Методи регулювання зайнятості в економіці

    Економічно неактивне населення - особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї групи населення належать: учні та студенти; пенсіонери (понад 70 років); інваліди; особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей, доглядом за хворими та ін.

   Демократизація суспільного життя, зростання відкритості суспільства, процеси роздержавлення власності й приватизації підсилили мобільність капіталу, лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків України та режиму виїзду громадян за її межі, що в сукупності активізувало еміграційний рух.

  Однак основна причина небувалого зростання кількості еміграції українських громадян за кордон полягала у кризовому становищі на внутрішньому ринку праці та різкому падінні рівня життя населення.

  Як зазначила доктор економічних наук, професор Петрова І.Л. в журналі «Економіка та держава» №2/2005,  масова еміграція з України спричинена такими обставинами: зростанням безробіття, великою різницею в рівні оплати праці в Україні та західних країнах, відсутністю перспектив професійного зростання, економічною нестабільністю, невизначеністю шляхів поліпшення рівня життя, відсутністю безпеки громадян тощо.

    Слід зазначити, що еміграція з України, крім негативних наслідків, обіцяє певні економічні вигоди. По-перше, знижує рівень безробіття і пом'якшує соціальну напруженість у суспільстві. По-друге, сприяє підвищенню рівня життя громадян України за рахунок ресурсів країни перебування. По-третє, наповнюється валютний фонд країни за рахунок трансферних переказів доходів працівників-емігрантів. По-четверте, сприяє професійному і культурному зростанню трудових мігрантів.

    Однак якими б значними не були економічні вигоди від еміграції, сукупні втрати для національної економіки і суспільства є значно більшими і такими, що не підлягають жодній компенсації.      3агалом, нинішня еміграційна ситуація в Україні не відповідає національним інтересам. 3а підрахунками спеціалістів, з України щороку виїжджає майже 35 тис. осіб. 3 них 40-45 % - висококваліфіковані працівники працездатного віку. Понад 70 % емігрантів - молодші за 40 років.

Таблиця 2. Загальні показники зовнішньої трудової міграції в  Україні

За матеріалами Міністерства праці та соціальної політики (www.minpraci.gov.ua)

Поряд із пожвавленням економіки держави вцілому, соціально-економічне становище на селі залишається досить напруженим.

Аналіз публікацій у Вісниках СЗ Рівненського обласного центру зайнятості з тематики сільської зайнятості, які з’явились в останні роки, свідчить про те, що проблеми сільського безробіття перебувають у полі зору вчених-економістів нашої держави. Проте,  вивченню причин, соціально-економічних наслідків сільського безробіття, ролі органів місцевого самоврядування в регулюванні сільської зайнятості та забезпеченні її продуктивних форм достатньої уваги не приділяється.

Уявіть собі село, де є лише один роботодавець – сільськогосподарське підприємство, та й те знаходиться на межі банкрутства. Про які особисті та суспільні інтереси може йти мова? Як активізувати власні зусилля безробітного в пошуках роботи? Жоден законодавчий акт чи нормативний документ цього не передбачає і не регулює співпрацю фахівця служби зайнятості з безробітним за таких умов.

У сільській місцевості не вистачає медичних працівників, учителів. Багато заявок сьогодні надходить від роботодавців на електрозварників, слюсарів, токарів, швачок, столярів, водіїв, трактористів, висококваліфікованих робітників на будівництві.

Сільгосппідприємствам постійно бракує птахівників, механіків, зоотехніків, ветеринарних фельдшерів, тваринників.

На сьогодні вже не безробіття є головною проблемою регіонального ринку праці, а нестача кваліфікованої робочої сили та низька заробітна плата.

Одним із пріоритетів роботи служби зайнятості у сільській місцевості є сприяння розвиткові підприємницької ініціативи безробітних, орієнтування на започаткування власної справи.  Безробітні намагаються реалізувати себе у сфері побуту, сільському господарстві, будівництві, обробній промисловості, сільському зеленому туризмі.

Звичайно, фахівці центрів зайнятості бачать і ще одну небезпечну проблему – зниження або відсутність мотивації до праці. Доки сукупна сума усіх соціальних виплат, що їх отримує малозабезпечена людина, перевищуватиме розмір оплати праці, аргументів на щоденні восьмигодинні трудові зусилля буде мало.  І однією з причин, чому працездатні громадяни не мають бажання працювати, а хочуть бути лише формально зареєстрованими у службі зайнятості, є те, що чинне законодавство передбачає отримання певних соціальних виплат, субсидій, зокрема допомоги малозабезпеченим сім’ям, житлово-комунальних субсидій, за умови перебування на обліку в центрі зайнятості.

  У ситуації, що склалася у теперішній час у економіці України, мають місце й такі факти: більшість підприємств шляхом необгрунтованого (без урахування продуктивності праці) підвищення цін на вироблену продукцію та надані послуги збільшує заробітну плату робітників. Нерегульовані ціни реагують на збільшені штучним способом прибутки, а отже, на сплатоспроможний попит автоматично. Паралельно з ростом цін росте й курс валют. Неконтрольоване підвищення заробітної плати та цін (без фактичного збільшення виробництва товарів та послуг), їх постійна гонка не тільки заважають реальному збільшенню платоспроможного попиту населення, але й приводять у занепад життєвий рівень громадян. Таким чином, з реальної ситуації у економіці України видно і те, що в умовах, коли ціни та прибутки “відпущено”, між ними відбувається постійне суперництво, яке супроводжується інфляцією. Результати такої конкуренції (зменшення реального прибутку та ін.) постійно відчуває на собі основна маса населення країни. Більш того, це, в умовах нерегульованого ринку, різко збільшило кількість відірваних від трудового процесу людей та період безробіття.

Процес становлення ринку праці в Україні, як зазначає Мазурок П. в журналі «Україна: аспекти праці» №1/2005,  супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформеного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і незайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності.

Окреслимо найважливіші фактори, які мають суто негативний вплив на розвиток сучасного національного ринку праці.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці, зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках.

Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

- незареєстрованість зайнятості, діяльність тільки на свій  власний страх і ризик з  повною відповідальністю за результати;

- суперечність з розвитком економіки, ізольованість, некоординованість  цих видів діяльності;

- залежність доходів від ступеня  ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

Не менш важливою проблемою є обмеженість інвестиційних можливостей, яка поглиблює дефіцит робочих місць і за сучасних економічних умов у вигляді попиту на робочу силу стає визначальним у формуванні ситуації на ринку праці.

Загострюються проблеми працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення: молоді, інвалідів, жінок, демобілізованих військовослужбовців, працівників, вивільнених через закриття шахт, засуджених осіб, звільнених з установ, де відбували покарання та інші. Порушуються їхні трудові права.

Система державної професійної освіти не гнучко реагує на зміни в попиті на робочу силу. Збільшується розрив між якістю робочої сили, яка необхідна роботодавцям, і кваліфікацією тих, хто шукає роботу. Як наслідок, знижується конкурентноспроможність працівників, які виходять на ринок праці.

        З огляду на попередній аналіз національного ринку праці можна зробити такий висновок.

      Спад виробництва, що супроводжується все ще дужою інфляцією, високий банківський відсоток, що не дає можливості користуватися кредитом, інвестувати програми розвитку виробництва, нестабільність податкового законодавства, що стримує надходження іноземних інвестицій, та інші причини внутрішнього та зовнішнього (розпад виробничих зв’язків, підвищення цін на енергоносії та ін.) характеру свідчать про те, що в Україні склалася дуже складна для вибору економічної політики ситуація. Враховуючи викладене, існує об′єктивна необхідність розробки такої концепції функціонування сучасного ринку праці, яка ураховує історичні, демографічні, соціальні, економічні та регіональні особливості нашої держави, а також реалії сьогодення та тим самим дозволить з найбільшою повнотою використати невичерпні резерви національного виробництва.

ІІ. Регулювання зайнятості населення в економіці України

2.1. Основи державного  регулювання ринку праці

          Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

       При цьому на відміну від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зайнятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості.

          Основними нормативними актами, згідно з якими здійснюється регулювання ринку праці в Україні, є "Закон України про зайнятість населення" та Державна програма зайнятості. Закон "Про зайнятість населення" дає визначення категорії зайнятості населення, права громадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, визначає право на допомогу по безробіттю, додаткові гарантії для окремих категорій населення, основні завдання служби зайнятості, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій в реалізації державної політики зайнятості.

        Державна програма зайнятості визначає заходи держави щодо надання допомоги громадянам у їх працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участь у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачуваних робіт.

      Основні функції регулювання ринку праці в Україні здійснюють Міністерство праці та Міністерство соціального захисту населення. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій по всій території України створено державну службу зайнятості. До її обов'язків входить аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, доборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств — у доборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян; реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю; участь у підготовці територіальних програм зайнятості та заходів щодо захищеності різних груп населення від безробіття.

        Певні функції по регулюванню ринку праці виконує Міністерство економіки та управління (департаменти) економіки місцевих державних адміністрацій. Вони здійснюють аналіз і прогноз чисельності населення, трудових ресурсів та ринку праці, в складі індикативних планів розробляють зведений баланс трудових ресурсів, зведений баланс ринку праці, заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення.

Державне регулювання  зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, розроблених як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, які відповідають основним законам ринкової економіки, передусім закону вартості та закону попиту і пропозиції. Серед таких вчених є С.Біляцький, А.Єпіфанов, Г.Завіновська, Є.Качан, Л.Лисогор, Т.Мірошниченко, А.Никифорова та інші.