Проблеми працевлаштування молоді в Україні

 

              

           Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

- Кодекс законів про працю України.

- Закон України “Про зайнятість населення”.

- Закон України “Про охорону праці”.

- Закон України “Про колективні договори і угоди”.

- Закон України “Про оплату праці”.

- Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

           Законодавство  про  зайнятість  поширюється  на  постійно проживаючих в  Україні  іноземних  громадян  і  осіб  без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством  України.При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством:: “Якщо міжнародним договором або  міжнародною  угодою,  в  яких бере  участь  Україна,  встановлено  інші правила,  ніж ті,  що їх  містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного  договору  або міжнародної угоди.”

          Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення  потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів  України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні  та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

         Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю,  що  включає  можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується. При цьому держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами права на працю, гарантує рівні можливості  у  виборі  професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою  працею  військова  або  альтернативна (невійськова) служба, а також  робота  чи  служба,  яка  виконується  особою  за вироком чи іншим рішенням  суду  або  відповідно  до  законів  про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові  умови  праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на  небезпечних  для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист  від  незаконного  звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю  захищається законом [13].

         Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.

          Цей Закон визначає правові,  економічні  та організаційні основи зайнятості населення України і його  захисту від безробіття, а також  соціальні  гарантії  з  боку  держави  в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість  -  це  діяльність  громадян, пов’язана із задоволенням  особистих  та  суспільних  потреб  і  така,  що,  як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

  На відміну від зайнятого населення Закон визначає протилежну групу – безробітних, як працездатних громадян працездатного віку,  які через  відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і  зареєстровані  у  державній службі  зайнятості  як  такі,  що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення  про  надання громадянам статусу  безробітних  приймається  державною  службою зайнятості  за  їх  особистими  заявами  з  восьмого дня після реєстрації  у центрі зайнятості за місцем проживання як таких,  що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ  “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку  громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”.

   Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи.

   Згідно статті 5 Закону України “Про зайнятість населення”, держава  забезпечує надання  додаткових  гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, деяким категоріям населення які потребують  соціального  захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям,  які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді,  яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх  школах,  професійно-технічних  закладах  освіти, звільнилася зі строкової військової  або  альтернативної (невійськової)  служби і якій надається перше робоче місце,  дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків,  а також особам, яким  виповнилося  п’ятнадцять  років  і  які  за згодою одного із батьків або особи,  яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам  по  досягненні  58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання  або примусового лікування.

Для  працевлаштування  зазначених категорій  громадян  місцеві  державні  адміністрації, виконавчі органи  відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах  і  організаціях,  незалежно  від  форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць  за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ  і  організацій  у розмірі,  що  перевищує встановлену  квоту,  місцеві  державні  адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У разі відмови у  прийомі  на  роботу  громадян  із  числа зазначених категорій,  у межах установленої броні  з  підприємств,  установ  і  організацій  державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного  мінімуму  доходів  громадян.    Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися  для  фінансування витрат  підприємств,  установ і організацій,  які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту [12]. 

 

 

 

2. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

 

       2.1. Проблеми працевлаштування молоді в Україні

 

         Серед соціальних проблем молоді в Україні однією з найважливіших є проблема її недостатньої зайнятості, яка обумовлена низкою причин: невідповідністю між попитом і пропозицією праці, низькою адаптованістю молоді на ринку праці, відсутністю досвіду роботи, підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці.

Основним показником, що характеризує зайнятість на ринку праці, є рівень зайнятості, який визначається як відношення (у відсотках) кількості зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

У таблиці 2.1 проаналізовано динаміку названого показника за віковими групами населення за 2010-2012 роки.

Таблиця 2.1

Рівень зайнятості населення за віковими групами, %[16]

Групи населення	Роки			Зміни (2012-2010), +,-
	2010	2011	2012
Все населення	58,7	59,3	57,7	-1,0
в т.ч. за віковими групами, років
15-24	36,6	37,3	34,5	-2,1
25-29	76,5	76,4	72,2	-4,3
30-39	80,8	81,5	77,8	-3,0
40-49	79,7	79,8	77,0	-2,7
50-59	60,3	61,0	59,5	-0,8
60-70	21,6	21,8	23,8	+2,2

 

З наведеної таблиці видно, що серед молодих людей віком 25-29 років зайнятих у 2012 році налічувалось 72,2 %, тоді як серед осіб 40-49 років цей показник досягає значення 77,0 %.

