Шпаргалка по "Физиологии и психологии труда"

Також широко використовують тестові методи та методи опитування.

Одною з методик  оцінки працездатності є визначення середньо змінного значення. Також  використовують коефіцієнт варіації, інтегральний показник працездатності: К_інт= , де К_інт-інтегральний показник працездатності в момент спостереження, - стандартизовані показники функцій z,y,...,n  у момент спостереження і; n – кількість досліджених функцій.

 

113. Типи динаміки працездатності.

На основі таких виробничих показників, як виробіток продукції за одиницю часу, час виконання операції, якість продукції в динаміці робочого дня, довільні перерви на відпочинок під час роботи виявлено чотири типи динаміки працездатності.

Перший тип характеризується поступовим підвищенням продуктивності праці протягом 1,5—2 год, стабілізацією продуктивності на високому рівні протягом 1—2 год і наступним зниженням працездатності в зв'язку з розвитком втоми.

Другий тип характеризується найбільшою продуктивністю праці протягом першої години роботи і зниженням її в наступні години першої половини зміни.

Третій тип динаміки працездатності відзначається багаторазовими коливаннями продуктивності протягом зміни.

Четвертий тип характеризується високим темпом і стабільним ритмом продуктивності роботи з перших хвилин і протягом чотирьох годин робочого дня.

Перші три  типи динаміки працездатності спостерігаються  як у першій, так і в другій половині робочої зміни, а четвертий — тільки в першій.

Доведено, що різні типи динаміки працездатності можуть спостерігатися при виконанні однієї і тієї ж роботи і навіть в однієї і тієї ж людини в різні дні. Це свідчить про те, що, крім організаційно-технічних умов, продуктивність праці залежить від функціонального стану працівника перед роботою.

114.Добова динаміка працездатності  та її врахування в організації  праці.

Для фізіологічних  систем організму характерні періодичні коливання протягом доби. Так, удень  фізіологічні процеси характеризуються більшою інтенсивністю ніж вночі. В нічний час сповільнюються обмінні процеси, послаблюється діяльність системи кровообігу і т.ін. Дослідження, проведені на шведських підприємствах, показали, що коливання працездатності корелює з вегетативними біоритмами.

В узагальненому  вигляді працездатність протягом доби характеризується такою динамікою:

- з 6-ї години  ранку (вихідний рівень) і протягом  шести годин працездатність підвищується, досягаючи максимуму о 10-12 год;

• з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижується до рівня, нижчого за вихідний;

• з 16-ї до 18-ї години фізіологічна і трудова  активність знову підвищується до рівня, який значно вищий за вихідний, але  не перевищує максимальної працездатності;

• з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується до вихідного;

• при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-ї години продовжує різко  знижуватися;

• з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючи о шостій годині ранку  вихідного рівня.

Знання про  коливання працездатності слугують основою для розробки графіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованих перерв на відпочинок, а також певних ергономічних заходів для компенсації зниження працездатності.

115.Відновлювальна функціональна система та її роль в саморегуляції організму.

Відновлювальна  функціональна система являє  собою фізіологічні реакції організму  на вичерпність енергетичних речовин. Це спеціальна, системно організована діяльність організму, яка займається нагромадженням енергетичних речовин, витрачених у процесі праці. Подразником для неї є відхилення від фізіологічних констант енергетичних речовин, зміни у складі крові, наявність продуктів розпаду тощо. Реалізація відновлювальної функції здійснюється внаслідок процесу збудження, яке заставляє енергетичні речовини виходити з депо і надходити до робочих органів. Разом з тим відновлення працездатності здійснюється за участю процесу гальмування. Це зумовлюється тим, що будь-який орган не може одночасно виконувати свою специфічну функцію (наприклад, переробка інформації нервовою клітиною) і перекачувати до себе енергетичні речовини з депо. Тому процес гальмування блокує робочий акт і створює відпочинок функціональним одиницям, забезпечуючи відновлення їх енергетичного потенціалу.

Ці три  функціональні системи вступають  між собою в нейрофізіологічний конфлікт, оскільки несумісні в один і той же час. Однак, внаслідок координаційної функції мозку, трудова діяльність здійснюється ефективно. Але такий стан зберігається доти, доки мобілізація працездатності не виходить за межу. Тільки-но рівень мобілізації працездатності стає більшим, відновлювальна функціональна система набуває актуального значення і змінює напрямок регулюючої діяльності мозку.

Відновлювальна  функціональна система за допомогою процесу гальмування блокує виконання трудового процесу, який становить основну функціональну систему. Саме рівень загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною і відновлювальною функціональними системами в процесі праці, зміни в працездатності на кожній стадії цього конфлікту зумовлюють відповідний функціональний стан організму.

116.Працездатність і продуктивність  праці.

Працездатність - це  здатність організму витримувати  навантаження у процесі праці. Або  здатність клітин, тканин і органів до дії.

Працездатність  це  фізіологічна основа продуктивності праці. Чим більше навантаження здатні витримувати функціональні одиниці  у стані збудження тим вища працездатність людини.

Працездатність  може бути на загальному  рівні, і  характеризується такими факторами як: стан здоров’я, нервові процеси, м’язова сила і витривалість і їх співвідношення, психічні функції та біоенергетичні процеси і резерви організму.

Працездатність  поділяється на повну, часткову і  залишкову.

Повна – здатність  до праці без обмежень

Часткова - з  певним обмеженням, залишкова - характерна для людей похилого віку, що дозволяє їм працювати.

