Зайнятість населення,безробіття та соціальний захист

Важливим є  об'єднання річного та довгострокового  підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

Відповідно  до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.

Основні джерела коштів фонду:

1) кошти державного  і місцевих бюджетів;

2) обов'язкові  відрахування підприємств, організацій  та установ;

3) добровільні  внески громадських організацій, громадян, зарубіжних

фірм;

4) кошти служби  зайнятості;

5) цільові фінансові  відрахування підприємств;

6) інші надходження.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На  відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

• демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;

• рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;

• чисельність і склад  незайнятого економічно активного  населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;

• розміри допомоги у  зв'язку з безробіттям.

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Соціальна  політика зайнятості та допомога  по безробіттю

 

Динамічний поступ України  в напрямі докорінних демократичних  змін дістав потужну підтримку в Конституції як основному закону держави, яка дає чітку правову регламентацію суспільних відносин, цивілізованого вирішення проблем взаємовідносин особи, суспільства, держави. Виходячи з положень Конституції, статті 46, держава зобов'язується вжити відповідних заходів, спрямованих на соціальний захист громадян, які б забезпечували належний рівень життя [1, стаття 46].

Під соціальним захистом ми розуміємо систему економічних, соціальних та організаційних заходів, які здійснюються державою для підтримки мало захищених верств населення (пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей та інших малозабезпечених громадян). Вже багато років в економіці нашої країни відбуваються істотні зміни у формах власності, трансформується політична система. Але ці зміни майже не торкаються системи соціального захисту вона і далі існує на старому фундаменті. Існуючій системі соціального захисту все ще притаманні риси, успадковані від радянської системи. Проте такі безумовні елементи колишньої системи як повна зайнятість та дотації на товари та послуги зазнали серйозного впливу економічних реформ. Розвиток ринкової економіки обов’язково веде до зростання армії безробітних. Закон народонаселення вперше обгрунтував К. Маркс. Ринкова економіка проголошує правило: хочеш жити краще — заробляй. Це стимулює розвиток підприємництва, усуває зрівнялівку. Абсолютно новою в Україні стала проблема банкрутства підприємств і швидке зростання безробіття. Безробіття — неминучий атрибут ринкової економіки. В результаті офіційна система соціального захисту має вирішувати набагато більше проблем, ніж раніше, особливо тих, що стосуються бідності та безробіття. Наголошується, що соціальний захист населення спрямований не тільки на боротьбу з бідністю, шляхом організації невідкладних персональних допомог бідним, а й на запобігання бідності, надавши можливість людям створити засади соціального захисту під час свого активного періоду життя. Процес зростання безробіття триватиме й надалі і чисельність незайнятого населення у 2004 р. відповідно до Програми зайнятості населення на 1997 – 2002 роки повинна була зрости до 4,5 млн. чоловік, внаслідок масового банкрутства державних підприємств, чому сприятиме і нестабільність податкової політики, її майже “щоденна революція”.

В сучасних умовах різноманітних форм власності, розширення видів трудової діяльності, виникнення тіньової економіки, відбувається різка

 поляризація населення України: з одного боку утворюються клас соціальної еліти, чий доход у багато разів перевищує максимальну офіційну заробітну плату, з другого — відбувається падіння життєвого рівня більшості населення. З 1995 року були офіційно визнані поняття “бідності”, “інфляції”, “соціального захисту”.

Основними завданнями соціального захисту  в Україні є:

• забезпечення мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом, встановленим Верховною Радою України;
• задоволення належного рівня охорони здоров'я та освітньо культурних потреб задля всебічного розвитку особистості;захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян;вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо.

Реалізація  цих завдань можлива лише за умови  комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Допомога по безробіттю і тенденція до підвищення рівня безробіття. "Жорсткість" заробітної плати і безробіття.

Основними причинами існування стійкого рівня  безробіття є:

1) виплата допомоги по безробіттю;

2)  "жорсткість" заробітної плати.

Встановлення  і виплата допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних. При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними, і якщо так, то чи довго вони ними лишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт заміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця ж людина працює: якби допомоги по безробіттю не було, то окремих людей не зараховували б у складі робочої сили, і тоді "вимірюваний" рівень безробіття був би нижчий. Незважаючи на те, що виплати допомоги по безробіттю підвищують його природний рівень, скасовувати такі виплати не можна. Якщо ми хочемо, аби"" трудові ресурси в економіці ефективно перерозподілялися, людям треба дати певний час для пошуків роботи. Було б недоцільно змушувати кваліфікованого робітника, щойно він втратив роботу, ставати до нової, некваліфікованої, бо він не може дозволити собі бути безробітним і втрачати час на пошуки роботи. Отже, навіть з погляду економічної ефективності, зводити виплати допомоги по безробіттю до нуля — не ідеальне рішення.

