Роль ТНК в международной торговле

- принцип партнерства, що почав використовуватись у господарській практиці у формі корпоративної власності і відповідальності.

Внаслідок цього відбулася  істотна за масштабами концентрація та централізація господарської  діяльності і власності у виробництві.

У процесі становлення  та еволюційного розвитку транснаціонального капіталу виділяють декілька етапів розвитку ТНК, а саме:

• На першому етапі транснаціоналізації діяльності великих промислових компаній відбувався процес інвестування, передусім, у сировинні галузі іноземних економік. Він супроводжувався створенням розподільчих і збутових підрозділів компаній (1860 – 1914 рр.);
• Другий етап, охоплює період між двома світовими війнами, охарактеризувався швидким розвитком міжнародних компаній у формі військово-промислових ТНК;
• Третій етап (50-і – 60-і рр.  ХХ ст.) охарактеризувався розвитком міжнародних компаній інтегруючого типу. Інтеграція виробництва йшла по горизонталі і по вертикалі. Стратегічною метою діяльності ТНК цього періоду було перенесення “брудних” та працемістких виробництв у країни, що розвиваються;
• Четвертий етап (70-і – 80-і рр. ХХ ст.) охарактеризувався активним використанням досягнень науково-технічної революції та впровадженням досягнень науково-технічного прогресу у периферійні країни, відмовою від стратегії скидання виробництв і максимального викачування ресурсів з країн, що розвиваються у зв’язку з націоналізацією багатьох виробництв, диверсифікацією діяльності і відмовою від чіткої галузевої орієнтації, партнерськими відносинами з місцевими фірмами.

П’ятий етап (кін. ХХ ст. (90-і р.) – поч. ХХІ ст.) характеризується утворенням мереж внутрішньофірмових зв’язків регіонального та глобального масштабу. В рамках глобальних внутрішньофірмових зв’язків інтегруються наукові дослідження та розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Особливістю цього етану є формування ТНК у країнах, що не належать до промислово-розвинених [10]. 

1.3      Позитивні та негативні аспекти діяльності ТНК в приймаючих країнах

Провідну роль у світовій економіці відіграють 100 найбільших ТНК. Більшість з них розміщуються в промислово-розвинених країнах. 100 провідних ТНК контролюють 70 % усіх прямих іноземних інвестицій. Географічна структура розміщення 100 найбільших ТНК: США приблизно 30 %; Японія  – 20 %  ; Німеччина і Франція по 10 %; Великобританія – 7 %; Швейцарія – 5 % (за даними доповіді ЮНКТАД). Загалом у цих шести країнах розміщено 82 із 100 ТНК. Щодо загальної суми активів 100 найбільших компаній світу, то на дві країни США і Японію припадає 70 % активів 100 ТНК. Регіональний розподіл активів ТНК: 40 % вартості майна 100 найбільших ТНК перебуває за межами країни базування [11].

В промислово-розвинених країнах  іноземний капітал виробляє близько 25 % промислової продукції, в країнах, що розвиваються – близько 50 % і більше, наприклад, в Пуерто-Ріко 80 % промислової продукції виробляють американські компанії. Обсяг випуску всіх закордонних філіалів ТНК США рівний обсягу матеріального виробництва в самих США, інколи філіали американських ТНК за кордоном називають «другою економікою США».

Основними галузями діяльності ТНК є (галузева структура 100 ТНК): хімія-фармацевтика (21 ТНК); електронна і електротехнічна  промисловість (18 ТНК); автомобілебудівна (14 ТНК); нафтопереробна (13 ТНК); харчова  промисловість (9 ТНК); диверсифікована  галузева структура (7 ТНК).

У  найбідніших країнах світу ТНК віддають перевагу капіталовкладенням у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. В даному випадку розгортається жорстока конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.

Сфери діяльності ТНК: 60 % міжнародних компаній зайняті у сфері виробництва; 37 % – у сфері послуг; 3 % – у видобувній промисловості і сільському господарстві. Головною тенденцією кін. ХХ – поч.ХХІ століть є зростання інвестицій у сферу послуг і наукомісткі виробництва, а також паралельно зниження частки інвестицій у видобувну промисловість, сільське господарство і ресурсомістке виробництво [12].

