Прогнозування стану ринку праці на короткострокову перспективу

У світлі цього визначення розвиток людини має  три компоненти:

1) добробут: розширення реальних свобод людини таким чином, щоб вона могла процвітати;

2) розширення прав і можливостей та агентність: можливість людини і груп діяти і отримувати цінні результати; 

3) справедливість: підвищення соціальної справедливості, забезпечення стійкості результатів у часі, поваги до прав людини та інших цілей суспільства [2, с. 22].

На відміну  від теорії людського капіталу, яка  доводить економічну доцільність удосконалення  людини саме як чинника виробництва, концепція людського розвитку виходить з первинної самоцінності розвитку людини, з того, що виробництво існує  заради розвитку людей, а не люди –  заради розвитку виробництва. Гуманітарна, філософська концепція людського  розвитку ґрунтується на соціально-економічних  показниках, а запропонований Програмою  розвитку ООН (ПРООН) індекс людського  розвитку визнаний у всьому світі  як інтегральний показник стану соціально-економічного розвитку країни, що відображає досконалість соціально-трудових відносин.

Мета  людського розвитку полягає в  забезпеченні належної якості життя  для всіх людей, він повинен охоплювати не лише викорінення бідності та всіх форм економічної та соціальної ізоляції, а й передбачати розвиток демократії з широкою участю громадян, а також  підтримувати соціальну й політичну  стабільність.

Сучасна концепція людського розвитку містить  такі аспекти: 

продуктивність – можливості підвищення продуктивності діяльності, участі у формуванні доходів, отримання матеріальної винагороди за працю;

рівність  – рівноправність можливостей щодо участі в економічному і політичному житті незалежно від статі, національності, класової приналежності, походження, місця проживання, рівня добробуту тощо;

розширення  можливостей – участь у процесі прийняття рішень і в інших процесах суспільного життя;

реалізація  базових можливостей – надання та реалізація певних прав у визначенні шляхів розвитку; 

справедливість – забезпечення рівних стартових можливостей отримання освіти, тривалого й здорового життя, що іноді вимагає нерівного розподілу ресурсів (наприклад, для забезпечення хворих та інвалідів); 

безпека – запобігання загрози злочинності, насильства, безробіття тощо.

Людський  розвиток розглядається і як процес розширення людського вибору, і як досягнутий рівень добробуту людей. Говорячи про розширення вибору, мають  на увазі, що фактично цей вибір стосується безмежного кола проблем, які впливають  на життя людей, і коло це історично  та територіально змінюється.

Особливості концепції людського розвитку полягають  у такому:

1) акцент  на активності людей як суб'єктів  процесу свого власного розвитку;

2) увага  приділяється не тільки реальним  або потенційним працівникам,  а й всім людям у цілому, включаючи непрацездатних і економічно  неактивних;

3) постійний  моніторинг та аналіз реалізації  можливостей людського розвитку;

4) підхід  до освіти як до важливої  складової загальної культури  людства, а не тільки як до  умови поліпшення продуктивних  здібностей людей;

5) визнання  високого значення невиробничої  активності жінок, підтримка рівноправності  жінок у суспільстві та підвищення  їх статусу;

6) надання  пріоритетів тим секторам, що  сприяють поліпшенню якості життя,  не впливаючи безпосередньо на  підвищення доходу;

7) підтримка  не тільки з боку економічних  і фінансових інститутів, але  і з боку неурядових, громадських  організацій, церкви, закладів культури  і т. п.

Напрямки  людського розвитку включають:

підвищення  ролі кожної окремої людини в суспільстві, розширення її можливостей самостійно визначати свою долю, тобто приймати рішення і відповідати за них;

забезпечення  соціальної справедливості кожної людини у розподілі доходів та оплаті праці залежно від її якості та інтенсивності, у доступі до освіти, охорони здоров'я, розподілу соціальних благ;

досягнення  ефективної зайнятості, яка б забезпечувала  працюючим не тільки відповідний  статус, але й добробут;

досягнення  екологічної безпеки навколишнього  середовища.

