Зайнятість і безробіття

ЗМІСТ

 

 

РЕФЕРАТ ………………………………………………………………........…...4

ВСТУП………………………………………………………..…………........…..5

РОЗДІЛ1. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ …………………………................7

1.1 Сутність і види зайнятості  ...........................….....…….……………….…....7

1.2 Ринок робочої сили ...................................................................................…..9

1.3 Безробіття та його види...................................................................................12

 

РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ……..........................................................................................................20

2.1 Аналітичний огляд ринку праці в Україні..............……......................……20

2.2 Соціальний захист  безробітних в Україні..............................………….......35

 

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ……..........……...37

3.1 Використання зарубіжного  досвіду в регулюванні зайнятості  населення України .....................................................................................................………....….37

3.2 Державна програма  зайнятості населення……………………………….40

3.3 Громадські роботи .................................................................…………......44

 

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..........47

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..........49

 

ДОДАТКИ…………………………………………………………………...........51

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота: 51 стор., 6 рис., 27 джерел, 1 додаток.

Об'єкт дослідження – Зайнятість і безробіття в Україні.

Мета роботи - дослідити проблеми і перспективи зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування  і наслідки безробіття, а також приділити особливу увагу соціальному захисту безробітних.

Методи дослідження - порівняння, аналітичний, графічний, статистичний.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням  повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної  нестабільності  -  неповна зайнятість.

Безробіття ми  розглядаємо  як явище, що засвідчує порушення  рівноваги, тобто  як  результат  певних макроекономічних коливань.

 

ЗАЙНЯТІСТЬ, РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ, БЕЗРОБІТТЯ, ЗАХОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ, ТІНЬОВИЙ РИНОК ПРАЦІ

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність даної  теми полягає в тому, що економічне зростання створює передумови для  збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, разнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

Мета цієї роботи —  дослідити проблеми і перспективи  зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування  і наслідки безробіття, а також  приділити особливу увагу соціальному  захисту безробітних.

Завдання курсової роботи є дослідження і вивчення поняття  зайнятості, її сутності, видів, суб’єктів  і об’єктів; ринку робочої сили та факторів, що впливають на ціну робочої  сили; питань регулювання ринку робочої  сили в Україні; безробіття та його видів; соціального захисту безробітних в Україні.

Ринок праці є складовою  частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально відображує більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівня доходів населення тощо. Зазначені проблеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Вирішення широкого спектру  проблем у соціально-трудовій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, з іншого боку, забезпечення дотримання соціальних прав і гарантій. Для цього необхідна модернізація механізмів реалізації державної політики на ринку праці, впровадження інноваційних методів державного регулювання.

Безробіття ми  розглядаємо  як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто  як  результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде  показано далі, не всяке безробіття є порушенням  або  відхиленням  від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах  ринкової економіки і в різні часи, то його можна  певною  мірою  також вважати своєрідною нормою.

Йдеться передусім про  нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Все це говорить про велику важливість даної теми в процесі  формування нашої держави.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ

 

1.1 Сутність і види  зайнятості .

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної  нестабільності  -  неповна зайнятість.

Зайнятість населення  являє собою діяльність частини  населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує  за свою працю. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного  робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи  підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або  затверджені на оплачувану посаду в  органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

громадяни, які служать  у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять  професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни  інших держав, які тимчасово перебувають  в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Повна зайнятість означає  використання усіх придатних до цього  трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для  тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори [22; с. 28-30].

У відповідності з  міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна  поділити на три категорії:

зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

безробітні – ті, хто  не має роботи, але активно шукає  її або чекає, щоб повернутися  на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: “без роботи”;  - “робить активні спроби найти роботу”;  - “готова зразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи) [23; с. 30-32].

 

1.2 Ринок робочої сили 

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення  робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку  робочої сили є найманий працівник  та роботодавець. Кожен з них має  свою суспільну форму і розгалужену  структуру. Систему суб'єктів ринку  робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої  сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.); мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування; система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої  сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин [16; с. 101].

Важливими функціями  ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних  інтересів в системі суспільного  поділу праці тощо.