Зайнятість і безробіття

Не можуть бути визнані  безробітними громадяни:

1) віком до 16 років,  за винятком тих, які працювали  і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

2) які вперше шукають  роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;

3) які відмовилися  від двох пропозицій підходящої  роботи з моменту реєстрації  їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;

4) які мають право  на пенсію відповідно до законодавства  України. Рівень зареєстрованого  безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці.

Значно поширюється  і приховане безробіття. Починаючи  з 1992 р. цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки  України.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням  потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням  продуктивності праці, наданням працівникам  неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 18—20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

Наявність значної чисельності  працездатних осіб, які лише формально  зайняті, а фактично не працюють і  одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у  нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

Основними причинами  існування стійкого безробіття є:

виплата допомоги по безробіттю;

 “жорсткість” заробітної  плати.

Встановлення і виплата  допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних.

Серйозною проблемою  є регіональне безробіття. Його подолання  потребує проведення відповідної структурної  політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

В умовах становлення  ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає, важливим напрямом запобігання якого  є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін. [25; с. 115-140].

З усього сказано можна  зробити висновок, що загострення  проблеми безробіття супроводжується  економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

 

РОЗДІЛ 2.

ДИНАМІКА І СТРУКТУРА  ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

 

2.1 Аналітичний огляд ринку праці в Україні

Вирішення широкого спектру  проблем у соціально-трудовій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, а з іншого - забезпечення дотримання соціальних прав і гарантій. Для цього необхідна модернізація механізмів реалізації державної політики на ринку праці, впровадження інноваційних методів державного регулювання. У розділі приділено увагу дослідженню ринку праці в Україні та опрацюванню прикладних аспектів державного регулювання цього ринку.

Ринок праці є складовою  частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально відображує більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівня доходів населення тощо. Зазначені проблеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Вирішення широкого спектру  проблем у соціально-трудовій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, з іншого боку, забезпечення дотримання соціальних прав і гарантій. Для цього необхідна модернізація механізмів реалізації державної політики на ринку праці, впровадження інноваційних методів державного регулювання.

Зайнятість. Починаючи з 2001 року в Україні спостерігається позитивна тенденція зростання зайнятості населення. Темпи цього зростання поступово прискорюються (рис.2.1).

 

Рис. 2.1. Зайнятість населення України у 2001-2007 роках

 

Більшість українців  сьогодні працюють на підприємствах  недержавної сфери. Продовжується  розвиток сфери послуг, що призводить до скорочення зайнятості в галузях товарного виробництва. На рис. 2.2 можна побачити спад зайнятості за період 2001 -2006 років у сільському господарстві (наведені дані включають також мисливство, лісове господарство та рибальство), промисловості, державному управлінні. Зайнятість у будівництві, транспорті, зв'язку, фінансовій діяльності, у сфері нерухомості, освіти та комунальних послуг за зазначений період зростає. Особливо високі темпи зростання зайнятості спостерігаються у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (наведені дані включають також діяльність готелів та ресторанів).

 

 

 

Рис. 2.2. Зайнятість населення за сферами діяльності у 2001-2006 роках

 

Така ситуація співзвучна зі світовими тенденціями. У розвинених країнах також спостерігається зростання зайнятості (рис. 2.3) та інтенсивний розвиток сфери послуг.

Рис. 2.3. Зайнятість населення в країнах, що входять до складу американо-британської, континентальної та швецької моделей ринку праці, у 2000-2006 роках

Сьогодні в Україні  спостерігається ситуація, коли кількість новостворених робочих місць перевищує кількість ліквідованих. Більше всього від вивільнення постраждали працівники промисловості та сільського господарства (включаючи також мисливство та лісове господарство). Але, як можна побачити з діаграмами (рис. 4), масштаби вимушеного вивільнення зменшилися останнім часом. Аналогічні тенденції спостерігаються і в регіонах (виключення становлять Донецька, Луганська та Харківська області, де у 2006 році порівняно з минулим періодом кількість вивільнених працівників збільшилася).

 

Рис. 2.4. Вивільнення працівників за видами економічної діяльності у 2002-2006 роках.

 

Проте є підстави зафіксувати високу загальну плинність робочої сили в країні. Останніми роками питома вага звільнених за власним бажанням перевищувала питому вагу вивільнених з економічних причин. Така ситуація цілком зрозуміла, враховуючі незадовільні умови праці та велику кількість порушень трудового законодавства, що спостерігається сьогодні на українських підприємствах. Але цю ситуацію можна прокоментувати з іншого боку. Очевидно, ринок праці відчуває потребу у кваліфікованих спеціалістах, що дає можливість останнім покращувати умови своєї праці.

