Державне регулювання діяльності та стійкості комерційних банків

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Органи регулювання та нагляду у всіх країнах світу несуть відповідальність за нормальне функціонування банків та інших фінансових установ, а також збереження стабільності фінансової системи. Основними причинами задля яких держава займається регулюванням діяльності фінансових установ, є захист інтересів споживачів банківських послуг та забезпечення фінансової стабільності.

Грошово-кредитна політика є частиною економічної політики держави, що розробляється та реалізується центральним банком. 3 цієї позиції вона полягає у діяльності центрального банку, направленій на регулювання обсягу грошової маси, грошово-кредитних потоків, що надходять з банківської системи в економіку, вартості користування грошима. Діяльність центрального банку як регулятора організується та здійснюється у двох формах що мають загальну природу та єдину ціль грошово-кредитної політики: монетарне регулювання (грошово-кредитне регулювання на макрорівні) та пруденційне регулювання (грошово-кредитне регулювання на мікрорівні).

Однією з важливих умов стабільності та надійності економічної системи країни є банки, а в процесі відтворення української економіки банківська система здатна забезпечити вагомий обсяг інвестицій яких потребує держава. При цьому держава відіграє першочергову роль в регулюванні та координації цього процесу.

Банківські установи відіграють важливу роль у розвитку фінансового сектору економіки країни. В інвестиційному процесі країни банки мають стати головними учасниками, отже державне регулювання банківського інвестиційного процесу підлягає аналізу та вдосконаленню, оскільки проблемою є недосконалість регулювання інвестиційних процесів.

Метою роботи є аналіз і дослідження механізму державного регулювання банківської інвестиційної діяльності та визначення основних напрямів її покращення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Сутність державного регулювання банківської діяльності

1.1 Механізм державного  регулювання

На сучасному етапі розвитку банківського сектору в умовах ринкової

економіки одним з визначальних факторів впливу на механізми державного

регулювання банківської діяльності є політика Національного банку України,

який є основним суб’єктом забезпечення стійкості банківської системи

України.[8, ст. 37]

Регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком

України через систему банківського нагляду з використанням відповідного

інструментарію. Від вибору пріоритетних напрямків державного регулювання

банківської діяльності залежить розвиток і стабільність банківського сектору.

При цьому особливо важливим завданням банківської системи держави в

умовах ринкової економіки повинно бути забезпечення мобілізації грошових

коштів та їх концентрації на пріоритетних напрямках розвитку економіки, що

сприятиме подоланню інфляційних та кризових процесів, посиленню кредитної

та інвестиційної діяльності, стабілізації економіки держави загалом.

Різноманітні питання щодо ефективної фінансової системи в Україні і

зокрема державного регулювання і нагляду, а також пошуку ефективних

методів та механізмів забезпечення стійкості банківської системи є на сьогодні

вкрай актуальними.

Питаннями щодо механізму державного регулювання банківського

сектору широко висвітлено в українській та закордонній літературі. Зокрема,

вдосконаленням механізмів державного регулювання в банківській діяльності

розглянуто в роботах таких зарубіжних вчених: (Ф. Мішкін , Дж. Сінкі,

В.Усоскін, М. Ямпольський та ін.)

Належне місце в розробці цієї проблематики займають праці відомих

українських економістів, до яких належать В. Вдовін , А. Гальчинський,

О. Дзюблюк, С. Моісєєв , О. Костюк, В. Міщенко, А. Мороз, О. Петрик, К. Раєвський, В. Стельмах та ін.

Метою статті є дослідження механізму державного регулювання

банківського сектора економіки України та розробка пропозицій щодо його

удосконалення. [6, ст. 37]

Незважаючи на значні здобутки в дослідженні питань оптимальної

побудови системи банківського регулювання і механізмів державного нагляду

з інституційної точки зору, ще не знайдено єдиного погляду в теорії і практиці

як в Україні, так і у розвинутих зарубіжних країнах оптимальних підходів щодо

організаційної побудови механізмів регулювання фінансової та банківської

діяльності, а також нагляду. Дискусійними залишаються окремі аспекти

наглядово-регулятивної діяльності Національного банку України.

Власне це й визначає актуальність і практичну цінність аналізу сучасного

стану банківської діяльності і вдосконалення механізмів державного

регулювання в Україні та ефективності системи банківського нагляду з метою

мінімізації негативних наслідків, забезпечення безперебійного та стабільного

функціонування системи банківських установ загалом та окремих банків

зокрема і підвищення рівня довіри до банківської системи держави.

У кожній країні світу органи державної влади суттєво втручаються у

діяльність банківського сектора економіки. Можна виділити два основні

компоненти впливу держави на функціонування банківських установ.

З однієї сторони, держава намагається забезпечити стабільність

банківської системи та безпеку діяльності банків, що проявляється у створенні

державної системи гарантування вкладів громадян, підтримці ліквідності,

безперебійності роботи банківської системи через належне виконання функції

«кредитора останньої інстанції» центральним банком держави.

 З іншої, держава здійснює  вплив як на окремі банки, так  і на банківську

систему у цілому через різні механізми - встановлюючи вимоги щодо

підтримки необхідного рівня капіталу банків, показників ліквідності,

максимальних розмірів ризиків у діяльності банку, а також надаючи органам

банківського нагляду повноваження щодо застосування заходів впливу до

банків, діяльність яких є надто ризиковою.

