Концепція Х-ефективності (Х – неефективності) Херві Лейбенестана та її головні компоненти

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Кафедра економіки

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни

 
МІКРОЕКОНОМІКА

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент:    

______________________________

(група, курс, факультет)

 

Василенко Роман Григорович

______________________________

(номер залікової книжки)

Прийняв:     

______________________________

(посада, прізвище, ініціали)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2015

 

План

 

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1. Концепція Х-ефективності (Х – неефективності) Херві Лейбенестана та її головні компоненти.

1.2. Які заходи державного регулювання необхідно застосовувати в умовах рівноваги Курно? Рівноваги Бертрана? Рівноваги Штакельберга?

Розділ 2. Практична частина. Діяльність підприємства на ринках монопольної конкуренції та дуополії.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

           Метою кожного підприємця є отримання прибутку, тобто його максимізація. Проте динаміка доходу, як одного з вирішальних факторів прибутку, багато у чому залежить від ринкової ситуації, насамперед від переважного типу конкуренції. Як відомо, залежно від конкурентного середовища ринки поділяють на чотири групи: чистої (досконалої) конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що виробляється; можливості контролю за цінами з боку продавців та умови вступу в галузь.          

Предметом дослідження даної курсової роботи є монополістична конкуренція та дуополія як ринкові структури. Досконала конкуренція і монополія - це протилежні крайні моделі ринкових структур. Проте можуть існувати і проміжні моделі, які не є повністю конкурентними, не контролюються єдиним продавцем і які зустрічаються набагато частіше. Дана робота присвячена розгляду моделей саме таких проміжних типів ринкової структури.     

Монополістична  конкуренція здійснюється тоді, коли відносно велика кількість фірм конкурують між собою за продаж диференційованого товару на ринку, де можлива поява нових продавців. Така ситуація є найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який у своїй поведінці орієнтується на монополістичну конкуренцію.      

Монополістична  конкуренція має ознаки як  монополії, так і досконалої конкуренції, а вірніше буде сказати, що вона містить у собі дуже значний обсяг конкуренції, змішаної з невеликою дозою монопольної влади. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікроринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.      

Наявність великого числа конкурентів в галузі не дає можливості використання ефекту масштабу, на якому заснована олігополія, а також взаємозалежної поведінки фірм в галузі. Це ослабляє бар'єри вступу до галузі і підсилює конкуренцію, істотно ослабляючи монополістичну владу над ціною.     

На  відміну від монополістичної конкуренції олігополія означає поєднання більшої монопольної влади учасників ринку і більш слабкої конкуренції. В галузі олігополії зазвичай домінує декілька фірм, а вступ до ринку інших виробників обмежений. Але головна риса олігополістичного ринку - загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні. Отже в цій роботі буде представлено найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку. Дуополія - тип ринкової структури, при якій є тільки два постачальники певного товару і між ними повністю відсутній монополістичні угоди про ціни, ринки збуту, квоти виробництва. Дуополія - найбільш простий випадок олігополії.

Мета курсової роботи – дослідження поведінки підприємства на різних типах ринків: монополістична конкуренція та дуополія, а також визначення доходів, витрат та прибутку підприємства на цьому типу ринку.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання :

1. Розкрити концепцію Х-ефективності (Х – неефективності) Херві Лейбенестана та її головних компонентів.

2. Надати характеристику методам  державного регулювання в умовах  рівноваги Курно, Бертрана, Штакельберга.

3. Виконати практичну частину  роботи, яка полягає  у дослідженні  діяльності підприємства на ринку монопольної конкуренції та ринку дуополії.

Розділ 1. Теоретична частина

 

1.1. Концепція Х-ефективності (Х – неефективності) Херві Лейбенестана та її головні компоненти.

 

Мікроекономічна теорія виробництва виходить із того, що обсяг випуску визначається кількістю і структурою застосовуваних факторів. З багатьох доступних методів виробництва підприємство прагне вибрати такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів. У термінах мікроекономіки це означає, що підприємство завжди прагне досягти найнижчої ізокости, залишаючись на заданій ізокванті (див. рис. 1.1.а), або ж найвищої ізокванти, залишаючись на заданій ізокості (див. рис. 1.1.б). Така стратегія виводить підприємство на оптимальний шлях зростання (рис. 1.2).

