Державне регулювання діяльності та стійкості комерційних банків

Такий розподіл повноважень дещо стримує процес оперативного і якісного регулювання діяльності регіональних банків, особливо з таких важливих каналах, як:

- Формування ресурсної бази  регіональних банків;

- Запобігання витоку капіталу  в інші регіони;

- Розвиток кредитно-інвестиційної діяльності;

- Посилення рівня капіталізації у банківському секторі економіки та ін

Регулювання банківської діяльності через оподаткування, державної реєстрації та ліцензування хоча і дуже важливо, але не дозволяє виявити найбільш суттєві напрями їх діяльності, не гарантує стійкості функціонування банківської системи.

Для досягнення цієї мети на практиці використовуються обов'язкові економічні нормативи, обсяг і структура власних і залучених коштів, співвідношення активів і пасивів і інші показники. Особливе значення серед них має норматив мінімального розміру статутного капіталу для знову створюваних кредитних організацій і мінімальний розмір власних коштів (капіталу) для діючих банків. За допомогою першого показника НБУ намагається обмежити величину і розмах банкрутства банків. Діючи як резервний запас проти збитків, достатній рівень мінімального розміру статутного чи власного капіталу відкриває доступ кредитних організацій до фінансових ринків як до реальних джерел задоволення своїх потреб у ліквідних коштах.[14, ст. 38]

Цей же показник використовується Банком Росії для оцінки рівня капіталізації банківської діяльності. З метою створення найбільш сприятливих економічних умов стійкого функціонування кредитних організацій, захисту інтересів вкладників і кредиторів НБУ встановлює цілий набір та інших показників, що використовуються для регулювання банківської діяльності, зокрема:

- Норматив достатності власних  коштів (капіталу) банку;

- Граничний розмір грошової  частини статутного капіталу;

- Максимальний розмір ризику  на одного позичальника, на одного  кредитора;

- Максимальний розмір великих  кредитних ризиків;

- Розмір валютного, процентного  ризику і т. п. Ці та інші  показники потребують уточнення  в конкретних умовах місця  і часу. Такі уточнення стосуються, перш за все, нормативу достатності  власних коштів.

Необхідність уточнення цього показника пояснюється тим, що безмежне зростання обсягів виданих кредитів не тільки не сприяє збільшенню прибутку, а навпаки, знижує її. Власні кошти (капітал) банку визначається як сума статутного капіталу, фондів і нерозподіленого прибутку. Він є не тільки буфером збитків, на нього також покладається не менш важливе завдання - стримувати зростання банківських ризиків шляхом обмеження нових активів. Це дуже важливо, тому що банкрутство багатьох банків пов'язане зі спекулятивним збільшенням розмірів активів, що перевищують межі можливостей успішного управління ними. Рівень достатності власного капіталу визначається відношенням його сумарної величини до активів банку, зважених з урахуванням ступеня ризику непогашення.

Відмінності в підходах, що передбачають змістовну оцінку діяльності кредитних організацій, потребують подальшого вдосконалення нормативів з урахуванням досягнень вітчизняної та міжнародної практики банківського нагляду, тобто скорочення несуттєвих і виділення найбільш значущих для аналізу і регулювання нормативів, розробки нового переліку факторів ризику, що враховує результати їх обговорення на різних рівнях.[3, ст. 37]

 

 

 

 

 

Висновки

Пріоритетні напрями розвитку і регулювання банківської діяльності та нагляду на період до 2010 р. розроблені з метою підвищення ефективності регулювання банківської діяльності та банківського нагляду на основі принципів Базельського комітету з банківського нагляду, оптимізації організаційних засад, функцій структурних підрозділів банківського нагляду центрального апарату і територіальних управлінь Національного банку України.

Стрімке зростання обсягів активних операцій, насамперед кредитування, упровадження широкого асортименту нових банківських продуктів, а також поглиблення впливу процесів світового фінансового простору на розвиток вітчизняного банківського сектору, активізація процесів створення банківських об'єднань та промислово-фінансових груп об'єктивно спричинюють зростання ризиків у діяльності банків.

На рівень ризиків у діяльності банків також впливають недостатня концентрація банківського капіталу та його розпорошеність між значною кількістю невеликих банків, певна розбалансованість довгострокових активів та пасивів за строками щодо погашення, відсутність належної прозорості банківського сектору і необхідного рівня корпоративного управління в банках, що призводить до наявності недоліків у системах ризик-менеджменту та внутрішнього контролю.

Мінімізація ризиків у діяльності системи банків, забезпечення її поступового розвитку та надійності вимагає на сучасному етапі перегляду методів і підходів щодо здійснення регулювання банківської діяльності та нагляду, що передбачає подальше вдосконалення його правових, методологічних та організаційних засад.

На сьогодні основним принципом удосконалення системи регулювання банківської діяльності й банківського нагляду є подальше впровадження в повсякденну діяльність підходів і методів, які орієнтовані на виявлення проблем у діяльності банку на ранніх стадіях їх виникнення, з метою запобігання цим проблемам та уникнення кризових явищ або пом'якшення їх впливу на економіку. Це передбачає зосередження головної уваги на оцінці ризиків та якості управління ними з позицій їх потенційного впливу на стійкість банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків вимагає підвищення ролі керівних органів, передусім ради банку, щодо забезпечення адекватної політики управління ризиками і стабільної діяльності банку, передбачає побудову ефективних правових та організаційних засад корпоративного управління, здійснення нагляду на консолідованій основі з метою оцінки ризиків, пов'язаних з участю банків у фінансових групах. Саме ці положення є основою нової версії Основних принципів ефективного банківського нагляду, затверджених Базельським комітетом з питань банківського нагляду у 2006 р.