Сьогодні у світі спостерігається  падіння інтересу до інституту неповної зайнятості. В Україні також скорочується вимушена неповна зайнятість (рис. 2.5), яка ще недавно була одним із найпопулярніших у нас інструментів регулювання ринку праці. І це зрозуміло, оскільки, якщо сьогодні масштаби вимушеної неповної зайнятості лише корегують інтенсивність росту зайнятості, то у 2000 році відмова від подібної практики спровокувала б додаткове зниження зайнятості на декілька відсотків.

Найбільший ризик попасти під  вимушену неповну зайнятість тепер, як і раніше, мають зайняті у промисловості, сільському господарстві та на транспорті. Як видно з діаграми (рис. 2.5), спостерігається особливо різке падіння вимушеної неповної зайнятості шляхом відправлення в адміністративні відпустки порівняно з 2000 роком. Така ситуація пояснюється законодавчими заходами держави стосовно відправлення найманих працівників у неоплачувані відпустки, що зробило такий спосіб збереження кадрів невигідним для роботодавців.

Рис. 2.5. Працівники в умовах вимушеної неповної зайнятості у 2000-2006 роках.

 

Що стосується праці  в режимі неповного робочого дня  або тижня, то проблема полягає передусім  в тому, що така зайнятість не дає  достатньо коштів працівникам для  життя й утримання сім'ї. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно визнати  часткове безробіття і відповідно призначити частково безробітним допомогу у зв'язку з втратою частина заробітку. Саме це було зроблено в Україні.

 

Безробіття. В Україні  продовжується зниження безробіття. Якщо базуватися на даних 2007 року, то Україна займає непогане становище серед країн Євросоюзу, де найвищій рівень безробіття в Польщі [13,8%], а найменший - у Данії та Нідерландах (3,9%) [7].

Відмінною рисою українського безробіття є значні розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям. На рис. 2.6 продемонстровано рівень безробіття, зареєстрований державною службою зайнятості, та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили (за методологією Міжнародної організації праці) у 2001 -2007 роках.

Рис. 2.6. Безробіття в Україні у 2001-2007 роках.

Загальне безробіття, визначене за методикою МОП, майже  у два рази перевищує зареєстроване (див. Додаток 1). Це може бути пов'язане з політикою уряду, що перешкоджає реструктуризації економіки та вивільненню робочої сили. Наприклад, великий розмір вихідної допомоги, яку роботодавець повинен сплатити при вивільнені, умова збереження профілю підприємства протягом деякого часу після приватизації та інше. В таких умовах, не маючи реальної можливості для звільнень, роботодавці вдавалися до інших заходів: невиплати заробітної платні, неоплачуваних відпусток тощо. Таке приховане безробіття не реєструвалося в ДСЗ, але враховувалося при опитуваннях робочої сили. Окрім того, спостерігається небажання певної частини безробітних громадян реєструватися в ДСЗ.

Визиває занепокоєння застійний характер безробіття, хоча деякі позитивні зрушення в цій проблемі спостерігаються. Так, середній час пошуку роботи 7-6 місяців за останні чотири роки не змінюється. Лише 39,1% безробітних у 2007 році змогли знайти роботу протягом перших трьох місяців (у 2006 році на 2,8 відсот. пункту менше), інші 37,9% шукали роботу до півроку і більше, а 23% (проти 25,8% у 2006 року) навіть більше року. Хоча проблема молодіжного безробіття в Україні існує, його рівень за період 2000-2007 років знизився з 24,2 до 12,5%. Цій категорії населення в найменшому ступені загрожує тривале безробіття. Важче ніж іншим знайти роботу особам перед пенсійного та пенсійного віку, саме вони шукають роботу в середньому близько року, а то і більше [8, 11].

Щодо співвідношення між кількістю безробітних жінок та чоловіків, то дані обстеження та дані державної служби зайнятості різняться. За інформацією Державної служби зайнятості, у 2007 році частка жінок становить 59,6% (у 2О06 році 60,4%). Дані обстеження показують, що безробітних жінок в Україні трохи менше, ніж чоловіків, а саме 46,9% від загальної кількості безробітних у 2006 році та 47,2% у 2007 році. Ситуація є прямо протилежною, якщо брати до уваги зареєстроване безробіття. Ця різниця може бути пояснена тим фактом, що в Україні існують заходи активної політики зайнятості, націлені на працевлаштування жінок, які мають дітей до 6 років чи дітей інвалідів. Це заохочує безробітних жінок в Україні звертатися до Державної служби зайнятості частіше, ніж безробітних чоловіків. Тобто об'єктивна реальність полягає в тому, що серед безробітних переважають чоловіки (у 2007 році 52,8%), незважаючи на те, що працевлаштуватися їм значно простіше, ніж жінкам. Жінкам нове місце роботи доводиться шукати в середньому на один-два місяця більше [7-8].

Кількість населення  працездатного віку, що зневірилася  знайти роботу, у 2000-2003 роках практично  не змінювалася і становила близько 700 тис. осіб щорічно, але у 2004 році вона почала скорочуватися, а у 2007 році скоротилася більше ніжу 2 рази порівняно з 2000 роком [7-8].