Сутність державного регулювання банківської діяльності полягає в тому,

що механізм регулювання здійснюється, перш за все, в межах банківської

системи та виражається у впливі центрального банку на комерційні. Метою

державного регулювання банківської сфери є підтримка стійкості національної

банківської системи, запобігання банкрутства окремих банків, підтримка

конкуренції в банківській сфері, задоволення потреб суспільства та клієнтів

банків у отриманні якісних банківських послуг.

Отже, основний вплив держави як регулятора макроекономічних процесів

на банківську систему здійснюється через центральний банк, який виступає

головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за

допомогою грошово-кредитних методів.[10, ст. 38]

Проте, для забезпечення стабільності роботи банків та збереження довіри

до банківської системи держави необхідно не лише своєчасні та ефективні дії

основного регулятора фінансових ринків – центрального банку, але й виважена

та скоординована діяльність різних гілок влади, в першу чергу виконавчої.

В Україні, відповідно до законів України “Про банки і банківську

діяльність” і “Про Національний банк України”, головним органом

регулювання грошово-кредитної сфери є Національний банк України, який

здійснює постійний нагляд за дотриманням банками та іншими фінансово-

кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів

Національного банку України, економічних нормативів.

Питання зміни організаційної структури банківського регулювання і

нагляду в Україні є елементом наукових і практичних дискусій тривалий період

часу. В основі дискусій лежить теза про доцільність виведення нагляду

безпосередньо з компетенції Національного банку України і організаційної

побудови органу банківського нагляду як окремої структури, підпорядкованої

Кабінету міністрів.

Європейський досвід переконує нас у доцільності ґрунтовного вивчення

можливості створення єдиного органу нагляду, до компетенції якого входив би

нагляд за діяльністю фінансових установ різних секторів фінансової системи –

банків, кредитних спілок, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних

компаній тощо.[9, ст. 38]

Що стосується банківського нагляду, то Національним банком України

налагоджена система щоденного контролю показників діяльності комерційних

банків, є певна практика взаємовідносин між банківським сектором і

регулятором – Національного банку України, створено належну матеріально-

технічну базу, є необхідний штат професійних працівників в системі

Національного банку України. Тобто, створено всі необхідні передумови і

можливості для здійснення ефективного нагляду за банківським сектором.

Враховуючи досвід державного регулювання і нагляду за діяльністю

інститутів кредитної системи в Україні, доцільним є розробка і поетапна

реалізація заходів щодо створення єдиного органу регулювання і нагляду на

базі діючої системи регулювання та нагляду Національного банку України.

Питання вдосконалення системи регулювання і нагляду в напрямку створення

банківської системи регулювання і нагляду за діяльністю фінансових

посередників є актуальним, проте змінювати систему організації банківського

нагляду на теперішньому етапі, на наш погляд, – справа доволі ризикована і

може призвести до негативних наслідків. Варто також враховувати вітчизняний

досвід у зазначеній сфері, переваги і недоліки існуючих механізмів державного

регулювання банківської системи, а також розвивати перспективні напрямки

державного регулювання в нашій державі у зазначеній сфері.[4, ст. 37]

Розглянувши практику регулювання банківської діяльності, слід

зазначити, що в нашій країні триває процес формування механізмів системи

державного нагляду й регулювання, який необхідно наблизити до європейської

практики, а саме передати окремі функції нагляду Фонду гарантування

депозитів. Крім того, необхідно вдосконалювати правову базу щодо механізмів

регулювання та діяльності комерційних банків, важливим елементом якої є

прийняття змін до Закону України «Про фонд гарантування вкладників

фізичних осіб» у частині надання зазначеному Фонду необхідних повноважень

для проведення нагляду та контролю. Слід також переглянути побудову та

механізм використання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, таким

чином, щоб гарантом була не лише держава, а й самі банківські установи

взагалі.[7, ст. 37]

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Контроль та регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

2.1 Політика НБУ щодо  комерційних банків

Національний банк України пройшов кілька етапів розвитку грошово-кредитного ринку, використовуючи відповідні монетарні механізми та інструменти, застосовуючи функції, передбачені Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Розглянемо еволюцію створення грошово-кредитної системи та проведення грошово-кредитної політики в Україні, яку умовно можна поділити на три етапи.

/ етап (1991-1995 роки) - створення самостійної банківської і грошової систем України, організація внутрідержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, СБ, ЄБРР).

II етап (1996-1999 роки) - проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку.

III етап (2000-2007 роки) - подальший розвиток банківської системи і монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності.

IV етап (2008-поточний час) - діяльність, спрямована на протидію фінансовій кризі і оздоровлення банківської системи.

У зв'язку з необхідністю створення відповідних умов для впровадження національної валюти і враховуючи рекомендації Міжнародного валютного фонду, членом якого мала стати Україна, грошово-кредитною політикою Національного банку в період підготовки і після введення в безготівковий обіг українського карбованця передбачалося:

· здійснення банківської підтримки економічних реформ;

· перехід до кредитної підтримки виробників, виходячи з конкретних результатів їх господарсько-фінансової діяльності;

· поглиблення реструктуризації кредитних вкладень шляхом збільшення кредитів комерційних банків на довгострокові цілі;

· проведення монетарної політики для підтримки купівельної спроможності грошей шляхом обмеження зростання кредитних вкладень, виходячи з оптимального задоволення потреб економіки в грошах та підвищення рівня процентних ставок;

· ужиття заходів, спрямованих на подолання дефіциту платіжного балансу України з державами, які використовували російські рублі як законний засіб платежу;

· налагодження системи валютного регулювання;

· удосконалення механізму розрахунків між постачальниками і покупцями в України й за її межами;