На думку експертів  ООН, активна виробнича, інвестиційна, торгівельна діяльність ТНК сприяє економічній інтеграції (конвергенції) у світі. Загалом вплив ТНК  на світову економіку можна вважати  позитивним.

Однак існують різні погляди, щодо впливу ТНК на економіку окремої  країни, особливо на країни-периферії (третього світу). Розглянемо позитивні  та негативні аспекти зумовлені  діяльністю ТНК.

Переваги чи позитивні  аспекти, зумовлені діяльністю ТНК:

• зростання зайнятості, зниження безробіття, соціальної напруженості;
• підвищення рівня кваліфікації робочої сили, зростання доходів населення;
• збільшення податків до державного та місцевого бюджетів;
• зростання капіталовкладень у країні, підвищення технічного рівня виробництва;
• впровадження останніх досягнень науково-технічного прогресу;
• зниження товарного імпорту (імпортозаміщуючий тип виробництва), або зростання експорту (експортоорієнтований тип виробництва) і, як наслідок, зміцнення зовнішньоторгівельних позицій країни, а це, в свою чергу, зумовлює стабілізацію курсу національної грошової одиниці;
• стимулювання національних виробників впроваджувати останні досягнення НТП, підвищувати кваліфікацію персоналу, якість продукції, обслуговування споживачів;
• зростання доходів постачальників та суміжних організацій.

Негативні аспекти, зумовлені  діяльністю ТНК:

• забруднення навколишнього середовища – в кінці ХХ століття спостерігалася тенденція переміщення шкідливих виробництв з розвинутих країн з високими екологічними нормами і стандартами у країни, що розвиваються;
• вилучення ресурсів з країн, що розвиваються шляхом застосування внутрішньофірмових трансфертних цін;
• розорення місцевих виробників і, як наслідок, збільшення безробіття, соціальної напруженості, зниження податкових надходжень;
• ТНК можуть здійснювати тиск на уряди країн, через міжнародні організації, такі як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світову організацію торгівлі;
• порушення національного законодавства внаслідок поширеної практики підкупів чиновників;
• підрив економічної політики держав, коли інтереси ТНК не співпадають з інтересами держави.

Загалом вплив ТНК на економіку  окремої держави залежить від  багатьох чинників та від специфіки  кожної країни, від рівня державного регулювання економіки. Але загалом, як засвідчила практика останніх десятиріч, він є позитивним на економіку  приймаючої країни [13].

1.4 Оцінка діяльності ТНК

Перспективні прогностичні оцінки фінансового стану ТНК  є наслідком вивчення фінансових результатів господарської діяльності підприємства з метою визначення їх можливих значень у майбутньому. Це є особливий вид аналізу, який повинен забезпечити керівництво  корпорації інформацією на майбутнє для вирішення завдань стратегічного  управління. Доцільно провадити аналіз середньострокової перспективи  на два-три роки й аналіз довгострокової перспективи на п’ять років і  більше. (Зазвичай у практиці ТНК  прийнято для упорядкування бізнес-плану  прогнозувати економічні показники  об’єкта на три-п’ять років.)

Вихідним пунктом оцінки є визнання факту деякої спадкоємності (або визначеної усталеності) змін показників фінансово-господарської діяльності від одного звітного періоду до іншого. Тому інформація, використовувана для  перспективної оцінки, береться також  із бухгалтерської звітності.

Складною проблемою варто  вважати упорядкування довгострокового  прогнозу. Тут виділяються два  моменти: а) ризик господарської  діяльності й б) ризик прогнозу. Ризик (а) може бути знижений завдяки залученню  до групи експертів практичних робітників. Другий вид ризику (б) можна зменшити завдяки використанню накопиченого досвіду, а також різноманітних  імітаційних розрахунків господарської  діяльності об’єкта за допомогою  ЕОМ.

Перелік прогнозованих показників може суттєво варіювати. Зокрема, може бути зроблена прогнозна звітність  або прогнозуватись якийсь окремий  показник — обсяг реалізації, прибуток, грошовий потік та ін.

Складовим елементом багатьох методик прогнозування є прогноз  якогось певного показника. Найпростіша  техніка прогнозування ґрунтується  на застосуванні неформалізованих методів, в основі яких лежать експертні оцінки, одержані за допомогою різноманітних  за складністю статистичних методів  опрацювання даних. Формалізовані  методи прогнозування можна розділити  на дві великі групи (залежно від  виду використовуваної моделі), засновані  на застосуванні або стохастичних, або жорстко детермінованих моделей.

