Розвиток торгівлі та державне регулювання споживчого ринку

Ряд цих та інших проблем, не залишили торгівлю поза увагою держави. Сучасний механізм регулювання економічної діяльності торгівлі можна представити як інтегровану систему форм, методів, засобів, за допомогою яких здійснюється вплив держави на об'єкти торгівлі. Оскільки в механізмі державного регулювання торгівлі присутній зворотний зв'язок, його можна розглядати як закриту систему взаємин економічних суб'єктів і об'єктів, що представляє сукупність елементів і зв'язків між ними. Суб'єктом державного регулювання торгівлі виступає держава, громадські організації, законодавчі органи. Об'єктом – економічні, організаційні й управлінські відносини в сфері торгівлі на рівні суб'єктів господарювання у вигляді торгових організацій.

Між суб'єктом і об'єктом існує прямий і зворотний зв'язок, регулювання якого можна представити у вигляді цілісної і функціонуючої системи. За допомогою прямого зв'язку здійснюється цілеспрямований вплив держави на об'єкт, своєю чергою, зворотний зв'язок, що виявляється в реструктуризації, модернізації раніше реалізованих технічних рішень підприємств, впливає на економіку країни. Наявність прямого і зворотного зв'язку становить систему механізму регулювання.[8, ст.48]

Отже, які методи державного регулювання торгівлі використовуються в Україні. Потрібно сказати, що існують прямі та непрямі методи регулювання торгівлі і економіки в цілому. Прямі методи державного регулювання безпосередньо впливають на діяльність суб’єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання обсягів та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін..

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, обов’язкові для виконання завдання макроекономічних планів і державних цільових програм, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т.д.[17, ст.21]

Таким чином, прямі методи державного регулювання торгівлі включають систему нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано регулюють торгівлю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №108 «Про порядок зайняття торгівельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення» затверджено порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення.

Згідно з пунктом 4 Порядку, торговельна  діяльність  в  Україні  регулюється  Законами України "Про підприємництво", "Про захист прав
споживачів", "Про підприємства в Україні", "Про споживчу кооперацію",  "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про лікарські засоби", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", іншими актами законодавства, а також цим Порядком і  правилами.

Так, наприклад закон України « Про зовнішньоекономічну діяльність»

передбачає систему заходів державного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно закону, «Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення    рівних   можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- розвивиток всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм  власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; 

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

     Держава та її органи не мають права безпосередньо  втручатися
в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.[3]

Згідно статті 9 цього закону Найвищим органом, що здійснює   державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України:

- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики
України відповідно до законів України;

- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;  координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

- приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених  законами України;

- проводить переговори і укладає міжурядові договори України
з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання     міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету  Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

Також в цьому законі описані повноваження інших органів виконавчої влади.

До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, монетарної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямів економічної політики держави.[17, ст.22]

Зокрема торгівлю можна регулювати фіскальними методами, так, наприклад, використовуючи податковий інструментарій. До податків, які регулюють торгівлю можна віднести такі: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, податок на доходи фізичних осіб і т.д. Таким чином, виробники споживчих товарів будуть зважувати свою діяльність відносно податкових ставок. Ці кошти, які будуть сплачувати виробники та споживачі  товарів будуть в певній мірі формувати державний бюджет країни, тобто держава зацікавлена у виконанні податкового регулювання торгівлі загалом.

Таким чином, ми розглянули основи державного регулювання торгівлі та показників споживчого ринку, визначили суб’єктів та об’єктів державного регулювання торгівлі, а також визначили роль та місце споживчих товарів у торгівлі загалом.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ КОН’ЮКТУРИ СПОЖИВЧОГО РИНКУ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГІВЛІ.

Останнє десятиріччя було надзвичайно вдалим для торгівлі, яка  перетворилася  в одну із галузей, що динамічно розвивається, і в якій процеси перетворень протікають найактивніше. Незважаючи на світову  економічну кризу та її наслідки, все більшої популярності набувають нові формати торговельних об’єктів, стрімкі темпи створення яких сприяли збільшенню кількості робочих місць, забезпеченню роботою вивільнених із інших сфер діяльності працівників. Обсяги та динамізм розвитку торговельної діяльності значною мірою визначаються ефективністю соціально-економічної політики держави. У цьому контексті актуальним завданням є створення цілісної багаторівневої ефективної системи правового регулювання торгівлі, особливо у сфері державної регламентації умов функціонування цього виду економічної діяльності. 

Законодавча база, яка регламентує відносини, пов’язані з торгівлею, досить різноманітна, адже торгівля охоплює широке коло правових відносин. Торгівлю не можна відділити від таких сфер господарювання, як оподаткування, митний контроль, захист прав споживачів, отримання різноманітних дозволів, оренда та інші операції з нерухомістю, реклама тощо. [7,  ст.32]. 

