Особливості розвитку машинобудування у світі та в Україні

Країни СНД  та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій. Лідер СНГ – Росія .

В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п’ятий реґіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування – в Бразилії; авіа- та автомобілебудування – в Аргентині.

Розділ 2 Аналіз галузевої структури

1. Важке машинобудування у світі

Машинобудування є надзвичайно  складною галуззю, до якої входять декілька десятків спеціалізованих галузей. Залежно від продукції, що випускається, вони об'єднуються у групи: важке, транспортне, електротехнічне.

Виробництво машин і  устаткування для промисловості - важке машинобудування. На підприємствах важкого машинобудування виробляється технологічне устаткування для гірничодобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Воно є металоємним, тому тяжіє до металургійних баз; водночас воно – громіздке, тому тяжіє до споживача. Продукція цієї галузі виготовляється невеликими партіями або навіть одиничними зразками і є працемісткою. Тож такі підприємства розміщені в країнах і районах, де є потужні бази конструкційних матеріалів, виробнича інфраструктура, певні традиції розвитку машинобудування. Наприклад, в США заводи важкого машинобудування зосереджені в зоні «Промислового поясу» У Великобританії - в Ланкаширі й Мідленді, в ФРН - в промисловій зоні нижнього Рейну, в Росії - в Санкт-Петербурзі та Уралі,  в Японії - в зоні мегалополісу Токайдо. Серед країн, що розвиваються, важке машинобудування орієнтується на добувну промисловість (видобуток нафти, газу, руди, вугілля) чи на металургійну промисловість (Індія, Бразилія, Аргентина). [9] На ринку важкого машинобудування світове лідерство закріплено за виробництвами парових котлів, двигунів та турбін, обладнання для металургійного і металообробного комплексів і неелектричних двигунів. Основні потужності імпорту припадають на країни Зарубіжної Азії (42,2%), Західної Європи (20,5%, у тому числі 15% - Європейський Союз) та Північної Америки (18,6%). За рівнем експорту лідерами є Західна Європа (42,7%, у тому числі 34,9% - Європейський Союз), Зарубіжна Азія (30,6%), Північна Америка (20.3%). [4] Значно підвищились показники експорту в африканських державах, а в країнах СНД істотно знизились.

2. Транспортне машинобудування

Транспортне машинобудування  складається з виробництва автомобілів, морських та річкових суден, локомотивів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Воно орієнтується переважно на економічно розвинені країни, де є значний попит на цю продукцію, а також на сировинну базу. Але зараз воно переживає певний спад через зниження попиту на авіаційну техніку. Розвивається в основном автомобілебудування.

Автомобілебудування позначене великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція зумовлює високий рівень монополізації. Серед регіонів лідерство тримає Північна Америка. Серед країн виділяються Японія ( 13-15 млн. автомобілів за рік), США ( більше 10 млн.), Канада, країни Європейського слюзу, Росія. Поступово воно переміщається в країни, які розвиваються – в Республіку Корея, Бразилію, Аргентину, Мексику. Індію, Малайзію. Набирають темпи автомобілебудування Китаю та Туреччини. Автомобільний ринок займає 12% всієї світової торгівлі. Ринок автомобілів в світі вважається одним з найбільш монополізованих. До 95% світового виробництва припадає на 20 транснаціональних корпорацій, шість з яких дають 58% вироблених в світі автомобілів. Серед цих компаній можна виділити «Дженерал-моторс» (СШФ), яка контролює понад 16% ринку, «Форд-мотор» – 13%, «Тойота» (Японія) – 9%, «Фольксваген» (Німеччина) – 8%, «Даймлер-Крайслер» ( Німеччина-США) – 7,5%, «Фіат» (Італія) – 5%, «Пежо-Сітроен» (Франція) – 4%, «Нісан» (Японія) –5%, «Хонда» (Японія) – 5,5% , «Міцубісі» (Японія) – 3,5%. [8]

Вантажне  автомобілебудування зосереджено у таких країнах, як США, Канада, Японія, ФРН, Росія, Чехія, Білорусь. Тут виробляються вантажівки великої та середньої вантажопідйомності. Найбільші центри: Москва, Набережні Челни, Нижній Новгород у Росії, Мінськ та Жодіно у Білорусі, Дирборн у США, Нагоя у Японії, Копршивниця у Чехії. Найбільш відомі автомобілі у Чехії — вантажівки "Татра", у Японії — Мitsubishi, Nissan, Nino, у Італії — Iveco, у Швеції — Volvo, у Франції — Renault, у ФРН та США — Даймлер-Крайслер, Меrcedes, МАN, а також моделі Scania та DAF.

