Обґрунтування оптимального обсягу виробництва промислового підприємства

 

3. Аналіз ймовірності банкрутства підприємства

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом

     Цей Закон    встановлює    умови   та   порядок   відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності  -  боржника або   визнання   його   банкрутом  та  застосування  ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.[7.]

Згідно ЗАКОНУ «Про банкрутство»:

банкрутство -  визнана   арбітражним   судом   неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом  вимоги  кредиторів  не   інакше   як   через   застосування ліквідаційної процедури;

   суб'єкт банкрутства  -   боржник, неспроможність   якого   виконати   свої   грошові    зобов'язання встановлена  арбітражним  судом.  Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи  юридичної  особи  (філії, представництва, відділення тощо);

    Державний орган з питань банкрутства:

• сприяє створенню  організаційних,  економічних,  інших  умов, необхідних для реалізації процедур  відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

• пропонує арбітражному  суду  кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників  майна,  керуючих   санацією,   ліквідаторів)   для державних  підприємств  або  підприємств,  у статутному фонді яких частка державної власності  перевищує  двадцять  п'ять  відсотків,щодо яких  порушена справа про      банкрутство,  та в інших випадках, передбачених цим Законом;

• організовує систему    підготовки    арбітражних     керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

• здійснює ліцензування  діяльності  фізичних  осіб - суб'єктів підприємницької   діяльності,   які   здійснюють   діяльність   як арбітражні   керуючі   (розпорядники   майна,   керуючі  санацією, ліквідатори);

• забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

• здійснює ведення  єдиної  бази  даних про підприємства,  щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство,  встановлює та затверджує   форму   подання   арбітражним   керуючим  інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних  про  підприємства,  щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

• організовує проведення   експертизи   фінансового   становища державних підприємств  і  підприємств,  у  статутному  фонді  яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство  до  розгляду  або  під  час  її розгляду  арбітражним судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

• готує на запити суду,  прокуратури або іншого  уповноваженого органу  висновки  про  наявність  ознак приховуваного,  фіктивного банкрутства  або   доведення   до   банкрутства   щодо   державних підприємств   чи  підприємств,  у  статутному  фонді  яких  частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;

• готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів  України  у встановленому  порядку  типові  документи щодо здійснення процедур банкрутства;

 

Для оцінки можливості банкрутства у світовій практиці найчастіше використовують індекс Альтману. Для розрахунку індексу відібрана п’ять найбільше значимих для прогнозу банкрутства показників,що характеризують у загальному виді прибутковість капіталу і його структури з різноманітних позицій. Індекс Альтману (Z) розраховується по формулі:

Z=3,3*К1+1*К2+0,6*К3+1,4*К4+1,2*К5,                      

де Z – функція від К1…К5, частки одиниць;

3,3…1,2 – коефіцієнти регресії,що характеризують кількісний вплив на Z кожного включеного в модель показника при фіксованому положенні інших, частки одиниць;

 К1 -  прибутковість загального капіталу (характеризує загальну рентабельність підприємства), частки одиниць.

К1=

Прибуток до сплачування відсотків ті податків можна визначити за вихідними як різницю між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції та собівартістю або за формулою № «Звіт про фінансові результати» при її наявності.

К2 –прибутковість на базі чистого виторгу від реалізації,частки одиниць.

К2=

Виручка від реалізації визначається за вихідними даними щодо обсягів виробництва та ціни продукції або, при наявності, за формою №2 «Звіт про фінансові результати»

К3 –коефіцієнт співвідношення власного капіталу по ринковій оцінці і позикового,частки одиниць.

Тобто,

К3=

 

В іноземному трактуванні коефіцієнт визначається відношенням ринкової вартості звичайних і привілейованих акцій до всіх пасивів. В умовах України в якості розміру власного капіталу при розрахунках коефіцієнту приймається розмір статутного капіталу.

 

К4 –коефіцієнт співвідношення реінвестованого прибутку і загального капіталу,частки одиниць.

К4=

 

К4 –коефіцієнт співвідношення власного оборотного в загального капіталу,частки одиниць.

К5=

  Чистий оборотний капітал або робочий капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними забов’язаннями

Розраховане Альтманом критичне значення індексу Z дорівнює 2,675. Для визначення можливості банкрутства зіставляється розраховане для кожного підприємства значення є критичним (2,675)

 

 

Висновки по розділу 1

1. Економіка України — 39-та економіка світу по розміру ВВП. Промисловість - найважливіша структурна одиниця господарського комплексу України. На неї приходиться 1/3 основних фондів та більше 35% населення, зайнятого у народному господарстві. Обсяг  промислового виробництва в Україні по підсумкам 2010 року зріс на 11,0%, що виявилося набагато кращим за підсумковий результат 2009 років, коли промисловість України продемонструвала негативну динаміку, знизившись відразу на 21,9%. Вугільна промисловість України є одній з базових галузей економіки. Її участь у ВВП України в 1999 році склала 5,1%. Вона є невід'ємній складовій інших найважливіших галузей: електроенергетики і металургії. Що забезпечує видобуток і первинну переробку кам'яного і бурого вугілля, галузь  є одній з основних в паливній промисловості.
2. Інвестиційні проекти займають центральне місце у процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення  інвестиційних засобів. Для отримання найбільш повної характеристики фінансово-економічної ефективності аналізованого інвестиційного проекту рекомендується спільний розгляд чистої поточної вартості-проекту, індексу рентабельності і внутрішньої норми прибутку.
3. 3акон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 говорить,що доцільно використовувати цей закон до суб’єкту банкрутства, а саме до боржника, який не може виконати свої грошові забов’язаня 

 

2 РОЗРОБКА ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОЇ  МОДЕЛІ

2.1 Класифікація  витрат підприємства

Під витратами підприємства розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок вилучення внесків власників).

Витрати виробництва  — це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

Класифікація  витрат – науково обґрунтоване групування витрат за визначеними однорідними ознаками для цілей обліку, аналізу, контролю, планування та прийняття управлінських рішень стосовно процесу виробництва продукції. [8.]

Класифікація  витрат має практичне значення. Групування видів витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж, групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення, і визначення собівартості одиниці продукції, тобто локальних затрат. Групування витрат є важливим не тільки для розрахунку собівартості, а й для встановлення певного співвідношення між ними з метою взаємного контролю та узгодження. Таке узгодження можливе тільки за наявності економічно обґрунтованої класифікації витрат за певними групами, що також має велике значення для економічного аналізу собівартості, встановлення та оцінки чинників її формування та зниження. Одним із визначальних моментів раціональної організації обліку витрат є їх економічно обґрунтована класифікація, що, в свою чергу, залежить від правильного вибору класифікаційних ознак.

 

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові  витрати. Залежно від ролі, яку  вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані  з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво  або реалізацію продукції, так  звані поточні витрати, які  відшкодовуються за рахунок виручки  від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані  з інвестиційною діяльністю, тобто  на розширення та оновлення  виробництва. Одноразові витрати  на просте та розширене відтворення  основних фондів, приріст оборотних  коштів та формування додаткової  робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний  розвиток колективу (соціально-культурні,  оздоровчі, житлово-побутові та  інші потреби). Ці витрати не  пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у  загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати  економічні та бухгалтерські. Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати — це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій.

Розрізняють витрати  на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з  них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час  виникнення та обчислення. Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю  у формуванні собівартості продукції  витрати поділяють на основні  та накладні: основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрати створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати  поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом  виробництва витрати поділяють  на постійні та змінні. Постійні витрати (ПоВ) — це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція .

При істотних змінах обсягів  виробництва, наслідком яких є зміни  виробничої та організаційної структури  підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати (ЗмВ) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.