Малі фірми в системі ринково-розвинутих країн

     Наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання  розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення „статистично малого підприємства”. До цієї категорії належать суб’єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

     50 осіб – у промисловості (крім  харчової – до 40 та поліграфічної  – до 20) та сільському господарстві;

     40 осіб – у будівництві (крім  проектних і проектно-вишукувальних  організацій – до 20, підприємств,  що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення – до 25чол.);

     30 осіб – у житловому господарстві (у тому числі готелі – до 10 чол.);

     20 осіб – у транспорті, зв’язку,  заготівлях, інших сферах матеріального  виробництва, науці;

     15 осіб – у торгівлі, постачанні  і збуті;

     10 осіб – у всіх інших галузях  економіки.

     Суб’єктами  малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому  законом порядку як суб’єкти підприємницької  діяльності; юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. грн.

     Середньооблікова  чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів [5, с.29-30].   
 
 
 

1.3 Роль малих підприємств для розвитку країни 

     Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства. По – перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких не мислима його висока ефективність. По друге – він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчий сфері, але і порівняно швидко окупатися. По – третє – створювати атмосферу конкуренції, по четверте – він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка не можлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізуються, що виробляються, що виконуються робіт суб’єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль. Суб’єкти малого підприємництва, як суб’єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу, вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання, велика незалежність дій суб’єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; невелика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інші. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб’єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошт для існування більшої кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими к в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг. У той же час суб’єктами малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні; більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній, недоліки в управлінні справою, слаба компетентність керівників, підвищена чутливість до змін умов господарювання, труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інші. Звичайно недоліки і невдачі суб’єктів малого бізнесу пов’язані як з внутрішніми, так із зовнішніми причинами, а також з умовами формування. Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

• компетентність;
• незбалансований досвід (наприклад , досвідчений інженер, але не досвідчений комерсант);
• недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв’язки, контакти.

     Іншими  причинами банкрутств малих фірм є:

• занедбаність бізнесу;
• погане здоров є або шкідливі звички;
• катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д.

     Практика  діяльності малих підприємств американських  фірм свідчить про те, що наявності  одного підприємницького досвіду і  хватка недостатньо. У сучасному  малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управління особливими структурами бізнесу. Шанси фірми на успіх підвищуються по мірі Ії дороблення. Фірми довго існуючи при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників. На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців . Підприємці, ті що вже нагромадили досвід ведення подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управління фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається із двох, трьох, або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки прийняття рішення більш професійне. На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений в фірму, тим більше можливостей Ії збереження в кризові періоди. У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвинений інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач. Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв’язання наступних проблем:

• формування конкретних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;
• підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);
• наближення виробництва товарів та послуг до конкретних споживачів;
• сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);
• залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);
• створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;
• сприяння розкриттю таланту людей, розкриттю різних видів ремесел;
• формування соціального шару власників, підприємців;
• Активізація науково – технічного прогресу;
• Освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;
• Звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

     Дрібні  і середні підприємства мають  помітну роль в зайнятості, виробництві  окремих товарів, дослідницьких  і науково – виробничих розробках. Незважаючи на те, що велика частка наукового  потенціалу зосереджена на великих компаніях, мали та середні фірми по широкому колу продукціє частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень. Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового вибору знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж, малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що поводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з очки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва. Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для того фінансовими і матеріальними ресурсами. Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємство впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб’єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри придавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємства і ділового адміністрування. Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу великих об'єднань. Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно до декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об’єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьким цінам. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоді несприятливої кон’юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв’язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх на призволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об’єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями. Важливість малих підприємств ще в тому, що ввівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвіватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існування, а значить бути кращими за інших, щоб прибуток діставався саме ім.. Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свої величини вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіалів, що саме по собі заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми. Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн – це основа всього їх соціального та економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку. У той же час на дрібних підприємствах відмічається найбільш висока ефективність праці, мали фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основні розробки місцевих джерел (сировина)і забезпечує при цьому велику зайнятість, Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші можливі для господарства функції. Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення. Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно – активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. В умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємства повинно стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в мир ринкової економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2.  МАЛІ ФІРМИ В СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ РИНКОВО-РОЗВИНУТИХ КРАЇН

     2.1 Місце малих підприємств у  економіці різних країн світу

     Аналіз  зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати  позитивні аспекти цього досвіду.

     В кінці 80-х років у всіх індустріально  розвинених країнах частка малого підприємництва за кількістю є значною. Так, в  США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

     За  статистичними даними в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії – 2,37 млн., в Японії – 6,5 млн. Показник щорічного приросту нових малих підприємств за останнє десятиліття складав: у Великобританії 1,1%, у Франції – 1,5%, В США – 8%.

     Нині  у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 63% зайнятих у приватному секторі і на нього припадає 47% загального обсягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту.

     Частка  МП за обсягами продукції в США в окремих галузях господарства відображена в таблиці1.2.1

     Революцією  в галузі малого бізнесу стала  концепція франчайзингу. У США  лише протягом кількох десятиліть обсяг  продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млн. доларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг.

     Кінець 80-х років став бумом малого підприємництва у Великобританії. У 1987 році було зареєстровано 42 тис. МП, в 1990 році – 87 тис., в 1993 році – 409 тис., в 1997 – 2,37 млн. Орієнтовна зміна частки малого бізнесу в різних сферах економіки Великобританії за 1979-1989 роки відображена  таблиці 2.2.

     У Франції в 1998 році МП становили 94% від усієї чисельності. В них зайнято 33% працездатного населення, що, в значній мірі, вирішує проблему зайнятості. За галузевою ознакою МП найбільш поширені в сфері послуг, торгівлі, будівництві (80% зайнятих), в меншій мірі – в промисловості (54%), транспорті (28,6%).

     Частка  МП в економіці Японії за обсягами реалізованої продукції становить 58% в промисловості, вона складає 64% торгового обігу і 79% роздрібного  товарообігу. В Японії функціонує більше 6,5 млн. МП, на яких зайнято 82% працюючих. Роль МП в економіці Японії відображена в таблиці 2.3 . 

     Найбільше МП з країн ЄС мають Італія, Англія, Німеччина, Франція, Іспанія. При середній кількості МП на 1000 жителів – 45 одиниць, Греція, Іспанія, Італія, Португалія мають 65 одиниць, Нідерланди, Данія, Франція – 30.

     До  кінця 70-х років вважалося, що більшість  нових робочих місць створюється  на великих підприємствах. Але дослідження  виявили, що протягом 1969-1976р. у США, завдяки  малим підприємствам з двадцятьма й менше працівниками, було створено 66% усіх нових робочих місць у країні. Отже, менші корпорації активніше шукають нових можливостей. Це підтверджується статистичними даними з інших розвинутих країн. Скажімо, в Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості зайнятих, у Данії 92% виробничих підприємств є малими, на яких зайнято 43% трудових ресурсів. Порівняємо структуру підприємств в Європі та США (див. таблицю 2.4).  

        Як бачимо, на МП в ЄС зайнято  більше населення, ніж у США,  тобто в країнах ЄС мале  підприємництво є важливішим щодо зайнятості, особливо у виробництві. Незалежно від критерію визначення МП, вони становлять в ЄС 95% усіх підприємств.

     Зі  статистичних даних можна зробити  висновок, що найбільша питома вага МП на світовому рівні припадає на сільське господарство, торгівлю, сферу послуг, будівництво, промисловість (особливо легка та харчова). Останнім часом МП ефективно функціонують в сфері точного машинобудування, приладобудування, оптики, електроніки, електротехніки.

     Кількісний  ріст МП у промисловості обумовлюється, в основному, спеціалізацією та диференціацією суспільного виробництва, відмовою від крупномаштабного масового виробництва  на користь дрібносерійного, індивідуального  випуску товарів, що вимагає сучасний ринок.

     Варто також зазначити, що такий розквіт  малого підприємництва в економічно розвинених країнах вдалось досягти  завдяки існування ефективної державної  політики підтримки сприяння розвитку даної сфери.  
 

2.2 Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні 

       Малі  підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п’ятого — тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.