Виробництво автобусів зосереджено у ФРН ("Мерседес"), Угорщині ("Ікарус"), Україні (ЛАЗ), Росії (ПАЗ, ЛІАЗ), США, Японії, Швеції (Вольво), Франції (Рено).

Морське машинобудування  зосереджене у Японії; ця країна дає 38% споруджуваного тоннажу. За обсягом військового суднобудування перед ведуть США. Від середини сімдесятих років швидко — за активної участі японських монополій та з використанням японського суднового обладнання — морське суднобудування розвивається у Південній Кореї (20% світового обсягу), Сінгапурі, Бразилії. У Західній Європі найвищі темпи розвитку суднобудування у Німеччині та Італії (відповідно 5,4 та 4,3 %). Китай останнім часом витіснив з третього місця Німеччину, і його питома вага становить 6,1%. В окремих країнах сформувалась певна спеціалізація: Японія робить судна для перевезення наливних та насипних вантажів, США — судна-баржовози та газовозні танкери, Франція – зріджених газів і хімікатів, Фінляндія – криголами й пасажирські судна. Нова тенденція – переміщення суднобудівних потужностей в країни, що розвиваються. Крім Республіки Кореї, в “першу десятку” увійшла Бразилія. Це пов’язано з наявністю сировинної бази та дешевих трудових ресурсів.

Локомотибудування історично склалося так, де була розвинена мережа залізниць: західній Європі, Росії, Україні, США, Японії. У більшості розвинених країнах випускають і використовують електровози, а в країнах, що розвиваються, застосовують тепловози і паротяги. Найновіші  типи локомотивів запроваджує Японія, швидкість руху на її спеціальних швидкісних залізницях по Тихоокеанському поясі – найвища. У США розроблений новий тип швидкісного залізничного состава, який рухатиметься зі швидкістю 240 км/год і стане одним із найнадійніших з огляду безпеки руху.

Аерокосмічна промисловість  належить до сфери високих технологій, тобто є наукомісткою. Вона потребує потужної науково-дослідницької бази, кваліфікованих кадрів, сучасних матеріалів, обладнання, устаткування тощо. Коло країн, які випускають літаки, ракети та космічні апарати, досить вузьке. Основним виробником – є США, значних успіхів досягли Франція, Велика Британія, ФРН, Японія, Китай, Індія, Україна, Росія. У 47-му Міжнародному авіаційно-космічному салоні у Бурже (під Парижем) у червні 2007 р. брали участь близько 2 тис. компаній з 42 країн світу. Демонструвалися 240 літаків, вертольотів та інших літальних апаратів. Компанія «Белл Август» демонструвала свій новий цивільний конвертиплан ВА – 609. Він злітав як вертоліт, а потім виконував політ – як літак. Швидкість польоту – 500 км/год, дальність – 1400км, екіпаж – 2 чол., кількість пасажирів – 9. 

На ринку провідними регіонами світу з експорту транспортних засобів є країни Західної Європи. На їх частку припадає понад 55% світового імпорту та близько 45-50% експорту. Ці показники сформувалися переважно за допомогою країн Європейського Союзу, експорт якого складає близько 30%, а імпорт – 35-40%. На другому місці за показниками ринку транспортного машинобудування знаходяться країни Північної Америки (25-28%). Країни Азії виходять вперед за показниками в галузі експорту і імпорту морських суден, залізничного, велосипедів та мотоциклів (23-24%). Істотно зростає частка країн СНД, особливо в авіаційному машинобудуванні. Латиноамериканський ринок стабільно займає 10-13% в експорті та імпорті транспортних засобів.

3. Електротехнічне машинобудування

Електротехнічне машинобудування і електроенергетика включають виробництво електротехнічної продукції ( побутові електроприлади, електрогенератори і електричні машини промислового призначення, аудіо- та відеотехніку, засоби наукового та воєнного призначення, ЕОМ). Розвиток електроенергетики залежить від наявності енергоносіїв, їх розміщення і способу видобутку, можливостей дешевої доставки, а також (найголовніше) від рівня розвитку економіки країни у цілому, зокрема енергетичного машинобудування. Розвиток сучасного мікроелектронного машинобудування бере свій початок від винайдення у 1948 році транзистора в американській корпорації Bell Telephone Laboratories. Транзистор змінив вакуумну трубку, що застосовувалась до цього в радіо-, телеприладах та інших виробах електроніки.

