Розвиток торгівлі та державне регулювання споживчого ринку

Таким чином, пропонується змінити негативну практику прийняття «однобоких» нормативних актів, які спрямовані на захист лише однієї групи суб'єктів у правовідносинах. Кожне правовідношення має складатися із сукупності прав та обов'язків його суб'єктів В цьому випадку доречним є застосування ст. 68 Конституції України, за якою кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Звідси випливає, що продавець має не тільки обов'язки, а й права. А покупець, крім прав, повинен мати й відповідні обов'язки. Тому об'єктивна правова регламентація конкретних ситуацій у сфері торгівлі має безпосередньо вплинути на захист обох суб'єктів правовідносин.[10, ст.13-16].

Безсумнівно, досконалість будь-якої роботи не має меж, а тому протягом певного часу будуть вноситись відповідні зміни в закон, які стануть наслідком його застосування на практиці. На теоретичному рівні неможливо передбачити всі випадки та ситуації, які виникатимуть при реалізації закону. Наприклад, при науково-технічному проектуванні є можливість прогнозувати ситуації застосування відповідної моделі. При відповідних коефіцієнтах кореляції можна отримати доволі наближену до реальності картину поведінки майбутнього технічного приладу. Юридична ж наука відрізняється складністю в «проектуванні» поведінки суб'єктів суспільних відносин. В технічних науках є поняття про можливі шість ступенів вільності, а в теорії права є можливість кваліфікувати кожну дію за ознаками правомірної або неправомірної поведінки, а останню також як підставу можливої цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Звернувши увагу на правовідносини щодо купівлі-продажу, можна помітити, як вони «штучно» ускладнюються державою та її органами. Тобто проста модель — гроші проти товару — в житті може проявлятися у різних варіантах застосування та мати неординарні шляхи вирішення. Так, останнім часом з'явилися такі засоби розрахунку, як магнітні картки, зовсім нова форма торгівлі — електронна тощо. А тому, крім стереотипу правомірної поведінки, закон має передбачати по можливості всі «нестандартні» варіанти правопорушень для того, щоб була можливість у наступному кваліфікувати ці дії на підставі закону.

Вже сьогодні приблизно понад 1700 різних за ієрархічним значенням документів використовують термін «торгівля» і у 50 законодавчих актах даний термін має місце. Але така ситуація викликає неузгодженість у регулюванні внутрішньої торгівлі, забезпеченні прав усіх суб'єктів правовідносин тощо.[19, ст.44].

Отже, навіть поверхове порівняння юридичної науки з технічними свідчить про більшу складність суспільних наук і неможливість лише теоретично створити модель поведінки суб'єктів торгових правовідносин. Тому для визначення меж дослідження планується піддавати аналізу можливу поведінку суб'єктів торгових правовідносин, яка передбачається нормативними акти як України, так і найбільш розвинених країн.

Для того, щоб запобігти наступним постійним змінам у законодавстві, автором зроблена спроба запропонувати новий метод створення законодавства на науково-практичному рівні, який орієнтований на всі існуючі методи та має глибоко продумані власні позитивні риси. Шлях обґрунтованого запозичення як окремих норм, так і цілих інститутів із правових систем найбільш розвинених країн — загальновідомий спосіб, і нехтувати цією можливістю не слід. Але процес запозичення має враховувати особливості економічного стану України, менталітет суспільства тощо. Тому планується досвід інших розвинених правових країн проаналізувати і запроваджувати лише після широкого обговорення і адаптації до правової системи України. Наприклад, у Торговому укладенні Німеччини велику увагу приділяють правовій класифікації суб'єктів, що здійснюють торговельну діяльність (друга книга), ведення торгового реєстру судом (§ 8) тощо. Тобто запровадження першого положення дублюватиме норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. А реєстрація суб'єктів торговельної діяльності судом суперечитиме загальному принципу його компетенції щодо вирішення спірних правових ситуацій тощо. Таких прикладів можна навести доволі багато, коли формальне запозичення західноєвропейського досвіду призведе до не передбачуваних правових наслідків — неузгодженості системи права, а в майбутньому її нестабільності. Отже, потрібні значні аналітичні дослідження доцільності запозичення окремих норм або інститутів із законодавства інших країн.[11, ст. 17].

Разом з тим за наявності в Україні великої кількості нормативних актів, які регулюють правовідносини в сфері торговельної діяльності, та досвіду іноземних країн, в яких ці правовідносини регламентуються не законом, а кодексом, автором пропонується перейти від законопроекту «Про внутрішню торгівлю» до проекту Торгового кодексу України. Це зумовлюється також іншим мотивом, а саме — труднощами коректного вирішення проблеми врегулювання торгових правовідносин лише одним нормативним актом. Сутність цієї пропозиції випливає із специфіки продажу окремих видів товарів, що вплинуло на зміст структури проекту «Торгового кодексу України». Науковцями проаналізована необхідність вирішення складного завдання щодо об'єднання в одному кодексі доволі різних за змістом та відповідною ієрархією нормативних актів. Сьогодні продаються товари від олівця до автомобіля, від заводу або фабрики до права користування комп'ютерною мережею, тобто необхідно принципово визначитись у межах дії закону щодо конкретних правовідносин купівлі-продажу та доцільності і реальності їх врегулювання в одному створюваному нормативному акті. Сучасний стан законодавства, коли під окремий вид товару видається не тільки відомчий нормативний акт, а й окремий закон, позбавляє учасників правовідносин реальної можливості узгоджувати власні дії з вимогами законодавства.[20, ст.140].

