Продуктивність праці персоналу підприємства: вимірювання, чинники і резерви підвищення

Наведено в Таблиці 2 дані свідчать про те, що на підприємстві підвищилась продуктивність праці. Середній виробіток робітників зріс на 4,33 тис.грн. (5,4%) порівняно з 2006 та на 5,9 тис.грн. (7,5%) з 2005 роком. В розрахунку на одну годину у 2007 році виробіток одного робітника збільшився на 0,08 тис.грн. (29,6%) порівняно з 2006 та на 0,09 тис.грн. порівняно з 2005 роком. Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого. Проведений аналіз виявив зростання показника на 3,2 ти.грн. (5,3%) порівняно з 2006 та на 4,4 тис.грн. (7,4%) порівняно з 2005 роком.

Слід відзначити інтенсивне збільшення продуктивності праці, на що вказує незмінна середньо облікова чисельність  працюючих та незмінна тривалість робочого дня протягом трьох років. Помітне зниження відпрацьованих робочих днів та годин пояснюється аналізом неповного 2007 року.

Відомо, що трудомісткість є  оберненою величиною до виробітку, тобто вона обернено пропорційна  продуктивності праці. Згідно таблиці 2 порівняно з 2006 та 2005 роками всі  види трудомісткості зменшились на 23,06% та 24,87% відповідно, що в сумі становить:

·  технологічна трудомісткість –– на 5,16 тис. грн. порівняно з 2006 та на 5,7 тис. грн. порівняно з 2005 роком;

·  трудомісткість управління виробництвом –– на 1,72 тис. грн. порівняно з 2006 та на 1,9 тис. грн. порівняно з 2005 роком;

·  повна трудомісткість –– на 6,88 тис. Грн. .порівняно з 2006 та на 7,6 тис. грн. порівняно з 2005 роком.

Що в свою чергу підтверджує  зростання продуктивності праці. Зростання  продуктивності праці в торгівлі є одним з факторів підвищення конкурентоспроможності, зниження рівня  витрат, підвищення рентабельності господарської  діяльності, що призводить до зростання  обсягів товарообігу та прибутків  торговельного підприємства. ТОВ  “Гермес” зацікавлене в зростанні  продуктивності праці робітників, оскільки це дозволяє скорочувати витрати  живої праці (робочого часу) на одиницю  продукції підприємства, нарощувати обсяги товарообігу без зміни  чисельності працюючих. Найоптимальнішим варіантом підвищення продуктивності праці для ТОВ ВКФ “Гермес” є випередження темпів росту результатів  праці над темпами росту витрат.

Слід окремо зосередити увагу  на резервах підвищення продуктивності праці. Доцільним є використання поточних внутрівиробничих резервів, а саме:

1. Підвищення технічного рівня реалізації:

• автоматизація процесу завантаження-розвантаження іпереміщення товару на складі;

• оновлення існуючого устаткування.

2. Поліпшення організації праці:

• підвищення норм;
• зміна робочого періоду.

3. Структурні зміни в реалізації:

• зменшення трудомісткості;
• розширення і поглиблення асортименту за рахунок нових груп товарів.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на ТОВ “Гермес” розробили  програму управління продуктивністю праці, яка включає в себе наступні етапи:

1. вимірювання і оцінка  досягнутого рівня продуктивності  на підприємстві в цілому і  за окремими видами праці зокрема;

2. пошук і аналіз резервів  підвищення продуктивності на  основі інформації, одержаної в  ході вимірювання і оцінки;

3. розробка плану використання  резервів підвищення продуктивності  праці, який повинен включати  конкретні терміни і заходи  по їх реалізації, передбачати  фіксування витрат на ці заходи  й очікуваний економічний ефект  від їх впровадження, визначати  відповідних виконавців;

4. розробка систем мотивації  працівників до досягнення запланованого  рівня продуктивності;

5. контроль за реалізацією  заходів, передбачених планом  і всією програмою, і регулюванням  їх виконання;

6. вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Неухильне виконання цієї програми дозволить і далі нарощувати обсяги продуктивності праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 Зовнішні та  внутрішні чинники зростання  продуктивності праці.

 

3.1 Чинниковий метод прогнозування  рівня продуктивності персоналу  на підприємстві

Основна ціль планування продуктивності праці – пошук резервів зниження витрат на персонал.

Збільшення продуктивності праці  є головним фактором приросту обсягу продукції. Темп росту продуктивності праці на планований рік визначається відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного (чи очікуваному) у відсотках.

Розрахунок планованого зростання  продуктивності праці здійснюється на основі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень вироблення продукції. Як  міра впливу цих факторів на ріст продуктивності праці приймається відносна економія робочої сили.

При плануванні продуктивності праці  на підприємствах використовують два  методи.

Метод прямого розрахунку: розраховує можливе зменшення чисельності персоналу під впливом конкретних організаційних і технічних заходів, на основі розрахованої планової чисельності персоналу і планового випуску продукції вираховують рівень продуктивності праці і темп її зростання у порівнянні з  базовим періодом.