У світовому енергетичному машинобудуванні сформувалися три регіони :

— Північноамериканський регіон виробляє понад 30 % продукції галузі та має широку номенклатуру виробів. Видатними компаніями виступають “Westinghous”, “Frameatome”, “General Electric”, “ Intel”, “ Моторола”, “ Техас інструментс”. Найкрупнішим ринком збуту в останні роки є США. Компанія “ Intel” контролює до 90% світового ринку мікропроцесорів по витратам на НІОКР і об’єму інвестицій в нові технології.

— Східно- та Південно-Східно-Азіатський регіон з центром у Японії виробляє понад 20 % світової продукції галузі, але його доля у останній час незмінно знижується. У Російській Федерації класичним приладом є Урал (Єкатеринбург, Орськ). У цих районах виробляються енергетичні машини, такі як парові і гідравлічні турбіни, гідрогенератори. Центри енергетичного машинобудування виникли також на основі нових металургійних баз у Сибіру і Казахстані, наприклад в Новосибірську розвинене виробництво турбін. У відриві від джерел сировини знаходиться комплекс підприємств енергетичного машинобудування Санкт-Петербурга. Тут розміщені підприємства з випуску парових і гідравлічних турбін (металічний завод) і турбогенераторів (“Електросила”). Метал для цих підприємств поставляють місцеві заводи малої металургії, а також Череповецький металургійний комбінат. Новий центр енергетичного машинобудування виник на Північному Кавказі у Волгодонську. Тут побудовано завод “Атоммаш”, що спеціалізується на випуску атомних реакторів.

— Європейський регіон, який включає Україну,  виробляє 34-36%  (Євросоюз 34-36%) продукції світового енергетичного машинобудування. Це переважно обладнання для атомних та гідроелектростанцій. Масштабними виробниками в цій галузі є Великобританія (“Метро Виккерс”), Німеччина (“Сіменс”), Нідерланди (“Філіпс”), Швейцарія (“Браун-Бовери”).

Виробництво електроенергії у світі зростає дуже швидко. Якщо у 1927 р. було вироблено 450 млрд. кВт^.год, у 1950 — 989 і у 1970 — 5000, то вже у 1993 — 11 112 млрд. кВт^.год. Це пов’язано, в першу чергу, зі зростаючим попитом на електроенергію як із боку населення, так і економіки у цілому. Зараз вона добре розвинена в США, Японії, Німеччині, Великобританії Франції. Воєнно-промислова енергетика розвинута в США, Росії, в меншій мірі в країнах Європи та Японії. Високий рівень побутової електроніки в останні роки в Східній і Південно-Східній Азії: Сінгапурі, Республіці Кореї, Малайзії, Тайвані. Західноєвропейська електронна промисловість з важкістю витримує конкуренцію з цими країнами.

Розділ 3  Характеристика сучасного стану машинобудування в Україні

1.  Структурні особливості машинобудівних районів

Багатогалузевий машинобудівний комплекс - потужний сектор промисловості  України, який об'єднує 11267 підприємств, з яких 146 - великих, 1834 - середніх та 9287 - малих з виробництва різноманітних машин і устаткування, приладів і апаратури, різних видів транспортних засобів тощо. Частка галузі в загальному обсязі продукції (робіт, послуг) промисловості становить 13,4 %, у валовій доданій вартості промисловості - 15,6 %. У машинобудуванні зосереджено понад 15 % вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22 % кількості найманих працівників. До складу машинобудівного комплексу України входять три великі групи галузей: машинобудування ( 16 комплексних інтегрованих галузей, 90 галузей і підгалузей), промисловість металевих конструкцій і виробів (14 галузей і окремих виробництв), ремонт машин і устаткування (16 галузей). [1] На території України сформувалися машинобудівні вузли і райони. З-поміж найбільших вузлів виділяються такі: Харківський, Київський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Львівський, Луганський, Краматорський. Та чимало інших. Машинобудівні райони охоплюють значні за площею території. Їх окреслюють у межах декількох адміністративних областей, що мають територіальну спільність і характеризуються комплексністю розвитку машинобудування. Виділяють такі машинобудівні райони: Північно-Східний (Харківський), до якого належать Харківська, Полтавська, Сумська області; Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області) Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська області); Східний (Донецька, Луганська області); Західний (Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська області), Подільський (Волинська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області); Південний (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим).

Таблиця 3.1.

Обсяг реалізованої продукції в Україні за основними видами промислової діяльності в машинобудуванні за січень-березень 2009 року