Лізинг як важлива складова інвестиційного механізму оновлення технічної бази виробництва

На відміну від відомої у нас практики прокату (згідно з договорами прокату), договори лізингу укладаються на більш тривалий термін. Якщо при прокаті вид орендованого майна пропонує майнодавець, то при лізингу його обирає лізингоотримувач. Як правило, на момент укладення лізингової угоди об'єкт лізингу ще не є власністю лізингодавача. За договором прокату у тимчасове користування громадянам надається майно культурно-побутового призначення для індивідуального або групового споживання без отримання орендодавцем прибутку від нього, а при лізингу надаються основні засоби, призначені для виробництва продукції або надання послуг з метою отримання прибутку.

У зв'язку з тим, що лізингоотримувач грає визначальну роль у виборі об'єкта лізингу ще на стадії його купівлі–продажу, і об'єкт фінансового лізингу повинен перейти у власність лізингоотримувача, то останній компенсує ризик випадкового знищення або пошкодження (псування) об'єкта і несе затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту об'єкта, якщо інше не передбачене договором [3, с. 337].

 

1.3. Лізинг як важлива складова інвестиційного механізму оновлення технічної бази виробництва

 

Перетворення у сфері виробництва і обігу, зміни економічних умов господарювання обумовлюють потребу впровадження нових, не традиційних для нашої економіки методів оновлення виробничої бази. На фоні постійного браку інвестиційних ресурсів, широкого використання морально застарілого і зношеного устаткування, спаду виробництва, а також конкуренції, що постійно зростає, необхідність розвитку лізингу є досить великою.

Інвестування діяльності суб'єктів виробничого призначення переважно припинено у зв'язку з нестачею власних коштів, водночас банки не мають в достатній кількості кредитних ресурсів для довготермінового кредитування виробництва. Отже, лізинг як форма оренди на тривалий термін рухомого і нерухомого майна полегшує замовникам доступ до засобів виробництва, технології і тим самим оновлення техніко-технологічної бази виробництва [21, с. 96].

Сьогодні існує потреба в аналізі й оцінці впливу лізингових операцій на формування інвестиційного механізму, підвищення конкуренто-спроможності національних промислових підприємств.

У країнах із розвиненою ринковою економікою частка лізингу в інвестиціях до основних фондів складає до 30%, а у ряді країн із високими показниками зростання вона досягає 10–15% (в Україні співвідношення річного обсягу лізингових угод та ВВП майже в 20 разів менше, ніж у країнах, які демонструють швидкі темпи зростання) [14, с. 32].

Лізинг у даний час є економічно доцільним засобом технічного переоснащення промислових підприємств, оскільки має ряд значних переваг перед прямим кредитуванням і закупівлею необхідного устаткування за рахунок власних коштів підприємств, серед яких можливість використання механізму прискореної амортизації, що дозволяє досягти економії по податку на майно організацій, відбувається вивільнення оборотних коштів підприємства, які можуть бути спрямовані на фінансування інших його витрат [26,с. 48].

При розробці проекту й обґрунтуванні лізингових платежів необхідно дати оцінку ефективності лізингових операцій, передусім за допомогою економічного аналізу необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що передбачається для виготовлення. У процесі економічного аналізу необхідно порівняти обсяг витрат на виробництво товарів (послуг) з усіма витратами, пов'язаними з придбанням майна на підставі звичайної операції купівлі–продажу.

Положення про те, що для досягнення миксимальних результатів діяльності підприємства важливим є не право власності на засоби виробнцтва, а право їх використання у своїй виробничій діяльності, визначає основні переваги цієї форми фінансування розвитку виробнцтва. Узяте в лізинг майно не відбивається на балансі підприємства-користувача, тому що право власності належить орендодавцю. Орендна плата орендаря устаткування відноситься на витрати виробництва,що знижує розмір оподатковуваного прибутку [28, с. 104].

