Методи регулювання зайнятості в економіці

 

Зміст

 

    Вступ

 

Роділ 1.  Ринок праці та формування ринку праці в Україні

    1.1. Ринок праці як частина економічної системи -----------------  5

    1.2. Формування ринку праці в Україні -----------------------------   8

 

Розділ 2. Регулювання зайнятості населення в Україні

    2.1. Основи державного регулювання ринку праці ---------------- 14

    2.2. Основні напрямки та принципи державної політики щодо регулювання зайнятості населення ------- ------------------------------  19

    2.3. Методи стимулювання зайнятості населення ---------------   21

    2.4. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення – пріоритетний шлях розвитку ринку праці в Україні ----------------- 28

 

Розділ 3. Перспективи розвитку ринку праці України в умовах світової глобальної економіки ------------------ ------------------------  32

 

      Висновки

 

      Використана література 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

            Актуальність теми: Найважливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є відношення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. Державне регулювання зайнятості є частиною активної  соціально-економічної політики держави. Соціальний захист населення від безробіття здійснюється державною службою зайнятості в умовах поліпшення ситуації на ринку праці, що характеризується підвищенням рівня зайнятості населення і зниженням рівня безробіття.

      Законодавством передбачено, що держава гарантує всім громадянам, незалежно від походження, соціального, майнового  стану тощо, рівні можливості щодо вибору виду діяльності з урахуванням потреб особистих інтересів та суспільних потреб, забезпечення ефективної зайнятості через запобігання безробіттю, координацію діяльності у сфері зайнятості з іншими соціально-економічними напрямками через відповідні програми й державні органи.

        Державною  службою зайнятості – виконавчою  дирекцією Фонду загальнообов’язкового  державного соціального страхування  України на випадок безробіття  – з метою якнайшвидшого повернення незайнятих та безробітних громадян  до професійної діяльності, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, підвищення мотивації до праці надається комплекс соціальних послуг і матеріальне забезпечення у випадку безробіття згідно з законом України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» у рамках здійснення заходів Державної програми зайнятості населення. Крім цього єдина технологія обслуговування населення (ЄТОНН) передбачає активізацію власних зусиль безробітного в пошуках роботи, підвищення його персональної відповідальності за соціальне становище.   

          Метою курсової роботи є аналіз стану ринку праці в країні, виявлення основних тенденцій проблеми зайнятості та шляхів її вирішення. 

         Об’єктом дослідження виступає ринок праці.

         Предмет дослідження: визначення ефективних форм і методів процесу щодо вирішення проблеми зайнятості в економіці країни.

        Завдання:

1. Відшукати літературу для виконання курсової роботи;
2. проаналізувати формування національного ринку праці;
3. виявити основи державного регулювання ринку праці;
4. розглянути принципи державної політики регулювання зайнятості населення;
5. розкрити методи стимулювання зайнятості населення;
6. охарактеризувати концепцію змішаного регулювання зайнятості населення;
7. проаналізувати перспективи розвитку ринку праці України в умовах світової глобальної економіки;
8. підвести підсумок і зробити висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.  Актуальні проблеми зайнятості населення в процесі формування ринку праці в Україні

  

1.1. Ринок праці як  частина економічної системи        

        В економічних працях вчених є багато визначень терміну ринку праці. Академік Чухно А.А. у своєму підручнику «Основи економічної теорії»  сформулював таке визначення.  

        Ринок праці - це частина економічної системи, її елемент і характеристика, в межах яких відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва.

     Ринок праці передбачає сукупність механізмів, які забезпечують координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили, визначення її вартості, організацію оплати праці, соціальну опіку через підприємницькі структури.

     Ринок праці, як і всякий інший ринок, складається із попиту, пропозиції, ціни і конкуренції. Ці основні елементи ринку у рівному ступені впливають і відносяться як до робочої сили, так і до роботодавців.

    Отже, ринком праці називається система відносин між роботодавцем і працездатним населенням з укладенням трудових договорів (контрактів) щодо кількості, умов та оплати праці; між населенням і органами державного управління з забезпечення права здійснювати будь-яку економічну діяльність, захисту від дискримінації в сфері праці, допомоги і компенсацій при безробітті.

     Водночас вважалось, що ринок праці - це саморегулююча підсистема суспільного відтворення, яка за допомогою ринкових регуляторів економіки здібна встановити економічно доцільні пропорції між попитом та пропозицією робочої сили, а також його сегментами.

       Щорічні збитки від недовикористання трудового потенціалу являють собою серйозну небезпеку для економіки країни, оскільки негативно відображаються на стані виконання державного та місцевих бюджетів (зменшується загальна сума податкових платежів, яка надходить до держави, а отже, скорочуються інвестиції у всі галузі національного виробництва), у кінцевому підсумку це призводить до зниження рівня та якості життя населення. У цьому контексті виникає необхідність удосконалення існуючих та пошуку якісно нових методів регулювання трудової зайнятості, які б органічно враховували історичні, демографічні, соціальні, економічні, регіональні особливості національного господарства країни та проявлення економічних законів ринкового господарства.

      Суспільна (точніше, державна) власність на засоби виробництва, що мала місце у економіці нашої держави, довгий час обмежувала роль ринку та, як уже відомо, призвела до негативних наслідків. До них, зокрема, відноситься і державна монополія.

    З проголошенням незалежності України, прийняттям нею Конституції, Законів “Про зайнятість населення”, “Про оплату праці”, “Про власність”, цілого ряду директивних та нормативних актів було усунено умови, при котрих держава монопольно диктувала підприємствам засоби та форми господарювання, створено необхідні передумови вільного, демократичного, самостійного вибору підприємствами найбільш прийнятних форм господарювання та поширеного застосування різних форм залучення людей до трудової діяльності.  

     У сучасних умовах багатоукладності економіки власність на засоби виробництва припускає існування суверенних підприємств. Благополуччя колективів самостійних підприємств залежить від того, наскільки ефективно використовується власність, яка знаходиться у їх розпорядженні.

       Таким чином, самостійність у діяльності підприємств, у першу чергу, націлена на забезпечення більш високих результатів роботи зайнятих на них робітників та, як наслідок, на отримання відповідної матеріальної винагороди за підсумками праці. Певна свобода дій у цьому плані підвищує зацікавленість кожного трудівника на підприємстві у покращенні техніко-економічних показників, створює можливість виявлення ініціативи та високої трудової активності. У підсумку господарська самостійність дозволяє ефективніше використовувати виробничий та трудовий потенціал підприємств та тим самим боротися за місце на ринку.

 

      Також можна зробити висновок, що заміна однієї форми власності на іншу - ще не гарантія ефективності виробництва та ефективності зайнятості економічно активного населення. Ефективність, якість та прибутковість праці на підприємствах будь-якої форми господарювання, у першу чергу, залежать від того, наскільки працівники виявляють особисту матеріальну та моральну зацікавленість до роботи, яку вони виконують. Без існування такої зацікавленості не отримають своєї повної економічної реалізації ніякі інші потреби (суспільні, колективні) цивілізованого суспільства.

        Однак природа власності багатомірна та не зводиться тільки до питання про те, хто, як, у якому вигляді або якості отримує прибуток, виступаючи у ролі власника засобів виробництва або капіталу. Центральне питання власності для будь-якого суспільства міститься у тому, хто, яким шляхом, а головне - на які цілі витрачає кошти, що йому належать, з якою ефективністю власність створює інвестиції та капітал, сприяє підвищенню добробуту усього суспільства та його кожного члена.

        Таким чином, викладений вище теоретичний матеріал дозволяє дійти до висновку про те, що законодавче використання різноманітних форм власності забезпечує широку самостійність підприємствам. Але усі позитивні можливості такої господарської самостійності не застосовуються на практиці, що приводить до незадоволення потреб суспільства у цілому.

          У рамках такого підходу до проблеми ефективності зайнятості з урахуванням того, що власність служить матеріальною основою індивідуальної економічної свободи людини та господарській самостійності підприємств, у демократичній Україні повинен бути утворений такий економіко-правовий та організаційний механізм, який дозволить звести індивідуальні потреби та можливості у колективні, а колективні - у суспільні.

 

 

 

 

 

1.2. Формування ринку  праці в Україні

 

 Становлення національного ринку праці в Україні пов'язують з ухваленням 3акону "Про зайнятість населення" (1991). 3 цього часу держава відмовилася від права на працевлаштування, почала здійснювати перехід від політики повної зайнятості населення до політики ефективної зайнятості, взявши на себе певні обов'язки щодо матеріальної та соціальної підтримки безробітних. Для цього були створені спеціальні служби інфраструктури ринку праці - Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.

   Процес формування національного ринку праці відбувається повільно, суперечливо і болісно, оскільки в минулому ця сфера була однією з найбільш здеформованих. Становлення вітчизняного ринку праці відбувалося в умовах різкого дисбалансу між попитом на працю та її пропозицією. Вивченню національного ринку праці  та дослідженню його актуальних проблем присвятили свою увагу багато економістів та науковців. Серед них такі як Чувардинський О.Г., Васильченко В.С., Петюх В.М. та інші.

   3а офіційними даними, впродовж 90-х рр. ХХ ст. кількість вільних робочих місць зменшилася більше, ніж у 5,5 рази. Зменшення попиту на працю відбулося передусім за рахунок значного падіння реального ВВП, конверсії, структурної перебудови економіки.

    Попит на працю є похідним від сукупного попиту. 3меншення капітальних вкладень, споживчих видатків населення призвело до значного скорочення попиту на працю.

     Пропозиція робочої сили в Україні є більшою, ніж попит, що зумовлює наявність безробіття і необхідність дієвих механізмів його зменшення та стабілізації.

     Формування національного ринку праці відбувається під впливом міграційних процесів, що мають внутрішню і зовнішню спрямованість. У 90-х рр. міграційний рух населення мав чітку тенденцію, що знайшло відображення у зменшенні загальної чисельності населення країни.

    Національний ринок праці характеризується ознаками, що формуються під впливом різних факторів. Насамперед, на ринок праці впливає демографічна ситуація, від параметрів якої залежить ефективність трудового потенціалу, густота населення, міграційний рух та ін.

Ситуацію на вітчизняному ринку праці ілюструють дані табл. 1.

Таблиця1. Населення за економічною активністю, млн. чол.

                     (у віці 15-70 років)

№	Групи населення	2002	2003	2004	2005
1	Наявне населення	48,5	48,0	47,6	47,3
2	Економічно активне населення	22,23	22,17	22,20	22,28
3	Зайняте населення	20,09	20,16	20,30	20,68
4	Безробітні	2,14	2,0	1,90	1,60
5	Економічно неактивне населення	1,37	1,37	1,36	1,36

      Чухно А.А.Основи економічної теорії.-К,Вища школа,2001.-с.207.

  За визначенням академіка Чухно А.А. у книзі «Основи економічної теорії»:

     Економічно активне населення - це населення віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг; складається із зайнятих економічною діяльністю, що приносить дохід, та безробітних.