чи, навіть, у країні перебування; за час перебування за кордоном підвищується культурний рівень українських заробітчан; позитивно змінюється психологія наших співвітчизників і бажання втілити в Україні кращі запозичені відносини спілкування; прагнення наших людей само реалізуватися в цивілізованих країнах перебування.

Таким чином, виконаний аналіз за принципом порівняння переваг дає можливість зробити однозначний висновок про негативні соціально-економічні наслідки вимушеної трудової міграції для всього українського суспільства.

Трудова міграція призводить до вивезення з України трудових ресурсів, що не знаходять реалізації в своїй державі. Зароблені українцями за кордоном кошти є джерелом інвестування у господарство України, реальним джерелом інвестиційних надходжень.

Вирішення проблеми зниження рівня безробіття і підвищення зайнятості населення взагалі полягає у створенні робочих місць на підприємствах, установах, організаціях.

Виходячи з викладеного, необхідно впроваджувати наступні кроки для зниження рівня безробіття, а саме:

- проводити реформування трудового  законодавства в сфері зайнятості  з метою більш глибокої його  адаптації і відповідності міжнародним нормам і принципам;

- сприяти підвищенню конкурентоспроможності  робочої сили за рахунок підвищення  рівня освіти по професіях, необхідних  на ринку праці, перепрофілювання  трудових ресурсів, що є носіями  менш перспективних знань та  умінь щодо попиту на трудові ресурси;

- поглиблювати взаємодію регіональних  підприємств і організацій з  місцевими органами освіти: по-перше, для проведення моніторингу ринку  праці, що виявляє попит на  трудові ресурси і визначеній  місцевості, що в свою чергу, буде  сприяти підвищенню уваги до затребуваних напрямів; по-друге, для залучення інвестицій у сферу освіти на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, що підвищить рівень навчання професійним навичкам робочої сили; по-третє, для створення системи замовлення працівників підприємствами і організаціями, щоб знизити рівень безробіття в найбільш незахищеному сегменті ринку праці – молодіжному;

- розвивати більш тісну і  плідну взаємодію державного  управління з територіальними  громадами, органами місцевого самоврядування  для підвищення ефективності планування і регулювання регіональних сегментів ринку праці. Для цього необхідно надати більше прав і свобод органам місцевого самоврядування у вирішенні проблем і регулюванні місцевого ринку праці, підвищити їх відповідальність за розвиток інфраструктури ринку праці у створенні несприятливих умов для безробіття, бідності;

- сприяти розвитку малого і  середнього бізнесу. Для цього  необхідно: по-перше, удосконалити податкову  систему, зробити її більш прозорою  і менш корумпованою, що знизить податковий тягар на роботодавців та працівників та буде сприяти позитивній динаміці створення нових робочих місць; по-друге, спростити порядок реєстрації фірм, звітності, зменшити збори, пов’язані з реєстрацією; по-третє, розвивати систему кредитування, надання гарантів для суб’єктів підприємницької діяльності, проводити зниження відсоткових ставок по кредитах та розвивати і зробити більш доступною оренду обладнання у вигляді лізингу;

- знижувати диспропорції між  пропозицією робочої сили і  попитом на неї шляхом створення єдиної загальної доступної бази даних. Вказане включає деталізовану інформацію: про можливості влаштування на роботу, заробітну плату по визначеній спеціальності, як у короткотривалому, так і у довготривалому періоді відносно країни, регіону, міста; про учбові заклади, їх рейтинг, професіоналізм провідних викладачів, спектр послуг у вигляді запропонованих спеціальностей. Дана інформаційна база полегшить вибір найбільш придатної і перспективної профорієнтації, знизить риск незатребуваності після закінчення учбового закладу, згладить невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці;

- детально проаналізувати діяльність  кожного вищого навчального закладу  країни стосовно запропонованих  напрямків навчання, рівня професіоналізму  викладачів, матеріально-технічної бази, рівня освіти випускників. На основі аналізу встановити доцільність існування кафедр вузів або взагалі деяких вузів, розробити рекомендації, сприяючи якісній підготовці спеціалістів, а не кількісній, яка має місце у сьогоднішній системі навчання.