Ураховуючи вищезазначене, подальший розвиток і вдосконалення регулювання банківської діяльності та нагляду має концентруватися на таких напрямах:

.— удосконалення безвиїзного  нагляду та інспектування банків;

— удосконалення порядку створення та ліцензування банків і банківських об'єднань;

— удосконалення процедур тимчасової адміністрації, реорганізації і ліквідації банків;

— зміцнення нагляду у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;

— забезпечення прозорості банківської системи;

— поетапне впровадження порядку оцінки адекватності капіталу відповідно до вимог Базельської угоди про капітал II;

— розвиток співробітництва з іншими державними наглядовими органами та органами банківського нагляду зарубіжних країн і міжнародними організаціями у сфері банківського нагляду;

— підвищення кваліфікації та матеріальне стимулювання працівників банківського нагляду.

Реалізація пріоритетних завдань банківського нагляду потребує законодавчого врегулювання таких питань, як забезпечення правової бази для підвищення рівня корпоративного управління в банках, упровадження нагляду на основі оцінки ризиків, консолідованого нагляду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Закон України “Про  банки і банківську діяльність”  від 7 грудня 2000 року № 2121 –

XIV // Законодавчі і нормативні  акти з банківської діяльності. – 2001. – № 1. – С. 3–47.

2. Вдовин В. Н. К вопросу  об экономической сущности банковского  контроля в

экономической системе / В. Н.Вдовин // Вестн.ТИСБИ. – 2000. – № 3. – С. 22–26.

3. Костюк О. В. Управління  ліквідністю грошового ринку  на основі моделювання

попиту на банківські резерви : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. екон. наук : спец.

08.04.01 «Фінанси, грошовий  обіг і кредит» / Олена Володимирівна  Костюк. – Суми, 2006. –

С. 18.

4. Мишкін Ф. С. Економіка  грошей, банківська справа, фінансовий  ринок/ Ф. С.

Мишкін. – К. : Основи. 1998. – С. 963.

5. Мороз А. М. Національний  банк та грошова-кредитна політика / А. М. Мороз. – К. :

КНЕУ, 1999. – С. 368.

6. Моисеев С. Р. Роль коридора  процентних ставок центрального  банка в управлении

банковской ликвидностью / С. Р. Моисеев // Банковское дело. – 2008. – № 2. – С. 15–19.

7. Стельмах В. С. Ліквідність  банку: окремі аспекти управління  та світовий досвід

регулювання і нагляду / В. С. Стельмах, В. І. Міщенко. – К. : Нац. банк.

8. Інструкція про порядок  регулювання діяльності банків  в Україні [Електрон. ресурс]

: затверджена постановою  Правління Національного банку  України від 28.08.2001 р. № 368.

– Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

9. Про регулювання Національним  банком України ліквідності банків  України

[Електрон. ресурс] : положення, затверджене постановою Правління  Національного банку

України від 26.09.2006 р. № 378. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua

10. Банківський нагляд : навч. посіб./ В.І. Міщенко, А.П. Яце-нюк, В.В. Коваленко та ін. — К. : Знання, 2004. — 406 с.

11. Вовчак О. Д. Банківський нагляд : навч. посіб. / О.Д. Вовчак, О.І. Скаско, А.М. Стасів. — Л. : Новий світ — 2000, 2005. — 472 с.

12. Галасюк В. Оцінка майна банків, що ліквідуються, за ліквідаційною вартістю / В. Галасюк, В. Галасюк // Вісн. Нац. банку України. — 2005. — № 4. — С. 8.

13. Гриценко P. Структуризація та консолідація банківського сектору України / Р. Гриценко // Вісн. Нац. банку України. — 2004. — №4. — С. 4—8.

14. Любунь О.С. Банківський нагляд : підручник / О.С. Любунь, К.Є. Раєвський. — К. : Центр навч. л-ри, 2005. — 416 с.

15. Пронін OJO. Особливості процесів злиття та поглинання у фінансово-банківському секторі / О.Ю. Пронін // Фінанси України.

- 2006. — № 8. — С. 106—122.

16. Раєвський К. Ліквідація банків. Організація процедури / К. Раєвський, М. Зубок // Вісн. Нац. банку України. — 2003. -№4. — С. 11—14.

17. Раєвський К. Ліквідація банків. Оцінка та реалізація майна / К. Раєвський, М. Зубок // Вісн. Нац. банку України. — 2003. — М?5. — С. 16—19.

18. Раєвський К. Ліквідація банків. Повернення дебіторської заборгованості / К. Раєвський, М. Зубок // Вісн. Нац. банку України. — 2008. — № 8. — С. 16—19.

19. Реорганізація та реструктуризація комерційних банків : навч. посіб./ В.І. Міщенко, A.B. Шаповалов, В.В. Салтинський та ін. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 216 с.

20. Сарахман ОМ. Банківський нагляд : навч. посіб. / О.М. Са-рахман, К.Є. Раєвський, О.І. Скаско. — Львів: ЛБІ НБУ, 2005. — 286 с.

21. Степан єн ко А. Теорія і практика реорганізації та реструктуризації банків / А. Степаненко // Вісн. Нац. банку України. — 2004. — №3. — С. 4—8.