Проблеми працевлаштування молоді в Україні

        Японська модель заснована на «довічному наймі» в великих корпораціях, безперервному навчанні та оплаті праці залежно від стажу роботи. До вибору місця роботи випускники вишів підходять відповідально, тому що компанія може стати для них роботодавцем на довгий період часу. Тільки у великих компанії існують гарантії «довічного найму». Даній системі притаманний елемент сутність якого полягає у тому, що кожен рік наприкінці зими з числа майбутніх випускників коледжів відбираються потенційні працівники (більшість з них – юнаки), які у разі проходження піврічного випробувального терміну приєднуються до компанії. Їх звільнять рідко, лише за грубе порушення етики. Японська система поєднує інтереси працівників і роботодавців у рамках компанії, це максимально мобілізує потенціал найманих працівників на досягнення найвищих виробничих показників.

       Американській моделі характерні признаки вільного підприємництва, відсутності довгострокового планування, застосування пільгового кредитування малого бізнесу, диференційованої податковою політикою, розвитком освіти, культури, високою мобільністю робочої сили. Компаніям з американською системою характерні елементи: особисті досягнення людей, вміння молодих людей діяти самостійно, проявляти ініціативу і приймати рішення на всіх рівнях своєї кар'єри. Головною особливістю такої системи є вузька спеціалізація, система інформаційного та інфраструктурного забезпечення. Ефективність системи інформаційного забезпечення полягає в скороченні термінів на пошук роботи, мобільності робочої сили як у професійному, так і в територіальному аспекті [4, с.57].

       В США діють пільги стосовно оподаткування прибутку: база оподаткування зменшується на суму коштів, які спрямовуються підприємцями на створення спеціалізованих робочих місць, навчання найманих працівників професіям або підвищення кваліфікації. В 70-х роках ХХ ст. в країні було прийнято Закон «Про інвестиції в трудові ресурси», відповідно до якого підприємства, що здійснюють професійну підготовку окремих неконкурентоспроможних категорій громадян (молоді без освіти або з низьким освітнім рівнем, самотніх жінок із дітьми, осіб предпенсійного віку тощо та ін.) можуть отримати знижку щодо податку на прибуток у розмірі 7-10% (на розсуд штату). Закон також стимулює працевлаштування зазначених категорій, у т. ч. молоді. Якщо підприємство після професійного навчання приймає таку особу на роботу, то впродовж наступних двох років воно має право на податкову пільгу в розмірі 4,5 тис. дол. на рік в розрахунку на одного прийнятого. Суми, що спрямовуються підприємствами на професійну освіту молоді, повністю звільняються від оподаткування.

       Німецька модель, характеризується поєднанням пасивної та активної політики зайнятості, створенням умов для сталого розвитку всіх суб'єктів господарювання при активному державному впливі, що нівелює протиріччя між суб'єктами господарювання та найманими працівниками. Стосовно забезпечення зайнятості молоді, у ФРН за кожного прийнятого на роботу некваліфікованого працівника підприємству виплачується одноразова дотація, а за кожного додатково прийнятого молодого працівника у віці 16-26 років надаються податкові пільги. Здійснюється пряме фінансування фірм, які проводять професійну підготовку молоді. Контракт, який укладається молодим працівником з фірмою з метою отримання професійної освіти, передбачає надання йому можливості навчання на базі фірми за допомогою її працівників, а він, в свою чергу, зобов’язується отримати освіту і здійснити пов'язані з цим видатки, які компенсуються працівникові Федеральним відомством з праці [5, с.58].

       Європейський союз надає приоритетне значення зайнятості. Частка безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності Європейського союзу.

       Однією із структурних проблем ринку праці Європейського союзу залишається нерівномірність рівня безробіття серед окремих вікових груп, насамперед, масове - серед молоді. Саме тому приоритетним напрямком державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у Німеччині.

        Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах свідчить про дієвість і різноманітність підходів до застосування обов'язкового державного страхування. Їх слід було б використовувати при сучасному порядку виплати допомог у разі безробіття в Україні.