Таким чином, людський розвиток має поєднувати економічний  розвиток з гарантіями основних можливостей  для довгого та здорового життя, отримання освіти, забезпечення пристойного  рівня життя, користування політичними  та громадянськими свободами для  участі у житті громади. Особливого значення набуває реалізація прав людини, при цьому також важливо збереження здорового навколишнього середовища. Разом з тим, розширюючи діапазон вибору і сферу реалізації цих  прав, людський розвиток також повинен  передбачати більшу відповідальність при користуванні цими правами, прозору  систему підзвітності на всіх рівнях.

Пріоритети  людського розвитку протидіють нестримній погоні за виробництвом ВВП і споживанням, сприяють укоріненню поміркованого  ставлення до природи, збереженню та відновленню довкілля. Людський розвиток, який має за мету забезпечення гідного  життя для всіх людей, сприяє подоланню  бідності, а отже, подоланню нерівності, становленню і розвитку демократії, збереженню соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

Розширення  обсягів виробництва товарів  та послуг, а відповідно й рівня  економічного добробуту може сприяти  розширенню можливостей людини. Розмір валового національного продукту не може бути основним і єдиним показником рівня розвитку країни. Часто витрати  на освіту, зміцнення здоров’я та інші аспекти розвитку людей дають  більший економічний ефект, ніж  вкладення у фізичний капітал. Тому за логікою концепції людського  розвитку саме люди стають центром  теорії розвитку, оскільки вони є водночас і головною метою суспільного  розвитку, і найважливішим його чинником.

Як зазначає О. Грішнова, рівень доходу, досягнутий в країні на теперішній час, не гарантує економічного процвітання в майбутньому. Проте якщо отриманий дохід достатньою мірою інвестується у людський розвиток, то й економічні показники в майбутньому будуть значно кращими. Відмітна особливість концепції людського розвитку полягає в положенні, згідно з яким людям не потрібен безкінечно високий дохід для забезпечення гідного рівня життя. Вищий дохід у цілому сприяє розширенню вибору людини, але цей вплив зменшується мірою збільшення доходу [12, c. 82].

У розумінні людського розвитку економічні ресурси є лише засобом  прогресу (хоча й дуже важливим), в  той час як кінцева мета полягає  у використанні цих ресурсів у  сталий спосіб для гарантування найкращих  перспектив задоволення прагнень суспільства. Крім того, людський розвиток необхідно  також розглядати як процес, що дозволяє людям безперервно розширювати  свої здібності.

Ураховуючи, що мета людського розвитку полягає  у забезпеченні належної якості життя  для всіх людей, він повинен охоплювати не лише викорінення бідності та всіх форм економічної та соціальної ізоляції, а й передбачати розвиток демократії із широкою участю громадян, а також  підтримувати соціальну й політичну  стабільність. Отже, людський розвиток має включати не лише економічний  розвиток, а й гарантувати основні  можливості для довгого та здорового  життя, отримання освіти, забезпечення пристойного рівня життя, користування політичними та громадянськими свободами  для участі у житті громади. Особливого значення набуває реалізація прав людини, при цьому також важливо збереження здорового навколишнього середовища. Разом з тим, розширюючи діапазон вибору і сферу реалізації цих  прав, людський розвиток також повинен  передбачати більшу відповідальність при користуванні цими правами, прозору  систему підзвітності на всіх рівнях. Отже, ефективний людський розвиток веде до більш етичного суспільства.

Концептуальний  підхід до людського розвитку, розроблений  на основі наукових теорій групою експертів  ПРООН і вперше викладений у всесвітній Доповіді про розвиток людини за 1990 рік (ці доповіді відтоді стали щорічними), розглядає розвиток людського потенціалу як власне мету і критерій суспільного  прогресу. При цьому людський розвиток може розглядатися і як чинник зростання  продуктивності праці та національного  доходу, проте це зростання має  сенс лише у тому разі, коли воно справді  впливає на розширення можливостей  людей.

Концепція людського розвитку об’єднує вирішення  питань виробництва та розподілу  товарів і послуг з вирішенням питань формування та використання здібностей і можливостей людей, розглядаючи  розвиток людських здібностей як кінцеву  мету суспільного прогресу безвідносно  до впливу їх на виробництво доходу. Розвиток суспільства, з погляду  цієї концепції, означає постійне розширення можливостей для задоволення  не лише фізичних, а й духовних потреб людей.

Зростання значення проблем людського розвитку в сучасному світі обумовлено, перш за все, посиленням соціальної орієнтації економіки у розвинутих країнах  та загостренням проблем нерівномірності  розвитку населення як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються. Необхідність проведення економічних реформ з  орієнтацією на зростання добробуту  населення зумовило обрання концепції  сталого людського розвитку як основи подальшого розвитку українського суспільства.

Отже, людський розвиток характеризується як процес зростання людських можливостей  – людина має прожити довге  життя, не хворіти, бути освіченою, користуватися  політичними та економічними свободами, правами людини, суспільною повагою  до особистості. При цьому базисним принципом концепції людського  розвитку є не постійне надання злиденним  верствам й країнам гуманітарної допомоги, а стимулювання їхнього  розвитку, підвищення їхньої ролі в  суспільстві, розширення можливостей  вибору способу життя, можливостей  прийняття рішень стосовно своєї  долі, але одночасно й посилення відповідальності за прийняте рішення і його виконання.

Таким чином, реалізація принципів людського  розвитку дозволить країні забезпечити  потенціал сталого економічного зростання, побудованого на розширенні можливостей всіх членів суспільства, поширенні принципів демократії, реалізації та дотримання основних прав і свобод громадянина та особистості  тощо. При цьому особливої уваги, потребують питання аналізу та оцінки чинників людського розвитку в умовах формування постіндустріального суспільства, що є перспективним напрямком  для подальших наукових досліджень в цій сфері.

 

 

1.3. Світовий досвід регулювання  зайнятості

 

 

Сучасна інтеграція виробництва різних країн, зміни в міжнародному поділі праці, транснаціоналізація капіталу, з одного боку, зменшують результативність дій держави, а з іншого - вимагають міждержавного регулювання. Прикладом цього може служити створення єдиного європейського соціального простору. Міждержавному регулюванню, цілком можливо, будуть відповідати ті ж етапи розвитку, що й у рамках окремої держави. Сьогодні європейське міждержавне регулювання знаходиться на першому етапі розвитку і переходить до другого. У рамках Європейського Економічного Співтовариства у грудні 1989 року прийнята Хартія основних соціальних прав трудящих, в якій обговорені і питання, що стосуються ринку робочої сили. Проголошується вільне пересування в рамках ЄС і рівні умови для всіх працівників. Досягнута угода в зближенні встановлених у різних країнах тривалості робочого часу, режимів нічних робіт і «нетипових» форм зайнятості. Зафіксовано право на допомогу безробітним і непрацездатним[12, с.186-187]

Необхідно відзначити, що в даний час всі  економічно розвинені країни та їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. У цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, які враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. У загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм, що:

сприяють  зайнятості ;

підтримують доходи.

До першої групи належать:

1) програми  із субсидування найму на постійну  роботу в приватному секторі.  За цими програмами субсидії  виділяються або на стимулювання  зайнятості окремих груп працівників  (наприклад, молоді), або на збереження  робочих місць для працівників,  які підлягають звільненню;

2) програми  підтримки підприємств, які створюються  самими безробітними (програма самозайнятості). Така підтримка може надаватися на підставі допомоги по безробіттю (одноразова виплати суми, яка дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на підставі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, які надаються безкоштовно безробітним, що розпочинають свою справу;

3) програми  професійного навчання, перепідготовки  та підвищення кваліфікації безробітних;

4) програми  безпосереднього створення нових  робочих місць у державному  або комерційному секторі. Найчастіше  такі програми надають тимчасову  роботу як можливість для безробітного  адаптуватися в соціально-трудовій  сфері, отримати нові навички,  збагатити свій людський капітал  і мати більше шансів знайти  постійну роботу.

До групи  пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги у  зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників  тощо), а також ж програми дострокового виходу на пенсію.

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг щодо звільнення від виплат у соціальні фонди, компенсації виплат на професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників  і безпосередньо по зменшенню  податків на створення нових робочих  місць, розвиток персоналу. Одним з  найефективніших стимулюючих факторів для підприємств є пільги з  оподаткування прибутку. Вони найчастіше спрямовані на зменшення бази оподаткувань на суму коштів, витрачених на створення  робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад, для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників. Також існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або  особам передпенсійного віку у розмірі 50% коштів роботодавця на поставлені цілі роботодавцем протягом 3-6 місяців, що суттєво здешевлює для підприємств  використання такої робочої сили.