Овочівництво в Україні

Розрізняють такі  зони вирощування  овочів:

1.  Приміська, де овочі вирощують як у відкритому, так і в закритому грунті.    Приміські господарства мають широкий набір ранніх овочевих культур, тут зосереджена також більша частина площ закритого грунту. Для обігріву теплиць використовують тепло від теплоцентралей. Завданням приміських господарств є цілорічне забезпечення овочевою продукцією населення міст. Більшість її реалізують відразу після збирання врожаю, а решту закладають на зимове зберігання і використовують у міру потреби.

1. сировинні зони переробної промисловості, в яких вирощують овочі переважно для переробних підприємств. Кліматичні і грунтові умови тут сприятливі для вирощування 2–3 культур. Вирощену продукцію переробляють на власних овочеконсервних заводах або реалізують державним чи акціонерним підприємствам.
2. глибинні зони, овочівницькі господарства яких розміщені у сприятливих умовах для вирощування окремих овочів. Тут вони максимально дешеві і відзначаються високою якістю. Звідси їх перевозять в інші райони країни. Підприємства закритого грунту забезпечують господарства розсадою. Значну частину продукції закладають на тривале зберігання.
3. Зони, які історично склалися і спеціалізуються на вирощуванні окремих культур і навіть сортів завдяки сприятливому для них мікроклімату (Заліщицький р-н Тернопільської області — на вирощуванні помідорів, Ніжинський район Чернігівської області — на вирощуванні огірків і т. ін.).
4. Насінницькі господарства, що спеціалізуються на виробництві насіння овочевих і баштанних культур.

         Вирощування картоплі і овочевих культур — важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівами цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля — цінна земельна культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом».

Потреби населення  нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

    Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

    Картопля характеризується середньою вибагливістю до оптимальних температур для її розвитку 18—20°. Вирощувальний період становить 70—120 днів з сумою активних температур 1200—1800°. Вона потребує багато вологи і поживних речовин, росте на легких піщаних або суглинкових грунтах, або на окультурених торфових грунтах, чорноземах. Саме такими умовами характеризується Полісся Україні тапівнічні райони Лісостепу. Картоплю вирощують скрізь, але в певних областях її вирощування сприятливіше,наприклад у Чернігівській, Сумській, Волинській, Житомирській, а також Вінницькій і Тернопільській. Саме в цих областях спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокової промисловості і спиртозаводів концентрація її посівів досягає З0—40%. Велка концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрах, де вона досягає 12—15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1—1,5%) в структурі посівних площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

        Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що станови 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування.

         За вимогами до температурного режиму вони поділяюті на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі  15° із сумою активних температур понад 1500 і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6° сумою активних температур від 300 до 1450 . Всі вони світлолюбиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості грунтів.                                         

Плодівництво та овочівництво створюють  сировинну базу для плодоовочево - консервної промисловості і разом формують плодоовочевий консервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних овочів. Більша частина переробних підприємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

      Фактори формування пропозиції овочевої продукції можна подідити на 3 групи; природні, організаційно-економічні та технологічні.

      До природничих факторів відносять клімат, родючість грунтів, рел’єф. У комплексі організаційно-економічних факторів основними с поділ праці, розвиток інфраструктури ринку, нові форми організації виробництва, грошова і кредитно-податкова політика держави. Серед технологічних факторів вирішальне значення надається якісній підготовці грунту, проведенню в оптимальні строки висівання і садіння насінням високоврожайних сортів, належному догляду за рослинами, своєчасному збиранню овочевої продукції , а також її подальшій товарній доробці, зберіганню і переробці. Основними сегментами системи пропозиції є вітчизняне сільськогосподарське виробництво,

імпорт, переробка, зберігання, товарна доробка і пакування продукції, транспорт і реклама.

Висновки

Овочівництво, як галузь сільського господарства має свої відмінні особливості, які  необхідно враховувати при розміщенні овочевих культур, плануванні та розподілі матеріально-технічних ресурсів, ефективному вирощуванні овочів у різних природно-кліматичних умовах.

При вирощуванні овочів слід враховувати  особливості, притаманні лише даної  галузі сільського господарства. Вирішальне значення мають район розміщення господарства і природно-кліматичні умови.

 

 

 

 

3. ГАЛУЗЕВА ТА ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА ОВОЧІВНИЦТВА   УКРАЇНИ

          Галузями овочівництва є: овочівництво відкритого грунту, овочівництво закритого грунту, зберігання продукції, переробка.У відкритому грунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому — овочі і розсаду. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодильними установками, активною вентиляцією.

 Картопля й овочі — цінні, багаті на вітаміни продукти харчування. Картопля використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основні райони виробництва картоплі — Полісся і Лісостеп, а також передмістя великих міст.

     Овочівництво  поширене по всій території  України і має в основному  азональний характер. Найбільша  концентрація посівів овочевих  культур характерна для господарств,  розташованих навколо великих  міст. У Поліссі вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу — огірки, помідори, цибулю, у Степу — помідори, перець, баклажани. Багато овочевих культур переробляються на овочеконсервних заводах (наприклад Херсонському, Одеському).

     Овочеконсервна промисловість - це складова частина відповідного комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузівідіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Автономної  Республіки Крим сформувався спеціалізований район виробництва овочеконсервної продукції.  Головні центри - Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях.

