Топонімія і гідронімія Лисянського району Черкаської області

Порівняно невелику групу утворюють топоніми безсуфіксні, точніше афіксально не переоформлені, наприклад: Марганець, Сіль.

Далі спробуємо  визначити, які із зазначених вище словотвірних засобів є найпродуктивнішими в  утворенні топонімів та гідронімів на території Лисянського району Черкаської області.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Топоніми Лисянського району Черкаської області

  У процесі  формування топонімів у різні  історичні періоди переважають  тенденції формального та семантичного  характеру. Оскільки ці фактори  розвитку топонімічної лексики зв’язані рамками певної топонімічної системи, то можна вважати, що існують універсальні структурно-семантичні топонімічні моделі, продуктивність яких у різні історичні часи була різною.

2.1. Топоніми, утворені за допомогою суфікса –к(а)

  Суфікс –к(а) особливо продуктивний у творенні географічних назв взагалі. У сполученні з іншими словотвірними елементами утворює нові топоформанти: -івка/-ївка, -авка/-явка, -енка/-енька,  -анка/-янка, -унка/-юнка, -тка/-ятка, -очка/-ечка, -учка/-ючка, -уватка/-юватка й форманти –ійка, -ойка, -уяка. Цей суфікс може мати демінутивне значення, вказувати на походження чи відношення до предметів і явищ.

  На території  Лисянщини нараховується лише 5 топонімів  утворених з допомогою цього  суфікса. Це такі села: Боярка, Бужанка, Жабянка, Лисянка, Чаплинка.

   Назва Боярка утворюється від твірної основи бояр (від боярин) – історична особа, що мала найвищий стан, найвище звання серед службовців [1; 61], тому ймовірно, що назва дана за приналежність населеного пункту якомусь бояру. Відомо також, що термін бояри існував на позначення княжих поселень, звідси, очевидно, і назва [9; 58].

   Село Бужанка утворене від іменника назви етнічної групи бужани. Так називалося стародавнє східно-словянське плем’я, так само називали і  переселенців з Південного Бугу, які на початку XVII століття втікали на територію сучасного села від польського гніту. Цю назву можна виводити від назви річки Буг, де г змінюється на ж внаслідок сполучення праслов’янського g з палатальним j. 

  Назва села Жаб’янка походить від однойменного гідроніма.²

  Від іменника назви птаха виводять учені ойконім Чаплинка – місце, де водяться чаплі – болотні, дикі перелітні птахи з великим дзьобом, довгою шиєю і довгими ногами, який живиться комахами, рибою, земноводними [1; 1370]. Суфікс –к(а) приєднується до присвійного прикметника, утвореного з допомогою суфікса –ин – чаплин, і утворюється складний топонімічний формант –инк(а).

 Щодо походження назви містечка Лисянка існують різні гіпотези. Краєзнавець М. Лубко у своїх дослідженнях опирається на “Словарь української мови” Б. Грінченка і виводить назву поселення від іменника лисина – поляна в лісі; зменшувальне – лисинка, адже місцевість насправді вирізняється  пустинністю серед навколишніх лісів. У своїй книзі “Знаменитий, многолюдний град” він стверджує, що саме таку назву мало містечко спочатку, а згодом лише трансформувалося у Лисянка. Як підтведження цьому автор наводить цитату із дорожніх нотаток архідиякона Павла Аллепського, який у 1654 році разом із патріархом Антіохійським Макарієм проїжджав через Лисянку: “Увечері ми прибули у велике місто… Ім’я місту – Лисинка…”. [14; 19-20] А от укладач топонімічного словника М. Янко виводить цю назву від ороніма, розташованого неподалік, - Лиса гора. Назва гори від того, що її гола вершина знаходиться серед густих, колись непрохідних лісів. [8; 209]  Словотворчим формантом виступає суфікс -янка.

2.2. Топоніми, утворені за допомогою форманта -івка

Власне український  суфікс –івка виник внаслідок творення іменників за допомогою суфікса –к(а) від присвійних прикметників на –ова (-ева) із пізнішим переходом -о- та -е- в новозакритих складах в –і-. Цей топоформант, відбиваючи приналежність, утворював топоніми насамперед від антропонімів. Як пояснюють деякі  дослідники (А. Корепанова), цей суфікс є продуктивним ще й тому, що він приєднується майже до всіх твірних основ, а також є виразнішим, ніж, скажімо, давній суфікс –jь; [11; 33]

У досліджуваному регіоні нараховується 18 ойконімів, які утворені від різних  основ:

1. від антропонімів;
2. від іменників назв посад та роду занять;
3. від іменників назв рослин і природних утворень;
4. від інших основ.
• Відантропонімічні топоніми

  Як відомо, степи України (а ці назви  переважають у степовій та  у лісостеповій зоні) заселялися  порівняно недавно у XVII-XIX ст., тому кожне нове поселення діставало назву переважно від імені першого поселенця, звідси  в Україні сотні сіл з однаковими назвами. [9;120]

 До таких  топонімів у регіоні належать: Мар’янівка – від імені Мар’яна (село відоме з XVII ст. Як подають історичні джерела, село належало графу Потоцькому, який програв його в карти поміщиці Мар’яні, яка й збудувала тут маєток – весільний подарунок дочці Бібі. Біба назвала поселення на честь матері. [12; 164]); Михайлівка -  від Михайло; Семенівка – від Семен (від імені  Семена Палія, який недалеко від сучасного поселення розбив вороже військо); Тихонівка -  від Тихін (Тихон); Франківка – Франк (Франц; від імені сина поміщика Браницького, який тривалий час володів селом [12; 285].

  У назві Федюківка бачимо поєднання двох суфіксів –юк-+-івка-. Засновником села є кріпак-утікач Федір Мороз, після смерті якого хутір, а згодом село стали належати його сину, ім’я якого не збереглося. [12; 284] Суфікс -юк- - власне український, з його допомогою творяться переважно назва сина від імені, професії чи іншої властивості  батьків [4; 111]. У Утворенні ойконіма спостерігається кілька етапів: спочатку утворилася назва сина від імені батька Федір – Федюк – звичайно мало б бути Федорук, але частина основи –ор- випадає. Можливо, що Федюк твориться від згрубілої форми імені-твірної основи – Федько, де, як бачимо, ця звукосполука теж випадає. Пізніше утворюється власне назва села, від присвійного прикметника Федюків (хутір) – Федюківка.

• Топоніми, утворені від іменників назв посад

  Писарівка. Як подає словник української мови: писар – це людина, яка професійно займається переписуванням паперів, писець [1; 759]; писарі працювали при волостях, займалися реєстраціями жителів, виконували обов’язки волосного старости за його відсутності. Оскільки село розташоване поблизу колишньої Боярської волості, очевидно у ньому жив писар з усією родиною. Звідси й назва.

  Попівка.  Як зазначає дослідниця А. П. Коваль  усі ойконіми з такою назвою свідчать про власника-священика якогось церковного приходу. [9; 174]. Деякі історичні джерела зазначають, що власником цього села був піп Петро. Звідси й інша назва села, поширена серед місцевих жителів Попівка-Петрівка – село попа Петра.

• Топоніми, утворені від назв рослин і природних утворень

 Для наших предків-язичників природа була не лише джерелом для виживання, а й предметом основних вірувань. Так, дуб був символом сили і влади, священним деревом бога грому і блискавки Перуна, біля цього дерева часто відбувалися народні зібрання та свята, тому давні слов’яни любили селитися поблизу дубових гаїв, називали іменем шанованого дерева свої поселення. В Україні понад сто сіл і містечок мають назву, утворену від слова дуб. [9; 74]. У досліджуваному регіоні – Дібрівка, Дубина, Рідкодуб. (про способи творення двох останніх нижче)

  Діброва – листяний (інколи мішаний) ліс на родючих ґрунтах, у якому переважає дуб [СУМ; ІІ; 250]. Саме поблизу такого лісу знаходиться село Дібрівка, чим і пояснюється його назва.

  Яблунівка – назву села слід виводити від назви садового й лісового фруктового дерева родини розоцвітних з плодами переважно кулястої форми [1; 1421]. Як відомо, село в усі часи славилося вирощуванням різних сортів яблук, тому така й назва: яблуневе село – Яблунівка. Як бачимо, назва утворена не від присвійного, а від відносного прикметника, очевидно, тут можна простежити аналогійний вплив на формування топоніміки.

• Топоніми,  утворені від інших основ

  До цієї  групи назв належать села Босівка, Ганжалівка, Дашуківка, Кучківка, Розкошівка,  Порадівка, Чеснівка, Шушківка.

  Твірною основою назви  села Босівка можна визначити слово босва – за етимологічним словником збірно-лайливе означення босота на позначення бідних людей від старослов’янського босъ – босий [ЕСУМ; І; 271]. Так, Босівка – село босви (босоти, босяків)

  Дашуківка. Твірною основою є іменник дашук від дах. У селі здавна були відомі так звані дашуки – люди, які займалися дашуванням (дашити - покривали дахом хати та інші будівлі [ЕСУМ; II;15])

  Назву села Кучківка слід виводити від іменника кучка, як зменшено до куча. Словник фіксує два омонімічні значення цього слова. Куча -  те саме, що купа (рідко); куча – приміщення для птахів і тварин [1; 476].  Оскільки у селі знаходилася птахоферма власників Браницьких, [12; 71] то назву поселення слід виводити від другого значення цього етимона.

  Розкошівка - розкішне село, тобто красиве, пишне. Якщо розглядати утворення назви поетапно, то бачимо, що  від етимона розкіш не можна утворити ні присвійний, ані відносний прикметник із суфіксом  -ов- або –ев-.  Тому у даному випадку суфікс –івка сформувався, очевидно, шляхом додаванням суфікса –к(а) до закінчення родового відмінка іменника розкіш у формі множини – розкошів+ка. Іменник розкіш вживається у множині лише коли означає або надмірне задоволення життєвих потреб, пов’язане з марнотратством; коштовні речі, які не є першою необхідністю; що-небудь звичайно неможливе, недоступне, або ж багатство природи [1; 1054] Науковці-краєзнавці, зокрема М. Лубко, схиляються до думки, що саме останнє значення і послужило за основу утворення такої назви.

