Лізинг як важлива складова інвестиційного механізму оновлення технічної бази виробництва

У змісті мінімізації ризиків, зв'язаних з лізинговим майном важливі взаємини лізингових компаній і постачальників, оскільки для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» лізинг є ефективним способом збуту своєї продукції.

Міжнародний досвід показує, що при підвищених комерційних ризиках постачальник і лізингодавець переглядають свої взаємини в пошуку найбільш оптимальних рішень мінімізації ризиків. Щоб не знизити обсяги своєї діяльності постачальник і лізингодавець приходять до угоди про розподіл комерційних ризиків між собою. Найбільш розповсюдженою практикою є гарантії зворотного викупу (buy–back). Лізингодавці, прагнучи одержати максимальні гарантії під свої інвестиції, часто наполягають на включенні в договір з постачальником, як істотної умови, можливість зворотного викупу майна. Лізингові компанії, що особливо забезпечують лізингоотримувачів новим, технічно прогресивним устаткуванням, несуть значні ризики по лізингових операціях [25, с. 27].

 

РОЗДІЛ 3

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ

 

3.1. Переваги та недоліки лізингу як форми інвестування в Україні

 

Україна стала на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і реструктуризацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг — ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Проте, незважаючи на досить великий потенційний попит на даний вид послуг в Україні, він поки що розвинений досить слабо і не дає повною мірою використати всі свої переваги. Експерти вважають, що проблема розвитку лізингу в Україні лежить в трьох площинах: удосконалення законодавчої бази, здешевлення та покращення умов користування кредитними ресурсами, зменшення податкового тиску на лізингові компанії. Саме тому необхідно здійснити цілий ряд заходів щодо створення сприятливого економічного середовища для активізації лізингової діяльності, що передбачає належне фінансування, кредитування, оподаткування, регулювання та ефективну державну підтримку даного фінансового інструменту [3, с. 334].

В Україні не скоро буде створено політичні, економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведені до глибокого фінансового кризового стану. Довгострокове кредитування виробництва комерційними банками є високоризиковим і майже припинилося. Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг — ефективний інструмент оновлення основних засобів без значних одноразових витрат капіталу.

Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва.

Варто зазначити, що в розвинутих країнах понад 30% інвестицій здійснюється через механізм лізингу, в Україні цей показник становить 1,2%. На думку фахівців, гостру потребу в інвестиціях Україна значною мірою спроможна задовольнити завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг [6, с. 53].

В Україні лізинг як форма товарного кредитування перебуває на початкових етапах розвитку, але ринок лізингових послуг має значний потенціал. Про це свідчить його досить успішний розвиток, особливо в першій половині 2008 р. Покращенню його конкурентноздатності посприяв вихід нових гравців на ринок, а також підвищення обізнаності про лізинг як метод фінансування для українських компаній, що прагнуть залучити довготермінові інвестиції. Лізинг почав формувати сильну альтернативу середньо- та довготерміновому банківському фінансуванню, створюючи переваги для українського бізнесу.

Проте в другій половині 2008 р. почався спад лізингового ринку, породжений, головним чином, кредитною кризою, браком джерел фінансування та швидким скороченням платоспроможного попиту.

Проведене дослідження дає можливість зробити наступні висновки щодо переваг лізингу в Україні:

– інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

– лізинг передбачає 100% кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

– лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

– для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, оскільки майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

– лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток;

– виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Проте, позитивний розвиток лізингу стримують наступні недоліки:

– на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації);

– для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування (фінансовий лізинг);

– у випадку виходу з ладу устаткування платежі за лізинговою угодою відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування;

– лізингоотримувач відіграє визначальну роль у виборі об’єкта лізингу ще на стадії його купівлі-продажу, і об’єкт фінансового лізингу повинен перейти у власність лізингоотримувача, тому останній компенсує ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта і несе затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту об’єкта, якщо інше не передбачене договором;

– потрійне податкове навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу: перший ПДВ (ПДВ іноземної країни) закладено у ціну товару, другий ПДВ (20% від митної вартості лізингового об’єкту) сплачується лізингоотримувачем при перетині лізинговим об’єктом митного кордону України), третій ПДВ (20% від залишкової вартості лізингового об’єкта) лізингоотримувач повинен сплатити під час викупу об’єкта;

