Зайнятість населення,безробіття та соціальний захист

Державне  регулювання зайнятості населення  має ґрунтується  на:

• забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто

створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно  від їхнього

походження, соціального  і майнового стану, расової і  національної

належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення  до релігії,

реалізації  права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх

здібностей  та професійної підготовки з урахуванням  особистих інтересів

та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні  безробіттю,

створенні нових  робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

• гласності  на основі всебічного інформування населення  про наявність

вакантних робочих  місць;

• дотриманні комплексності  заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці  працездатних громадян у працездатному  віці, які потребують

соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру  щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і

професії, гарантії одержання доходів. Залежно від  стану економіки та

ринку праці  передбачається здійснення активних та пасивних заходів

регулювання зайнятості.

До  активних заходів належать:

• створення  додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації

економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й  середнього,

створення умов для іноземного інвестування та для  само зайнятості

населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація  громадських робіт;

• посилення  територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• розвиток служби зайнятості тощо.

     До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних. Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах. Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян. Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства можуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих  підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-по-бутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі. Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам незайнятого населення. Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка,перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості. Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й Перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників,які становлять основну масу безробітних. Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання. Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

В умовах зростання  безробіття і переростання його в  деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт. Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30 - 40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації  громадських робіт є довгострокові  регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця , населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Громадські  роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різни категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки. Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом'якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об'єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських  робіт є засобом кращим порівняно з виплатою допомоги у зв'язку з безробіттям з позицій як окремої (особи, так і держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовується громадські роботи, робить доцільним використання останніх Для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особово-небезпечного в період зниження темпів економічного зростання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.

 В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу. Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в архівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах тощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживо плетінню, вишиванню.

Для кожної групи  безробітних організація громадських  робіт має свою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону. Організація громадських робіт має особливо велике значення я безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів  антисоціальна поведінка молоді деструктивне впливає на її підготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну молодь, а також учнів і студентів у вільний від навчання час до громадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.

Розпорядок  робочого часу на громадських роботах  має бути таким, щоб учасники мали час на пошуки постійної роботи. Можна організувати “дні пошуку роботи”, консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування, відвідування підприємств.

В Україні широкому використанню громадських робіт  заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку — непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Забезпечення  зайнятості населення. Державні гарантії забезпечення

 

Формування  соціально орієнтованої економіки  в Україні потребує певного державного гарантування щодо зайнятості. Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його І від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю. Відповідно до цього Закону зайнятість населення України забезпечується проведенням активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Для регулювання процесів зайнятості на ринку праці важливе значення має прийнята у 1996 р. Кабінетом Міністрів України Програма зайнятості населення на 1997-2000 p. Важливим напрямом державної політики зайнятості має стати розробка превентивних (запобіжних) заходів щодо недопущення формування зон масового безробіття з урахуванням того, що Україна має об'єктивні передумови для цього. Це пов'язано з дуже високим рівнем концентрації та спеціалізації виробництва, що в свою чергу зумовило моно-галузеву орієнтацію окремих регіонів, наявність цілих населених пунктів, житті діяльність яких практично повністю залежить від функціонування одного чи дуже обмеженої кількості підприємств. У таких населених пунктах у разі різкого скорочення виробництва працевлаштування вивільнених працівників практично неможливе. Забезпечення зайнятості мас спиратися на комплекс державних гарантій, який передбачає:

• добровільність праці та вибору виду діяльності;

• захист від  необгрунтованої відмови у прийомі  на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

• безоплатне сприяння у підборі належної роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

• відшкодування  матеріальних витрат у зв'язку з  направленням на роботу

до іншої місцевості;

• виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, що втратили постійну роботу на

підприємствах, в установах  і організаціях у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

• безоплатне оволодіння безробітними новими професіями, перепідготовка у навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій;

• виплату безробітним  у встановленому порядку допомоги з безробіття,

матеріальної допомоги членам сім'ї, що перебувають на їхньому утриманні, та інших видів допомоги;

• включення періоду підготовки і оволодіння новими професіями, участі в оплачуваних громадських роботах, а також періоду одержання допомоги з безробіття до загального трудового стажу;

• надання роботи за фахом  на період не менше ніж 3 роки молодим спеціалістам — випускникам державних закладів освіти, раніше замовлених підприємствами, установами, організаціями.

Крім загальнодержавної  Програми зайнятості населення на 2001-2004 pp. створюються відповідні територіальні програми. Вони містять такі заходи:

• сприяння розвитку і структурній  перебудові економіки, створення умов для направлення працівників, що вивільняються, передусім на рентабельні виробництва та до пріоритетних галузей народного господарства;

• поліпшення системи відтворення  робочої сили у поєднанні з  розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків  безробіття

і забезпечення зайнятості громадян, що потребують соціального  захисту і не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці (жінки, що мають дітей, інваліди, особи передпенсійного віку та ін.).

Державною і  територіальними програмами зайнятості населення передбачено формування матеріальної, кадрової, фінансової бази державної служби зайнятості в Україні. Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо. У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації. Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності. Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування .