Зайнятіcть та проблеми безробіття в ринковй економіці

3. Роботодавці  - особи, які керують або уповноважені керувати власним підприємством і наймають на постійній основі працівників для здійснення господарської діяльності.

4. Працюючі на індивідуальній основі - особи, які володіють засобами виробництва, самостійно та за власний кошт здійснюють трудову діяльність, що забезпечує їм дохід, не використовуючи при цьому (або використовуючи на короткий термін) найманих працівників, та несуть відповідальність за вироблену продукцію.

5. Неоплачувані робітники сімейних підприємств - особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є родич.

  Особи, які не підлягають класифікації за статусом зайнятості, - це безробітні, котрі не займалися раніше трудовою діяльністю, що забезпечувала їм дохід.

  Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

  З метою детального вивчення процесів зайнятості її класифікують за видами та формами. Види зайнятості характеризують розподіл економічно активної частини населення за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. [5,c. 278-279]

  Політекономічна наука розрізняє декілька видів зайнятості населення, чільне місце серед яких належить повній зайнятості. У ринкових умовах її зміст набуває нових рис.

  З урахуванням принципу добровільності праці повна зайнятість населення в ринковій економіці характеризується не максимально можливим залученням до роботи працездатного населення, як це було в адміністративно-командній системі, а достатністю робочих місць для всіх, хто хоче працювати та може працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у сфері соціально-трудових відносин. Повній зайнятості  населення не суперечить природний рівень безробіття, що означає  наявність в суспільстві добровільних форм незайнятості. Повна зайнятість населення є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Водночас, сама по собі вона не є ознакою високого рівня організації зайнятості населення, доцільності та оптимальності її параметрів. Тому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості населення, яка перебуває під впливом технічних, соціальних та економічних факторів.

  Раціональна зайнятість населення визначається ефективністю трудової діяльності в широкому розумінні, тобто суспільною корисність результатів праці, оптимальністю її суспільного поділу, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, які їх виконують, економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові високопродуктивно працювати і мати заробіток, який забезпечує відтворення його здатності до праці. Отже, важливою умовою, яка забезпечує раціональність зайнятості населення, є кількісна і якісна відповідність роботи і працівника, який її виконує, структури робочих місць і трудових ресурсів.

  Повну зайнятість населення, яка відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною, або ефективною зайнятістю. Ці поняття не тотожні до продуктивності та ефективності праці та більш об'ємні ніж останні.

  Розвиток економічних систем розвинених країн світу характеризується такими тенденціями, як мінітюаризація засобів виробництва, поглиблення технологічної спеціалізації за умов витіснення її предметної форми, підвищення гнучкості виробничих систем, що тісно пов'язано з посиленням диференціації потреб у сучасному суспільстві. Ці тенденції покликали до життя нові форми організації праці і нестандартні види і форми зайнятості населення. Стандартними, або жорсткими видами зайнятості населення називають такі, коли людина працює за наймом стандартну кількість годин протягом дня, тижня, року і наймається на досить тривалий період часу на основі безстрокових і строкових трудових договорів.

  Нестандартні, або гнучкі види зайнятості населення характеризуються тим, що працівник має повний або неповний робочий день, тиждень, працює на нестандартному робочому місці у вигляді надомної праці або роботи за викликами. До характеристик нестандартних видів зайнятості населення також належать тривалість найму (тимчасові, сезонні, випадкові роботи) та правовий статус працівника (самостійні працівники, неоплачувані члени сім'ї).

  Поява нестандартних видів зайнятості населення зумовлена дією цілого ряду факторів. Серед них слід виділити відсутність можливості у роботодавців забезпечити роботою і заробітком постійний контингент працівників у зв'язку з коливаннями попиту на вироблювані ними товари і надання послуг.[13, c.326-328]

  Отже, зайнятість населення належить до тієї сфери виробничих відносин розвиток і функціонування яких пов’язаний із взаємодією роботодавців та працівників  щодо використання робочої сили останніх. Ці відносини базуються на принципах, дотримання яких в умовах перехідної економіки україни забезпечує утвердження ринкових відносин у соціально-трудовій сфері.

  Кількісні та якісні параметри зайнятості населення не вичерпують її змістової характеристики. Такі її ознаки, як види та форми, відіграють важливу роль у забезпеченні економічного зростання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЕВОЛІЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

 

Теорії зайнятості мають велику історію і пов'язані із загальним  розвитком економічної науки,  яка досить повно дослідила теоретичний і практичний зміст, принципи організації та механізм функціонування ринку праці. Це дає змогу характеризувати його, незважаючи на всю реальну суперечливість, з позицій системної цілісності.

Зайнятість населення  як соціально-економічне явище привертала і привертає до себе увагу з боку науковців. У зв'язку з цим існує декілька теорій зайнятості населення.

Найвідомішими концепціями, що висвітлювали історичний процес еволюції ринкової системи, є класична, неокласична, кейнсіанська та інституціональна концепції ринку праці та безробіття.[6, c.392]

Класична теорія зайнятості розглядається  у працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджували, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою — політика невтручання держави.

Сей стверджував, що сам процес виробництва  товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі  всієї продукції на ринку. За законом  Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті — непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки.

Величина досить високого прагнення  до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.

На думку класиків, економіка  є подібною до гігантської ванни, в якій об'єм води відповідає випуску  продукції і зайнятості, а вливання інвестицій врівноважується зливом заощаджень.

Економісти-класики додатково обґрунтовували свій висновок про те, що повна зайнятість є нормою для ринкового господарства, ще одним аргументом — еластичністю співвідношення цін і заробітної плати.