Серед стохастичних моделей  найбільше поширення одержали лінійні  моделі, реалізовані в рамках: а) простого динамічного аналізу; б) багатофакторного регресивного аналізу; в) аналізу за допомогою авторегресивних залежностей.

Складовим елементом методики прогнозування фінансового стану  є узагальнення методів і практики регулювання фінансових результатів  засобами, що легально існують у  рамках чинного законодавства і  нормативних документів у галузі міжнародного бухгалтерського обліку.

Перед менеджерами ТНК  постає завдання — обрати такі прийоми  врахування, які дозволяють найбільш доцільно обчислити фінансові результати і на законних підставах знизити  податки до бюджету.

Впливати на фінансові  результати в рамках облікової політики можна різноманітними шляхами: регулюванням оцінок активів (майна) підприємства, вибором  джерел списання отриманих результатів, розподілом прибутків і затрат між  суміжними звітними періодами тощо.

Основною метою побудови такої звітності є оцінка фінансового  стану компанії на кінець планованого  періоду. Прогнозна звітність може будуватися в типовій або консолідованій номенклатурі статей. Точність прогнозу значною мірою визначається якістю експертних оцінок динаміки окремих  показників. На підставі аналізу даних  минулих періодів прогнозується  кожна стаття (консолідована стаття) балансу і звіту про фінансові результати: розраховуються обороти по кожній статті, потім виводиться кінцеве сальдо. У результаті складається прогнозна фінансова звітність на кінець планованого періоду.

Прогнозна фінансова звітність  застосовується для різноманітних  цілей і, зокрема, для визначення припустимих темпів нарощування  виробничої діяльності, для обчислення необхідного обсягу додаткових фінансових ресурсів із зовнішніх джерел тощо [14].

Сучасна економічна наука  має у своєму арсеналі велику кількість  різноманітних прийомів і методів  прогнозування фінансових показників. Проте для прогностичних оцінок фінансового стану суб’єкта ТНК  потреба в більшості з них  відпадає. Розглянемо три основних підходи до прогнозування фінансового  стану з позиції можливого  банкрутства компанії: а) розрахунок індексу кредитоспроможності; б) використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв; в) прогнозування показників платоспро-можності.

Метод розрахунку індексу  кредитоспроможності був запропонований у 1968 р. відомим західним економістом  Альтманом (Edward I. Altman) [2, с. 98]. Індекс кредитоспроможності  побудований за допомогою апарата  мультиплікативного дискримінантного аналізу (Мultiple-discriminant analysis — МDА) і  дозволяє в першому наближенні розділити  компанії на потенційних банкрутів  і небанкрутів.

Індекс Альтмана являє  собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал  компанії і результати її роботи за минулий період. У загальному вигляді  індекс кредитоспроможності (Z) має  вигляд:

Z = 3,3 K1 + 1,0 K2 + 0,6 K3 + 1,4 K4 + 1,2 K5,

де показники К1, К2, К3, К4, К5 розраховуються за такими алгоритмами:

Критичне значення індексу Z розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки і склало 2,675. Із цим розміром зіставляється розрахункове значення індексу кредитоспроможності  для конкретної компанії. Це дозволяє провести межу між компаніями і висловити  судження про можливе у найближчому  майбутньому (два-три роки) банкрутство  одних (Z < 2,675) і достатньо стійкий  фінансовий стан інших (Z > 2,675).

Розрахунок індексу кредитоспроможності  в найбільш закінченому вигляді  можливий лише для компаній, що котирують  свої акції на фондових біржах. Крім того, орієнтир на якійсь один критерій, навіть дуже привабливий із позиції  теорії, на практиці не завжди виправданий. Тому багато значних аудиторських фірм та інші компанії, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використовують для своїх аналітичних  оцінок системи критеріїв. Безумовно, у цьому є також свої мінуси — набагато легше прийняти рішення  в умовах однокритеріальної, ніж  у багатокритеріальної задачі. Водночас будь-яке прогнозне рішення подібного  роду незалежно від числа критеріїв  є суб’єктивним, а розраховані  значення критеріїв носять скоріше  характер інформації до роздумів, ніж  спонукальних стимулів для прийняття  негайних рішень вольового характеру.