Кадрова структура підприємства. Продуктивність праці і способи її підвищення

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розроблення конкретних програм  ефективнішого використання трудового  потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації чинників продуктивності праці. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства та за рівнем керованості всі чинники зростання  продуктивності праці можна поділити на дві групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають  поза сферою управління окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство» політика, ринкова  інфраструктура; конкуренція; макроструктурні зрушення в суспільстві; культура і моральність; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, техніка і технологія; матеріали й енергія; персонал, організація виробництва і праці, інновації, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства важливе господарське значення. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію підвищення продуктивності праці.

виробництві доцільно використовувати  такі узагальнені групи чинників зростання продуктивності праці:

— матеріально-технічні (удосконалення  техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

— організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи  управління, організації праці);

— економічні (удосконалення методів  планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках);

— соціальні (створення належного  морально-психологічного клімату, нематеріальне  заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

— структурні, галузеві й інші фактори (введення та освоєння нових виробництв, зміна структури виробництва);

— природні умови та географічне розташування підприємств.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних  показників виробничо-господарської  діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту  плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих  служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) структурні зрушення у виробництві,  тобто зміна частки окремих  видів продукції в загальному  обсязі виробництва;

2) підвищення технічного рівня  виробництва;

3) удосконалення управління організації  виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад  зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді  тощо.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня  виробництва, що досягається за рахунок  комплексної механізації й автоматизації  виробничих процесів, упровадження передової  технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних  характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів  сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників  у результаті впровадження нової  техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності  працівників для виконання запланованого  обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

Факторами підвищення продуктивності праці є об'єктивні умови виробництва, що визначають її рівень. Вони відносно стабільні і не залежать від трудових зусиль працюючих. До них належать:

— природні умови (кліматичні умови, характер родовища і фізико-механічні  властивості корисних копалин та ін.);

— географічне положення підприємства;

— виробнича потужність, структура, комбінація і масштаби виробництва;

— характер і глибина галузевого і міжгалузевого поділу та кооперації праці;

— умови праці;

— технологічне застосування наукових досягнень у виробництві.

Всі зазначені вище фактори є  об'єктивними умовами виробництва.

Розрізняють також суб'єктивні  фактори виробництва. На продуктивність праці впливають відхилення від  середнього сформованого рівня цих  факторів. До них належать:

— освітній і культурний рівень працюючих; 
— досвід і професійні навички; 
— рівень спецпідготовки і кваліфікації.

За сферою виникнення і дії фактори  підвищення продуктивності праці поділяються  на:

— внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо  на рівні підприємства або організації;

— міжвиробничі пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва.

На відміну від факторів, резерви  підвищення продуктивності праці являють  собою можливості економії робочого часу у виробництві на основі трудових зусиль колективу підприємства. Підвищення продуктивності праці досягається або збільшенням виробництва продукції при тих же затратах робочого часу, або зниженням затрат робочого часу на одиницю продукції (трудомісткості). Резервоутворюючими джерелами росту продуктивності праці є, таким чином, реальні технічні, організаційні або економічні заходи, застосування наукових досягнень у практиці, передового виробничого досвіду, скорочення непродуктивних затрат робочого часу та ін.

Найбільш помітно на підвищенні продуктивності праці позначається економія змінного робочого часу.

Одним із основних факторів, що впливають  на підвищення продуктивності праці  є підвищення технічного рівня виробництва, а саме підвищення рівня механізації  і автоматизації виробничих процесів; вдосконалення технології і підвищення технологічної оснащеності виробництва; підвищення якості продукції; зміна  технічно-конструктивних характеристик  виробництва; введення нових видів  і покращення використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і  енергії.

Поліпшення використання засобів  праці здійснюється за двома принципами:

- екстенсивним – збільшення  часу їх роботи через скорочення  простоїв, введення в дію не  використовуваного устаткування, підвищення  коефіцієнта змінності в національних  розмірах, скорочення строків ремонту  тощо;

- інтенсивним – поліпшення використання  машин та устаткування за одиницю  часу через упровадження прогресивних  технологічних процесів.

Планування і регулювання капітальних  вкладень здійснювалося в Україні  без урахування процесу відтворення  основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву  на неосвоєних територіях. При цьому  майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне планування відтворення  основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало  те, що виробничий потенціал України  через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам  часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві  досягає 61 %. Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні  починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою  яких можна розрахувати на перспективу  основні балансові показники  відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Покращення організації праці, як механізм підвищення продуктивності праці включає в себе:

- удосконалення організації і  обслуговування робочих місць  (впровадження типових проектів  організації робочих місць робітників  і службовців, а також організації  праці на ділянках і в цехах);

- удосконалення кооперації праці.  впровадження передових прийомів  і методів праці, покращення  оплати праці (включаючи системи  матеріального заохочення і умов  праці;

- підвищення кваліфікації робітників, інтенсивності парці, набуття  практичних навичок;

- покращення використання робочого  часу.

Підвищення продуктивності праці  може досягтися за рахунок збільшення працездатності в покращених умовах на робочому місці.

Будь-яке підприємство насамперед залежить від правильно побудованої кадрової структури. В теоретичній частині було розглянуто питання щодо добору персоналу, принципів побудови організаційної структури та правильного відбіру кадрів. Практична частина висвітила метод розрахунку відбору кадрів для раціональної роботи підприємства. Також був розглянутий такий показник, як продуктивність праці, який розгорнуто описаний у теоретичній частині. Його розрахунок та методи підвищення маються у практичній частині.

_{2 Розрахунок собівартості та відпускної ціни умовного виробу}

Змістом практичної частини роботи є розрахунок собівартості умовного виробу і формування його відпускної ціни. Для розрахунку використовується нормативний метод  обліку витрат на виробництво і калькуляції  собівартості продукції. Він застосовується на підприємствах оброблювальних галузей  промисловості з масовим і  великосерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей і вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, меблевої промисловості і ін.). Метою практичної частини курсової роботи є калькуляція собівартості виробу, вироблюваного в механо-складальному цеху і визначення відпускної ціни виробу на підставі його собівартості.

Таблиця 2.1 - Початкові дані:

Найменування показника		Одиниця вимірювань	Варіант 5
Трудомісткість виробу, що виготовляється		Норма - година
а)	верстатні:
	токарні		20
	фрезерні		18
	свердлильні		31
	ін. верстатні		25
б)	слюсарно-складальні		50
в)	шкідливі  і гарячі		30
г)	інші  роботи		40
Середній розряд
а)	верстатних робіт		3,5
б)	холодних  робіт		4,7
в)	шкідливих робіт		5,0
Матеріали і купувальні вироби
а)	матеріали	кг
	прокат  чорних металів		23
	електротехнічна сталь		13
	кольорові метали		19
	провідникові  матеріали		9

Продовження таблицi 2.1 - Початкові дані

інші  матеріали		14
напівфабрикати  власного виробництва	грн.	19
купувальні  вироби і напівфабрикати	грн.	25
Споживана потужність
токарними верстатами	кВт/г	0,6
фрезерними		0,7
свердлильними		0,5
ін. верстатами (середнє)		0,5
слюсарно-складальним устаткуванням		0,6
Річний обсяг випуску продукції	шт	3450

 

_{2.1 Вибір і обгрунтування режиму роботи цеху з виробництва контактора}

Режим роботи повинен забезпечувати  якнайповніше використання устаткування цеху (ділянки) і в теж час раціональне  використання трудових ресурсів.

Рекомендується режим роботи:

2 зміни, 5 робочих днів в тиждень, 8-ми годинний робочий день.

Тривалість  робочого часу на 2011 рік:

250 - робочих дня;

10 – святкових  днів;

105 – вихідних дня;

Номінальний фонд часу розраховується по наступній формулі:

                                  ,                             (1.1)

          де   F – кількість календарних днів;

       F – кількість святкових днів;

       F – кількість вихідних днів на рік;

       n – кількість  змін;

       T – тривалість  робочого дня.

(години)

Фонд робочого часу розраховується по формулі:

         ,                                  (1.2)

де   F – час, необхідне на ремонт, яке розраховується так:

F = 4 • 0,5дн + 1 • 3дн = 5 днів, тобто робота зупиняється 4 рази на рік на півдня для поточного ремонту і 1 раз на рік на 3 дні для капітального ремонту.

Тобто час на ремонт рівний:

(годин)

Розрахуємо дійсний фонд робочого часу:

 (години)

Отримані дані зведемо в таблицю.

 

Таблиця 2.2 - Розрахунок дійсного фонду робочого часу.

Найменування	Дні	Години
	365	5840
	10	160
	105	1680
	5	80
	250	4000
	245	3920