Оособливості формування зовнішньоекономічних конкурентних позицій підприємств

До третього кластеру відносяться країни з добре  розвинутою молокопереробною промисловістю, куди потрапила і Україна. Це свідчить про те, що ми повинні активно  співпрацювати з країнами в межах  нашого кластеру. Україна вже зараз  налагодила співпрацю з такими країнами, як Нідерланди, Мексика, Японія, Польща, туди ми відправляємо великі партії сухих молочних продуктів.

До четвертого кластеру потрапили країни також  з добре розвинутою молокопереробною промисловістю, проте це переважно  дрібніші виробники цієї продукції.

Сектор  перероблення молока і виробництва  молокопродуктів в України –  це швидкозростаючий ринок, що динамічно  розвивається, відкритий для розширення асортименту та розробки інноваційних молочних продуктів, які забезпечують основне зростання на ринку. Виробництво  молочної продукції — це той вид  економічної діяльності, на який протягом останніх років припадала найбільша  кількість підприємств, що створювали і впроваджували нові або вдосконалені види інноваційної продукції. До числа  новинок відносять товари з додатковою користю, так звані біозбагачені. При цьому різні категорії  продукції не завжди об’єднані одним  брендом – звідси широкий спектр брендів, упаковок і цін на молочні  продукти. Як наслідок, значна «продуктово/пакувальна/цінова»  варіативність – це одна з ключових характеристик ринку молочних продуктів.

Значимість  молочних продуктів для українських  споживачів навіть в період кризового  падіння ринків залишається високою. Майже для половини населення  України споживання молочних продуктів  асоціюється зі здоров’ям, ще для 44% це смачна їжа і для такої ж  частки – здорова їжа. В основу позиціювання багатьох брендів закладені  саме ці споживчі цінності. Фактори  ж вибору молочних продуктів у  споживача залишаються такими ж, які і на інших продуктових  ринках, - якість, свіжість і ціна.

Висновки до розділу

Україна значно відстає за рівнем продуктивності молочного скотарства і за станом матеріально-технічного забезпечення галузі від розвинених країн світу.

Дані  регресійного аналізу засвідчили: що ринок молочних продуктів України постійно розвивається і відрізняється від ринку аналогічних продуктів країн-членів СОТ лише тим, що в решти країнах питома вага СЗМ більша за питому вагу СНМ, а в Україні навпаки. Також питома вага питного молока в Україні є вищою а ніж в країнах-членах СОТ. Тобто суттєвих відмінностей в структурі переробки молока не існує, в результаті значного розширення асортименту молочних продуктів в Україні за остання роки. Збільшення виробництва таких молочних продуктів, як: СЗМ, суха сироватка, казеїн, сир, консервовані молочні продукти, вершкове масло, кисломолочні продукти дозволить нашій країні, після вступу в СОТ, завоювати більшу частку ринку цієї галузі.

В результаті кластерного аналізу ми з’ясували, що Україну можна віднести до країн з добре розвинутою молокопереробною промисловістю. Отже ми повинні активно співпрацювати з країнами в межах нашого кластеру. Україна вже зараз налагодила співпрацю з такими країнами, як Нідерланди, Мексика, Японія, Польща, туди ми відправляємо великі партії сухих молочних продуктів. Все це разом з прийняттям і застосуванням відповідних нормативних актів, гармонізованих з принципами СОТ, дозволить нашим підприємствам закріпити за собою сильні позиції на світовому ринку молочної продукції.

За оцінками дослідників в подальшому на ринку  молока та молочної продукції будуть спостерігатися наступні тенденції: зміни  в структурі виробництва (збільшення частки продукції з високою доданою  вартістю, таких як морозиво, йогурти, сири); збільшення концентрації ринку  через поглинання дрібних підприємств  великими; збільшення вертикальної інтеграції.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ПІДПРИЄМСТВ МОЛОКОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

В підрозділі 3.1. визначені шляхи підвищення конкурентоспроможності економіки України; представлені перспективні напрями розвитку молочної галузі в Україні (підрозділ 3.2.).

3.1. Шляхи підвищення конкурентоспроможності економіки України

Досвід економічної перебудови в Україні та інших країнах  з перехідною економікою, зокрема  Росії, наочно свідчить, що на сучасному  етапі економічних перетворень  вагомим фактором оздоровлення національної економіки, яка потерпає від значного скорочення внутрішнього попиту на промислову продукцію, може стати тільки істотне  розширення зовнішньої торгівлі. Для  України цей фактор має особливе значення тому, що він сприятиме  прискоренню ринкової трансформації  економіки, входженню її до регіональних та світових товарних ринків і створенню  валютних резервів, необхідних для  модернізації та структурної перебудови виробництва. Проте розраховувати на успішну торгівлю можуть лише країни, які мають конкурентноспроможну економіку. Водночас сама торгівля не може зробити економіку конкурентноспроможною. Конкурентоспроможність - це комплексна категорія, її переваги остаточно реалізуються через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дійової промислової політики.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами  стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки  конкурентоспроможність також може бути визначена як здатність країни (підприємства) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках "третіх країн".

Теорія конкуренції виходить з  того, що конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Але  економічний успіх держави, тобто  її конкурентоспроможність, безпосередньо  визначається наявністю в неї  конкурентоспроможних галузей і  виробництв. Тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників має  стати найважливішим пріоритетом  промислової політики України, яка  повинна знайти всебічну активну  підтримку в діях Верховної Ради та Уряду і вплинути на формування сприятливого нормативно-правового  поля конкуренції. Це досить об’ємна  і копітка робота, яка потребує постійного моніторингу конкурентного  середовища з врахуванням особливостей національної економіки та світового  ринку, умов виробництва та факторів, котрі можуть сприяти ефективній конкуренції.

Безумовно, що жодна з країн, навіть найрозвинутіша, не ставить за мету досягнення ефективної конкуренції  по всьому спектру продукції, яку  вона може потенційно виробляти. Пріоритет  надається лише тим секторам економіки, які мають реальні умови для  отримання конкурентних переваг  на світовому ринку. Для України, щоб запобігти нераціональному  використанню національних ресурсів у  процесі структурної перебудови, особливо актуальним є визначення саме таких галузей і створення  дійового механізму підтримки пріоритетних виробників та вдосконалення на цій  основі структури виробництва.

Відсутність чіткої програми структурної  перебудови національної економіки  і, особливо, її матеріального сектора  залишається сьогодні фактором, що постійно підживлює середовище для  кризових явищ. Зокрема, не вирішивши  стратегічно важливої проблеми зменшення  зовнішньої енергетичної залежності країни, ми продовжуємо розпорошувати мізерні  ресурси на підтримку і збереження енергомістких виробництв. Або практично  не маючи обгрунтувань, оптимальних  для країни обсягів і структури енергоспоживання, ми починаємо вкладати кошти у проекти будівництва терміналів, транспортних магістралей і відповідної інфраструктури. До речі, переважно інфраструктура, а не технологічно-інноваційна орієнтація економіки є вкрай небезпечною і з точки зору перспектив глобалізації. Стратегічною помилкою є також наше небажання забезпечити реальний пріоритет галузей і виробництв агропромислового комплексу.

Ключовим поточним завданням є  вивірена у часі та в галузевих  пріоритетах точкова підтримка  технологічних і експортоорієнтованих виробництв. Зарубіжний досвід свідчить, що і в складних економічних умовах сильна держава може здійснювати  в певних мінімальних обсягах  орієнтовану промислову політику. Йдеться  про формування такої ідеології  промислової політики, яка була б  адекватна умовам ринку, вимогам  незалежності держави та її ефективного  інтегрування у світову економічну систему. Практичною основою її розробки й реалізації, на нашу думку, має  стати розв’язання таких головних завдань:

- оцінка ступеня конкурентоспроможності національної економіки з визначенням умов і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції, збільшенню експортного потенціалу держави;

- обгрунтування пріоритетних галузей, виробництв та видів продукції, що мають або можуть отримати в коротко- і середньостроковому періоді конкурентні переваги на світовому ринку;

- визначення шляхів і заходів державного сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, зокрема за рахунок цільової підтримки пріоритетних галузей і виробництв;

- поєднання зусиль держави у здійсненні структурної перебудови, інноваційної політики та соціально-економічного розвитку регіонів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

- науково-практичне та інституційне забезпечення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, виходячи з національних умов та особливостей світового ринку.