"Застигання" ринку праці в не рівноважному  стані пов'язане із:

1)   законодавчим  встановленням мінімуму заробітної плати;

2) фіксацією  рівня заробітної плати в колективних  договорах з  профспілками;

3) "стимулюючою  заробітною платою", яка встановлюється  і підтримується фірмами для залучення кваліфікованої робочої сили, скорочення плинності кадрів та підвищення рівня продуктивності праці.

Рівень безробіття дуже відрізняється, залежно від  груп населення за віком і професійним досвідом.

Зокрема, рівень безробіття серед молоді набагато вищий, ніж в інших вікових групах. Тенденція до зростання природного рівня безробіття в довгостроковому періоді пов'язана із:

• збільшенням  частки молоді в складі робочої сили;

• збільшенням  частки жінок у складі робочої  сили;

• прискоренням структурних зрушень в економіці;

• підвищенням  рівня життя і намаганням "почекати" на гарні робочі місця.

За розрахунками загальна сума соціальних пільг, що надана чинним законодавством України становить близько 6 млрд. грн., а можливості забезпечення становлять близько 2 млрд. грн. Внаслідок цього  ускладнюється реформування системи соціального захисту, перехід від безплатних до платних форм надання соціальних послуг. Перехід до ринкової економіки потребує зміни підходів до соціальних потреб, необхідність забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Позитивними рисами віджилої “командної” економіки були: відсутність явного безробіття, відкритої інфляції, досить висока соціальна захищеність населення.

    За формую надання система включає багато елементів, що носять нетоварний характер для споживачів – дотації на ціни, безплатне медичне обслуговування, пільги,вартість яких не завжди обраховується система виходить з товарної природи всіх соціальних пільг, передбачає їх вартісну оцінку і оплату. За масштабами охоплення система носить загальний, слабо диференційований характер система передбачає диференціацію рівня соціального захисту в залежності від змісту потреб, рівня і джерел доходів

За характером одержання поєднання індивідуальних та колективних, грошових та натуральних  форм переважно індивідуальні, грошові  форми 

За формуванням  інфраструктури інфраструктура створюється і утримується як за рахунок держави, так і за рахунок витрат підприємств інфраструктура створюється і утримується переважно за рахунок оплат соціальних послуг, частково за рахунок благодійної діяльності та муніципальних коштів

За відповідністю  характеру процесу відтворення  зорієнтована на вимоги екстенсивного  розвитку зорієнтована на вимоги інтенсивного розвитку. Основний недолік відсутність взаємозв’язку з інтенсивністю та результатами праці,зрівнялівка нестабільність існування, невпевненість у перспективах Головною рисою системи соціального захисту в адміністративно-розподільчій економіці, було те, що вона базувалася на обов’язковій участі громадян у суспільному виробництві. Обов’язковість праці виключала питання про безробіття. Питання про страхування від безробіття просто не існувало . Основним джерелом доходів була оплата праці працівників по найму. Перевагою такої системи оплати був її гарантований характер. Форми споживання носили колективний характер. В ринковій економіці переважають  індивідуальні форми споживання. Значна кількість соціальних пільг в адміністративно-розподільчій економіці надавалася працівникам в натуральній формі. Це стосується насамперед, дитячого відпочинку, таборів відпочинку, баз відпочинку, санаторіїв–профілакторіїв. Безкоштовно надавались медичні послуги. Квартирна плата компенсувала лиш незначну частину витрат на створення і отримання житла. Потреби громадян, що задовольнялися таким чином , а також витрати, що надавались громадянам з суспільних фондів споживання,  були враховані при формуванні низького рівня заробітної плати. Це стало ще одним фактором її значного зниження на Україні. В умовах незалежної держави створення національної системи забезпечення соціальних гарантій населенню має першочергове значення.

Сучасна система  соціального захисту України  базується на старому фундаменті, який сформувався ще за часів радянської влади. В 2003 році прийнято новий пенсійний закон, який передбачає перехід системи пенсійного забезпечення до системи соціального страхування. Було розширено допомогу сім’ям і підвищено пенсії. В 1992 році створено Пенсійний фонд України, який вперше згодив заробітну плату із розміром допомоги, того ж року почала функціонувати Служба зайнятості населення. В русі комплексних заходів по соціальному захисту населення продовжувався процес підвищення розмірів всіх видів соціальних виплат, розширилось коло осіб, які користуються матеріальною підтримкою держави. Це було закріплено прийнятим цілого ряду законів. (“Про зайнятість населення”, “Про мінімальний споживчий бюджет”, “Про основи захищеності тінвалідів”, “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та інші)