– відсутність законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об’єктів лізингу. Наприклад, коли в Росії коефіцієнт амортизації становить 3, в Україні — 0,6, що не дає змоги використовувати переваги лізингу повною мірою;

– якщо лізингова компанія укладає з фізичною особою договір фінансового лізингу, вона має цей договір завіряти у нотаріуса. Це додаткові кошти — 1% від вартості договору. В іншому випадку договір може бути визнаний неукладеним. Така ситуація заважає працювати в нормальному руслі з фізичними особами, тому близько 95% лізингоотримувачів зараз юридичні особи [5, с. 77– 79].

Таким чином, лізингові операції — відносно молодий вид діяльності фінансових установ в ринковій економіці, але його запровадження та вдале використання є досить потужним альтернативним джерелом поповнення матеріально–технічного забезпечення. Україні потрібно уже сьогодні створити всі умови для використання переваг лізингу. Зокрема, надати податкові пільги учасникам лізингового середовища, вдосконалити нормативно-правову базу та здійснювати контроль на державному рівні за механізмом здійснення лізингових операцій [22, с. 8].

 

3.2. Світове становлення та розвиток  лізингових відносин

 

Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. доларів США. Ці розрахункові цифри враховують теперішнє зношення основних засобів і потребу їх заміни в різних галузях економіки. За оцінками Міжнародної фінансової корпорації для відновлення існуючих основних фондів потрібно 172 млрд. доларів США. Країні потрібні не лише відремонтовані основні засоби, але й нові, що уможливлять забезпечити користувачів новою технікою та технологіями, поповнять обладнання та транспортні засоби сучасними високопродуктивними зразками. Зазначена сума інвестицій має бути збільшена у кілька разів. В такий спосіб проблема підвищення конкурентоспроможності економіки України переходить в площину пошуку шляхів стимулювання розвитку міжнародного лізингу як ефективного інвестиційного інструмента [23, с. 148].

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава, таким чином, визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

У такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг [13, с. 122].

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв’язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України [20, с. 17].

За рівнем правового забезпечення лізингових відносин можна виділити три основні групи країн:

– країни, в яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

– країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” – Англія, Австралія);

– країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відносин, що виникають при лізингу.

Наприклад, лізинг майна у Франції почався з 1960 р., а закон, який регулював лізингові відносини і називався „Про підприємства, що практикують кредит – оренду”, було прийнято 3 липня 1966 р. Згідно із цим Законом, договір лізингу вважався таким, якщо:

– устаткування було спеціально придбане для здачі в оренду;

– орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, встановленою на момент складання договору;

– опціон на право наступної покупки устаткування є обов’язковим.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб’єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 р. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

Наприклад, характерною рисою англосаксонської системи права є той факт, що в будь–який договір складовою частиною входять особливі умови, які сторони мали на увазі (це є специфічним інститутом англійського права), використовувані судами для виконання волі сторін, якщо вони не зробили застереження з якого-небудь питання у контракті. Не є виключенням і договір лізингу. Ці вищезазначені умови містяться в Законі „Про постачання товарів і послуг”:

– умова про „спокійне” володіння майном лізингоотримувачем протягом всього строку дії договору;

– умова про те, що майно, яке є предметом договору, відповідає вимогам щодо якості;

– умова про придатність майна для спеціальних цілей, якщо лізингоотримувач під час переговорів довів до відома це іншій стороні.

Фінансовий лізинг в Англії має ряд особливостей – збереження за лізингодавцем права власності на майно на весь період договору, по закінченні якого відбувається покупка; вибір типу устаткування і постачальника здійснюється тільки орендарем, на ньому ж лежить відповідальність за транспортування, стан і ремонт устаткування, починаючи із підписання договору; якщо орендар відмовляється по закінченні договору викупити устаткування і воно продається лізинговою фірмою третій особі, то орендар має право претендувати на частину виторгу від цього продажу.

У країнах третьої групи стосовно лізингових угод широкого використання набувають також загальні положення цивільного і торгового права. Цілком можливо розглянути їх на прикладі Німеччини. У перше десятиріччя використання лізингу в ФРН з початку 60-х до початку 70-х рр. не було спеціалізованого регулювання відносин по лізингу.