        Заслуговує також на увагу передбачена законодавством низки країн практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права на її отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або відмова від запропонованої роботи, яка відповідає фаху та кваліфікації безробітного).

        Накопичений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових умов, життєвих шансів для кожного) [17; с. 52-68].

         Отже, вивчення світового досвіду в галузі функціонування ринку праці, його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем безробіття має важливе значення для визначення політики зайнятості на ринку праці України.

         Одним із шляхів вирішення проблем безробіття, які гостро стоять і перед Україною, є, на мою думку, той, яким іде Німеччина. Використання позитивного досвіду Німеччини у скороченні безробіття через створення нових робочих місць дасть подвійний ефект як в економічному, так і в соціальному розвитку. По-перше, будуть створюватися нові конкурентні продукти і, по-друге, знизиться рівень безробіття та соціальна напруга в Україні.

         Україна не повинна сліпо копіювати досвід економічно розвинених країн з системою їх соціального захисту та соціальної політики. Наш уряд і Верховна Рада повинні опрацювати власні пріоритети та засоби їх досягнення. Проте не можна і нехтувати світовим досвідом, треба його аналізувати, виходячи з власних потреб.

 

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ЗАЙНЯТІСТЬ МОЛОДІ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

          3.1. Перспективні напрямки в області політики зайнятості молоді

 

Проблема переходу від навчання до професійної освіти та до праці є ключовою для молоді, як соціальної групи. Отримання професійної кваліфікації і робочого місця разом із створенням своєї сім'ї є найважливішими соціальними функціями, що реалізовуються у молодому віці.

З моменту свого офіційного виникнення, після прийняття „Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (1992 р.) та Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993 р), державна молодіжна політика в нашій країні одним із своїх пріоритетних напрямів визначила забезпечення зайнятості і гарантій професійної підготовки і працевлаштування молоді [6, c.9].

Політика працевлаштування та зайнятості молоді здійснюється державою через розвиток інфраструктури, що передбачає створення та підтримку спеціалізованих організацій, які здійснюють діяльність щодо зайнятості молоді, її професійної орієнтації, професійної підготовки та перепідготовки. А саме: центри тимчасової сезонної зайнятості, молодіжні біржі праці, бізнес-інкубатори для молоді, студентські трудові загони, молодіжні об’єднання та центри праці тощо.

У розділі 3 Доктрини молодіжної політики України визначено наступні шляхи сприяння зайнятості та працевлаштуванню молоді:

• створення системи аналізу та прогнозу щодо попиту на професії на ринках праці та адекватного реагування системи освіти та працевлаштування;
• збереження гарантії першого робочого місця, адаптація та підвищення конкурентноздатності молоді на ринку праці, розширення можливостей здобуття професійної освіти;
• розробка та імплементація заходів з квотування робочих місць для молоді;
• сприяння адаптації молоді у трудових колективах;
• сприяння соціальному партнерству між владою та бізнесом для забезпечення зайнятості молоді;
• організація молодіжних практик на робочих місцях для молоді, що навчається;
• здійснення довгострокових програм щодо забезпечення зайнятості випускників професійних освітніх установ, підтримка їх стабільності, повноцінної трудової діяльності;
• реалізація спеціальних програм працевлаштування вразливих груп молоді, що потребують соціального захисту та мають труднощі в пошуку роботи;
• сприяння самозайнятості молоді;
• формування державних механізмів підтримки молодіжного підприємництва;
• реалізація заходів матеріально-технічної та фінансової підтримки діяльності молодіжних навчальних підприємств, навчально-ділових центрів, комерційних організацій;
• підтримки молодіжних неурядових організацій в реалізації бізнес-ідей та молодіжного підприємництва через стимулювання їхніх ініціатив;
• створення системи заохочень та преференцій для молоді, що має значні професійні досягнення.

У нормативно-правових документах, які регламентують державну молодіжну політику, забезпечення гарантій у сфері праці і зайнятості молоді описане детальніше [23, c.39].