Продуктивність  праці характеризує ефективність затрат праці та визначається кількістю  продукції, випущеної за одиницю  часу або часом, необхідним для виготовлення продукції. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи інших підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.

Відповідно  вимірюється продуктивність праці  двома показниками: прямим – кількістю  продукції, випущеною за одинцю часу (виробіток), або оберненим – кількістю  часу,   затраченого   на   виготовлення   одиниці   продукції (трудомісткість).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

117.Поняття і фактори професійної  працездатності.

Загальна  працездатність, яка характеризується фізичною і розумовою працездатністю та емоційною стійкістю людини, реалізується в процесі праці як професійна працездатність.

Ефективність  професійної працездатності залежить:

• від трудових навантажень;
• умов виробничого середовища;
• професійної підготовки і професійної придатності до даного виду праці;
• мотивації.

Всі ці фактори  зумовлюють трудове напруження, тобто підвищення інтенсивності фізіологічних і психічних процесів, які забезпечують професійну діяльність.

Спробу визначити  працездатність людини через трудове  напруження, викликане напруженістю роботи, зробили українські вчені О. О. Навакатикян, В. В. Крижанівська і В. В. Кальниш. Вони виходять з того, що різні види праці залежно від їх напруженості спричиняють різне трудове напруження організму. Проте одна й та сама робота зумовлює різне трудове напруження у працівників, які різняться за віком, статтю, станом здоров'я, рівнем кваліфікації, мотивацією тощо.

Тому при  визначенні працездатності ці вчені  виходять з таких критеріїв, як стан здоров'я людини і ефективність праці. В одних випадках підвищення ефективності праці не супроводжується змінами  в стані здоров'я за умови значних коливань трудового напруження, в інших — ефект діяльності виявляється при такому рівні трудового напруження, яке зашкоджує здоров'ю. В конкретних умовах для кожного працівника існує оптимальний рівень трудового напруження, при якому досягається найвища ефективність праці. Отже, професійну працездатність можна визначити як максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, яка не викликає перенапруження організму. В даному випадку результати діяльності відповідають рівню адаптації людини до трудових навантажень.

118.Нормальний функціональний стан  працівника та його ознаки.

Для нормального функціонального стану характерна відсутність або згладжування нейрофізіологічного конфлікту між основною і побічною функціональними системами. Незважаючи на дію побічних подразників на працівника, основна функціональна система є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючі рефлекторні акти.

Другою особливістю  нормального функціонального стану є те, що витрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межу працездатності. Затрати ресурсів поновлюються в ході роботи. Таким чином, нормальний функціональний стан — це стан сформованої координації, коли процес збудження є рушійною силою лише для основної функціональної системи. Інші функціональні системи ще не сформувалися або заблоковані гальмуванням і не справляють негативного впливу на основну. Об'єктивною ознакою такого функціонального стану є максимальна ефективність трудової діяльності за умови функціональної мобілізації відповідно до фізіологічного закону межі працездатності.

119.Граничний функціональний стан  працівника та його ознаки.

Для граничного функціонального стану характерні значні затрати функціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. В зв'язку з цим відновлювальна функціональна система теж набуває значної сили і за допомогою процесу гальмування обмежує рефлекторні акти, які становлять зміст трудової діяльності. Одночасно розгальмовуються побічні рефлекторні акти. У результаті загострюється нейрофізіологічний конфлікт між основною, побічною і відновлювальною функціональними системами.

Внаслідок цього  трудова діяльність сповільнюється, при виконанні роботи виникають зайві і неточні дії та рухи, розсіюється увага, погіршується мислення, посилюються реакції на побічні подразники, наростає нервово-емоційне напруження.

120.Патологічний функціональний  стан працівника та його ознаки.

Патологічний  функціональний стан організму характеризується крайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними системами. Відновлювальна функціональна система досягає значної сили і за допомогою гальмування намагається виключити активний стан мозку і перевести організм у сон. Щоб змусити себе працювати, працівникові потрібні велике напруження і вольові зусилля.

Патологічний  функціональний стан виявляється у  вигляді різних функціональних порушень. У зв'язку з затратами «заборонених» енергетичних ресурсів відбуваються значні зрушення в показниках серцево-судинної системи, газообміну і діяльності інших внутрішніх органів. Ознакою патологічного функціонального стану організму людини є також дискоординація, яка виявляється в парадоксальних і ультрапарадоксальних реакціях. Суть їх у тому, що позитивні сигнали, які спонукають до правильних дій, втрачають своє стимулююче значення, а негативні, навпаки, — спонукають і можуть викликати неадекватні реакції.

121. Стадії перех. oрг-му з стійкого стану до фази втоми.

Перехід організму  зі стійкого стану до фази втоми відбувається стадійно. Вирізняють три стадії такого переходу:

•  стадія повної компенсації, яка близька до фази стійкої працездатності. Характерними рисами її є виникнення початкових ознак втоми, які повністю компенсуються вольовими зусиллями працівника, продуктивність праці зберігається на досягнутому рівні завдяки резервним можливостям організму;

• стадія нестійкої компенсації — характеризується зниженням працездатності, яке вольовими зусиллями працівника сповільнюється, але не виключається. Виникає відчуття стомлення, змінюються психічні функції;

•   стадія прогресивного зниження працездатності, яка характеризується швидким наростанням втоми, зниженням виробничих показників, великими функціональними зрушеннями в організмі  (сповільнення  реакції,   порушення   координації  рухових компонентів діяльності тощо)