Макроекономічне планування та державне регулювання в Україні в умовах реформування

Міністерство  освіти і науки,  молоді  та спорту  України

Державний економіко-технологічний  університет транспорту

Кафедра "Економічної теорії"

 

 

 

 

Контрольна  робота

З дисципліни "Державне регулювання економіки"

На тему: Макроекономічне  планування та державне регулювання в Україні в умовах реформування

 

 

 

 

Виконала

студентка групи 4-Ф-1

Бобровнік Катерини

Перевірив

Доц. Швець П.А.

 

 

 

 

Київ 2012

 

 

Вступ

1. Сутність державного регулювання, його необхідність і практичне значення.
2. Історичний аспект зародження  державного макроекономічного регулювання.
3. Необхідність, сутність та форми планування національної економіки.
4. Методологічні основи макроекономічного планування.
5. Роль держави у становленні та регулюванні ринкової економіки.
6. Сучаний стан ВВП України та перспективи на майбутнє

Висновок 

Список  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Державне регулювання  охоплює всі напрямки суспільного  виробництва. Однак першочергова  увага приділяється регулюванню  відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

    Ринково-організаційне  регулювання — це політика, що визначає правові обмеження для підприємств усіх форм власності. Застосовуючи спеціальні заходи, держава впливає на поточні ринкові події.

Це такі заходи:

 •обмеження цін;

 •обмеження прибутку, витрат;

 •встановлення стандартів  якості;

 •розширення тарифних  зобов'язань;

 •визначення виробничих  обов'язків, обов'язків транспортування  й умов поставок товарів.

 •Заходи впливу на  ринкові події передбачають регулювання:

 •процесу виходу на  ринок;

 •ринкового ціноутворення;

 •ринкових обсягів виробництва.

 Ці заходи можуть  застосовуватись як окремо, так  і в комбінації або навіть  одночасно.

      Фінансове  регулювання — це пряме державне  втручання в ринкові події  через надання субвенцій, субсидій, дотацій. Розробляючи методи і  заходи фінансового регулювання, важливо виходити з критерію необхідності й Доцільності такого втручання в кожну окрему галузь економіки. Водночас із використанням фінансових інструментів потрібно здійснювати структурну політику підтримки малого бізнесу.

 Державне макроекономічне регулювання відбувається на рівні галузей та сфер економіки і передбачає заходи загальноекономічної дії. Оскільки регулювання — це процес, який пов'язує об'єкт, регулятор і орієнтири руху, то державне макроекономічне регулюванням пов'язує у справжньому русі макроекономіку (об'єкт), механізм регуляції (регулятор), сукупність завдань і засобів їх вирішення (цілі).

     Методологія  — це сукупність методів та  прийомів дослідження, які застосовуються  в будь-якій науці з урахуванням  специфіки об'єкта її пізнання.

     Методологія  прогнозування та планування  — це сукупність методів, прийомів  і принципів, які дозволяють  сформувати шляхи й методи  забезпечення пропорційного збалансованого  розвитку народного господарства  на основі пізнання об'єктивних  економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу. У колишніх країнах з централізованою плановою економікою методологія прогнозування та планування регламентувалась і регулювалась єдиними правилами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність державного регулювання, його необхідність і практичне значення.

       Реформи, що здійснюються у  країні, покликані змінити характер  участі держави в господарській  діяльності, зменшити частку державної  власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь-яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості. Мета державного регулювання економіки — створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.  Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

      Отже, конкретніше державне регулювання  можна визначити як вплив держави  на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання — це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.

       Державне регулювання охоплює  всі напрямки суспільного виробництва.  Однак першочергова увага приділяється  регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

    Процес  опосередкування державою економічного  життя — це процес державного  регулювання економіки. Поступово  він стає рушієм економічного  розвитку. Необхідність державного  регулювання ринкової економіки  випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого — в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого. В економічній науці є два протилежні підходи до участі держави в регулюванні процесів: класична й кейнсіан-ська теорії. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття. На відміну від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія — це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

     Загострення  соціально-економічної кризи у  країнах з ринковою економікою  змусило їх переглянути методи  й підходи до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання. На відміну від кейнсіан-ського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагу приділяють обмеженню інфляції.