Отже, першочерговим завданням для зниження рівня безробіття в державі повинна стати реалізація виваженої економічної політики, зорієнтованої на зменшення рівня бідності та безробіття, підвищення частки оплати праці в структурі реальних доходів населення, забезпечення стабільного зростання національної економіки. Крім цього необхідно якомога скоріше створити відповідну правову базу з метою захисту прав наших громадян – заробітчан за кордоном та сформувати концепцію національної міграційної політики [13].

Висновки

Безробіття – це складне соціально-економічне явище, за якого люди, що хочуть і можуть працювати, не можуть знайти відповідну роботу внаслідок нездатності суспільства в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин створити умови для раціонального застосування  здібностей і таланту людей. Такими причинами виступають техніко-технологічні, організаційно-виробничі, соціально-економічні та інші фактори розвитку економіки.

Аналіз факторів безробіття дозволив удосконалити та поглибити класифікацію видів безробіття та його форм. В основу класифікації видів безробіття покладено соціально-економічні причини, які його викликають. В зв’язку з цим слід розрізняти такі види безробіття: економічне, інституційне, фрикційне та структурне. Кожен із перелічених видів безробіття може приймати різні форми, які можна класифікувати за рівнем безробіття, тривалістю, відкритістю, віком, статтю.

В процесі дослідження виявлено, що ситуація з офіційним рівнем безробіття в Україні не відповідає відомому в світовій практиці положенню про залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, так як в Україні процеси безробіття та інфляції не залежать в повній мірі одне від одного внаслідок дисбалансу між динамікою цих показників та відсутності багатьох складових, які регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, тому зв’язок між ними не може бути визначений формальними характеристиками.

Сьогодні особливо загострена проблема зайнятості населення в інвестиційно непривабливих, малих, монофункціональних містах і населених пунктах, які пов'язані з закриттям, реструктуризацією збиткових вугільних підприємств та інших галузей промисловості. При цьому велика, порівняно з доходами більшості населення, вартість найму або купівля житла позбавляє мешканців таких населених пунктів можливості переселення до інших регіонів. Гострою проблемою на ринку праці залишається невідповідність між попитом та пропозицією робочої сили.

Відповідно до "Національної програми інформатизації”, починаючи з 1998 року, створюється Єдина інформаційно-аналітична система державної служби зайнятості України (ЄІАС). Основним її змістом є  супроводження технології надання соціальних послуг населенню України щодо сприяння працевлаштуванню та забезпечення соціального захисту на випадок безробіття. 

Впровадження ЄІАС у всіх центрах зайнятості України дозволить: мати в реальному часі  повну інформацію про вільні робочі місця в усіх центрах зайнятості по всій Україні та професійно-кваліфікаційний склад зареєстрованих незайнятих громадян, що шукають роботу;  здійснювати підбір роботи щоденно без особистого відвідування центру зайнятості шукачами роботи; здійснювати інформаційну підтримку організації професійного навчання; здійснювати оперативне управління фінансовими потоками Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; скоротити термін та підвищити якість обслуговування клієнтів у центрах зайнятості; запобігти призначення соціальних допомог за недостовірними даними; забезпечити  надання послуг більшій кількості клієнтів служби, зокрема роботодавцям, без збільшення чисельності працівників державної служби зайнятості.

Список використаної літератури:

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроєкономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997.
2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації. -- 2-ге вид., виправ. і доп. -- К.: Каравела, 2008. -- 298 с.
3. Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. Основи економіки праці. Навчальний посібник. Київ "Знання-Прес", 2007
4. Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. -- Суми: СумДУ, 2007. - 132 с.:
5. Кадацький Г. Я. Проблеми безробіття в Україні та шляхи їх вирішення // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №9. – С.172-184
6. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К., 2003.
7. Соболев В.М. Макроэкономика. – Харьков: НВФ «Студцентр», 1997.
8. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика. - К., 2004.
9. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова міграція українців // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №8. – С.167-172
10. Экономическая теория (политэкономия) : учебник / под общ. ред. акад. В. И. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевой. – 4-е изд. – М. : ИНФРА-М, 2012. – 640 с. 
11. Пристанева А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття. – К., 2007.
12. Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. / Е.М. Лібанова, Д.П. Мельничук. - Житомир: ЖІТІ, 2002.
13. Стрепов А.П. Загальна теорія зайнятості, процентів та грошей. – К., 2008.
14. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.- К.: Таксон, 1996.
15. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua/