Аналіз фінансового стану ПАТ “ЗЛАТОБАНК”

Таким чином, фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності комерційного банку за допомогою вибору об'єктів фінансування, спрямування фінансових коштів і сприяє раціональному використанню трудових, матеріальних та грошових ресурсів.

2. Принципи та етапи фінансового планування в комерційному банку

До загальних принципів фінансового планування комерційного банку слід віднести [15; с. 110]:

1. Принцип єдності, який передбачає системний характер процесу планування, тобто воно має представляти собою сукупність взаємопов'язаних елементів, що розвиваються в єдиному напрямку заради спільної мети. Єдність забезпечується застосуванням єдиних норм, нормативів, лімітів, єдиної фінансової та облікової політики;
2. Принцип координації, який передбачає взаємозв'язок і синхронність, всякі зміни в планах однієї структурної одиниці повинні бути відображені в планах інших структурних одиниць;
3. Принцип участі, передбачає участь фахівців усіх служб підприємства, як економічних, так і виробничих;
4. Принцип безперервності, передбачає складання довгострокових планів з розбивкою на короткострокові, останні повинні бути взаємопов'язані на основі реалізації принципу єдності;
5. Принцип гнучкості, який складається в доданні планам здатності змінюватися при виникненні непередбачених обставин, гнучкість планам надають резерви безпеки;
6. Принцип точності, який передбачає, що плани повинні бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, в якій дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства.

Процес фінансового планування комерційного банку повинен враховувати також такі специфічні принципи [15; с. 111]:

1. Принцип співвідношення термінів отримання та використання коштів, який передбачає, що капітальні вкладення з тривалими термінами окупності доцільно фінансувати за рахунок довгострокових позикових коштів.
2. Принцип платоспроможності, який передбачає, що планування грошових коштів має постійно забезпечувати платоспроможність підприємства в будь-який час фінансового року, тобто у підприємства має бути достатньо ліквідних коштів для погашення короткострокових зобов'язань.
3. Принцип рентабельності капіталовкладень, який передбачає, що для капіталовкладень необхідно вибрати найдешевші способи фінансування, позиковий капітал залучається в тому випадку, якщо він підвищує рентабельність власного капіталу.
4. Принцип збалансованості ризиків, який передбачає, що довгострокові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів.
5. Принцип пристосованості до потреб ринку, який передбачає врахування кон'юнктури ринку і залежності підприємства від надання кредитів.
6. Принцип граничної рентабельності, який передбачає, що доцільно вибирати ті капіталовкладення, які забезпечують максимальну (граничну) рентабельність.

Основними вихідними матеріалами для складання фінансового плану служать [34; с. 173]:

• затверджені на запланований рік фінансові завдання і показники бізнес-плану (товарообіг, обсяг виробництва і реалізації продукції, прибуток, обсяг капітальних вкладень);
• бухгалтерська і статистична звітність;
• діючі загальнодержавні та відомчі норми і нормативи (ставки податкових платежів і відсотків за кредит, норми амортизаційних відрахувань).

Процес фінансового планування комерційного банку включає кілька етапів [23; с. 44].

На першому етапі аналізуються фінансові показники за попередній період. Для цього використовують основні фінансові документи підприємства - бухгалтерський баланс, звіти про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів. Баланс підприємства входить до складу документів фінансового планування, а звітний бухгалтерський баланс є вихідною базою на першій стадії планування.

Другий етап - це розробка фінансової стратегії і фінансової політики по основним напрямкам фінансової діяльності підприємства. На цьому етапі складаються основні прогнозні документи, які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються в структуру бізнес-плану в тому випадку, якщо він розробляється на підприємстві.

У процесі здійснення третього етапу уточнюються і конкретизуються основні прогнозні показники фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.

На четвертому етапі відбувається стикування показників фінансових планів з виробничими, комерційними, інвестиційними, будівельними і іншими планами і програмами, що розробляються на підприємстві.

П'ятий етап – це здійснення оперативного фінансового планування шляхом розробки оперативних фінансових планів. Планування передбачає здійснення поточної виробничої, комерційної та фінансової діяльності підприємства, що впливає на кінцеві фінансові результати його діяльності в цілому.

Завершується процес фінансового планування на підприємстві аналізом і контролем за виконанням фінансових планів. Даний етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, зіставленні з запланованими показниками, виявленні причин відхилень від планових показників, в розробці заходів щодо усунення негативних явищ.

3. Класифікація фінансового планування в комерційному банку

Відомо безліч класифікацій фінансового планування. Залежно від пріоритетів керівництва підприємства з використання при фінансовому плануванні інформації про минуле та сьогодення досвіді і бажаному фінансовому стані підприємства в майбутньому розрізняють: реактивне, інактивне, преактивне і інтерактивне планування.

Характеристику представникам кожного напрямку планування дав Р. Акофф [34; с. 174]:

• реактівісти намагаються плисти проти нього;
• інактівісти прагнуть утриматися в бурхливому потоці;
• преактивісти намагаються осідлати його першу хвилю;
• інтерактивісти мають намір поміняти напрям течії річки.

Реактивне планування націлене в минуле. Основний метод даного виду планування – це дослідження всіх проблем з точки зору їх виникнення та розвитку в минулому. Реактівісти вважають, що якщо знайти в минулому причину проблеми, придушити її або стримати, то проблема зникне. Прихильники реактивного планування сприймають фінанси підприємства як стійкий, стабільний, налагоджений механізм. Планування здійснюється знизу вверх і спирається тільки на попередній досвід організації фінансів без урахування можливих змін в майбутньому.