Рівень зайнятості за всіма віковими групами за три останні роки має тенденцію до зниження, але найбільше ця тенденція проявляється у віковій групі 25-29 років. Якщо у 2010 році рівень зайнятості даної групи становив 76,5%, то в 2012 році він зменшився на 4,3 відсоткових пунктів і дорівнював 72,2 %.

Аналіз рівня безробіття молоді проаналізуємо за даними таблиці 2.2

Найвищий рівень безробіття у 2012 році спостерігався у вікових групах 15-24 та 25-29 років, він дорівнював, відповідно, 17,8 % та 10,4 % при середньому рівні безробіття всього населення 8,8 %

Таблиця 2.2

Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за віковими групами, %[16]

Групи населення	Роки			Зміни (2012-2010), +,-
	2010	2011	2012
Все населення	6,4	6,4	8,8		+2,4
в т.ч. за віковими групами, років
15-24	12,5	13,3	17,8		+5,3
25-29	6,9	7,0	10,4		+3,5
30-39	5,8	5,3	8,2		+2,4
40-49	5,7	6,1	8,0		+2,3
50-59	4,7	4,0	5,8		+1,1
60-70	0,0	0,0	0,1		-

 

Українська держава постійно здійснює активний соціальний захист молоді на ринку праці. Найбільш неконкурентоспроможними на ринку праці є такі категорії молоді:

- молодь, яка закінчила або припинила  навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах;

- вивільнені із строкової або  альтернативної військової служби;

- особи, яким надається перше  робоче місце;

- діти-сироти, які залишились без  піклування батьків;

- особи, яким виповнилось п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть прийматися на роботу.

Згідно Закону України «Про зайнятість» ці категорії громадян віднесені до таких, що не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують соціального захисту. Для працевлаштування такої молоді статтею 5 даного закону передбачено встановлення квоти робочих місць для підприємств, установ і організацій із чисельністю працюючих понад 20 осіб, незалежно від форм власності, для бронювання ними до 5 % загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості [9].

До 2005 року до цього переліку не включалась молодь, що закінчила навчання у вищих навчальних закладах. Хоча ні для кого не є секретом те, що роботодавці не завжди хочуть брати на роботу випускників, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. Крім того, на підприємствах бронювалось 5 % робочих місць лише за робітничими професіями. В 2005 році Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення працевлаштування молоді» були внесені зміни, спрямовані на покращення зайнятості випускників вищих навчальних закладів. Проте, ситуація із працевлаштуванням випускників шкіл та вищих навчальних закладів після цього законовведення суттєво не поліпшилась.

          У 2011 році  в загальній чисельності безробітних  не працевлаштовані після закінчення  загальноосвітніх та вищих навчальних  закладів I-IV рівнів акредитації  становили 18,3 %, що аналогічно значенню  цього показника у 2000 році. Незначне  його зменшення (на 4,2 відсоткових пунктів) спостерігається у 2012 році.

Недостатня кількість робочих місць та несприятливі умови для розвитку підприємництва приводять до збільшення чисельності молодих людей, що реалізують власну економічну активність в тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30 %, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому [3]. Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської продукції та промислових товарів, випадкові заробітки у приватних осіб.

Невисока зайнятість на вітчизняному ринку праці призводить також до збільшення числа трудових мігрантів серед молоді. За результатами загальнонаціонального вибіркового обстеження населення з питань трудової міграції, кількість громадян, які впродовж останніх трьох з половиною років (з початку 2008 року до 1 червня 2011 року) хоча б один раз виїздили за кордон з метою працевлаштування, склала 1476,1 млн. осіб. Трудових мігрантів віком 15-34 років налічувалось в цій сукупності 667,2 тис. осіб, або 45,2 % [10, с. 29].