Нововведенням стало встановлення диференційованих по соціально-демографічних групах населення компенсаційних виплат у зв’язку з підвищенням роздрібних цін. В 2003 році було прийняте рішення про індексацію доходів , регулярний (не рідше одного разу в квартал) перегляд розмірів оплати праці, пенсій, стипендій, допомог з врахуванням індексу споживчих цін. Верховна Рада України прийняла цілий ряд постанов щодо індексації грошових доходів населення, а також грошових заощаджень в ощадному банку України. Проте жодного разу протягом 2001 року доходи найбідніших категорій громадян не індексувались, що було за думкою В. Пинзеника “найбільшим злочином року.” З метою реалізації антиінфляційних законів уряд прийняв в дію закон “Про індексацію грошових доходів населення” з початку 2002 року. В останні роки з’явилась заборгованість держави, підприємств, фірм у виплаті заробітної плати, пенсій, яка носить вже постійний, хронічний характер. З початку 2001 року Урядом прийнято рішення про індексацію заробітної лати, нарахованої, але не виплаченої у строк після 1 січня. Індексація не поширюється вже на існуючу заборгованість. Сума компенсації визначається шляхом перемноження суми нарахованої зарплати місяць на коефіцієнти приросту за цей період споживчих цін, який щомісячно лікується Держкомстатом. Основним документом у сфері соціального захисту стала Концепція соціального захисту населення України, прийнята Верховною Радою 21 грудня 1993 року. Концепція зазначає, що “В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лиш мінімально гарантований рівень культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, насамперед, найменш соціально захищених громадян.” А це є вимога основного Закону держави — Конституції України. Верховною Радою у січні 2004 року визначено прожитковий мінімум на рівні 286,69 грн. Наприкінці 2003 року Верховна Рада прийняла рішення про підвищення розміру мінімальної заробітної плати до 237 грн.

На Україні  склалася досить складна демографічна ситуація. Чисельність населення неухильно скорочується. Спостерігається скорочення народжуваності дітей. На сьогодні існує ціла система державної допомоги сім’ям з дітьми, яка діє на основі Закону “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, що зазнає постійних змін і удосконалень. З 1 грудня 1992 року запроваджено щомісячну грошову допомогу (в межах до 50% мінімальної заробітної плати кожному непрацездатному громадянину сукупний доход на члена сім’ї за 3 попередні місяці не досягав півтора разового розміру мінімальної заробітної плати). Законом передбачено збільшення строку часткової компенсації у зв’язку з доглядом за дитиною до 3 років, введено щомісячну допомогу на дітей до 16 років (учнів до 18 років). Новим в соціальній політиці стали державні гарантії матеріальної і соціальної підтримки безробітних. Їм надається допомога по безробіттю, стипендії в період професійної підготовки. Особливої гостроти набула проблема соціального захисту населення за умов лібералізації квартирної плати та комунальних платежів. У зв’язку з цим 1 травня 1995 року було введено щомісячні субсидії для відшкодування значних витрат населення.

Як бачимо, формування ринкової економіки почалося з системи  соціального захисту . В Україні, як і в усіх країнах колишнього СРСР, існувала досить розгалужена система соціального захисту, яка носила державний характер, зумовлений пануванням державної власності на засоби виробництва. Складність проблеми реформування в тому, що система соціального захисту не може бути механічно перенесена , прив’язана до нової економічної формації Країни ринкової економіки в процесі формування сучасних систем соціального захисту переробили положення системи соціального захисту адміністративно-розподільчої еконоціальногсовно до своїх умов і завдань. Цілісно система соціального захисту однак ні в одній із цих країн ще не створена. На думку спеціалістів цих країн, це вимагає не менше 10-15 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Місце  видатків на соціальний захист  у складі та структури видатків  бюджету

 Видатки у повному і все-сторонньому обсязі характеризуються функціональною структурою, до якої долучаються: міжнародна діяльність; фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресові; правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави; державне управління; промисловість та енергетика; будівництво; сільське господарство,лісове господарство, рибальство і мисливство; транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації й інформатика; інші послуги пов'язані з економічною діяльністю. У сфері обслуговування видатків державного бюджету, згідно з бюджетною класифікацією, поділяються за галузями і видами суспільної діяльності. Бюджетна  класифікація  повинна відповідати  вимогам  здійснення контролю  за  фінансовою  діяльністю  органів  державної  влади, місцевого самоврядування  і проведення необхідного  аналізу  щодо організаційних,  функціональних  та  економічних  категорій.