Організація праці

План

1.Дайте характеристику  основних етапів становлення  теорій організації праці.

2. Суть, мета  порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці.

3. Зробіть оцінку шкідливих і небезпечних умов праці на виробництві.

4. План підготовки та перепідготовки кваліфікації кадрів як складова частина плану з праці підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Дайте характеристику  основних етапів становлення  теорій організації праці.

Теорія організації та раціоналізації праці у своєму розвитку пройшла шлях від тейлоризму до сучасних концепцій "збагачення змісту праці", "гуманізації праці", "наукової організації праці" тощо. Водночас конкретне соціально-економічне завдання оптимізації організації праці є предметом щоденної практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємств і організацій усіх форм власності та сфер діяльності.

Наявність культових  пам’яток і архітектурно-будівельних  споруд, що залишаються до цього  часу неперевершеними шедеврами, дає  підставу стверджувати про унікальну  культуру і високий рівень організації проектування та виробництва, що існували в минулому. Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю. У V—VІ тисячоріччях до н. е. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації [1].

Промислова революція  кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом. До того часу товари вироблялися в маленьких майстернях ремісниками та їх учнями. Від початку до кінця вироби виготовлялися зазвичай однією людиною. Використовувалися прості ручні інструменти, виробниче приладдя та оснащення. Складові таких виробів (наприклад, столу або стільця) дещо відрізнялися і їх не могли використати для іншого подібного екземпляра виробу. Тому не було потреби створювати запаси комплектуючих деталей. У разі виходу з ладу виробів для заміни деталей їх виготовлювали знов і підганяли вручну. Виробництво було трудомістким та занадто повільним.

Винахід парового двигуна  Джеймсом Уаттом у 1764 р. дав змогу  забезпечити джерело енергії  для використання машин на фабриках. Виникнення можливостей застосування нових видів енергії для приведення в дію механізмів створило умови для організації машинного виробництва. Спеціалізована трудова діяльність мануфактурного робітника змінилася діями високопродуктивних механічних комплексів обробки сировини і матеріалів. Весь процес був розподілений на складові фази. Відкрилися можливості для технологічного застосування науки, розвитку прикладних досліджень, що пов’язані з матеріальним виробництвом.

Велике машинне виробництво  потребувало узгоджених дій усіх його ланок, установлення і суворого виконання певних норм і пропорцій між усіма сторонами виробництва. Адже виникли такі проблеми, як забезпечення пропорційності кількості робітників та машин, їх продуктивності і темпів роботи, а також багатоаспектні завдання організації та управління виробництвом, починаючи з технічної підготовки виробництва, конструювання нових виробів, проектування технологічних процесів та інших робіт.

Застосування емпіричних методів вже не задовольняло потреби  підвищення ефективності виробництва. Стали широко використовуватись  наукові експерименти, за допомогою яких здійснювались спроби визначити норми виробітку і оплати праці, максимальні швидкості роботи устаткування, розрахувати оптимальні обсяги виготовлення продукції, удосконалити організацію виробництва і праці.

Адам Сміт (1723—1790) у  своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації [2].

Багато нового в організацію  та управління виробництвом упровадив  Роберт Оуен (1771—1858), працюючи директором і керуючим менеджером низки шотландських текстильних фабрик. Соціально-економічний експеримент, який він здійснив у 1800—1828 рр., довів, що для забезпечення підвищення продуктивності праці доцільно надати робітникам житло, поліпшити умови праці, побуту та відпочинку, створити магазини з товарами першої необхідності за доступними цінами, підвищити мінімальний вік прийняття дітей на роботу, скоротити тривалість робочого дня, створити в робітничих селищах школи. Наприкінці ХІХ ст. у виробництві різко зросли масштаби і концентрація, виникли великі підприємства, на яких були зайняті тисячі і десятки тисяч людей. На підприємствах установлювалося обладнання, машини і механізми, які дорого коштували, упроваджувалися дуже складні технологічні процеси виготовлення продукції, відповідно підвищувалися вимоги до освіти, навиків і вмінь робітників. Індустріальні методи виробництва потребували адекватних організаційно-виробничих структур, схем зв’язків та управління, жорсткого виконання технологій, точності виконання трудових операцій.