Рисунок 1.1. Оптимальна комбінація ресурсів

а - мінімізація витрат за заданого випуску

б – максимізація випуску за заданих витрат

 

 Це положення спростував  відомий американський економіст, уродженець Росії Х. Лейбенстайн  у своїй основній статті, опублікованій  майже 40 років тому. Зібравши дані і результати численних емпіричних досліджень, проведених різними вченими та організаціями, і переосмисливши їх, Х. Лейбенстайн дійшов висновку, що багато підприємств можуть працювати ефективніше без будь-яких змін у факторах виробництва. Наприклад, узагальнення результатів діяльності місій МОП (Міжнародна організація праці) з підвищення продуктивності праці в країнах, що розвиваються (на той період — Індія, Бірма, Пакістан, Індонезія та ін.), виявило, що тільки за рахунок удосконалення організації виробництва без додаткових інвестицій можна досягти зменшення витрат більш як на 25 %. Далі в статті показано, що збільшення випуску або зменшення витрат можуть бути дуже значними, якщо виконуватимуться рекомендації консультантів з управління; за порівняння продуктивності праці в США та Великобританії у разі застосовування тієї самої технології більший випуск продукції спостерігається у США. Х. Лейбенстайн висуває концепцію, відому в економічній науці як концепція Х-фактора, або Х-ефективності Лейбенстайна, яка пояснює причини невідповідностей у віддачі тієї самої кількості ресурсів у разі застосовування тієї самої технології.

 Рисунок 1.2. Оптимальна комбінація ресурсів для різних обсягів випуску

 

Лейбенстайн виокремлює такі головні компоненти так званого Х-фактора: внутрішня мотивація, зовнішня мотивація, особливості використання ресурсів, що не надходять у ринковий оборот. Втрати й виграші, обумовлені дією Х-фактора, Лейбенстайн назвав Х-неефективністю та Х-ефективністю відповідно.

 Аналізуючи внутрішню мотивацію, Х. Лейбенстайн показав, що трудові контракти є неповними, вони не охоплюють багатьох деталей трудового процесу, звідси — залежність ефективності праці від мотивації зусиль індивідуального працівника у рамках підприємства. Щоб побудувати модель цього явища, Лейбенстайн висуває низку ідей, використовує складний набір поведінково-психологічних постулатів, які пояснюють дії окремого працівника, вводить поняття «область інерції», застосовуючи його як до окремого працівника, так і до системи внутрішньофірмового управління в цілому. Х-неефективність цього виду може бути наслідком неповноти трудових договорів, низької трудової моралі, неефективної системи оплати праці, недостатньої зацікавленості керівників, які виявляють «поведінку, яка не максимізує» кінцевих результатів виробництва, та низки інших причин.

 Друга складова аргументації  Лейбенстайна стосується зовнішніх  мотивацій і недостатньо ефективного  використання ресурсів, що не  надходять у ринковий оборот. Один з її аспектів полягає  в тому, що недостатність конкуренції на ринку призводить до витратного «розслаблення» всередині фірми, тоді як конкуренція спонукає до пошуку шляхів зменшення витрат. Х-неефективність цього роду є наслідком неконкурентного оточення підприємства, непередбаченого втручання держави в діяльність підприємств і функціонування ринкового механізму, особливостей національного характеру, моральних цінностей і традицій народу.

 Графічне подання неоптимального  шляху зростання. На рис. 1.3. наведено ізокостно-ізоквантну діаграму, на якій промінь ОА, що проходить через точки рівноваги виробника (Е1 = E4), характеризує оптимальний шлях зростання випуску. Наслідком Х-неефективності буде те, що підприємство, перебуваючи у точці Е1 і намагаючись досягти вищої ізокванти Q2, не може «потрапити» у точку Е2. Воно може досягти випуску Q2 тільки компенсуючи неефективність своєї діяльності використанням додаткових ресурсів, тобто перейшовши з точки Е1 у точки В2 або D2. Приріст витрат на ресурси за збільшення випуску може дорівнювати ТС2 – ТС1, а дорівнює ТС3 – TC1, що істотно більше. Отже, Х-неефективність діяльності перекривається нарощуванням додаткових обсягів ресурсів.