Воно включає забезпечення умов для досягнення економічної самостійності і реалізації права молодих людей на працю. Як основні напрями в області державної молодіжної політики в даних документах вказані:

• урахування специфіки молодіжної робочої сили при здійсненні державної молодіжної політики, зокрема інтересів найменше захищених груп молоді при визначенні заходів соціальної підтримки в період тимчасової незайнятості;
• використання економічних стимулів, зокрема податкових пільг, що підвищують зацікавленість підприємств в наданні послуг з працевлаштування і прийомі на роботу молоді, професійному навчанні, підвищенні кваліфікації і перепідготовці молодих працівників;
• встановленні квот для прийому на роботу молоді з числа соціально незахищених категорій і закріплення відповідальності працедавців при невиконанні зобов'язань по квотуванню;
• здійснення заходів, що полегшують перехід від навчання до праці, зокрема шляхом створення спеціалізованих служб зайнятості, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, організації суспільних робіт [15, с.66].

Механізми реалізації цих положень полягають в розробці і реалізації цільових програм на основі доповідей про положення молоді, в яких повинен міститися аналіз стану життєвих умов і соціальних проблем молоді, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб, а також аналіз ефективності молодіжної політики, пропозиції щодо необхідності змін соціальних стандартів і нормативів.

Нині в Україні діє Державна цільова соціальна програма «Молодь України (2009-2015роки)», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 р.N 41, та реалізовується низка загальнодержавних програм, положення яких спрямовані на вирішення соціальних проблем молоді, сприяння її соціальному розвитку.

Метою Програми «Молодь України» є створення системи всебічної підтримки громадянської активності молоді, спрямованої на самовизначення і самореалізацію, формування необхідних для цього правових, гуманітарних та економічних передумов, надання соціальних гарантій.

Основними завданнями Програми є:

          - створення умов для інтелектуального самовдосконалення молоді, творчого розвитку особистості;

          - утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей;

         - пропаганда та формування здорового способу життя;

         - створення сприятливого середовища для забезпечення зайнятості молоді;

         - надання підтримки молодіжним та дитячим громадським організаціям;

        - інтеграція українських молодіжних організацій до відповідних європейських і світових організацій.

          Виконання Програми дасть змогу:

          - підвищити рівень економічної активності молоді, збільшити кількість молодих підприємців, підвищити конкурентноздатність молоді на ринку праці;

         - підвищити рівень громадської активності, толерантності, моральності підростаючою покоління, зміцнити патріотичні настрої у свідомості молодих людей;

        - підвищити загальний рівень правової культури молоді, поваги до прав і свобод людини, формування відповідальності за власне життя і життя країни;

        - забезпечити чітку координацію зусиль органів державної влади та громадських організацій, об'єднань молоді у сфері реалізації державної молодіжної політики;

       - удосконалити механізми ефективного партнерства та взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування з громадськими організаціями, об'єднаннями молоді, молодіжними представницькими та консультативно-дорадчими органами у формуванні й реалізації державної політики;

       - створити мережу державних соціальних закладів для реабілітації молоді з метою зменшення негативних проявів у суспільстві;

      - збільшити чисельність позашкільних навчальних закладів, соціокультурних, спортивних, дозвіллевих та інших закладів і установ, що мають на меті забезпечення виховання та проведення змістовного дозвілля молоді, об'єктів інфраструктури сприяння зайнятості молоді та підтримки молодіжного підприємництва та чисельність охопленої ними молоді;

      - збільшити показники представництва молоді в органах державної влади та у консультативно-дорадчих органах при органах державної влади та місцевого самоврядування усіх рівнів;

      - досягти збільшення чисельності молоді, залученої до діяльності дитячих та молодіжних громадських організацій, інших об'єднань молоді [7, c.25].

 

      3.2. Рекомендації щодо поліпшення форм і методів молодіжної кадрової політики

 

      Виходячи з досвіду розвинутих країн, слід зауважити, що існує дві основні групи заходів, які проводить держава з метою покращання ситуації на ринку праці. Це – заходи, спрямовані на подолання безробіття, та заходи, спрямовані на створення робочих місць.