Переважну частину документів, які регулюють торговельну діяльність в Україні, становлять розпорядження, накази, листи різних органів виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України, різних міністерств, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва тощо. У загальному вигляді законодавчу базу, що регламентує сферу торгівлі, можна умовно поділити на дві групи – документи, які безпосередньо регулюють торгівлю, та документи,  які опосередковано стосуються цієї сфери діяльності. Слід відзначити, що дія  нормативних актів може розповсюджуватися на всю сферу відносин торгівлі, а може стосуватися окремого сегменту цих відносин.

Огляд нормативно-законодавчих актів, які регулюють торговельну діяльність в Україні, дозволяє їх групувати таким чином:

• захист прав споживачів і конкуренції у сфері торгівлі та ресторанного господарства;

• загальні засади функціонування підприємств сфери торгівлі, ресторанного  господарства  і  послуг ;

•  здійснення  торгівлі на  ринках ;

•  умови продажу продовольчих і непродовольчих товарів та їх окремих найменувань;

• спеціалізована торгівлю (автомобілями, лікеро-горілчаними та тютюновими виробами);

• питання щодо використання штрихового кодування товарів, засобів вимірювальної техніки та електронних контрольно-касових апаратів;

• питання щодо втрати товарів під час їх транспортування, зберігання та реалізації.[6, ст.13]

На сучасному етапі виокремлюють три головні системи побудови цивільного та торговельного (комерційного) права [21, ст.189]: франко-германська система (або дуалістична); цивільно-моністична; торгово-моністична. Перша система побудови цивільного та торговельного права поширена не лише у Франції та Німеччині, а й у багатьох країнах Західної Європи. До країн із дуалістичною системою побудови цивільного та торговельного права належать Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди та ін. Франко-германською ця система називається тому, що саме ці країни вплинули на схему побудови цивільного та торговельного права в інших країнах. Дуалізм такої системи побудови цивільного та торговельного права пояснюється тим, що в країні одночасно існують і діють цивільні й торговельні кодифіковані норми права. 

При цивільно-моністичній системі побудови цивільного та торговельного (комерційного) права в країні діє тільки цивільний кодекс і відсутній окремий торговельний кодекс. Цивільний кодекс частково регулює й торговельні відносини. Прикладом подібної системи побудови цивільного та торговельного (комерційного) права є такі країни Східної Європи, як Україна, Російська Федерація, Республіка Білорусь та ін. Слід зазначити, що в країнах ЄС намітилася тенденція включення до цивільного кодексу положень торговельного права як окремих розділів.

Суть торгово-моністичної системи побудови цивільного та торговельного права полягає в тому, що в країні діє тільки торговельний кодекс при відсутності цивільного. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки діє Єдиний Торговельний кодекс, він єдиний для всієї держави, а цивільний кодекс відсутній. Цивільні правовідносини в США регулюються на рівні штатів, у кожному з яких є своє цивільне законодавство, а торговельне законодавство єдине для всієї країни.[6, ст.13]

Господарський кодекс України, який встановлює основні принципи  побудови правових відносин у сфері торгівлі (купівлі-продажу), визначає господарсько-торговельну діяльність як діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямовану на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.[2,  ст.263].

Термін "торгівля" також тлумачиться в Національному стандарті України "Роздрібна та оптова торгівля: терміни та визначення понять".

Відповідно до Стандарту, торгівля – це "вид економічної діяльності у сфері товарообігу і просування їх від виробника до споживача у формі купівлі-продажу та надавання пов’язаних із цим послуг"[15, ст.18]. Таке трактування торгівлі було покладено в основу її визначення у Порядку провадження торговельної діяльності та правилах торговельного обслуговування населення[22]. Порівняльний аналіз свідчить, що в Італії законодавство про внутрішню торгівлю розповсюджується тільки на торгівлю товарами і визначає торгівлю як посередницьку діяльність з розповсюдження товарів[24]. Відповідно до Федерального Закону Російської Федерації "Про основи державного регулювання торговельної діяльності Російської Федерації", торгівля (торговельна діяльність) – це вид підприємницької діяльності, пов’язаний з придбанням і продажем товарів[25]. У Швейцарії та Кореї торговельне законодавство охоплює також деякі суміжні послуги (складування, пакування). Дослідження торговельного законодавства країн СНД дозволило виявити, що торговельні послуги внесено до поняття торгівлі у Законі Республіки Білорусь "Про торгівлю"[26] та Законі Республіки Молдова "Про внутрішню торгівлю"[27]. Причому під торгівлею, згідно із Законом Республіки Білорусь "Про торгівлю",  розуміють підприємницьку діяльність торговельних організацій та індивідуальних підприємців, в основі якої лежать відносини з продажу вироблених, перероблених або придбаних товарів, а також з виконання робіт, надання послуг, пов’язаних  із продажем товарів.

У сфері державного регулювання торговельної діяльності заслуговує  на увагу нещодавно прийнятий Державною Думою Російської Федерації  Закон "Про основи державного регулювання торговельної діяльності Російської Федерації", він поширюється на всі підприємства, що здійснюють перепродаж товарів. Особливу увагу в Законі приділено взаємовідносинам між постачальниками і торговельними мережами.[6, ст.19]