Розглядаючи процес створення проекту Торгового кодексу як наукову діяльність, пропонується провести аналіз окремих чинних підзаконних актів, що регулюють торгові відносини, та їх вмотивоване узагальнення, з якого в майбутньому виникне загальна концепція внутрішньої торгівлі України. В подальшому перевірку одержаних результатів планується здійснити через критичний аналіз дії загальних і конкретних норм у різних правових ситуаціях. Тобто філософські методи дослідження теоретичної моделі торговельної діяльності мають запобігти майбутнім помилкам у трактуванні тих чи інших ситуацій. Для запровадження цієї концепції в життя в проекті кодексу зроблена на сьогодні спроба відокремити поки що три розділи, в яких знайдуть місце як загальні положення, так і положення, які регулюватимуть особливості торгових правовідносин.

Таким чином, за загальновідомим критерієм товару пропонується визначати особливості продажу окремих речей — спеціальні порядки та умови торговельної діяльності по продажу окремих видів продуктів харчування та непродовольчих товарів.

Запропонована структура Торгового кодексу є робочою. В її основу покладено завдання — об'єднати якомога більше видів товарів з метою виявлення в порядку їх продажу спільних рис, що дасть можливість сформулювати Загальну і Особливу частини Торгового кодексу.[12,ст.13-21].

Однією з перших норм, які планується внести до Торгового кодексу, є норма, яка визначатиме сферу дії закону. Вже сьогодні автор бачить недоцільність включення до меж дії Кодексу таких предметів торгівлі, як цінні папери, нерухомість, об'єкти приватизації тощо, які за своїми властивостями та характером врегулювання відрізнятимуться від загальноприйнятого розуміння підприємницької діяльності та змістом правовідносин, які лежать в основі угод щодо продажу таких товарів.

Окрім створення нової нормативно-правової бази, яка б регулювала відносини у сфері торгівлі, потрібно також розглянути перспективи у формуванні нової покращеної кон’юктури споживчого ринку, яка б змогла якомого краще задовольнити потреби споживача і виробника. Отже, для початку визначимо основні проблеми функціонування споживчого ринку. По-перше для економічної ефективності на споживчому ринку пропозиція товарів та послуг має співпадати з попитом на них, хоч така ситуація є лише моделлю і не може існувати у реальному житті, однак наближену ситуацію до неї можна створити шляхом ефективної ринкової взаємодії, поданням точної інформації, ефективного державного регулювання та і взагалі правильного психологічного настрою як споживача так і виробника. По-друге потрібно переглянути експортно-імпортні операції України, адже загальновідомо, що Україна є країною імпортером товарів та послуг, що негативно справляється на ефективності економіки в цілому, і тому дуже важливим для України є шлях на перетворення з країни імпортера у країну експортера. І на мою думку всі передумови для цього Україна має: працьовите населення, родючі грунти, багаті корисні копалини і науково-технічний потенціал. По-третє – це тіньова економіка та корупція, які створюють безліч бар’єрів для входження на ринок нових виробників споживчих товарів. І в цьму питанні важливо зазначити хто створює ці бар’єри, - виробники, які працюють в тіні, чи держава, яка через систему обмежень (дозволи, ліцензії, сертифікати і т.д.) унеможливлює входження на ринок нових виробників товарів та послуг. Всі ці та інші проблеми, які існують на споживчому ринку потребеють негайного вирішення, і далі спробуємо охарактеризувати основні напрями розвитку функціонування споживчого ринку в цілому.

Наразі в Україні сформульована сучасна концепція розвитку споживчого ринку в Українці через призму внутрішньої та зовнішньої торгівлі, яка затверджена Кабінетом Міністрів України і вона передбачає наступні кроки:(1) раціональні напрямки та оптимальні пропорції у розвитку матеріально-технічної бази;(2) посилення економічних методів управління і матеріального стимулювання, ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;(3) оптимальне поєднання спеціалізації торгівлі непродовольчими товарами і концентрації торгівлі товарами періодичного попиту і технічно складними товарами з розвитком мережі невеликих підприємств комбінованого або комплексного типу;(4) відновлення в практиці торговельної діяльності т.зв. прогресивних методів продажу товарів і обслуговування покупців;(5) створення сучасної системи товаропросування і активну взаємодію роздрібних підприємств з підприємствами-постачальниками товарів;(6) технічне переозброєння, механізацію ручної праці та удосконалення торгово-технологічних процесів у підприємствах роздрібної торгівлі [4].