З поглибленням поділу праці, спеціалізації і кооперування зростала роль чіткої організації і регулювання, документального оформлення і закріплення узгоджених у часі і просторі операцій та процесів виробництва з метою сталого виготовлення продукції з меншими витратами. На кожному підприємстві (фабриці) розроблялися інструкції, що були орієнтовані на виробництво, організацію випуску продукції й ефективного використання машин і механізмів. Це сприяло появі нової галузі прикладних промислових знань. Поступово набував поширення науково-технічний та інженерний підхід до організації та управління виробництвом, а також іншими сферами діяльності промислових підприємств.

Початок систематизованих досліджень виробництва пов’язаний з американським інженером Фредеріком У. Тейлором (1856—1915), який започаткував раціоналістичну школу наукової організації виробництва. Почавши працювати учнем у механічній майстерні, він за 10 років пройшов шлях до головного інженера великого металургійного підприємства. Завдяки самостійній наполегливій підготовці Ф. Тейлор успішно склав іспити і отримав диплом інженера. Наприкінці ХІХ ст. він почав вивчати проблеми наукової організації праці робітників. Основні дослідження провів у сталеливарних компаніях і на машинобудівних підприємствах. Їх результати виклав у працях «Управління фабрикою» (1903), «Принципи наукового управління» (1911), «Свідки перед спеціальною комісією Конгресу» (1912). 
Ф. Тейлор визначив, що «головним завданням управління підприємством має бути забезпечення максимального прибутку для підприємця». Ставлячи за головну мету максимальне збільшення продуктивності праці, він запропонував конкретні рішення, які спрямовані на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва: введення суворого регламенту на застосування матеріалів і інструментів; стандартизація інструментів, робочих операцій; точний облік робочого часу; дослідження трудових операцій шляхом поділу їх на складові елементи та хронометражу; встановлення контролю за кожною операцією та ін.

Ф. Тейлор запропонував низку  заходів, які дістали назву «вивчення  роботи». З метою ретельного вивчення трудових прийомів він залучав кваліфікованих, спеціально підготовлених робітників, майстерно володіючих цими прийомами. У процесі аналізу рухів окремих робітників кожен такий рух поділявся на елементарні складові частини і, за допомогою хронометражу, створювався «ідеальний метод роботи», що ґрунтувався на селекції найліпших елементів трудового процесу різних робітників. Хронометраж давав змогу визначити й усунути «помилкові», «повільні» та «некорисні» рухи. Розробляючи оптимальні методи роботи, Ф. Тейлор намагався науково обґрунтувати «ліпший метод» виконання кожної роботи в найкоротший час. Результати проектних досліджень були вражаючі. Тільки в процесі проведення експериментальних робіт продуктивність праці зросла за три роки вдвічі.

Таким чином, сформувалася система Ф. Тейлора, суть якої ґрунтувалася на таких принципах [1]:

1) точне встановлення часу (виробітку) на основі розподілу процесу обробки, хронометражу операцій і вивчення рухів.

2) підбір інструментів, устаткування, режимів обробки, прийомів виконання робіт і робітників для досягнення максимальної продуктивності.

3) контролювання методів роботи, а не продуктивності.

4) повне відокремлення робітників від функцій адміністрації.

5) функціональна система управління, що базується на розподілі безпосередньо адміністративних функцій.

Система Ф. Тейлора набула поширення в перші три десятиріччя  ХХ ст., її основні положення стали  класичними і до цього часу використовуються в промисловому виробництві, поступово  удосконалюючись і доповнюючись.

Крім Ф. Тейлора, значними представниками раціоналістичної школи  були Френк та Ліліан Гілбрети, які  вивчали робочі операції, використовуючи кінокамеру та мікрохронометр, що був  їхнім винаходом. Ґрунтуючись на інформації, що була отримана за допомогою стоп-кадрів, вони визначили так звані мікроелементні рухи, з яких складаються трудові дії, що послідовно формують трудові операції. За допомогою досліджень вони довели, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Це відкриття дало змогу проектувати раціональні методи виконання виробничих операцій шляхом усунення зайвих непродуктивних рухів, що значно підвищувало продуктивність праці. Таким чином, було покладено початок вивченню витрат часу на рухи, дії, операції, моделюванню їх на графіках та використанню в організації та плануванні робочих місць.

Серед піонерів раціоналістичної школи — Гаррі Гантт (1861—1919). Найближчий помічник Ф. Тейлора відкрив значення нематеріального стимулювання робітників і розробив систему планування виробничих операцій, які використовуються в сучасному виробництві під назвою «графіки Гантта». За таким графіком кожний робітник міг бачити результати своєї праці і розмір заробітку в будь-який час. На графіку відображалися також часові зв’язки між розділами виробничої програми та хід виконання завдань, що і зумовило покладення його в основу оперативного планування виробничого процесу в межах підприємства, а також сітьових графіків, які були запроваджені пізніше.

У теорію і практику організації  та управління виробництвом значний внесок зробив Харрінгтон Емерсон (1853—1931), який у праці «Дванадцять принципів продуктивності» (1911) обґрунтував організаційні умови, виконання яких забезпечує підвищення результатів у тій або іншій сфері діяльності [1]:

1) точність формулювання і встановлення цілей, до досягнення яких повинен прагнути кожен керівник та його підлеглі на всіх рівнях управління;

2) підхід з позиції  здорового глузду до аналізу  кожного нового процесу з урахуванням  перспективних цілей, визнання помилок і пошуку їх причин;

3) компетентність консультації, яка передбачає наявність необхідних  спеціальних знань керівника;

4) дисципліна, що ґрунтується  на чіткій регламентації діяльності, контролі, своєчасному стимулюванні;

5) справедливе ставлення  до персоналу;

6) швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік; 

7) диспетчерування (регулювання  процесів) за принципом «…ліпше  диспетчерувати хоча б незаплановану  роботу, ніж плануючи роботу не  диспетчерувати її»; 

8) норми, розклади та  інструкції, що сприяють пошуку і реалізації резервів;

9) нормалізація умов  праці, що забезпечує таке поєднання  часу, зусиль і собівартості, за  якого досягаються найкращі результати;

10) нормування операцій, яке полягає в стандартизації  способів їх виконання, тобто  встановлення часу і послідовності виконання кожної операції;

11) складання письмових  (формалізованих) стандартних інструкцій, щоб працювати найшвидшим і  найлегшим способом, зменшуючи зусилля  та вивільняючи мозок для ініціативи  та розроблення ефективніших  способів;

12) винагорода за продуктивність  з метою заохочення праці кожного  працівника.

Х. Емерсон перший указав на необхідність комплексного підходу  до вирішення складних завдань організації  та управління виробництвом з урахуванням  їх ефективності (поняття введене ним), під якою розумілося максимально вигідне співвідношення між витратами і результатами.

 Подальший розвиток системи Ф. Тейлора було зроблено відомим усьому світу виробником автомобілів Генрі Фордом (1863—1947). Розробивши конструкцію легкового автомобіля, він поставив собі за мету створити його дешевим. Використовуючи принципи поділу роботи на дрібні операції і прийоми, Г. Форд у 1913 р. спроектував та впровадив на своєму автозаводі потоково-безперевну систему виробництва на основі стрічкового конвеєра. Це були радикальні технологічні, технічні і, особливо, організаційні нововведення у виробництво. Цикл складання одного автомобіля скоротився з 1,5 дня до 93 хвилин, що підтвердило високу ефективність організації масового і потокового (конвеєрного) виробництва на базі організації предметних дільниць і ліній з прямоточним характером виробництва. При тому, що в часи стаціонарного складання термін був 728 годин праці одного робітника. Організація виробництва та управління зводилася до таких принципів: