Овочівництво в Україні

ЗМІСТ

Зміст……………………………………………………………………………..…4

 Перелік умовних позначень………………………………………….……………5

Вступ…………………………………………………………………………...…...6

1.Сучасний рівень розвитку та характер овочівництва в Україні.......................8

2. Передумови розвитку та розміщення овочівництва в Україні………………..12

3. Галузева та територіальна структура овочівництва України……....................17

4.Основні проблеми та перспективи розвитку овочівництва в Україні………...20

 Висновки та пропозиції……………….…………………………………………...26

Список використаних джерел…………………………………………….…….…29

Додатки………………………………………………..…………………………….31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АПК – Агропромисло́вий комплекс

НТП –Науково-технічний прогрес

ЕОМ – електронно-обчислювальні машини

С/г – сільське господарство

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

             Овочі – це цінна сировина для ряду галузей харчової промисловості. На основі їхнього вирощування і переробки формуються агропромислові підприємства та об'єднання. Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами вирощування овочів має свої особливості, їхню структуру значною мірою визначають природні та економічні умови, а економічна ефективність залежить від зони вирощування. Їх, як продукт малотранспортабельный роблять переважно поблизу пунктів їхнього споживання чи промислової переробки.

Особливо велике значення для швидкого розвитку овочівництва мало створення і господарське зміцнення спеціалізованих овочево-молочних радгоспів, розташованих переважно поблизу великих міст. Розширене виробництво овочів у степовій зоні, зокрема ранніх овочевих культур. Важливу роль зіграло широке використання під овочеві культури осушених (Полісся) і зрошуваних (степ) земель. Значний розвиток одержало парниково-тепличне господарство.

  Мета курсової роботи – здійснити загальний аналіз розвитку овочівництва в Україні сільського господарства, дослідити й проаналізувати ефективність та рівень продуктивності даної галузі, а також визначити значення галузі для економіки України в цілому.

У відповідності до поставленої  мети в роботі зроблена спроба розв’язати наступні завдання:

• Провести аналіз розвитку сучасного рівня овочівництва в Україні;
• Розглянути передумови розвитку та розміщення овочівництва в Україні
• Розглянути галузеву та територіальну структуру овочівництва України;
• Оцінити основні проблеми та перспективи розвитку овочівництва в Україні.

Об’єкт дослідження – регіональні особливості розвитку овочівництва в Україні.

Предмет дослідження – картографічний, статистичний, порівняльний, узагальнений, аналіз.

Структура курсової роботи: перелік  умовних позначень, вступ, чотири пункти плану, висновки,список використаних джерел, додатки.

 

      

 

 

 

              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ТА ХАРАКТЕР   ОВОЧІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

      Овочі — це малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овоче-консервних підприємств.

У нас в Україні вирощують близько 40 видів овочевих культур. Найбільше значення мають: капуста, помідори, огірки, морква, буряк, цибуля.

   Картоплю часто називають другим хлібом. Питома вага його в загальній посівній площі України в 2012 р. складала 5,5%. Рівень концентрації виробництва картоплі по зонах різний. В Поліссі зосереджено майже 30% посівної площі картоплі, у лісостепу — біля половини, у степу —1/6 частина, у зоні Карпат - 6%. Серед посівів продовольчих культур картопля займає четверте місце (після пшениці, ячменя і кукурудзи).

    Найвища врожайність картоплі в лісостепових областях, зокрема в Черкаській, Вінницькій, Тернопільській областях, а також в поліських — Рівненській та Чернігівській. Тут вона в останні роки перевищувала 100 ц/га.

   Найнижча врожайність картоплі в степу, особливо в південному степу. Це пов'язано з несприятливими для картоплі кліматичними умовами. Висока температура повітря, посухи приводять до зниження врожайності. Розрахунки показують, що собівартість картоплі, доставленої в степові райони з поліської і лісостепової зон (з огляду на транспортні витрати), нижче витрат на виробництво її в степу. Тому в степу доцільно вирощувати ранні сорти (зокрема, на зрошуваних землях), а в зимовий період використовувати картоплю, привезену з Полісся і лісостепу. Подальший розвиток картоплярства буде відбуватися на основі інтенсифікації виробництва, удосконалювання технології вирощування картоплі. Тому важливою проблемою є подальше поліпшення географії посівів картоплі.

Концентрація посівів цієї культури необхідна для підвищення рівня механізації обробки і збору.

    Великі господарства по вирощуванню овочів розміщені в Києві, Харькові, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, у Донбасі, а також Одесі, Херсоні, Миколаєві та у Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних («природно-економічних») умовах які сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують теплолюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві культури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холодостійких культур — капусти, столових коренеплодів , гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повністю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів споживається на душу населення ще недостатньо— в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

      Овочеві культури  досить вибагливі до ґрунтів  і потребують внесення достатньої  кількості органічних добрив, тому  овочівництво добре розвивається  в поєднанні з тваринництвом.

     Посівні площі овочевих культур в Україні становлять близько 500 тис. га. Виробництво овочів постійно коливається і дещо збільшується за рахунок підвищення рівня врожайності, яка з 2000 по 2012 р. зросла лише на 2,2% .

    Посівні площі овочевих  культур у країні розподіляються приблизно так, %: капуста різна - 30,5, помідори - 18, огірки - 17,5, столові буряки — 8,1, морква - 7, цибуля-ріпка - 8,7, інші - 10,2.

У розміщенні овочевих культур по території України спостерігається  певна спеціалізація. Зокрема, на півдні України — в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення вирощують помідори (67%), цибулю на ріпку (60%), зелений горошок, перець, баклажани; у Лісостепу — зелений горошок (47%), огірки (39%), капусту (33%); на Поліссі — капусту (14%), столовий буряк (21%), моркву (17%).

