Розвиток торгівлі та державне регулювання споживчого ринку

На відміну від положень Закону Російської Федерації, проект Закону України "Про внутрішню торгівлю" визначає правовий статус суб’єкта торговельної діяльності, загальні вимоги щодо здійснення торговельної діяльності, а державне регулювання торгівлі в цьому нормативному акті обмежується характеристикою його загальних засад.

Таким чином, українським законотворцям доцільно лише частково використати російський досвід регулювання торгівлі, а за основу взяти європейські досягнення, особливо враховуючи прагнення України отримати  режим вільної торгівлі із країнами Євросоюзу. Функції регулювання торгівлі можуть бути покладені на єдиний центральний орган, який відповідає за регулювання національного споживчого ринку (у США – Міністерство торгівлі, у Великій Британії – Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії – Міністерство економіки, торгівлі і промисловості, в Російській Федерації – Міністерство промисловості і торгівлі, у Республіці Білорусь – Міністерство торгівлі), або відповідна компетенція розподіляється між різними міністерствами та відомствами (Німеччина, Україна). Навіть за наявності в  країні єдиного державного центрального органу, регулювання охоплює комплекс питань, пов’язаних не лише з торгівлею, а й з іншими видами підприємницької діяльності та з розвитком ринкової економіки загалом.

Отже, можна зробити висновок, що законодавство України, що регулює торговельну діяльність, подібне до законодавства багатьох зарубіжних країн, особливо у сфері регламентації правовідносин між продавцем і споживачем при купівлі-продажу товарів, у тому числі щодо якості й безпеки товарів. Однак є й певні відмінності. Зарубіжне законодавство, як правило, засноване на загальному законі, що регламентує питання внутрішньої торгівлі, зокрема взаємовідносини органів влади і суб’єктів торговельної діяльності, визначення основних понять, основних принципів здійснення торговельної діяльності, встановлення єдиних вимог до учасників торговельного процесу, регулювання сучасних видів торгівлі (електронна торгівля, мережевий маркетинг). Прогалиною українського торговельного законодавства є неврегульованість питань щодо організації взаємовідносин торговельних мереж і постачальників, визначення  "порогу"  домінування торговельної мережі на локальному ринку тощо.

У державному регулюванні торгівлі найбільш важливим питанням вбачається регламентація, зведення правил і обмежень, здійснення торговельної діяльності, що є необхідною умовою її впорядкування. Розробка системи правил економічної поведінки для всіх учасників процесу необхідна  для надання суб’єктам торгівлі самостійності в підприємницькій діяльності. Удосконалення механізму державного регулювання торгівлі на рівні окремих   суб’єктів передбачає перетворення структур керування, засноване на чіткому розмежуванні функцій державного регулювання торгівлі й безпосереднього оперативно-господарського управління, що передбачає розвиток самостійного господарювання і самоврядування підприємств різних форм власності.[6, ст.22]

Кон’юнктура ринку (латин. conjunctura, від conjungo - поєдную, з'єдную, conjuncte-разом, нероздільно) - сукупність конкретних умов суспільно-економічного, соціального, політичного характеру, що діють у певний час і суттєво впливають або можуть впливати на співвідношення попиту і пропозиції у процесі руху товарів зі сфери виробництва у сферу торгівлі і сферу споживання.

Таким чином, виходячи з визначення кон’юктури ринку, можна сказати які показники споживчого ринку впливають на співвідношення попиту та пропозиції на споживчі товари та послуги. По-перше це ціни на споживчі товари та послуги; по-друге це кількість виробленої споживчої продукції, - і як наслідок цих умов, буде сформовано попит та пропозицію на споживчому ринку. Для початку проаналізуймо структуру оптового та роздрібного товарооборотів в Україні за 2005 – 2010 рр.

                                                                                                  Таблиця 2.1.

Структура оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України

                                                          Таблиця 2.1. (продовження таблиці)

Структура оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України

(Дані держкомстату України) [28]

Як видно з таблиці у питомій вазі оптового товарообороту переважають непродовольчі товари і складають 81,5 % від всього товарообороту, продовольчі товари склали відповідно 18,5 % загального товарообороту у 2010 році. Якщо розглядати динаміку за 2005 – 2010 рр, то помітно, що структура практично не змінилася. У натуральному вигляді товарооборот зріс з 511150 млн.грн. у 2005 році до 1048469, 8 млн.грн. у 2010 році.(див. Діаграма 2.1.) Однак не будемо забувати про такі чинники впливу як інфляція, рівень споживчих цін, тобто дані про товарооборот не скориговані на індекс цін і відображають лише номінальну зміну товарообороту у грошовому вигляді.

                                                                                                Діаграма 2.1.

Динаміка оптового товарообороту України за 2005 – 2010 рр.

Далі проаналізуймо структуру та динаміку роздрібної торгівлі за 2005 – 2010 рр.

                                                                                           Таблиця 2.2.

Роздрібна торгівля

(Дані держкомстату України) [28]

Отже, обсяг роздрібного товарообороту з 2005 по 2010 рр. мав тенденцію до зростання, лише в 2009 році порівняно з 2008, обсяг торгівлі знизився внаслідок світової економічної кризи з 246903 до 230955 млн. грн.. структура питомої ваги продовольчих та непродовольчих товарів за ці роки практично не змінилася і становила близько 60 % непродовольчих товарів проти 40 % продовольчих товарів. Щодо темпів зростання обсягів товарного обороту, то найбільших показників Україна добилася в 2007 році перед кризою, і вони становили 129, 5 % порівняно з попереднім роком.

Таким чином, ми можемо спостерігати тенденцію до збільшення обсягів торгівлі,  і лише криза дещо призупинила цей процес, однак уже в 2010 році ми можемо спостерігати як зростання оптової торгівлі так і зростання роздрібної торгівлі споживчими товарами.

Одним із найважливіших показників кон’юктури споживчого ринку є ціни на споживчі товари та послуги, динаміку яких можна виразити через такий показник як індекс споживчих цін.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) – це показник, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого (власного) споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним.[23, ст.15]

Для правильного розуміння ІСЦ слід пам’ятати, що індекс споживчих цін вимірює:

      динаміку цін, а не їх рівень;

Наприклад, якщо індекс цін на картоплю за певний період дорівнює 120%, а на хліб –110%, це не означає, що картопля дорожча за хліб. Це означає, що темп приросту ціни накартоплю був вдвічі вищий за темп приросту ціни на хліб.

      динаміку цін тільки на споживчі товари та послуги, тобто ті, які домогосподарства купують для невиробничого (власного) споживання;

Наприклад, у споживчий набір не включаються корми для худоби, насіння овочевих культур, прилади та інструменти професійного призначення тощо.

      зміну сукупної вартості всього набору товарів та послуг, а не кожної окремої його складової;

Наприклад, якщо індекс споживчих цін дорівнює 115%, це не означає, що всі складові набору подорожчали на 15%. Одні товари могли зрости в ціні значно більше, ціни на інші залишитися без змін або знизитися.

      зміну середніх цін на товари (послуги)-представники, а не зміну цін на той чи інший конкретний товар;

      зміну цін в середньому по країні, а не в окремих міських поселеннях, а тим більше в підприємствах торгівлі.[23, ст.16]