Рисунок 1.3. Оптимальний (Е1Е4) та неоптимальні (D1D4 і В1В4) шляхи зростання

Типовий приклад такої поведінки — діяльність багатьох підприємств у СРСР. Результатом її була висока енергоємність і матеріаломісткість продукції, втрати робочого часу, хижацьке ставлення до природних ресурсів, витратний характер економіки в цілому. Особливо це виявлялося в сільському господарстві, організованому за колгоспно-радгоспним принципом.

 І хоча концепцію Х-фактора  Лейбенстайна було піддано жорсткій  критиці такими відомими вченими, як Дж. Стіглер, О. Вільямсон та ін., її значення виходить за межі теорії виробництва. Вона послужилася базою для становлення так званої нової мікроекономіки, що, на відміну від традиційної неокласичної мікроекономіки, яка досліджує економічні процеси на молекулярному рівні домогосподарств, підприємств, фірм, виходить із постулату атомарної структури товариства і вважає єдиним суб’єктом прийняття рішень окрему людину. При цьому людина Х. Лейбенстайна, на відміну від людини А. Сміта, яка керується принципом економічної раціональності, гнучкіша, пластичніша, відкритіша для зовнішнього світу. Це людина, яка високо цінує свої внутрішні спонуки, яка виявляє, залежно від обставин і власних мотивів, різні типи поведінки, яка нерідко приймає обмежено раціональні або навіть ірраціональні рішення.

 Ключові положення. Товаровиробник, приступаючи до організації випуску якогось блага, повинен виявити технічно ефективні способи виробництва і вибрати з них один — економічно ефективний, який забезпечує заданий обсяг випуску за мінімуму витрат або максимізує випуск за заданого бюджету.

 Роль бюджетної лінії в  теорії виробництва виконує лінія рівних витрат, або ізокоста — геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, кожна з яких характеризує комбінацію факторів, що може бути придбана на обмежений бюджет за сформованих ринкових цін на ресурси.

 Ізокоста являє собою пряму  лінію, яка може бути побудована шляхом відсікання на осях координат відрізків, що показують максимально можливе споживання одного з факторів за нульового споживання іншого за умов повного використання бюджету.

 Карта ізокост — множина  ізокост, що характеризує доступні виробникові комбінації факторів за різних бюджетів і незмінних цін на ресурси.

 Властивості ізокост: негативний  нахил, що визначається співвідношенням  цін ресурсів; рівнобіжність, оскільки  ціни на ресурси та їх співвідношення  передбачаються незмінними; чим далі ізокоста знаходиться від початку координат, тим більший бюджет вона відбиває; зміна ціни одного з ресурсів спричинює поворот ізокости навколо точки, що характеризує максимально можливу кількість іншого ресурсу, ліворуч — якщо ціна ресурсу збільшується, і праворуч якщо знижується; зміна співвідношення цін ресурсів так само змінює нахил ізокости.

 Технічно ефективні способи  одержання заданого випуску подаються  ізоквантою (картою ізоквант), економічні  можливості товаровиробника задаються  ізокостою (картою ізокост). Оптимальна комбінація факторів, що мінімізує витрати, — точка дотику заданої ізокванти та нижчої з можливих ізокост, а, що максимізує випуск, — точка дотику заданої ізокости та найвищої з можливих ізокост.

 Оптимум виробника — стан, коли виробник обрав і реалізує оптимальну комбінацію факторів виробництва. Досягнувши оптимального становища, виробник не залишатиме його, допоки не зміняться ціни на ресурси, або ж рухливість ринкового попиту не стане вимагати зміни обсягів випуску продукції, або ж з якихось причин не зміниться бюджет на придбання ресурсів. Саме тому таке становище іноді називають внутрішньою рівновагою виробника. Іншими словами, товаровиробник перебуває у стані внутрішньої рівноваги, якщо співвідношення «витрати—випуск» поліпшити неможливо.

 Оптимум, або внутрішню рівновагу  товаровиробника, характеризують дві  рівнозначні умови: 1) співвідношення  граничних продуктивностей ресурсів  дорівнює співвідношенню їхніх  цін; 2) зважені за цінами граничні  продукти факторів виробництва  мають бути однакові.