В основі назви  іменник на позначення абстрактного поняття і в ойконіма Порадівка – від порада – пропозиція, вказівка діяти за якихось обставин; допомагати добрим словом у скруті; сприяння, допомога у якій-небудь справі [1; 878].

  Чеснівка. За народними переказами у цьому селі живуть чесні люди. Твірною основою є якісний прикметник на позначення індивідуальної психологічної ознаки людини, яка відзначається високими моральними якостями – чесний [СУМ; 376]. Розглянувши усі можливі словоформи та спільнокореневі слова до слова чесний можна зробити висновок, що ойконім утворився від твірної основи чесн- шляхом додавання уже сформованого суфікса –івка.

У топонімі Ганжалівка твірною основою є іменник абстрактна назва гандж, яке за словником – те ж, що вада – негативна риса кого-, чого-небудь, недолік [1; 72]. До твірної основи спершу додається суфікс –ал-, який у східнослов’янський період використовувався лише для агентивних  назв осіб жіночого роду і є властивим для всіх слов’янських мов [4; 110], очевидно, для позначення людини з якимось ганджем, вадою. Далі утворився присвійний прикметник ганжалів, а потім сучасна назва села.

2.3. Назви, утворені як множинні іменники

  Орли. Назву поселеня виводять від антропоніма. Тут жив чоловік на прізвисько Орел, яке отримав від того, що постійно полював на цих птахів.

Таким само способом утворено назву  села Верещаки від прізвиська першого поселенця – Верещака, що означає той, хто багато верещить [1; 82].

До цього типу можна віднести також назву села Ріпки, де етимоном є іменник назва рослини ріпа, а точніше зменшене до ріпа – ріпка у формі множинного іменника.

2.4. Топоніми, утворені безафіксним способом

Безсуфіксний (безафіксний) словотвір  іменників (нульова суфіксація) у сучасній українській мові використовується при творенні віддієслівних, рідше відприкметникових, іменників.  У мовознавчій літературі виділяють чотири типи словотвірних моделей іменників, які творяться безафіксним способом. При утворенні ойконімів та гідронімів використовують лише один: іменники І відміни жіночого роду та подекуди іменники чоловічого роду ІІ відміни (потік-потекти) [15; 282]. У досліджуваному регіоні функціонують назви, що утворені від назв споріднених з промисловим виробництвом. На Північному Заході сучасного Лисянського району Черкаської області розташовані два села, назви яких утворені шляхом афіксації. Вони говорять про те, чим займалися колись місцеві жителі. Це поселення Гута та Буда.

  Назву Гута слід виводити від промислового виробництва скла, яке називалося раніше в Україні гутництвом (з польського – “склодувний завод” [9; 148]). Як свідчать історичні джерела, на території сучасного села у кін. XIX – на поч. XX ст. діяв склодувний завод, який приносив великий прибуток. [12; 76].

  Для виготовлення скла раніше використовували поташ – калієву сіль вугільної кислоти, білу порошкоподібну речовину з властивостями лугу, яку використовують як добриво, при миловарінні, виготовлені скла тощо [1; 902]. Цю речовину виготовляли на так званих поташних заводах, які називалися будами, і розташовувалися переважно у лісовій місцевості. Звідси і назва поселення – Буда. [9; 149]

 До цього типу творення, точніше до афіксально не переоформлених [19; 10], належать також і назва поселення Виноград, в основі якого старослов’янізм запозичений із готської мови – wein – вино і gard – город, сад (значення другого компонента на східнослов’янському ґрунті втратилося і слово почало вживатися як просте [ЕСУМ; І; 632]); та назва поселення Дубина від назви рослини та вказує на місце розташування села – дубовий ліс, гай, діброва, памолодь.[1; 250]

2.5. Топоніми, утворені за допомогою форманта -ок

Суфікс –ок у сучасній українській мові є малопродуктивним і вживається на позначення особи за родом занять (знаток, їдок) та на позначення зменшено-пестливої ознаки (лісок, дубок). [5; 235]

  У досліджуваному регіоні  є село Брідок. У його основі назва, споріднена з дієсловом: бродити – брід – мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший беріг [1; 63]. Суфікс -ок на позначення зменшувальної ознаки втрачає своє значення при утворенні топоніма. Таким же способом твориться назва Монастирок – від іменника назви культової споруди монастир, який був розташований на території сучасного хутора [12; 39]. У п’ятий післяжовтневий період формування топонімів назва була змінена на Жовтень (1952). Назву пострадянського періоду легко пояснити. Жовтень – назва десятого місяця календарного року. Саме у жовтні 1917 відбулася Велика Жовтнева революція в Україні, захоплення більшовиками влади.