Налагодження такої роботи потребує відповідного організаційно-методичного  забезпечення, однак ні в Україні, ні в інших пострадянських країнах  питання теорії і практики конкуренції  раніше майже не розглядалися. Можна, звичайно, скористатися досвідом країн  з розвинутою ринковою економікою, але саме він свідчить, що через  відмінності між країнами у їх розвитку, методичні підходи та конкретні  пропозиції щодо оцінки рівня конкурентоспроможності виробництва та визначення напрямів її підвищення мають базуватися безпосередньо  на умовах тієї країни, в якій функціонує дана галузь, віддаючи перевагу саме національним особливостям функціонування того чи іншого виробництва.

Крім того, слід розділяти загальну тенденцію до конкурентоспроможності національної економіки в цілому і можливості отримати конкурентні  переваги в окремих галузях та виробництвах. У першому випадку - це має бути стратегічна лінія  державної політики взагалі, у другому - йдеться про визначення пріоритетних галузей, виробників і видів продукції, які вже мають або можуть отримати найближчим часом певні конкурентні  переваги через наявність у тій  чи іншій країні необхідних сприятливих  умов, тобто про те, що має бути предметом промислової політики. Відповідно до цього повинні розподілятися  ресурсні можливості держави і окремих  її галузей. Інакше кажучи, визначення конкретних заходів щодо підвищення якості і конкурентоспроможності продукції  та їх фінансування мають забезпечувати  максимально ефективне використання наявних ресурсів.

Світовий досвід показує, що країни, як правило, експортують ту продукцію, для якої у них є надлишок факторів виробництва і яка має найменшу відносну вартість, а імпортують, навпаки, товари, що потребують дефіцитних факторів і підвищення витрат на їх виготовлення. Тому основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості факторами виробництва, які можуть використовуватися для розвитку галузі і створення конкурентних переваг. Окремі фактори по-різному впливають на створення конкурентних переваг, до того ж вони можуть відрізнятися за характером дії та джерелами відтворення, що також треба враховувати.

Свого часу конкурентоспроможність держави  значною мірою залежала від наявності  у неї трьох основних факторів виробництва - природних ресурсів, трудових ресурсів та капіталу. З розвитком  виробництва і технічним прогресом  конкурентоспроможність стали визначати  фактори вищого рівня, так звані  розвинуті - це, насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення тощо. Але визначальну  роль у створенні конкурентних переваг  відіграють спеціалізовані фактори, спеціальна інфраструктура, спеціальні знання у  вигляді науково-технічних баз  даних по окремих галузях і  виробництвах, наявність фахівців відповідного профілю знань тощо.

Аналіз рівнів забезпеченості України  основними факторами виробництва  та ефективності їх використання у  порівнянні з 6-ома економічно найрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високий рейтинг: у забезпеченості сільгоспугіддями - 3 місце, трудовими ресурсами - 4 місце, науковим потенціалом - 3 місце. Але  щодо реалізації цих можливостей, то на сьогодні це - парадокс. За ефективністю використання факторів виробництва  Україна, як і Росія та інші країни СНД, посідають останні місця, набагато поступаючись розвинутим країнам світу. Від Франції, наприклад, відставання  сягає: щодо використання сільгоспугідь - у 10-12 разів, трудових ресурсів - у 7-15 разів, основного капіталу - в 2-3 рази, наукового  потенціалу - більш як у 20 разів.

Незважаючи на всі умовності  таких порівнянь, відмінності настільки  разючі, що не можна не звертати на це уваги при визначенні основних заходів  промислової політики щодо підвищення конкурентоспроможності.

Разом з тим, світовий досвід свідчить, що наявність факторів виробництва  є важливою, але недостатньою умовою успішної конкуренції. Для цього  ще потрібні певний попит на продукцію, зокрема, вимогливі споживачі, конкурентноспроможні постачальники і суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія  підприємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності. На жаль, практична  відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і  патологічна невибагливість українських  споживачів не дозволяють створити належні  умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Підприємства не можуть виробляти конкурентноспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому. Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому  ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому  ринку, в ретроспективі завжди відштовхувалися  від внутрішнього попиту: їх експансія  йшла через його насичення.