Розвиток лізингового кредитування є вигідним для українських товаровиробників як зручне джерело фінансування, метод зменшення ступеня інвестиційного ризику й інструмент технічного оновлення виробництва. Лізинг слід розглядати як одну з перспективних форм виробничого інвестування, здатну істотно пожвавити процес технічного оновлення виробництва в Україні. Використання лізингу обумовлює можливість заміни або оновлення матеріально-технічного забезпечення, товаровиробникам відкривається доступ до сучасної передової техніки і технологій, у тому числі, особливо дорогих і зі швидким моральним старінням [6, с. 51].

Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг – ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.

Всі вище викладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору [4, с. 302].

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІЗИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ

 

2.1. Аналіз лізингових операцій на підприємстві

 

Використання лізингових операцій є привабливим фінансовим інструментом для суб'єктів господарювання і може стати базою для оновлення та поповнення їхніх основних фондів. Крім цього, лізинг сприймається як додаткове інвестування в підприємство, оскільки дозволяє користуватися основними фондами, не оплачуючи відразу їхню повну вартість, а вносити періодичні фіксовані лізингові платежі. При цьому зберігаються необхідні підприємству оборотні кошти.

Однією із складових процесу управління на початковому етапі створення фінансово-кредитного механізму лізингового бізнесу виступає планування як процес прийняття рішень щодо завдань лізингового бізнесу та способів їх реалізації. [10, с. 63]

Особливе місце в системі оперативного планування слід відвести фінансовій стратегії лізингового бізнесу, основна мета якої полягає у ресурсному забезпеченні нарощування економічного потенціалу суб’єктів господарювання. В процесі розробки фінансової стратегії на основі системи фінансових коефіцієнтів аналізується фінансовий стан лізингоотримувача, виявляються сильні та слабкі сторони його фінансово-господарської діяльності, визначаються джерела фінансування, розробляється перспективний прогноз та фінансовий план. Визначну роль у цьому слід відвести фінансовому забезпеченню лізингового бізнесу. Джерелами фінансування лізингового бізнесу поряд із прямим фінансуванням власними коштами лізингоотримувача (частини прибутку, що залишається після оподаткування, коштів амортизаційного та інноваційного фондів підприємства, фонду економічного розвитку підприємства, коштів, отриманих підприємством у вигляді дивідендів, процентів в результаті активної діяльності на фондовому ринку, індивідуальних заощаджень інвестора), виступають залучений та запозичений капітал, бюджетні інвестиційних джерела. До джерел запозиченого капіталу відносяться позички банківських установ, строкові депозити інституційних інвесторів, таких як пенсійні фонди, страхові компанії. Залученими коштами виступають кошти, отримані від реалізації власних облігацій, акцій, форвардів. Прикладом бюджетних інвестицій, напрямлених до сфери лізингового бізнесу, виступають кошти Державного лізингового фонду, фінансові ресурси якого формуються за рахунок бюджетних відрахувань з метою фінансування вітчизняного виробника [7, с.64].

Для того, щоб отримати реальний ефект від лізингового бізнесу слід пройти складний шлях від концептуальної ідеї щодо здійснення лізингу до практичного втілення або реалізації лізингового проекту (рис. 2.1).

Як видно з рис. 2.1 лізингоотримувач вступає у лізингові відносини, і тим самим, першим звертається до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в лізинг. Лізингодавець на основі укладеної кредитної угоди з банком придбаває об`єкт у виробника / продавця майна та передає його у тимчасове користування лізингоотримувачу за певну плату. Лізингоотримувач укладає на предмет лізингової угоди страховий контракт. В якості лізингодавця може виступати інвестиційна компанія або фонд. Консалтингова фірма здійснює аудиторське супроводження проекту [2, с.27–28].

 

 

 

Рис. 2.1. Організація лізингового процесу

 

Такий процес можна здійснити послідовно долаючи 6 взаємопов’язаних етапів:

– мотивація бізнес-ідеї лізингу;

– підготовка лізингового проекту;

– аналіз лізингового проекту;

– юридичне оформлення лізингової угоди;

– використання об`єкту лізингу;

– оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

Окресливши основні організаційні етапи здійснення лізингового бізнесу, маємо нагоду пересвідчитися у важливості кожного з них. Дійсно, будь–яку лізингову угоду можна вважати успішною, тобто тією, яка принесла б певні вигоди її учасникам, лише у разі здійснення усіх її етапів. Розпочати слід з ідеї лізингу, тобто мотивів, що спонукають лізингоотримувача, лізингодавця та інвестора стати суб’єктами лізингових відносин. Цей вирішальний етап пов’язаний понад усе із з’ясуванням обсягів лізингових операцій та фінансовим забезпеченням лізингового бізнесу.

В рамках операції лізингова компанія (лізінгодавець) за договором купівлі продажу набуває устаткування у компанії-постачальника, яке вказує кінцевий покупець (лізінгоотримувач). Устаткування стає власністю лізингової компанії і потім передається підприємству в лізинг [2, с. 28].

Розглянемо дію механізму лізингової угоди на прикладі ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод».

Лізінгооримувач ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» протягом дії договору лізингу періодично (наприклад, один раз в квартал) виплачує лізінгодавцю відповідні суми – лізингові платежі.

Як правило, устаткування отримується не на власні засоби лізингової компанії, а на привернуті, наприклад, банківський кредит (тому з’являється ще один учасник операції – банк). Цей кредит лізингодавець виплачує з частини коштів, що поступають йому від ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод».

Ризики можливої неплатоспроможності ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», страхуються наступним учасником лізингової операції – страховою компанією.

В результаті такої схеми ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» фактично купує устаткування під банківський кредит. При цьому право власності на це устаткування переходить до покупця після виплати всієї суми лізингових платежів.

Склад, розмір і терміни виплати лізингових платежів визначаються безпосередньо в договорі лізингу і можуть змінюватися у кожному конкретному випадку і залежать від умов роботи лізингової компанії. Зазвичай лізинговий платіж включає наступні компоненти:

1. Авансовий внесок (20–30% від суми контракту)*.

2. Виплати основного боргу.

3. Виплати відсотків по кредиту (18–20% річних на 1,5 – 2 роки).

4. Оплата страховки*.

5. Комісійні лізингової компанії (2 – 4% від суми контракту).

6. Податок на майно.

7. Податок з обороту (1% від суми платежу).

8. ПДВ на лізинговий платіж.

* – авансовий платіж і оплата страховки здійснюється в першому лізинговому платежі [21, с. 97].

Які ж вигоди приносить застосування лізингу учасникам лізингової операції?

Для кількісної оцінки доцільності придбання устаткування в лізинг розглянемо організацію виробництва цистерн для вагонів із застосуванням механізму лізингу.

Для розрахунків приймемо такі початкові дані: вартість комплекту устаткування для створення надійного виробництва вагонів – цистерн з нуля складає близько $78 000.

Вартість банківського кредиту 18% річних. Термін кредиту – 2 року.

Виплати лізингових платежів здійснюються поквартально.

Розрахунок проекту проводиться на 5 років.

Продуктивність лінії – близько 5 шт./місяць при роботі в 1 зміну (тривалість 1-ої зміни 8 годин, 30 робочих днів). Відсоток браку складає не більше 10%.

В наших розрахунках передбачається, що весь проведений обсяг продукції продається.

За даними Держкомстату в 2008 р. Купівельна спроможність транспортної систему України складає близько 25 шт. в рік кожний підрозділ системи залізничної дороги. Таким чином, одна виробнича лінія забезпечить 5 підрозділів.

Оскільки ціни, як на сировину, так і на готову продукцію істотно розрізняються в м. Києві і в регіонах, то в розрахунках використовувалися среднезважені ціни. Проте оскільки на розрахунки впливає різниця між оптовими цінами на сировині і оптовими цінами на готову продукцію, а не абсолютні їх значення, загальна картина економічної ефективності в м.Києві і в регіонах практично однакова.

На рис. 2.2 показані чисті грошові потоки, після сплати податку на прибуток.

Рис. 2.2. Чисті грошові потоки, після сплати податку на прибуток.

 

Очевидно, що сума первинних вкладень в організацію виробництва отсадного печива істотно скоротилася від $78 000 до $21 500. Відповідно, термін окупності теж зменшився до трьох місяців в порівнянні з варіантом одноразової оплати устаткування. Більш того, негативний грошовий потік має місце тільки в першому періоді, до початку виробництва. У всі подальші місяці прибуток від виробництва із запасом покриває лізингові платежі.