 Овочі і фрукти вирощують  в усіх областях України. У  структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори,огірки, капуста. На частку огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відмінності у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур як у розрізі областей так і окремих господарствах. Так найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровськійобластях, де середньорічний обсяг склав 350-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях - 120-200 тис.т в середньому за рік.

Решта областей України має середній рівень виробництва  овочів - від 200 до 500тис. т за рік. Найкраще забезпечують населення овочевою продукцією власного виробництва господарства Херсонської, Кіровоградської, Полтавської, Черкаської областей, де на одного жителя припадає відповідно 308,  262, 180  і  151 кг овочів (див.Додаток А).

Високу ефективність вирощування помідорів забезпечує, наприклад, астраханська технологія, що пояснюється переважно збереженням розсади і механізацією виробничих процесів.

        Механізоване збирання помідорів  широко застосовувалося в колишніх  радгоспах України. У господарстві "Овочевий" Херсонської області врожайність помідорів за індустріальної технології вирощування досягала 497 ц/га проти 348 ц/га при звичайній технології. При цьому собівартість 1 ц знизилася в 1,8 раза, продуктивність праці підвищилась у 2,9 раза, а рівень рентабельності досяг 149 %. Господарство  щороку одержує     4 тис. грн.  прибутку з 1 га.

       Інститут овочівництва і баштанництва  УААН проводив досліди із збирання  помідорів за допомогою пересувних  платформ ПТ-3.5, ПОУАУС-1. Продуктивність  праці при цьому підвищилась  у 2–2,5 раза порівняно з цим показником при збиранні вручну, значно знизились накладні витрати. Такі платформи застосовують у спеціалізованих господарствах Кримського, Херсонського, Дніпропетровського, Харківського та інших плодоовочевих об'єднань.

  Отже, механізований спосіб збирання помідорів має великі переваги перед збиранням вручну. Його слід упроваджувати в овочевих господарствах із значними площами під цією культурою та в господарствах сировинної зони, де помідори вирощують для переробки.

Висновки.

В наш час овочівництво поширене по всій території України. Фрукти та овочі вирощують практично у всіх містах та селах. У 2012 році продуктивність праці значно підвищилась завдяки впровадженню новіх технологій, які забезпечують підвищення врожайності овочевих культур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОВОЧІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

Спад попиту на продукти плодоовочевого підкомплексу зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей його галузей.

        Пропозиція цих видів продукції зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробництва. Тільки за 1994—1995 рр. валовий збір овочів на усіх категоріях господарств України зменшився (порівняно з 1992—1993 рр.) на 3% .У 1995 р. у розрахунку иа душу населення вирощено всього лише 115 кг овочів. Головною причиною зменшення обсягів виробництва плодоовочевої продукції є порушення основних агротехнічних прийомів вирощування відповідних культур через слабку матеріально технічну базу господарств і різке подорожчання енергетичних та інших ресурсів. Зменшилося внесення органічних і мінеральних добрив, порушуються його строки, а також не дотримуються необхідне співвідношення поживних речовин і режими зрошення вирощуваних культур.

        У зв'язку з подорожчанням отрутохімікатів і пального в останні роки значно погіршився захист рослин від шкідників і хвороб. Зниження виробництва плодоовочевої продукції є також наслідком її великих втрат через несвоєчасне збирання врожаю, нестачу сховищ, електроенергії, пального, незадовільне забезпечення господарств тарою і спеціальним транспортом, труднощі із збутом вирощеного врожаю.

     До Спаду виробництва призвели ряд негативних тенденцій у розвитку овочівництва, зокрема— скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, послаблення виконавчої та технологічної дисципліни, зменшення стимулів до інвестування і розвитку НТП, скорочення можливостей щодо них. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва. Скасувавши держзамовлення на овочі держава, по суті, відвернулася від своїх господарств. Посилився процес деспеціалізації виробництва в галузі, збільшилася реалізація плодоовочевої продукції та промислових товарів шляхом бартерних угод і за допомогою послуг посередницьких організацій. Поглиблення кризових явищ в овочівництві, зумовлено також згубною ціновою політикою держави, яка не тільки не сприяє розширеному відтворенню виробництва їх продукції та зміцненню відповідних господарств, а приводить їх до межі банкрутства.

    Нині нова вартість плодоовочевої продукції є у 2—3 рази нижчою, ніж промислові товари.До того ж торговельні та заготівельні організації, часто затримуючи розрахунки за викуплену у сільськогосподарських підприємств плодоовочеву продукцію, додатково завдають їм значних збитків.

    Закупівлю на місці виробництва не налагоджено, а укладання договорів між заготівельними організаціями і населенням на поставки надлишків вирощеної ними продукції та зустрічний продаж йому дефіцитних промислових товарів не практикується. Тому значна кількість вирощеного на присадибних ділянках гине або згодовується худобі, а в містах на нього—надмірно високі роздрібні ціни.

  Прогнозні розрахунки свідчать про кілька можливих варіантів зміни місткості та структурного наповнення внутрішнього ринку України на найближчу перспективу. Зокрема, якщо платоспроможний попит населення збільшиться і досягне найвищого рівня за останні 10 років, то незадоволена потреба в продуктах овочівництва і баштанництва становитиме 25,6 % .

При сучасному ж рівні попиту населення нереалізованими залишаться близько 7 % запропонованої на ринку продукції овочівництва. Якщо ж спад реальних доходів населення продовжиться, то обсяг продуктів овочівництва, який надійде на ринок, перевищить дійсний попит на них на 9 %.