Інактивне планування пов'язане з урахуванням тільки справжніх умов функціонування підприємства. Воно виходить з твердження, що справжні умови досить хороші, прийнятні для організації. Відмітна риса інактивізму - задоволення сьогоденням. Характерним для нього є також уявлення про те, що рівновага в положенні організації досягається природним шляхом, автоматично. Головний принцип інактивності планування полягає в тому, що планувати необхідно мінімум процесів, щоб не змінити природного ходу подій.

Преактивне планування орієнтоване на майбутні зміни. При преактивному плануванні основу складають зміни в майбутньому, можливість передбачити можливі напрями змін зовнішнього середовища, з метою досягнення поставлених цілей. Преактивне планування орієнтується на пошук оптимальних рішень. В процесі планування преактивісти в основному використовують наукові, економіко-математичні методи планування, використовують техніку. Планування здійснюється зверху вниз: на вищих рівнях прогнозуються зовнішні умови, формулюються цілі та стратегії, потім визначаються цілі нижчих рівнів і програми їх дій.

Інтерактивне планування засноване на принципі участі і максимальної мобілізації творчих здібностей працівників організації. При інтерактивному плануванні годиться, що майбутнє підвладне контролю і значною мірою є продуктом діяльності працівників підприємства, заснованого на знаннях, як про сьогодення, так і про минуле фінансовому стані підприємства.

Фінансові плани банку можуть класифікуватися за багатьма ознаками [15; с. 112]:

• за видами діяльності (інноваційні, інвестиційні, виробничі, маркетингові і т.д.);
• за масштабами (загальний план фірми, плани підрозділів);
• по тривалості планованого періоду;
• по порядку розробки (знизу вверх, зверху вниз);
• за періодом (довгострокове, середньострокове, короткострокове);
• за масштабністю мети (стратегічне, тактичне, оперативне).

Розглянемо більш докладно наступні види фінансового планування:

• стратегічне;
• перспективне (довгострокове);
• бізнес-планування;
• поточне;
• бюджетування;
• оперативне фінансове планування.

Всі представлені види фінансового планування взаємопов'язані і реалізуються в певній послідовності.

Стратегічні і перспективні плани носять довгостроковий характер, зазвичай вони складаються на термін від трьох і більше років. Терміни «стратегічний» і «довгостроковий» не є тотожними. Стратегічне планування об'ємніше в концептуальному і змістовному сенсах, ніж довгострокове. Головна відмінність полягає в трактуванні майбутнього. Стратегічне планування - це не тільки і не стільки визначення бажаних цілей і можливих способів їх досягнення. Стратегічне планування базується на реальних можливостях підприємства. Стратегія - це своєчасна і необхідна реакція на об'єктивні зовнішні та внутрішні аспекти діяльності підприємства.

В системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції сформованих структурних пропорцій і тенденцій.

У системі стратегічного планування йдуть від сьогодення до майбутнього, замінюючи екстраполяцію аналізом перспектив розвитку організації.

Таким чином, складання стратегічних планів буде ґрунтуватися на вивченні факторів зовнішнього середовища - економічних, політичних, географічних, і інших чинників.

Наступна відмінність стратегічного і довгострокового планування полягає у використанні різних методів планування. Методологічною основою при стратегічному підході є системний і ситуаційний підходи (розробка сценаріїв майбутніх ситуацій, експертні оцінки, методи імітаційного та стохастичного моделювання та ін.). Ці підходи відрізняє гнучкість, адаптивність і маневреність. Крім цього найважливішим відмінністю є час - довгострокове планування більшою мірою є функцією часу.

Особливість стратегічного планування по відношенню до фінансового полягає в ув'язці стратегічних і фінансових цілей. До них можна віднести темпи і пропорції фінансових показників, напрямки фінансової політики. В якості основних стратегічних нормативів по різних сторонах фінансової діяльності підприємства можуть бути встановлені:

• середньорічний темп росту власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок власних джерел;
• мінімальна частка власного капіталу в загальному обсязі використовуваного капіталу підприємства;
• коефіцієнт рентабельності власного капіталу;
• співвідношення власних і позикових джерел коштів підприємства;
• співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;
• мінімальний рівень грошових коштів, необхідних для забезпечення платоспроможності підприємства;
• рівень самофінансування підприємства та інші.

Проблема ув'язки стратегічних і фінансових цілей полягає ще й у тому, що сам по собі стратегічний аналіз відрізняється від фінансового.

При організації фінансового стратегічного планування необхідно мати можливість чітко сформулювати цілі діяльності окремого господарюючого суб'єкта. Як правило, цілі намічаються в досить загальному вигляді, не конкретні, навіть свідомо не досяжні. Так, наприклад, формулювання мети - стати кращим у своїй галузі - є не конкретною і практично не досяжною. Крім цього, при постановці цілей необхідно чітко обмежувати терміни щодо її досягнення. Також мети рідко враховують інші напрямки, крім фінансів.

При стратегічному плануванні можлива постановка цілей за такими основними напрямками [23; с. 44]:

1) доходи банку (прибуток, рентабельність, обсяг продажів, частка ринку та ін.);

2) клієнти банку (основні сегменти, кількісний і якісний склад, спеціальні заходи з обслуговування та ін.);

3) співробітники банку (вимоги до персоналу, система управління та ін.);

4) соціальна відповідальність (імідж організації та ін.).

Довгострокове планування в деяких джерелах ототожнюється зі стратегічним, проте воно має дещо іншу характеристику. Довгострокове планування охоплює період від трьох років (хоча періодичність складання таких планів багато в чому залежить від економічної стабільності, можливостей прогнозування), визначає найважливіші показники, пропорції, темпи розширеного відтворення.