       Поряд з овочівницькими  господарствами вирощуванням овочів  займаються сільськогосподарські  підприємства інших напрямків  спеціалізації. У них ця галузь  розвивається як додаткова для  забезпечення власних потреб.

      Одним з напрямків розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських овочівницьких господарств з площею ріллі в них від 50 до 400 га і під овочевими – від 28 до 230 га. Варіанти розвитку овочівництва у фермерських господарствах можуть бути різними, залежно від конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш. Зокрема, можливе вирощування 3–4 основних овочевих культур чи спеціалізація на вирощуванні монокультури.

        Залежно від  площі ріллі і структури посівів  овочевих культур можливе освоєння спеціальних овочевих сівозмін з довгою (6–8) або короткою (4–5 полів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни можуть бути 7–8-пільними. Овочеве поле можна включати також у загальну польову або кормовоовочеву сівозміну.

        Крім овочівницьких господарств, у зонах Полісся і Лісостепу є умови для формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у Степу й Лісостепу з овочепереробною промисловістю — спеціалізованих овочівницьких фермерських господарств з вирощування специфічного для сировинних зон асортименту овочевих культур. Технічне оснащення фермерських господарств залишається однією із серйозних проблем розвитку овочівництва.     

   У структурі наповнення ринку овочевою продукцією спостерігаються значні зміни за видами овочів і особливо виробниками. Так, питома вага господарств населення у валовому виробництві овочів зросла з 26,9% у 1990 р. до майже 90% у 2012 р., або у 3,4 раза. Ці структурні зрушення супроводжуються зниженням рівня механізації виробничих процесів, погіршенням захисту рослин від хвороб, зниженням товарності та якості продукції, ростом собівартості, а в підсумку зумовлюють підвищення цін на продукцію.

      На 1 серпня виробництво картоплі та овочів виросло на 14% і 15% у порівнянні з обсягами на аналогічну дату 2010 року. Про це повідомили в Державній службі статистики Україні. Згідно з інформацією, на 1 серпня 2012 року виробництва картоплі в Україні склало 1583,3 тис. тонн, що на 14,8% більше порівняно з обсягом, виробленим на аналогічну дату 2010 року; виробництво овочів відкритого грунту склало 1997 тис. тонн (збільшилася на 13,7%).

Висновки

Отже, розвиток овочівництва у 2012 році набагато перевищує розвиток попередніх років, адже овочівництво одна з провідних галузей України і має велику перспективу розвитку у подальшому майбутньому.

 

 

                  

 

 

 

                 

 

 

 

                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ОВОЧІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

    Овочеві рослини були серед перших родоначальників культурної флори. Більшість овочевих рослин було введено в культуру в осередках древніх цивілізацій. У середині століття і пізніше асортимент овочевих рослин поповнився незначною частиною.

    Перша письмова згадка про оброблення овочів на території нашої країни відноситься до V ст. Надалі розвивається і розширюється городництво, збільшується число оброблюваних культур і поступово виникає спеціалізація в овочівництві.

 З розвитком транспортних  зв'язків збільшується виробництво  овочів на вивезення та організовується  їх технічна переробка. 

 У кінці XIX – початку XX ст.  овочівництво в основному носило споживчий характер і лише на невеликих площах було розвинене товарне виробництво.

 Була слабо розвинена переробка. Основну масу переробки овочів становили - капуста та огірки. Переробкою та зберіганням займалися поодинокі виробники-городники.

 В кінці двадцятих – початку тридцятих років XX ст. утворюються перші спеціалізовані овочеводські господарства, розширюються площі захищеного грунту (парники і теплиці), починають застосовувати машинний посів і догляду за рослинами на кінній, а потім на тракторній тязі.

 У роки Великої Вітчизняної  війни овочівництву було завдано  значної шкоди. Були сильно  зруйновані машинно-тракторний парк, теплично-парникове господарство. Скоротилися  посівні площі. Однак повоєнні роки широко розгорнулося колективне та індивідуальне городництво.

 У 1953 р. Почалися концентрація і спеціалізація овочівництва – використовували високородючих заплавні землі та торфовища для вирощування овочів і постачання їх в райони з менш сприятливим кліматом. З 1970 р. На основі голландського досвіду було організовано заводське виготовлення тепличних конструкцій і розгорнуто тепличне будівництво, що забезпечило значний приріст площ, підвищення врожайності та виробництва овочів. Широке застосування знайшли споруди з плівковими покриттями. Визначилося кілька напрямків спеціалізації овочеводських господарств:

- приміське господарство;

- виробництво овочів на вивіз;

- виробництво сировини для консервної промисловості;

- насінництво овочевих культур.

 У більшості випадків ні  одна з названих напрямів не  реалізується в господарствах у приватному вигляді. Господарства, які займаються виробництвом овочів для реалізації населення у свіжому вигляді, часто мають цехи переробки, де консервується частина продукції. Господарства, що виробляють сировину для переробки та частину ранньої продукції реалізують населенню.  Овочі для переробки місцевого попиту вирощують і неспеціалізовані господарства. В останні роки збільшилося виробництво овочів у селянських господарствах, на присадибних ділянках при різкому падінні виробництва державному секторі. Частково це пов'язано зі скороченням площ для вирощування овочів в сільськогосподарських підприємствах України.

 Створення інтенсивних технологій  виробництва овочів у відкритому і захищеному грунті, селекція нових сортів і гібридів, розробка наукових основ насінництва сприяли перетворенню овочівництва у велику спеціалізовану галузь промислового виробництва.