     Водночас  перехід до консервативної моделі  регулювання не означає повної  відмови від кейнсіанських методів,  а є лише зміною стратегії  щодо збереження в певних межах  традиційних інструментів у разі  їх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політики приватизації, "не випускає з рук" важелів регулювання, продовжує виконувати властиві їй функції, насамперед політи-ко-стратегічні, економічні, соціальні та екологічні.

     У  країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне за таких обставин.

     У  разі природної монополії, коли  вихідною є теза про обмеженість  ресурсів у галузі. Найчастіше  цю обмеженість, покликану сформувати  особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

     За  ринкової монополії, коли йдеться  про "неконку-рентне ринкове  витіснення", тобто продавці через  дискримінацію цін або їх агресивне  зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

     Коли  спостерігається побічна дія,  тобто коли у процесі виробництва  або споживання товарів з'являються  недоліки у ціновій системі.  Ціна втрачає властивість показобмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативним, і позитивним. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Історичний аспект зародження  державного макроекономічного регулювання.

      Розвиток сучасної макроекономічної  теорії часто пов'язують, з одного  боку, з іменем Дж.М. Кейнса, а  з іншого — з періодом великої  депресії, що вразила економіку  ряду європейських країн і  США в повоєнні роки.

      Осмислення уроків великої депресії зумовило появу кейнсіанства та макроекономічної теорії активного втручання держави в економіку через реалізацію фіскальної (казенної) та монетарної політики, що мала забезпечувати порівняно рівномірний розвиток з мінімальним відхиленням від лінії тренда. Тому таку політику називають ще антициклічною, оскільки вона скерована на подолання циклічності у функціонуванні економіки. До появи кейнсіанства макроекономічні проблеми звичайно трактувались у термінах "класичної школи", що формувала переважно доктрину вільної конкуренції. Відповідно урядові відводилася пасивна роль у формуванні макроекономічного стану економіки, що зводилася до виконання передусім фіскальних та емісійних функцій.

     Докейнсіанську  класичну теорію неправильно було б вважати однією з макроекономічних теорій, як це роблять окремі послідовники сучасного кейнсіанського напрямку (М. Паркін, Д. Патінкін та ін.). Класична докейнсіанська модель є першою не макроекономічною, а мікроекономіч-ною моделлю, в якій поняття попиту, пропозиції тощо не були доведені до "агрегованого" рівня (сукупного попиту, сукупної пропозиції), що пізніше зробив Дж. Кейнс.

     У  сучасних неокласичних моделях,  що успадкували традиції як  класичного, так і кейнсіанського  напрямків, величезна увага приділяється "мікроекономічним основам" у макроекономіці. "Анатомія" великої депресії в повоєнні роки свідчить, що існувало безліч чинників (першопричин), наслідком сукупної дії яких стало зниження попиту в економіці. Це спричинило тривалу депресію та хронічне безробіття.

     Класична  економічна школа, що базувалася  на працях А. Сміта, Д. Рікардо,  Д. Мілля, не мала теорії, яка  б пояснювала нескінченний спад  економіки і поширення безробіття, а також пропонувала "рецепти"  виходу економіки з кризи. Згідно з докейнсіанськими класичними уявленнями ринкова система, що є саморегульованою, автоматично мала б вивести економіку з депресії. Однак цього не сталося. Відтак депресія і безробіття набули хронічного характеру, а Дж. Кейнс дійшов висновку щодо необхідності втручання у функціонування економіки.

        Кейнсіанська теорія змогла пояснити  причини депресії, запропонувала  способи виходу економіки з  кризи, а також шляхи запобігання  рецесіям у майбутньому. Такий  підхід, з яким незабаром погодилася  більшість макроекономістів, дістав назву "кейнсіанська революція". Згідно з кейнсі-анською теорією ключем до подолання депресії є управління сукупним попитом через використання або фіскальної, або монетарної політики.