Метод планування за факторами: прогнозування продуктивності праці на плановий період здійснюється на основі розрахунку впливу факторів на його величину, передбачається чітка класифікація факторів.

Для визначення впливу того чи іншого фактора на зростання продуктивності праці розраховується економія робочої  сили по відношенню до чисельності  робітників, необхідної для виконання  заданого обсягу робіт при базисному  виробітку.

При плануванні зростання продуктивності заходи щодо вдосконалення управління та організації виробництва і  праці умовно поділяють на дві  групи:

• заходи в комплексі з технічним вдосконаленням виробництва;
• заходи спрямовані на забезпечення збільшення продуктивності праці без підвищення технічного рівня виробництва, а саме вдосконалення управління виробництвом, підвищення рівня спеціалізації,  скорочення втрат фонду робочого часу,  і втрат від браку продукції, зниження числа робітників, які не виконують встановлені норми.

Для обґрунтування плану зростання  продуктивності праці на підприємстві необхідно враховувати вплив  тих факторів, які залежать від  діяльності відповідного колективу, і  вилучити з розрахунків вплив  таких факторів як зміна природних  ресурсів, рівня спеціалізації, обсягу поставок по кооперації і т. ін.). Зростання  продуктивності праці за кожнім фактором окремо обчислюється як відношення економії робочої сили за цим фактором до розрахункової чисельності працівників  мінус загальна відносна економія робочої  сили.

Приріст продуктивності праці в  зв'язку з впливом кожного фактора  може бути обчислений виходячи з питомої  ваги даного фактора в загальному зростанні продуктивності праці.

Загальний приріст продуктивності праці може бути визначений шляхом підсумовування даних про зростання  продуктивності праці по усіх факторах в %.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Резерви підвищення  продуктивності праці в різних  галузях економіки

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві с пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних  заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження. Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Внутрівиробничі резерви зумовлені удосконалюванням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини й матеріалів, раціональним використанням устаткування.

Внутрівиробничі резерви містять у собі резерви зниження трудомісткості, поліпшення й використання робочого часу, резерви удосконалення структури кадрів, економії предметів праці і економії засобів праці.

Резерви підвищення продуктивності праці  класифікують таким чином:

1. Підвищення технічного рівня виробництва:

• механізація й автоматизація виробництва;
• упровадження нових видів устаткування технологічних процесів;
• підвищення якості сировини й матеріалів.

2. Поліпшення організації виробництва і праці:

• підвищення норм;
• зменшення кількості працівників, які не виконують норми;
• спрощення структури управління;
• механізація облікових та обчислювальних робіт;
• зміна робочого періоду.

3. Зміна зовнішніх, природних умов:

• зміна умов видобутку вугілля, нафти, руд, торфу;
• зміна вмісту корисних речовин.

4. Структурні зміни у виробництві:

• зміни частки окремих видів продукції;
• зміна трудомісткості виробничої програми;
• зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектних виробів;
• зміна частки нової продукції.

За часом використання резерви зростання продуктивності праці ділять на поточні й перспективні.

Поточні резерви можуть бути реалізовані в найближчому періоді і не потребують значних одноразових втрат. До них належать:

• краще використання устаткування;
• ліквідація або скорочення браку;
• застосування найбільш раціональних і ефективних систем оплати праці;
• удосконалювання організації праці на підприємстві і її нормування.

Перспективні  резерви підвищення продуктивності праці зазвичай потребують перебудови виробництва, упровадження нових технологій і т. д. Для цього необхідні додаткові капітальні вкладення і терміни здійснення робіт. Значення продуктивності праці визнається всіма країнами з розвинутою ринковою економікою. Низька продуктивність праці приводить до інфляції, повільних темпів зростання обсягів виробництва та безробіття.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються  програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати  на ці заходи й очікуваний економічний  ефект від їх упровадження, призначаються  відповідальні виконавці.

 

 

 

 

3.3 Шляхи використання  чинників і резервів підвищення  продуктивності праці в галузі  виробництва

Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для  конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати  програми управління продуктивністю.

Ці програми на підприємстві охоплюють  такі етапи:

1) вимірювання й оцінка досягнутого  рівня продуктивності по підприємству  в цілому і за окремими видами  праці зокрема;

2) пошук та аналіз резервів  підвищення продуктивності на  основі інформації, одержаної під  час вимірювання й оцінки;

3) розроблення плану використання  резервів підвищення продуктивності  праці, який повинен передбачати  конкретні терміни і заходи  щодо їх реалізації, фінансування  витрат на ці заходи й очікуваний  економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

4) розроблення систем мотивації  працівників до досягнення запланованого  рівня продуктивності;

5) контроль за реалізацією заходів,  передбачених планом і всією  програмою, і регулювання їх  виконання;

6) вимірювання й оцінка реального  впливу передбачуваних заходів  на зростання продуктивності  праці.

Отже, управління продуктивністю праці  на підприємстві — це фактично частина  загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і  регулювання. Ця робота ґрунтується  на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному  із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінювання досягнутого  рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці  зокрема — вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі — забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.