Однак, ця концепція, прийнята ще у 1997 році, на мою думку залишилася лише на папері і не зазнала практичної реалізації, адже протягом цих років ніякого значного оновлення матеріально-технічного оновлення ми не спостерігали, матеріальні і трудові ресурси використовуються неефективно і т.д. Держава у особі уповноважених органів не виконує своєї соціальної та економічної функції, що значно приторможує процес розвитку ринку як такого.

Отже, як ми бачимо, стан споживчого ринку, незалежно від прийнятих нормативно-правових актів, перейняття досвіду розвинених країн, бажає прагнути кращого. Тому я пропоную наступні кроки для покращення кон’юктури споживчого ринку та розвитку торгівлі:

      Зменшити вплив держави на ринок, що сприятиме розвитку конкуренції, а конкуренція в свою чергу призвиде до появи нових виробників споживчих товарів, оптимізації витрат, встановлення конкурентоспроможних цін, покращенню якості продукції.

      Реформувати податковий кодекс, який би відповідав європейським стандартам та сприяв розвитку малого та середнього бізнесу, а не навпаки, адже внаслідок цієї реформи буде можливість зменшити тіньовий сектор економіки, в результаті чого у виграші будуть не тільки виробники, а й держава в цілому, адже вихід підприємств із тіні передбачає нові надходження до бюджету через фіскальні методи. Однак дані реформи мають проходити через призму жорсткого регулювання з боку держави, оскільки не всі підприємства захочуть сплачувати податки і тому держава через певні примусові методи має регулювати даний процес.

      Покращення політичної ситуації в Україні, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості країни в цілому, адже саме через нестабільну політичну ситуацію, Україна є однією з найменш привабливих у інвестиційному плані країн світу. А покращення інвестиційного клімату в країні призведе до появи нових виробників споживчих товарів та розвитку торгівлі в цілому.

      Підвищення доходів населення, яке призвиде до покращення платоспроможного попиту на споживчі товари. Це питання має регулюватися як державою через призму встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати а також ринком, який при ефективному функціонуванні буде приносити вищі доходи працівникам та отримувати кращц результати від своєї діяльності.

      Покращення якості вітчизняної продукції, що дасть змогу українським виробникам виходити на міжнародний ринок і взагалі стати експортною країною.

Ці заходи покращення кон’юктури ринку та розвитку торгівлі можна продовжувати і продовжувати. Однак, наразі, для України важливо робити хоть щось із вищеперерахованого, а не йти шляхом корупції, тиску з боку держави і взагалі розвивати ринок радянськими методами. Тільки так ми зможемо вийти на європейський рівень, стати країною зі справжньою ринковою економікою і ефективним державним регулюванням.

ВИСНОВКИ

Отже, в даній курсовій роботі ми визначили теоретичні аспекти функціонування торгівлі як рушійної сили розвитку економіки в цілому, проаналізували нормативно-правову базу, яка забезпечує відносини в сфері торгівлі, дослідили та проаналізували стан торгівлі та кон’юктури споживчого ринку в Україні, зробили невеликий порівняльний аналіз державного регулювання торгівлі а також визначили перспективи та основні напрямки розвитку торгівлі в Україні.

Як зазначається в Конституції України, торгівля - це форма економічного зв’язку між виробництвом і споживанням, що здійснюється безпосередньо ринком. А тому, важливо було проаналізувати не лише ринкове саморегулювання торгівлі а й вплив держави на відносини у даній сфері через призму прийняття нормативно-правових актів. І як висновок можна стверджувати, що Україна не має єдиного документу державного рівня, який би регулював відносини у даній сфері, натомість існує досить багато законів, указів, постанов різних органів державної влади, які частково регулюють відносини у даній сфері і це є великим мінусом для України, адже практично не можливо врахувати всі аспекти даних нормативно-правових актів при здійсненні торгівлі, і тому, на мою думку, це є певним бар’єром для розвитку конкуренції у даній сфері.Також потрібно сказати про бар’єри які створює держава у вигляді різного роду дозволів, сертифікатів, ліцензій і т.д. на здійснення торгівельної діяльності.

Аналіз основних показників кон’юктури споживчого ринку свідчить про неврівноваженість попиту та пропозиції на ринку споживчих товарів, що є наслідком як неефективного ринкового саморегулювання так і державного регулювання. Однак, у даній сфері ми можемо спостерігати і позитивні зрушення, наприклад, постійне збільшення обсягів торгівлі, так у 2010 році темп зростання обсягів товарообороту склав 110,1 %, проте кількість торгових точок з кожним роком все зменшується, що говорить про концентрацію ринку. Збільшуються також і доходи населення, які в свою чергу формують попит на споживчі товари, однак не будемо забувати про інфляційні процеси які притаманні Україні. Таким чином державне регулювання кон’юктури споживчого ринку є необхідною умовою його ефективнонго функціонування.