Обсяг продукції, що можна реалізувати, залежить не лише від рівня загальних  витрат, а й від рівня цін. Наприклад, якщо витрати на виробництво продукції  склали 1000 доларів, то можна реалізувати 100 виробів за ціною 10 доларів за виріб, якщо ж витрати скоротилися до 800 доларів, то ці ж 100 виробів можна реалізувати лише за 8 доларів. [14]

Тому заощадження, зменшуючи суму витрат на купівлю, не стільки зменшують  обсяг виробництва і зайнятість, скільки призводять до зниження цін. Останнє потребує зниження витрат виробництва, в тому числі й щодо заробітної плати, оскільки збереження ставок зарплати призведе до надлишків робочої сили та зростання безробіття.

Отже, підприємці будуть знижувати  ставки оплати праці. З цим будуть вимушені погодитися безробітні, враховуючи конкуренцію на ринку праці. У свою чергу, це спричинить зниження цін й на інші товари.

Так, економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Неокласична концепція ґрунтується  на теорії загальної економічної  рівноваги, розробленій у другій половині XIX ст. Л. Вальрасом. Створена за її принципами статична модель виходить із таких ідеальних умов виробництва й реалізації:

- наявність досконалої конкуренції,  що забезпечує абсолютну гнучкість  цін і ставок заробітної плати;

- миттєва реакція цін і ставок  заробітної плати на зміни  ринкової кон’юктури;

- обов'язкова раціональність поведінки  ринкових суб'єктів, їхня повна  інформованість та вільна мобільність.

Однак стан рівноваги ринку праці  є науковою абстракцією, винятком у реальній дійсності. Відображаючи зміни технічної й органічної будови капіталу, сукупний вплив різних факторів, реальна дійсність кожного разу породжує проблему незбалансованості.

Статичний характер моделі ринку, орієнтуючи її на вияв лише властивостей цін рівноваги, залишав поза увагою сам механізм формування таких цін. Тому послідовники традицій неокласичної школи (Д. Гілдер, А. Лаффер, Р. Холл та ін.) розглядають саме ціновий механізм як основний регулятор динамічної системи ринку праці. Заробітна плата, виступаючи ціною праці, з одного боку, відповідно реагує на кон'юнктуру ринку, а з другого, впливаючи на попит і пропозицію робочої сили, регулює їхнє співвідношення, підтримуючи необхідну відповідність між ними. Згідно з цією концепцією існує зворотна пропорційна залежність між рівнем заробітної плати й величиною зайнятості: чим нижчий рівень заробітку, тим за інших однакових умов вища зайнятість, і навпаки. Тому зростання безробіття тут ставиться в пряму залежність від надмірно високої і негнучкої заробітної плати всіх, хто працює за наймом, і трактується як добровільне волевиявлення носіїв робочої сили, які колективними зусиллями протидіють зниженню заробітної плати в разі перевищення пропозиції праці над попитом на неї. [6, c.392-393]

Неокласичний напрямок отримав завершене відображення в працях А. Маршалла та А. Пігу.

Найяскравішими представниками сучасного  неокласичного напрямку є монетаристи (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. Хайєк). їхня ідея — відмова від методів  активного державного втручання, а лозунг — "Назад до Сміта". Вони є прихильниками стійкості приватного ринкового господарства, що завдяки своїм внутрішнім тенденціям прагне до стабільності та самоналагоджування.

Спираючись на класичну економічну теорію, вони відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій чи профспілок. Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом, інші регулятори мають бути виключені.[15]

На початку 30-х років, провідні індустріальні  держави світу охопила катастрофічна  криза, що спричинило появу спричинила появу нових, кейнсіанських поглядів на проблему функціонування ринку праці, зайнятості й безробіття. [6, c.393]

Д. Кейнс є видатним теоретиком і засновником економічної теорії регульованого капіталізму і  зайнятості. Його основна праця "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", що вийшла в 1936р., здійснила, можна сказати, революцію в аналізі економіки і зробила Кейнса одним з найвідоміших економістів усіх часів. У праці, висуваючи на перший план проблеми зайнятості, він писав: "Кінцева мета нашого аналізу — встановити, чим визначається рівень зайнятості". Книга починається з критики класичної теорії. [14]

На відміну від неокласиків, Кейнс досліджував ринок праці як інертну, статичну систему з жорстко фіксованою ціною праці, відтак і пояснював вимушене безробіття причинами недостатнього сукупного попиту: недостатність сукупного попиту на продукцію обмежує прибуткову реалізацію товарів і послуг; зменшення доходів підприємств обмежує, у свою чергу, обсяги інвестицій у виробництво, відповідно скорочується і попит на працю.[6,c.393 ]

За теорією Кейнса і його послідовників, при капіталізмі не існує жодного механізму, який би гарантував повну зайнятість, що причини безробіття та інфляції криються не в зовнішніх причинах, а у самій цій економічній системі, що не є і не може бути саморегульованою.

Кейнсіанці відкидають положення про те, що ставка відсотка здатна з'єднати і відрегулювати зливну трубу заощаджень і кран інвестицій та що ціни і зарплата не можуть бути еластичними в напрямку зниження.

Центральним пунктом теорії Кейнса є принцип ефективного попиту. Він виходив від того, що ключовою проблемою капіталістичного виробництва є місткість ринку, можливість його розширення. Недолік ефективного попиту за Кейнсом лежить в основі кризових явищ, безробіття, недозавантаження виробничих потужностей, низьких темпів зростання виробництва.