Проблеми працевлаштування молоді в Україні

55,0 % опитаних мігрантів віком 15-34 років основною причиною працевлаштування за кордоном назвали низький рівень заробітної плати в Україні, а 42,0 % з них повідомили, що виїхали за кордон тому, що в нашій країні немає підходящої роботи або відсутня можливість працевлаштування.

Слід звернути увагу на те, що серед українських заробітчан, які на момент опитування працювали за кордоном, 133,3 тис. осіб (або 17,0 %) не мали бажання або можливості повернутися в Україну, з них більше половини (55,9 %) складала молодь віком від 15 до 34 років [10, с. 29]. Це означає, що наша країна може втратити значну частину трудового та інтелектуального потенціалу, що особливо небезпечно в умовах демографічної кризи.

Тому важливою складовою політики держави в цій сфері повинно стати стимулювання повернення заробітчан на батьківщину. Для цього потрібно розробляти і втілювати в життя програми створення нових робочих місць та розвитку малого бізнесу, особливо в тих регіонах, де мають місце інтенсивні трудові міграції за кордон.

В Україні 20. 12. 2006 р. відбулося парламентське слухання «Про становище молоді в Україні», на якому відзначалось, що загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової і нормативної бази, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу, трудових ресурсів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім'ї, здоров'ї, фізичному і духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в суспільстві[18].

Однією із рекомендацій таких парламентських слухань було створення мережі молодіжних центрів праці. З метою сприяння вирішенню питань працевлаштування молоді та на виконання рекомендацій учасників парламентських слухань було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці ” від 24 січня 2001 року № 40.

Згідно Типового положення молодіжний центр праці - це спеціалізована державна установа, яка діє на госпрозрахунковій основі. Центр утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі держадміністраціями при їх структурних підрозділах, що займаються реалізацією державної молодіжної політики [21].

На сьогоднішній день в регіонах країни забезпечено діяльність 100 молодіжних центрів праці, з них 19 обласних, 22 районних, 14 міських та 45 студентських секторів працевлаштування у вищих навчальних закладах.

Основними завданнями молодіжних центрів праці є наступні:

- забезпечення прав та інтересів  молодих громадян на ринку  праці;

- сприяння працевлаштуванню, підготовці, перепідготовці та підвищенню  кваліфікації молоді;

- організація зайнятості молоді у позанавчальний час;

- залучення молоді до підприємницької  діяльності, створення відповідних  умов функціонування та ефективного  розвитку молодіжного підприємництва;

- надання молоді послуг, пов'язаних  з профорієнтацією та підготовкою  до роботи за новою професією;

- вивчення та поширення передового  вітчизняного та міжнародного  досвіду з питань забезпечення  зайнятості та професійної підготовки  молоді;

- співпраця з відповідними міжнародними  організаціями.

Проте, на жаль, більшість рекомендацій парламентських слухань та навіть окремих розділів програмних документів уряду, що стосуються становища молоді в Україні, не втілюються в життя, ефективного державного механізму підтримки молоді до цього часу не сформовано. Можна погодитись із Є.І.Бородіним, який, досліджуючи розвиток державної молодіжної політики, прийшов до висновку, що різні програми та комплексні заходи у сфері підтримки молоді, які затверджувалися різними урядами та парламентами, «опікувалися одними й тими самими питаннями нової генерації. Проте створювалася ситуація, коли всі ставили майже однакові завдання, забуваючи аналізувати причини їх невиконання» [2].

       2.2. Державне регулювання зайнятості молоді

       Державне нормативне регулювання молодіжного сегменту ринку праці все ще залишається надто складним, не завжди відповідає реаліям сучасного життя, потребує внесення певних коректив та змін. Величезний нормативно-правовий масив молодіжної сфери не до кінця систематизований, потребує певного вдосконалення та більш уважного ставлення до його формування.        Так, поки що не розглянута значна кількість питань правового, економічного, організаційного, соціального характеру, які виникають при формуванні та функціонуванні механізму регіонального ринку праці.

       Зазначена проблема є предметом уваги дослідницьких структур, що аналізують проблеми інтеграції молодих людей у сучасні економічні відносини, розглядають практику державної підтримки економічної активності молоді [14]. Прикладом комплексного підходу неурядових організацій до вирішення питань реалізації прав та інтересів молоді на ринку праці слугує проект Молодіжної доктрини України. Доктрина складається з Концепції державної молодіжної політики, Основних напрямів державної молодіжної політики на 2005-2015 роки, Комплексних заходів щодо її реалізації, в яких пропонуються основні етапи й принципи вирішення молодіжних проблем, конкретні заходи щодо вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази забезпечення молодіжної політики [11,с.34].

       Законодавчо закріплені зобов'язання держави щодо надання працездатній молоді першого робочого місця на термін не менше двох років, що закріплено в ст. 197 Кодексу законів про працю та ст. 7 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" [8]. Дія цих норм поширюється передусім на молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершила професійну підготовку й перепідготовку, а також звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби.

       Для правового забезпечення практичної реалізації державної молодіжної політики проведено значну роботу із створення законодавчо-нормативної бази. Підвалини державної молодіжної політики в незалежній Україні були закладені Декларацією "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (15 грудня 1992 р.) і Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (5 лютого 1993 р.)[22].

       Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" визначила місце державної молодіжної політики в діяльності держави, головні її завдання та принципи здійснення. Було названо вік громадян України, на яких поширюється державна молодіжна політика: спочатку він обмежувався 15-28 роками, а в 1999 р. Верховна Рада України зменшила нижній поріг, визначивши його 14 роками.

      Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" врегульовано питання щодо забезпечення зайнятості молоді, створення в Україні молодіжних центрів праці, молодіжних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів для реалізації програм підготовки молоді до підприємницької діяльності, сприяння працевлаштуванню, надання інформаційних та консультативних послуг. Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати пільгову плату за реєстрацію підприємств, створених молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями, реалізовувати програми підготовки та перепідготовки молоді, яка займається підприємництвом, у тому числі за кордоном [8].

       Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" закріпив, що "держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менший двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах..." [8]. Це стосується передусім молоді, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах, закінчила професійну підготовку і перепідготовку, а також звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Дія цієї статті поширюється лише на осіб, підготовка яких здійснюється за державним замовленням. Окрім цього, законодавством не передбачена відповідальність за можливість відсутності робочих місць на підприємстві, на яке відправляється молодий спеціаліст.

         Таким чином, його право – заперечити таке рішення у випадку відмови у прийомі на роботу у зв'язку з відсутністю робочих місць на підприємстві, куди його направляють.

         Отже, держава гарантує молоді право на працю, але через відсутність достатнього практичного досвіду, соціально-правових та професійних знань, а часом моральної непідготовленості до конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю молодим громадянам досить складно.

         Отже, законодавством недостатньо визначена відповідальність роботодавців за відмову в працевлаштуванні молодих громадян; відсутні нормативні документи про економічне стимулювання роботодавців, які створюють робочі місця для відповідних категорій молоді понад встановлену квоту. Потрібний досконалий механізм регулювання зайнятості різних категорій молоді, який враховував би фінансово-соціально-економічні можливості держави, регіону та підприємства.

          2.3. Аналіз зарубіжного досвіду в галузі молодіжної політики зайнятості

         Зміна суспільного життя у процесі ринкових перетворень в Україні супроводжується складними і суперечливими явищами, тривалими та гострими проблемами в економічній та соціальній сферах.

         Глибока і затяжна економічна криза зумовила спад виробництва, що привело до вивільнення значної кількості робочої сили у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Нестача вільних коштів і незначні іноземні інвестиції не дозволяють створити достатню кількість нових робочих місць, що породило таке явище, як масове безробіття наших співвітчизників. Проблема зайнятості набула в Україні гострого характеру й уже стала вельми відчутним чинником, що впливає як на економічне, так і на політичне життя країни, замовивши різке зубожіння нашого населення.

         Сучасна політика зайнятості включає систему заходів, спрямованих на регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів: створення системи профнавчання та працевлаштування, збір і поширення інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту заробітної прати разом із створенням умов для активації політики інвестування та зростання зайнятості, зниження віку виходу на пенсію та збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді трудової активності.

         У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни певне місце займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання ринку праці було створено низку установ, функції яких досить схожі. Крім традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті професій, підвищення кваліфікації і перепідготовці безробітних.

         У більшості країн профнавчання найчастіше ведеться на базі різних навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина, США і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв'язки між службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть звернутися як безробітні особи, так і працюючі.

        В Україні доцільно було би запровадити навчання пошуку роботи. Адже дослідження, проведені в США, підтвердили, що воно є дуже результативним у плані скорочення тривалості безробіття.

Існують такі моделі державної молодіжної політики: шведська, японська, американська і німецька моделі.

       Шведська модель державної молодіжної політики базується на державному контролі за відносинами суспільства та молоді. Ця політика містить правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, основні аспекти закріплені у законах. Одна з форм цього механізму полягає у створенні мережі державних спеціалізованих закладів, а також у фінансовій підтримці відповідних молодіжних організацій [20, с.58].Шведська модель заснована на концепції «солідарності» і «соціального громадянства» за активної соціально-економічної ролі держави, розширеної системи соціальних гарантій і високого рівня оподаткування. Відрізняється від інших моделей прагненням до повної зайнятості через системи перепідготовки, громадських робіт і молодіжної практики. Згідно з молодіжною практикою, молодь, яка не знайшла роботу, забезпечується робочими місцями, витрати на які роботодавцям компенсує держава. Шведська модель «повної зайнятості» орієнтована на рівень безробіття не більше 3%.

       На відкриття власного бізнесу надаються субсидії за умови розробки конкурентоспроможного бізнес-плану [1, с.24]. Сприяння зайнятості молоді забезпечується за рахунок розвитку програм сприяння розвитку малого та середнього бізнесу шляхом включення відповідних сум фінансової допомоги в програми зайнятості. У Швеції з 1984р. діяла програма надання підприємцям спеціальних субсидій на заробітну плату працевлаштовані молоді та безробітним. Термін субсидій не перевищував 6 місяців, а їх розмір дорівнював 50% витрат на заробітну плату даній категорії працівників. В 1986р. в програму було введено певну диференціацію: для молоді термін субсидій становив до 4 місяців; для осіб старше 24 років і тих, що не мали роботи тривалий час – до 6 місяців; для решти категорій безробітних – до 3 місяців.